Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 лютого, 2011   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Чи можлива політична боротьба без політики?

«Свободу і національну єдність виборюють, а не висиджують на своїх кухнях» (Відгук на текст Андрія Косовського «Нас розводять!»)
Чи можлива політична боротьба без політики?

Стаття Андрія Косовського «Нас розводять!» справила дивне враження. Автор торкнувся питань штучної дезінтеграції України руками нинішньої влади.

Це очевидно і було таким ще в 2004 році та в наступні роки. Технології постійного протиставлення «східняків» і «західняків» давно відпрацьовані в Москві відповідними аналітичними структурами і експортуються в Україну вже у вигляді готових тез і гасел. Інколи вражають майже абсолютні текстуальні збіги між цими московськими розробками і публічними заявами політиків Партії регіонів, проросійських організацій і сепаратистських формувань.

З Косовським важко не погодитися, коли він перераховує такі наявні факти. Але дивують запропоновані ним рецепти боротьби з підданими критиці фактами. Що стосується підготовки Партії регіонів до другого туру президентських виборів, то можна пристати на думку п.Косовського: «Вже сьогодні формується виграшна для системи партія другого туру президентських виборів. Захід проти України. Фашизм проти справедливості. Бандерівці проти нащадків Переможців».

Судячи зі всього, пан Косовський має на увазі можливість зустрічі в другому турі Віктора Януковича з Олегом Тягнибоком, за аналогією із зустріччю Леоніда Кучми і Петра Симоненка на виборах 2009 року. Однак для ПР і особисто Януковича це надзвичайно небезпечна гра. Адже дуже багато залежатиме від економічного стану виборців і рівня протестних настроїв, коли люди голосують «назло». Тому може повторитися не варіант «солодкої парочки» Кучма-Симоненко, а вибори київського міського голови, коли аналогічну тактику застосував чинний на той момент голова Олександр Омельченко, що виставив проти свого друга-конкурента Віталія Кличка одіозного і здавалося б однозначно непрохідного Леоніда Черновецького. Результат: головою не став Омельченко, головою не став Кличко, а Черновецький досі формально очолює Київ. 

Анекдотичність ситуації в тому, що гра з Тягнибоком за певних обставин, які сьогодні ще складно врахувати, на величезний подив політологів може закінчитися тріумфом Тягнибока. Багато залежить від того, що Партія регіонів встигне ще накоїти до виборів і як багато громадян України будуть її ненавидіти. Пан Косовський, спостерігаючи останні події в державі, міг помітити, що Янукович поступово успадковує комплекси Кучми, який об'єднував Україну власною особистістю та одностайною неприязню до неї як з боку заходу, так і з боку сходу. На підприємницькому Майдані 2010 року протестувальників зі сходу було більше, ніж із заходу. На сході дедалі частіше можна почути заяви, що «бандеровцы хоть к нам в карман не залезали, а эти лезут». 

Поступово регіонально-голуба влада перестає бути силою, що викликає довіру, а значить її міфотворчі можливості суттєво знижуються. Крім того, «бандєровєц» десь там далеко, а податкова інспекція поруч, а квитанція на оплату ЖКГ –ось вона, а ціни на ринку – ось вони. Відбуваються тектонічні зміни в свідомості «східняків» і «південців». Тепер вони починають розуміти, що може бути щось гірше за Ющенка. Ось  наприклад, як оцінює діяльність Партії регіонів газета комуністів Севастополя «Севастопольская правда»: «Увеличение рабочей недели до 48 и в перспективе даже до 60 часов, увеличение пенсионного возраста, тотальная приватизация, реформа КЗОТА, налоговая реформа…Можно продолжать до бесконечности. Мы видим, как на наших глазах выстраивается новая система власти. Все эти меры направлены на одно – вернуть инструменты сверхэксплуатации народа, чтобы загнав его в стойло, окончательно превратить Украину в поставщика сырья и потогонку европейского масштаба, где полуголодная дешевая рабочая сила будет строить светлое будущее украинских олигархов». А стаття про діяльність депутатів-регіоналів у місцевих радах називається «Голубой беспредел». Голодний шлунок погано вживається з ідеологічними догмами. «Бандер-шоу» було легко організувати, коли при  владі були носії націонал-демократичної і націонал-ліберальної ідеології.

А тепер, коли скрізь керує Партія регіонів, здебільшого руками «осіб донецької національності» лякати фольклорними постатями «зарізяк- бандєровцев» із попереднім ефектом буде доволі важко. Хіба що організувати, коштом Партії регіонів турне містами півдня і сходу України пані І.Фаріон. Лише ця ексцентрична особа може якось оновити цей підупалий пропагандистський образ. 

Діяльність Януковича і К0 змушує багатьох людей в цих регіонах забути про «бандєровцев», оскільки є значно реальніші і актуальніші біди. А соціальна фантазія регіоналів невичерпна. Подейкують, що міністр освіти, науки, молоді та спорту готує чи вже підготував інструктивного листа, де вимагає, щоб усі викладачі вищих навчальних закладів замість ненормованого робочого дня щодня сиділи  на роботі з 10-оо до 17-оо. По-перше, це свідчить про абсолютне нерозуміння специфіки викладацької та наукової праці. По-друге, немає жодного сенсу в такій системі, по-третє, такого не було навіть за часів СРСР. Запровадження цієї абсурдної поліцейщини викличе загальну ненависть до влади в усіх вузах України від Луганська до Львова, і від Києва до Севастополя. Неважко передбачити, що настрої викладачів доволі швидко стануть настроями студентів. Тут уже не якісь там «бандєровци», тут кожного беруть за його конкретне горло. За таких умов розіграти карту «схід-захід» буде не так просто, як раніше. Якби пан Косовський був уважним спостерігачем, він би обов'язково помітив ці нові моменти.

З багатьма твердженнями Косовського не можна погодитися. Наприклад, «ніхто в Україні не бореться з інакомисленням».

А побиття журналістів, а переслідування істориків, що вивчають історію національно-визвольного руху, а полювання «органів» проти письменниці Марії Матіос, яку звинувачують в нешанобливому ставленні до совєтських «святинь», а шалений тиск на Києво-Могилянську Академію, що виступає для цієї влади в ролі колективного інакодумця? А тиск на ліберальні телеканали та їхніх власників? 

А далі у пана Косовського починаються проблеми з логікою. З одного боку він стверджує: «Ніхто в Україні не залякує інакомислячих», а далі суперечить сам собі: «Залякують також по-іншому». Так не залякують чи просто це відбувається по-іншому, за новими методиками?

А пропозиції Косовського взагалі вражають. Перший рецепт: «… єдиною ефективною стратегією для інакомислячих людей буде просвітництво і ненасильницький спротив». За цю ідею пан Косовський заслуговує премії Адміністрації президента і особисто Ганни Герман. Просвітництвом можна захоплюватися протягом життя багатьох поколінь. Це, власне, процес нескінчений. За такої поведінки народу ця влада може протриматися 20, 30, 40 років. Можливості ненасильницького спротиву також не є безмежними, особливо якщо репресії з боку влади посилюватимуться і ставатимуть більш жорстокими. 

Косовський пропонує боротися проти системи в цілому, але без персоналізації. Себто він прагне абстрактної боротьби проти абстрактної «системи», мовляв, «ми за все добре і проти всього поганого». Але абстрактних систем не буває, система завжди втілена в конкретних політиках, які мають імена і прізвища. А Косовський хоче боротися проти  абстрактної жадібності, проти символічної корупції, проти анонімної сваволі тощо. Як у російській казці: «пойди туда, не знаю куда, принеси то, не знаю, что». Косовський демонструє феномен «пізнього Івана», коли пише про загрозу авторитаризму. Загрози вже немає, вже є цілком конкретний авторитаризм. Це вже не загроза, а реальність. Що ж до загрози, то це нині загроза перетворення авторитарного режиму на тоталітарно-кримінальний.

Ось ще одна «перлина» пана Косовського: «Спротив до авторитаризму має проходити не під гаслами і не під патронатом політиків. Довіри до такого спротиву серед населення не буде ніякого». Це класична утопія. «Утопія» перекладається як «місце, якого немає». Як держава не може існувати без чиновників, як військо не може існувати без офіцерів, так політика не може функціонувати без політиків. Якщо «спротив до авторитаризму» не буде політикою, значить він буде бунтом. А бунт явище руйнівне і в соціальному сенсі безперспективне. Підприємці на Майдані намагалися бути поза політикою. Чим це закінчилося? Їх елементарно «кинули», а тепер репресують поодинці. Звісно, ніхто не проти таких пропозицій Косовського як: «максимум інформації до населення», «максимум ненасильницьких акцій» (хоча найбільш одіозні диктаторські режими часто провокують насильство, як приміром Ніколає Чаушеску в Румунії), «максимум взаємодопомоги».

Але його поради українцям сидіти тихо, як миша під віником, сподіваючись, що це вбереже Україну від розколу, є хибними. На владу справляє враження не демонстрація слабкості й боягузтва (це її лише надихає на подальші подвиги»), а демонстрація сили  й впевненості. «Тишком-нишком» свободу не виборюють. І лише сильна справді українська влада, що здатна ефективно боротися проти сепаратизму і «п'ятої колони», зможе вберегти Україну від розпаду, а не діяльність за схемами пана Косовського, «медленным шагом, робким зигзагом».

Свободу і національну єдність виборюють, а не висиджують на своїх кухнях, несміливо визираючи у вікно. Влада в Україні протягом 19 років загравала з сепаратизмом і антиукраїнством якраз у стилі пана Косовського. Результат – наочний, коли сепаратизм сформувався навіть там, де його ніколи не було. Єдність держави забезпечується не тільки розмовами й умовляннями, але й жорсткими, рішучими діями, яких у незалежній Україні, на жаль, ще ніколи не було. Через те й маємо те, що маємо…


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено