Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2013   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Від ядерних ракет в Україні залишиться тільки сіль

20-річна програма допомоги з утилізації ядерної зброї СРСР завершилася. Сама утилізація – ще ні
Від ядерних ракет в Україні залишиться тільки сіль

17 червня сплив термін дії міжнародної програми технічної допомоги «Запобігання поширенню зброї масового знищення», учасницею котрої була й Україна. За іменами двох авторів, сенаторів США, програма ця була більш відома як «Програма Нанна – Лугара».

Дата пройшла непоміченою. Лише одне інформаційне агентство помилково повідомило в анонсі, що 18 червня Надзвичайний і Повноважний посол США Джон Теффт візьме участь в урочистій церемонії закриття програми (чомусь в Одесі). Як виявилось, ішлося про іншу, значно скромнішу програму з переобладнання українських прикордонних дільниць.   

А між тим, за минулі два десятиліття українські політики раз у раз ламали списи довкола цієї програми та обставин її реалізації. В масовій свідомості програма Нанна – Лугара намертво пов’язана з «добровільною відмовою від ядерної зброї», на котру Україна, як пишуть нині у вітчизняних підручниках з історії, пішла першою в світі. І з компенсаціями за цей крок, котрі багато хто вважає вкрай недостатніми.

Роззброєні, бо дуже небезпечні

Насправді Україна не була першою державою, котра добровільно відмовилась від найстрашнішої зброї в історії людства. Незадовго до нас свої ядерні боєприпаси за власним бажанням ліквідувала Південно-Африканська республіка. Було цих боєприпасів аж шість одиниць, і призначались вони для спорядження артилерійських установок.

Це не йшло у жодне порівняння із тим, що дісталось Києву у спадок від СРСР. Українська частка складала 17 % ядерного арсеналу радянської імперії. Міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) з роздільною бойовою частиною, від котрих ні США, ні, тим паче, Європа тоді не мали скільки-небудь надійного захисту, базувались у майже 170-ти шахтах; були також пересувні комплекси та велика кількість тактичних зарядів. Окрім ракет, носіями служили близько півсотні стратегічних бомбардувальників Ту-95 і Ту-160.

Читайте також: Урок від Північної Кореї: ядерна зброя продається

Ще 13 % радянського ядерного арсеналу перебувало в Казахстані, а 0,6 % лишалось на території Білорусії. Таким чином, Україна після розпаду СРСР стала третьою в світі ядерною державою після США та Росії.

Щоправда, управління установками МБР лишалось у Москві. Але Захід і боявся не так використання українського (чи, скажімо, казахстанського) ядерного арсеналу урядами цих країн, як «розповзання» зброї по світу. Вважається, що це було однією з головних причин відомого заклику президента США Джорджа Буша-старшого до верхівки УРСР «не квапитися» з проголошенням незалежності.

На час розпаду СРСР процес взаємного роззброєння уже активно тривав. Коли Радянський Союз загинув, американська дипломатія отримала новий головний біль: змусити нові ядерні держави приєднатися до угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1, рос. СНВ-1, англ. START-1).

У США пішли найпростішим шляхом: Україна, Казахстан та Білорусь мали віддати свої ядерні арсенали Росії, а вже та повинна була б перейматися їхньою утилізацією. За Алматинською угодою від 21 грудня 1991 р., останні українські тактичні заряди мали відбути до РФ максимум 1 липня 1992 р. В реальності їх завершили вивозити уже в травні. При цьому під розряд «тактичної» зброї потрапило фактично все, окрім МБР: від  снарядів та авіабомб до бойових частин «напівбалістичних» ракет оперативно-тактичних наземних комплексів, крилатих ракет стратегічної авіації й флоту тощо.

За деякою інформацією, вивезли навіть танкові снаряди з сердечниками зі збідненого урану, подібні до тих, котрі лише роком раніше США використали під час війни в Перській затоці, й котрі ніяк не можуть вважатися ядерною зброєю.

Пізніше на металобрухт та, частково, до Росії відправили також і згадані вище стратегічні бомбардувальники. Настала черга МБР, але якраз тут ніхто особливо не квапився. І не лише тому, що «червона кнопка» від стратегічної зброї знаходилась у Москві. Важко уявити, як Україна могла б навіть за можливості скористатися цієї зброєю: адже кожна з шести боєголовок лише однієї ракети УР-100Н за потужністю в 25 разів перевищує бомбу, скинуту на Хіросіму.

Це була надто незручна зброя як для використання, так і для зберігання, і для перевезення, і для утилізації. Тож росіяни не надто квапились забирати боєголовки на переробку. Натомість Україна мусила ще певний час утримувати весь цей смертоносний непотріб власним коштом. Останні заряди перетнули державний кордон влітку 1996 року.

Але проблеми на цьому зовсім не скінчилися: треба було знищити пускові шахти, переробити корпуси та двигуни ракет, а головне – їхнє токсичне паливо. Без сторонньої допомоги Україні зробити це було вкрай важко.

Компенсація для слабкого

З одного боку, не можна сказати, що Київ піддався спільному американсько-російському тискові без жодних пручань. Авжеж, ще в Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року було закріплено, що Україна зобов’яжеться «не приймати, не виробляти й не набувати» ядерну зброю. Але там нічого не було про негайне роззброєння. В цілому, «добровільна» відмова від зброї масового знищення – та сама, з нинішніх підручників – спочатку була лише PR-ходом, покликаним хоч якось відокремити Україну від Казахстану та Білорусі, котрих про їхнє бажання роззброюватись ніхто, називаючи речі своїми іменами, й не питав.

Читайте також: До світу без ядерної зброї

Проте немає підстав вважати, що українські керманичі прагнули зберегти ядерну зброю. «Тактичних» зарядів та більшості їхніх носіїв, котрі могли б служити реальним інструментом стримування, як уже сказано, позбулися ще в 1992 році. Лише потім почались торги, і зводились вони винятково до вимог компенсації. Програма Нанна – Лугара вже діяла, але якщо росіяни отримували кошти та технічну допомогу більш-менш регулярно,то  справа з іншими учасниками програми, зокрема з Україною, «провисала».

У відповідь українська сторона намагалася обставляти скорочення стратегічних арсеналів різними додатковими умовами. Певні результати це потягло. Так, попервах американці пообіцяли лише $ 175 млн., з яких 135 мільйонів мали піти на демонтаж шахтних установок та розукомплектацію ракет. У відповідь Верховна Рада прийняла рішення про поетапне скорочення ядерних озброєнь, і не поспішала визначатись із графіком.

Один час Київ навіть санкціонував дослідження, що дозволили б перевести МБР під український контроль. Технічно це виявилось неможливим зробити у прийнятні терміни. Проте стратегічні комплекси влітку 1993 року демонстративно приписали до 43-ї ракетної армії вітчизняних Збройних сил. «Ескалація ядерних амбіцій Києва ставала все очевиднішою», - писав про ті події голова російської делегації на переговорах із роззброєння Юрій Дубінін.

У підсумку американці погодились дати на утилізацію МБР $ 350 млн., плюс, за різними даними, ще порядку $ 600 млн. компенсації за іншими лініями. Зі свого боку, росіяни пообіцяли розрахуватись за відправлені їм боєголовки постачанням тепловидільних елементів (твелів) – просто кажучи, палива для українських АЕС.

Чи достатньою була така компенсація? Питання вкрай неоднозначне. Протягом усіх цих років можна було чути, що лише собівартість збройних урану та плутонію, котрих позбулась Україна, сягала $ 10 млрд. в тодішніх цінах, і це не кажучи про десятки мільярдів, вкладених у будівництво шахт, літаків тощо. З іншого боку, вартість будь-якого товару не завжди відповідає ціні. Ядерна зброя «ринкової ціни» взагалі не має – просто тому, що ринковим товаром не є.

Так чи йнак, офіційно в межах програми Нанна-Лугара США сплатили на кінець 2012 року $ 8,79 млрд. Левова частка цих грошей дісталась РФ не лише тому, що та все-таки мала майже 70 % радянського ядерного арсеналу та прийняла українські, казахстанські й білоруські ядерні заряди, але й через жорсткішу позицію Москви (порівняно з Києвом).

Так, у 2002 році американці призупинили фінансування програми через підозру, що російська сторона приховує дані про хімічну т бактеріологічну зброю. У відповідь РФ скасувала міжнародні інспекції на кількох своїх ядерних об’єктах. В результаті президент США Буш-молодший розпорядився виділити росіянам без будь-яких умов (принаймні, публічних) $ 450 млн. – і співпраця поновилася.

 Рештками ракет встелють… дороги

Насправді програма Нанна – Лугара не була однозначно прописаним планом з надання компенсацій, що містив би фіксовані суми та графіки надходження коштів. «По-перше, йшлося про цілу низку угод, котрі стосувалися не самої лише ядерної зброї, а й хімічної та бактеріологічної», - пояснив Тиждень.ua керівник військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. – «По-друге, хоча країни приєднувались до загальних угод про скорочення озброєнь, конкретні домовленості досягалися у двосторонньому порядку, коли це вдавалося і на різних умовах».

Читайте також: Мертва рука досі на кнопці: ядерні перегони тривають

Як приклад експерт наводить нашумілу в 2010 році історію з вивезенням з України останніх 90 кг високозбагаченого урану, з якого, суто теоретично, ще можна було б колись виробити ядерні боєзаряди. Тоді такої домовленості з Бараком Обамою досягнув Віктор Янукович. В обмін Київ український гарант отримав похвалу від Обами та «пропуск у цивілізований світ» (термін дії котрого, втім, швидко сплив). А держава отримала низькозбагачений уран, з котрим могли б продовжувати працювати українські науково-дослідні інститути. «Подібна робота велась тоді США і з Чехією, і з Болгарією», - наголошує Сунгуровський.

Пізніше стало відомо, що Янукович в обмін на уран домовився також про завершення робіт на Павлоградському хімічному заводі, де мають переробляти радянські МБР. В цілому американці дали на це переобладнання трішки менше $ 195 млн., і частково роботи мусив фінансувати український бюджет.

21 травня поточного року в Павлограді за участі посла Теффта відкрили збудовану за допомогою американців піч, здатну повністю утилізувати тверде паливо та двигуни ракет. Як офіційно повідомлялося на сайті посольства США, домовленість про допомогу з цією піччю була досягнута тоді ж, коли й домовленість про передачу високозбагаченого урану. Безпосередньо до програми Нанна – Лугара це відношення не мало.

Втім, тепер програма завершилась. Точніше, завершила її Росія. Ще в 2012 році росіяни неодноразово заявляли, що не бачать сенсу її продовжувати. А 14 червня цього року російський президент Владімір Путін домовився з Обамою про укладення нової угоди. За словами Миколи Сунгуровського, вона стосується «скорочення ядерних матеріалів», і, очевидно, ґрунтуватиметься на зовсім інших засадах, ніж угода від 1992 року та її численні «нащадки».

А що ж Україна? Київ лишається учасником міжнародних домовленостей про нерозповсюдження ядерних матеріалів. Відповідна двостороння угода з США ратифікована ще 1999 року, саме в її рамках, зокрема, передавався США три роки тому високозбагачений український уран.

Однак участь американців у завершенні утилізації радянського ядерного арсеналу на території України відтепер можлива хіба що в рамках якихось нових спеціальних угод. Шахти МБР давно підірвано, боєголовки вивезено ще раніше, і монтаж у Павлограді «супер-печі» для переплавки решток ракет на невизначений термін лишається останнім внеском США. Підтримувати діяльність заводу Україні, схоже, доведеться самотужки.

За офіційними даними, до 2016 року в Павлограді мають переробити понад 4 тис. тонн твердого ракетного палива та останні 99 ракетних двигунів. Компоненти колись страшної зброї переплавлятимуть на шлак, з котрого робитимуть технічну сіль для посипання зимових доріг.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено