Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 лютого, 2011   ▪   Олександр Саган   ▪   Версія для друку

Він є українським Патріархом не за посадою…

Не лише греко-католики, але й всі, хто чув його виступи, спілкувався із ним, щиро жалкують з приводу такого його рішення
Він є українським Патріархом не за посадою…

Кілька тижнів тому Українська Греко-Католицька Церква відзначила десятиріччя предстоятельського служіння кардинала Любомира Гузара (25 січня 2001р. на надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ обраний Архиєпископом Львівським та Главою Церкви). Ще не вивітрилися враження від «Різдвяної просфори» у Києві з нагоди ювілею, як багато хто, навіть із середовища експертів, заскочений вісткою про його відставку.

Ця подія, на відміну від компліментарного, за визначенням, ювілею, спонукає нас більш прискіпливо оцінити діяльність владики на своїй посаді. Отже, що змінилося у Церкві за ці 10 років і з чим вона вступає у новий етап свого розвитку?

Перш за все звернемося до осмислення кардиналом своєї стратегічної мети в інституційному розвитку УГКЦ (Церкви переслідуваної в тоталітарні часи, а тому ображеної, з цілим шлейфом породжених цими обставинами  проблем). Цю мету ілюструють кілька знакових фраз: «Щонайменше впродовж двадцяти років ми стараємося надати нашій Церкві та нашому народові нове життя і хочемо цю працю продовжувати»; «Надати нашій церкві певну спрямованість»; «Святість об’єднаного народу. Це – підсумок і програма. Я вважаю, що у наших обставинах, у часі, якому живемо, святість і єдність є надзвичайно важливими для духовного життя і зросту українців».

«Спрямованість Церкви» та «об‘єднаний народ». Коли ми будемо розглядати діяльність владики через призму саме цих «направляючих» ідеологем, багато що із незрозумілого в його діяльності стає на свої місця. Адже, незважаючи на свій м‘який характер («я думаю, що я занадто м'який, мене так виховували»), він зумів подолати опір й амбіції «львівського лобі» і вивести Церкву з регіонального на всеукраїнський рівень, щоб «засипати річку Збруч, не зі злої волі засипати, а щоби вона перестала бути кордоном, щоби Україна відчула свою єдність». Ідеологічним підґрунтям такої діяльності владики стала ідея «Київського християнства», яка спонукає «шукати нашої спільної єдности, виходячи із наших коренів, але дивлячись вперед», «перетворює історично зумовлені відмінності Церков у скарбницю спільного духовного досвіду».

Не всі вірні це оцінили і сприйняли. Але з жовтня 2002 р. (коли було освячено наріжний камінь Патріаршого собору Воскресіння Христового), а особливо з серпня 2005 р., коли було перенесено осідок Предстоятеля до Києва і офіційно змінено його титул на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький», не лише самоусвідомлення вірних поступово змінюється, але й зникає суспільне сприйняття Церкви лише як галицького явища. Чи могли вірні Церкви мріяти про це ще якихось десять років тому?

Незважаючи на поважний вік, що схиляє до певного консерватизму,  владика Гузар зарекомендував себе реформатором, бо, на його думку, «Церква завжди потребує реформи, потребує оживлення, сама структура Церкви є такою, що потребує завжди бути в стані реформи». Цим він наразився на черговий опір людей, які «стараються рятувати Церкву в дивні способи, не подумавши про наслідки», вони «не читають історії, не вчаться з неї, роблять ті самі дурниці, які робились в інших державах». Бо «не можна рятувати Церкву, розколюючи її».

Такий співчутливий підхід до своїх опозиціонерів був серйозним організаційним прорахунком Глави УГКЦ. Недостатність превентивних заходів, відсутність жорсткої позиції (лише нещодавно їх відлучили від Церкви) зробили потужний розкол у Церкві невідворотним. Так звані  «підгорецькі «отці», або «угруповання Догнала», що роками розсилали клірикам та вірним свої критичні листи, брошури тощо, нині достатньо окріпли організаційно і мають всі шанси (у зв‘язку із реорганізацією державного органу у справах релігій) отримати державну реєстрацію.

Ради об‘єктивності зазначимо, що розкол виник не лише із-за характеру чи хвороби Предстотеля. Ні для кого не секрет, що у певних політичних сил є об‘єктивна зацікавленість у розколі і послабленні УГКЦ. Крім того, як справедливо зауважив владика, «люди, які мають відповідальність, повинні трошки більше застановлятися, думати», бо «чи все треба наказувати?! А чи не мають люди свого розуму?! Ми ж не є громада якихось недолітків чи недорозвинутих людей». «От коли людину притиснеш, то вона вже й робить те, що треба».

Кардиналу Гузару не вистачило певної твердості у відстоюванні своєї позиції і в ще одному питанні – за його правління Церква так і не стала патріархією, а він офіційно так і не був пошанований патріаршою гідністю. І хоча владика заспокоює своїх вірних, які вже давно називають його патріархом, що доля патріархату насправді залежить лише від них («Патріарший статус Церкви – це не тільки декрет Синоду Єпископів, підтверджений визнанням Святішого Отця. Це передусім преображене життя Божого Народу, який усвідомлює свої нові обов’язки та відповідальності»), але відчуття того, що УГКЦ є фігурантом якихось зовнішніх домовленостей, не полишає багатьох греко-католиків.

Що ще обов‘язково слід сказати про останні десять років УГКЦ – це зміна підходів до визначення і реалізації стратегічних напрямів діяльності Церкви. Чи може ще якась церква України похвалитися такою широтою і різноманітністю аналізованих проблем: від щорічних чернечих соборів та конференцій («Преображення у Господі») до обговорення проблем молоді у ІІІ тисячолітті, недотримання українцями правил дорожнього руху чи проблем трудових мігрантів-українців і їх душпастирської опіки. Слід відзначити, що Церкві поступово вдається активізувати греко-католицьке мирянство, особливо молодь (їх акції у Києві вже збирають не меншу кількість учасників, аніж у Львові).

І ще, на що хотілося б звернути увагу – за час предстоятельства  владики Любомира Церква повною мірою відновила свій публічний пастирський голос. І йдеться не лише про те, що соціально зорієнтовані документи УГКЦ складають вже солідний збірник. Пастирський голос кардинала Гузара ми завжди чули і чуємо у знакові часи розвитку суспільства. Він не боявся дорікнути невиплатою зарплат Президентові Л.Кучмі (цей публічний протест мав досить неочікуваний ефект), вказувати на прорахунки минулому Президентові і застерегти нинішнього («інтелігенція – це не гриби, що ростуть після дощу»). Водночас Предстоятель УГКЦ зумів не дати втягнути Церкву у політику «ми цураємося будь-яким чином втручатися в конкретну політику. Засади, моральність – так! Ми вважаємо це нашим обов’язком». Обов‘язок, відповідальність – в цьому контексті всім нашим політикам корисно було б почути аудіокнигу кардинала Гузара «Три дороги» («Дорога до себе», «Дорога до ближнього» та «Дорога до Бога») і повчитися відповідальності та смиренності, побачити той внутрішній український патріотизм, яким вони, на жаль, не можуть похвалитися.

Ми мусимо поважати рішення владики Гузара – хвороба не дозволяє йому бути на тому рівні керування Церквою, який є для нього прийнятним. Проте, впевнений, не лише греко-католики, але й всі, хто чув його виступи, спілкувався із ним, щиро жалкують з приводу такого його рішення.

З іншого боку, зміни, які відбулися за останні десять років в УГКЦ, дозволяють нам стверджувати, що хто б не став у подальшому на чолі Церкви, вона не змінить свого стратегічного курсу і її не будуть підстерігати ті потрясіння й переміни, які можливі й навіть прогнозовані при зміні керівництва інших крупних церков України.

Олександр Саган, професор


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено