Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 червня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

У пошуках другої Росії. Що "донецькі" протиставляють українській більшості

Поставши перед необхідністю обґрунтувати своє право на необмежену владу в Україні, «донецькі» активно вибудовують концепцію «укрАінцев правільних» на противагу українській більшості
Матеріал друкованого видання
№ 24 (292)
від 20 червня, 2013
У пошуках другої Росії. Що "донецькі" протиставляють українській більшості

Представники нинішніх «донецьких еліт» завжди сприймали українську національну ідентичність як ворожу для себе, адже їхня самосвідомість сформувалася на базі специфічної регіональної ментальності радянського розливу з гіпертрофованим почуттям територіального патріоти­­-

з­­му (див. Тиждень, 22/2012). Однак, опинившись біля керма в країні й поставши перед необхідністю обґрунтувати своє право на необмежену владу, з одного боку, перед Москвою, а з іншого – перед опозицією української більшості, вони змушені бодай інстинктивно шукати альтернативний концепт ідентичності.

Аналогічна ситуація свого часу склалася в сусідній Білорусі, де, попри всю комічність фігури Лукашенки як лідера, він зрозумів, що держава не може існувати без ідеологічного обґрунтування, без власного історичного міфу. Адже ідентичність – це самоусвідомлення певної групи людей у навколишньому світі, сукупність цінностей, які ототожнюють кожного її представника з певною спільнотою, нацією, державою. Саме тому там було розроблено концепцію «Іде­­­ологічних основ Білоруської держави», відому як «лукашизм». Ключова ідея згаданої історіософської концепції – радянська Білорусь стала реальним втіленням білоруської державності, а Республіка Білорусь – її логічним продовженням.

«УкрАінская» псевдоідентичність, яку регіонали хочуть нав’язати країні, є сурогатною і позбавлена соціального ґрунту

Для «донецьких» неорадянська ідентичність так само органічна, оскільки вони є денаціоналізованим сплавом часів СРСР. Аналіз поглядів тієї частини регіоналів, які відповідають на формулювання партійної ідеології, свідчить, що сьогодні вони активно вибудовують концепцію «правільних укрАінцев» на противагу «укрАінцам нєправільним», «фашистам», які розмовляють і ведуть боротьбу за якусь там мову, постійно виступають проти влади, котра «найкраще відстоює національні інтереси України на Заході та Сході» і т. д. По суті, йдеться про органічний розвиток ідеї Януковича про «козлов, которые мешают нам жыть» зразка 2004 року.

Водночас Україну «укрАінцев правільних» регіонали, схо­­же, бачать як таку собі другу Росію. Ключові відмінності, на їхню думку, полягають лише в тому, що вона має сприятливіші умови для життя, м’якший природний та певною мірою політичний клімат і, що найважливіше, влада тут належить їм, «донецьким», а не якимось там путінським «пітерським». Таку свою другу Росію, яка цілком може називатися й «Украіной», «укрАінци правільниє» ладні захищати від конкурентів як зі Сходу, так і з Заходу, наскільки зможуть і, звісно ж, якщо зможуть. Головне – створити для цього ідеологічне підґрунтя.

В одному зі своїх інтерв’ю 2010 року Борис Колесніков, який керував ідеологічною роботою ПР під час торішніх парламентських виборів, заявляв: «Независимость Украины не подлежит обсуждению. Ни в какой плоскости… укрАинцам надо дать шанс, возможность построить мощную страну». Втім, на запитання, що він розуміє під поняттям «укрАінци» і чим вони відрізняються від росіян, прямолінійно заявив: «Боль­­шого отличия, наверное, все-таки нет… Украина более компактна… более мягкий климат все-таки, это плюс… укрАин­­цы, как и многие россияне, хорошо образованы в основной своей массе».

Читайте також: Хто такі «укрАінци» й чого вони хочуть

При цьому показово, що та частина регіоналів, яка претендує на вироблення партійної ідеології й активно, свідомо чи ні, формує останнім часом концепт «укрАінца правільного», вельми принципово відрізняється від решти спікерів ПР послідовною категоричністю в несприйнятті української мови бодай у публічному спілкуванні й навіть на державній службі. У цьому випадку не йдеться про політиків на кшталт Вадима Колесніченка, які асоціюють себе навіть не з «укрАінцамі», а безпосередньо з «русским движением на Украине». Візьмімо приклад типової «укрАінки» з ПР Олени Бондаренко, яка регулярно наполягає, що підвищення статусу російської мови – «это попытка защитить право укрАинцев говорить на родном языке». При цьому вона вдає, ніби не бачить нічого ненормального в тому, що рідною для українців є не українська (це було б цілком логічно), а російська, наводячи на виправдання явно некоректні порівняння. «Австрия, у которой нет австрийского языка, говорит полностью на немецком… Канада, у которой нет канадского языка, говорит на двух языках: французском и английском», – твердить вона, хоч сама в цій же фразі фактично й дає відповідь: ці держави, на відміну від України, не мають і не мали власної мови. 

Утім, і позірна боротьба за «рівноправність мов» в «укрАінцев правільних» швидко виявляє свою однобокість та подвійні стандарти, тільки-но доходить до критичних ситуацій. Тоді з’ясовується, що вони не лише борються за право розмовляти мовою іншого народу, а й змушують до цього «укрАінцев тьом­­них і нєправільних». Так, під час візитів до західноукраїнських регіонів у часи свого віце-прем’єрства головний ідеолог ПР Борис Колесніков вимагав від місцевих чиновників говорити з ним російською. А Олена Бондаренко продемонструвала аналогічні погляди навіть публічно, причому стосовно не можновладців, а виборців, за право «общаться на их родном и понятном языке», нібито й ламають списи біло-сині лобісти російської мови.

«УкрАінская» псевдоідентичність, яку регіонали хочуть нав’язати всій країні, приречена,  оскільки є сурогатною, ґрунтується на хибному трактуванні самосвідомості українців як регіонального різновиду російської ідентичності, а головне – через брак соціальних підвалин у сучасному українському суспільстві. Вона не здатна ста­­ти ідеологічною опорою для протидії російській геополітичній та економічній експансії, адже сама є час­­тиною «Русского міра» й тіль­­ки в ньому і може утримувати Україну. Водночас шкідливість концепту «укрАінцев правільних» полягає в тому, що він перешкоджає консолідації української політичної нації на осно­­ві природної та реальної української європейської іден­тич­­но­­сті,  ство­рю­­ючи ілюзію аль­тернативи. Визначає Україну як уламок совка, не залишаючи їй іншого шляху, окрім як бути автономною частиною «Русского міра», хоча з певними місцевими особливостями, і за цим критерієм наближається до таких регіональних ідентифікацій, як «сибіряки» в самій РФ. Водночас вона неспроможна на щось більше – формування альтернативної і рівнозначної російській національної ідентичності. Носіям і пропагандистам політичного «укрАінства» об’єк­тив­­но не­­властиве усвідомлення відмінностей від Росії на ментальному рівні, належності Украї­ни та українців до європейської, а не євразійської цивілізації. Звід­­­­си й схильність до російських методів не лише в гуманітарній царині, а й на рівні державного управління, «дес­по­­тич­­­но-хо­ло­п­­­­­ської» моделі відносин між владою та суспільством, правого нігілізму, команд­но-адміністра­тивної економічної політики, нехтування вільним та конкурентним підприємництвом у його європейському сенсі, а не у вигляді російських «кормлєній» для вузь­­кого кола лояльних до влади осіб, які вони можуть мати лише на час збереження нею повноважень.

Таким чином, «укрАінская» псевдоідентичність, до якої схиляється значна частина нинішнього владного конгломерату, зокрема й так звані молодореформатори із «Сім’ї», а також чимало приваблених нею російських політемігрантів останньої хвилі, об’єктивно прирікатиме Україну на деградацію та по­даль­­ше втягування в російські неоімперські реставраційні проекти на пострадянському терені. Лише на бажанні не сприймати справжню українську ідентичність і замінити її різновидом російської, відкинувши решту суспільства на маргінес, з одного боку, та не здаватися на милість Путіна – з іншого, ідентичність ґрунтуватися не може. У цьому полягає хиткість усієї концепції політичного «укрАінства», що неминуче приречена на провал. Врешті-решт, ключова відмінність України від Білорусі полягає в тому, що справжня українська націона­­льна самосвідомість встигла набути достатньо довершених форм, хоча її формування все ще триває.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
  • Кадрові перестановки у Кремлі щось означають. Але що, не знає ніхто
    25 серпня, The Economist
  • Етос служіння як головна ознака профпридатності «верхів»
    25 серпня, Ігор Лосєв
  • Тиждень поспілкувався зі спікером Верховної Ради України Андрієм Парубієм про зміну поколінь у політиці, роботу над помилками минулого й актуальний порядок денний для політичних еліт і всього суспільства
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • Жоден суддя, обвинувачений у переслідуванні активістів Майдану, за два роки так і не був засуджений за винесення неправомірних рішень. Максимальне покарання, яке вони дістали, — звільнення
    25 серпня, Станіслав Козлюк
  • 25 років — час одного покоління. Я пам’ятаю себе частиною покоління, яке зустрічало Незалежність у 1991-му й свідомо робило свій вибір на користь вільної України. 25 років тому нам було важливо, щоб Україна просто була. Сьогодні я відчуваю себе частиною покоління, якому мало, щоб Україна просто була. Нам важливо реалізувати унікальний шанс створити нову країну — Україну Гідності.
    24 серпня, Павло Клімкін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
электромонтажник, http://num.orakul.ua/, sinoptik
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено