Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 червня, 2013   ▪   Версія для друку

Знехтуваний потенціал. Опозиція має шанси у південно-східних регіонах

Перспективи усунення від влади режиму Януковича залежать від здатності опозиції використати підтримку в південно-східних регіонах
Матеріал друкованого видання
№ 22 (290)
від 6 червня, 2013
Знехтуваний потенціал. Опозиція має шанси у південно-східних регіонах

Провокування владою політичного протистояння під «антифашистськими» гаслами свідчить про відчайдушні пошуки інструменту згуртування електорату під прийдешні президентські вибори на тлі низької ефективності чергових обіцянок «покращення» після очевидних розчарувань симпатиків Партії регіонів. Водночас пасивність жителів навіть базових для влади областей у підтримці цієї кампанії, численні факти примусового згону залежних від адмінресурсу категорій громадян (бюджетники, студенти тощо), їхнє невдоволення свідчать, що чергова після мовного питання кинута владою «кістка» не викликає ентузіазму в колишніх виборців ПР, розчарованих політикою режиму. Проте вони переважно переходять у категорію «зневірених». Свідченням цього є останні приклади «голосування ногами» – відмова приходити на дільниці абсолютної більшості електорату під час виборів місцевих органів влади, що відбулися, зокрема, 2 червня . Відповідна тенденція виявила себе ще під час парламентських перегонів 2012 року і має продовження. Наприклад, рекордно низьку явку зафіксовано на позачергових виборах міського голови Алчевська на Луганщині, де 2 червня участь у волевиявленні взяли тільки 22,3% громадян. При цьому висуванець Партії регіонів переміг, здобувши ледь більше половини голосів тих, хто прийшов на дільниці, тобто близько 12% внесених до списків. Навіть порівняно з місцевими виборами в інших регіонах, що відбулися того самого дня, явка на Донбасі виявилась у півтора-два рази нижчою. Зростання на Південному Сході кількості громадян, що невдоволені ситуацією в країні, але водночас не поповнюють лав прихильників нинішньої парламентської опозиції, створює потенційну загрозу їх потрапляння під вплив антиукраїнських проектів, підживлюваних насамперед Росією.

Тим часом складається стій­­ке враження, що опозиція не хоче або не може запропонувати жителям Південного Сходу й особливо Донбасу зрозумілу, а головне – переконливу альтернативу режимові Януковича, щоб заручитися їхньою підтримкою. Перебіг акції «Вставай, Україно!» 31 травня в Донецьку підтвердив цей факт. До міста з’ї­­хав­­ся переважно партактив трьох опозиційних сил із кількох східних областей і водночас численний десант із Києва та інших регіонів держави. Навіть якщо не брати до уваги явно занижених оцінок чисельності учасників акції (які озвучило МВС: 800 осіб), то й 2–3 тис. маніфестантів для міста з майже мільйоном населення – показник украй незначний. Утім, проблема навіть не цифрах, а в тому, що перебіг акції був дуже млявий і нагадував театральну постановку для галочки та бодай якогось медіа-сліду. Спікери озвучили традиційний набір банальних закликів, схоже, навіть не сподіваючись досягнути якогось ефекту впливу на присутніх.

Читайте також: Ахіллесова п’ята опозиції. Чому ПР домінує в мажоритарних округах

Тобто вкотре актуалізувалася задавнена проблема українських «демократичних сил», які за роки незалежності не приділяли належної уваги Південному Сходу й особливо Донбасу, вважаючи ці краї вотчиною «донецьких» і відповідно безперспективними з погляду боротьби за електорат. Тож Схід і надалі залишається фактично відокремленим від решти країни. Так звані донецькі еліти десятиліттями беззмінно керують регіоном, фактично не підпорядковуючись Києву. За ці роки на Донбасі сформовано особливу, російсько-радянську модель управління, яка з приходом до влади Партії регіонів у масштабах усієї країни дуже швидко поширилася на всю її територію. Серед причин пасивності демократичної опозиції у цьому регіоні часто називають суто технологічні: висока собівартість голосу під час виборів (у Центральній Україні, за оцінка­­ми нинішніх опозиційних штабів, вона у два-чотири рази ниж­­ча, ніж у Східній); відсутність належного контролю за місцевими організаціями опозиційних партій із боку їхніх центральних органів, а відповідно пасивність і конформізм функціонерів на місцях щодо тамтешньої влади; значний ризик програшу на мажоритарних виборах до парламенту й на перегонах у місцеві керівні органи, унаслідок чого потенційно сильні й авторитетні кандидати не бажають балотуватися тут від опозиційних сил, тощо. Втім, усе це цілком вирішувані питання за умови реальної волі демократичних сил не просто усунути режим Януковича, а й спробувати змінити країну.

У тилу режиму

Розчаровані правлінням «своїх», жителі південно-східних регіонів можуть і мають стати об’єктом пильнішої уваги опозиції з низки причин. По-перше, їх залучення може схилити шальки терезів на її бік під час вирішальних виборів настільки, що нейтралізує ефект фальсифікації. По-друге, підтримка ними опозиції дасть змогу розширити базу місцевих активістів і відмовитися від використання заїжджих «варягів» із західних та центральних регіонів як спостерігачів та членів комісій (що часто лише підкреслює чужорідність тут опозиції). По-третє, розширення бази підтримки важливе на випадок масових акцій протесту в разі фальсифікацій виборів. По-четверте, необхідно усунути з майбутнього протистояння суспільства та режиму міжрегіональний аспект.

Читайте також: Опозиція розпочинає праймериз

Зрештою, в разі спроби Банкової провести вибори до ВР за мажоритарною системою саме активізація опозиції на Південному Сході, як засвідчили події в низці одномандатних округів на попередніх парламентських перегонах, при належних зусиллях та узгодженості опозиційних кандидатів здатна створити реальні шанси для здобуття вирішальних для «Батьківщини», УДАРу та «Свободи» голосів, щоб сформувати більшість у Верховній Раді (можливо, й конституційну). Уже під час виборів до парламенту в 2012-му єдині кандидати від опозиції за умови повного використання електорального потенціалу опонентів режиму Януковича могли б здобути перемогу принаймні у 29 округах (див. Плацдарм-2015) у південно-східних регіонах: зокрема на Дніпропетровщині – у 12, Харківщині, Одещині, Херсонщині – у 4 округах кожної з цих областей, у Запорізькій – у 3, Миколаївській – принаймні у 2. Однак зафіксований там електоральний потенціал опозиції (більший відсоток голосів за партійними списками, ніж у регіоналів), як часто і у Центральній та Західній Україні не був конвертований у перемогу мажоритарників від «Батьківщини», УДАРу чи «Свободи». Насамперед унаслідок відсутності належних організаційних зусиль, відбору оптимального кандидата, зокре­­ма узгодженого, та готовності працювати на спільний результат. Аналіз Тижня засвідчив, що, врахувавши все це, опозиція мала реальний шанс здобути перемогу в двох третинах мажоритарних округів уже на виборах 2012 року. Коли зважити на загальний результат «Батьківщини», УДАРу та «Свободи» за партійними списками, який майже на 20% перевищив результат Партії регіонів, то ці три опозиційні сили могли б сформувати більшість у ВР.

Здобутий під час минулих парламентських виборів результат опозиції на Південному Сході – не межа. Як свідчить порівняння результатів голосувань останніх 10 років, на Сході й Півдні спостерігається стала позитивна динаміка для проукраїн­сько-проєвропейських сил. Наприклад, якщо на президентських виборах 2004-го в Донецькій області за кандидата від опозиції проголосували 4% виборців, у Луганській – 6%, то у 2012-му на тій-таки Донеччині опозиційні партії його підтримало вже понад 11%, а на Луганщині – понад 12%. В окремих місцевостях Донбасу рівень симпатій до опозиції у 2012 році був ще вищий. Скажімо, у Краматорську – 22%, у двох округах Донецька – відповідно 15% і 19%, в округах Маріуполя – 16,4% і 20,3%, у Луганську опозицію підтримали 16%. Зрештою, реальну прихильність до проукраїнських сил на Донбасі виміряти складно, бо, як уже було зазначено, опоненти Партії регіонів не можуть (і поки що не хочуть) проконтролювати тут весь процес волевиявлення, тож на Сході завжди є великі можливості його спотворити.

У решті регіонів Південного Сходу зміна електоральних настроїв іще сприятливіша для опозиції. Так, на Дніпропетровщині на перегонах-2012 її підтримало 38% виборців (у 2004 році – 32%), на Харківщині – 33% (проти 26% у 2004-му). Аналогічні зміни спостерігаються і в інших областях, зокрема в Одеській, Миколаївській, Запорізькій рівень симпатій до опозиційних сил збільшився до 31–34%. Майже паритет­ною є під­трим­ка опозиції  (40%) та ПР 2012 року на Херсонщині.

Однак, щоб задіяти потенціал південно-східних регіонів, опозиції необхідно вже зараз активізувати роботу там, розширити, а в низці випадків із нуля створити організаційну структуру, на яку можна було б спиратися під час найближчих президентських і парламентських виборів, хоч би якими вони були (строковими чи достроковими).

Важливий напрям роботи для опозиції на Сході – місто, адже міське населення Донбасу становить до 90%, тоді як в інших регіонах – переважно 70–80%. Їй необхідно більше уваги приділяти альтернативним стра­тегіям вирішення соціаль­но-економічних проблем міських жителів, зокрема подоланню безробіття. Слід мати відповіді на питання щодо вирішення проблем міст (закриття шахт, підтримка й розвиток малого та середнього бізнесу, формування місцевих бюджетів, екологія тощо). Та водночас опозиція надзвичайно пасивна і в сільській місцевості, де спостерігається значно сильніший вплив адмінресурсу порівняно з обласними центрами й великими містами краю. Як наслідок – переважно україномовні сільські райони забезпечили під час нещодавніх парламентських виборів значно вищий рівень підтримки антиукраїнським Партії регіонів і КПУ та їхнім кандидатам, аніж більшість обласних центрів та великих міст.

Як розбудити український Схід

Та найголовніше – опозиція має запропонувати зневіреним мешканцям Південного Сходу чітку і зрозумілу в сенсі вигоди для них альтернативу наявній моделі в країні, особливо у регіонах, де вони живуть. Пояснити справжні причини жалюгідного існування та шляхи виходу із замкненого кола.

Завданням опозиції на Сході є не лише продемонструвати здатність до протесту проти ініціатив влади чи проявити громадянську позицію. Південний Схід чи не найбільше потерпає від нинішньої люмпенсько-олігар­хіч­­ної моделі економіки, що є потворною модифікацією радянської соціально-економіч­ної системи з регіональними особливостями. Саме там, а особливо на Донбасі, як ніде в країні актуальні депролетаризація та формування потужного прошар­­ку заможних власників-підпри­єм­ців і людей вільних професій, спроможних обирати активну позицію, а не бути просто покірною масою для адміністрації державних підприємств та установ або олігархів-власників.

Потрібно донести до громадян, що нав’язані в радянський час соціальні стереотипи, зокрема ідеал робітника, про якого подбає держава, та деформований колективізм у вигляді «стадності» прирікають на деградацію і бідність, бо позбавляють таких ключових рис будь-якого розвитку, як ініціативність і підприємливість. Південний Схід і особливо Донбас мають надзвичайно застарілі та безперспективні не лише підприємства, а й структуру економіки. Їх заміна на новітні, перспективні, а головне – здатні швидко забезпечити робочими місцями й достойними заробітками галузі економіки неможлива у межах олігархічно-монополістської або державної власності. Потрібен розвиток приватної власності й ініціативи якомога більшої кількості людей, що були б здатні забезпечити роботою себе та інших. Для цього потрібні гарантії приватної власності, дієва й активна антимонопольна позиція держави та її сприяння в розвитку власної справи, зокрема кредитними ресурсами. Найбільш пролетаризованим та люмпенізованим від радянських часів жителям Південного Сходу потрібно так само починати пояснювати, що держава ніколи не зробить їх заможними. Її роль не в патерналізмі й поширенні деструктивних ілюзій, а в підтримці та створенні умов для самореалізації кожного громадянина, який сам має зробити себе багатшим. У випадку Південного Сходу й особливо Донбасу роль держави має полягати лише в підтримці трансформацій у надмірно залежних від окремих підприємств та галузей містах і селищах, створенні нової інфраструктури.

Важливим етапом боротьби за український Схід може бути формування ставлен­­ня його жителів до знакових категорій цивілізаційного позиціонування – мови, національної історії, українсько-російських відносин, геополітичного та цивілізаційного вибору. Пояснення цих тем має сприяти подоланню  стереотипів, нав’язаних свого часу радянським агітпропом, а зараз російськими та місцевими проросійськими ЗМІ. Та водночас недопустимою є цинічність подвійних мірок, коли на Заході, в Центрі та на Південному Сході опозиційні політичні сили декларують зовсім різні підходи, наприклад щодо мовного питання чи оцінки історичного минулого. Має ітися про системне й логічне тлумачення, з необхідним добиранням переконливих аргументів, які варто послідовно доносити до виборця, тобто про його своєрідне «виховання». Стереотипи змінювати важко, але можливо. До прикладу: ідея Митного союзу з РФ має помітну підтримку серед значної частини жителів Південного Сходу.

Однак саме в цих регіонах багато конкурентних Росії галузей, зокрема вугільна, металургійна, перспективи яких значно кращі саме поза МС. Натомість проведений аналіз заяв представників опозиційних сил за останні кілька місяців, коли було актуалізовано питання вступу України до Митного союзу, не виявив жодного випадку, коли вони чіт­­ко пояснили б жителям Донбасу, чим, скажімо, його вугільній галузі загрожує Митний союз із Росією. Насамперед доносити думку, альтернативну нав’яза­ній, необхідно молодшому поколінню, а також людям середнього віку. Їм потрібно пояснювати згубність російської цивілізаційної матриці з характерною «барсько-холопською» системою суспільних відносин та соціаль­но-економічною модел­­лю паразитування на природних ресурсах, адже вони не прий­нятні й згубні для європейської і досить густонаселеної країни, якою є Україна. Так само необхідно пояснювати деструктивність радян­­ської ментальності й міфології в реаліях сучасного світу. Адже вона прирікає як кожну окрему людину, так і громаду, регіон та країну загалом на деградацію внаслідок неадекватності сучасним реаліям.

Звичайно, робота людьми у південно-східних регіонах не дасть миттєвих результатів. А в умовах тиску адміністративного ресурсу та глибокої вкоріненості російсько-радянсь­ких стереотипів і поготів. Але навіть до найближчих президентських виборів є шанс створити у Східній Україні стійку соціальну базу для підтримки усунення нинішнього «сімейно»-олігархічного режи­му та для початку необхідних країні перетворень.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено