Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 червня, 2013   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Регіональна еліта перетворила Донбас на совковий заповідник

Завдання здорових сил в українському суспільстві – переконати донеччан у наявності альтернативи, яка є значно вигіднішою для них, аніж нав’язана модель існування
Матеріал друкованого видання
№ 22 (290)
від 6 червня, 2013
Регіональна еліта перетворила Донбас на совковий заповідник

Нинішній етап існування України пов’язаний із тією обставиною, що представники одного територіального клану з вельми специфічною регіональною ментальністю, встановивши жорсткий контроль на Донбасі, доволі успішно насаджують свої правила гри й своєрідні «цінності» цілій країні, яку вони дуже погано розуміють і ще гірше відчувають. Регіональну вузькомісцеву схему прагнуть зробити всеукраїнською матрицею. «Донецьким елітам» за допомогою фактичної ізоляції краю та цементування тут російсько-радянських порядків вдалося зробити свідомість абсолютної більшості населення двох шахтарських областей дуже своєрідною формою того, що заведено називати територіальним патріотизмом. У випадку місцевої бізнесово-бюрократичної верхівки, так званих донецьких, ідеться про яскравий вияв кла­ново-олігархічного патріотизму, що має дуже мало спільного з усвідомленням націона­ль­но-дер­жавницьких інтересів.

Чужі серед своїх

Територіальний патріотизм має два варіанти розвитку: або вихід на рівень загальнонаціональних цінностей і розуміння себе як складової загальнонаціонального патріотизму, або деградація до форм сепаратизму і трайбалізму (зокрема, панування схеми «свій – чужий» у кадровій політиці). У такому разі територіальна еліта, що взяла владу в центрі, розглядає решту регіонів країни та й усю її цілком переважно як «приз», практично як окуповану місцевість, де треба встановити «новий порядок» і скористатися її ресурсами в інтересах свого клану і своєї регіональної бази, як основу гарантованої підтримки, як тил, куди можна буде сховатися, зазнавши фіаско. Це дуже нагадує вікопомну фразу Владіміра Лєніна після громадянської війни: «Ми Росію завоювали, тепер повинні навчитися нею керувати». «Донецькі еліти» також ось уже четвертий рік вивчають мистецтво управління Україною, проте насправді це впровадження апробованих на Донбасі управлінських методик по всій країні. Було доволі цікаво спостерігати, як у процесі підготовки до Євро-2012 тодішній міністр інфраструктури Борис Колесніков, усупереч публічній риториці регіоналів про увагу до особливостей кожного регіону, змусив мало не все керівництво Львівщини спілкуватися з ним російською мовою.

Територіальний патріотизм має два варіанти розвитку: або вихід на рівень загальнонаціональних цінностей або деградація до форм сепаратизму

Донецький територіальний патріотизм, на жаль, поки що розвивається за другою схемою в напрямку протиставлення себе решті держави, не уникаючи конфронтації. У радянські часи Донбас якось помітно не вирізнявся, був одним із багатьох індустріальних регіонів СРСР, цілком задовольняючись комуністичною міфологією про «індустріальне серце радянської України», про шахтарів як «гвардію робітничого класу», про «трудовий Донбас» тощо. У ньому однозначно й неподільно панувала радянська ментальність. Після проголошення незалежності виникла потреба в політичній утилізації цих давніх міфологем в умовах, коли «донбаська еліта» (переважно технократична й орієнтована на Москву), що швидко криміналізувалася, мала вступити в боротьбу з іншими територіальними елітами за контроль над центром країни. Головними конкурентами були дніпропетровські, які краще за своїх донецьких опонентів розуміли загальнонаціональний контекст і досить швидко почали розмовляти мовою всеукраїнських категорій, тому щодо них не виникало антагонізму ні політичного, ні ментального.

«Донецьким елітам» із їхньою «кредитною історією» було набагато важче легалізуватися на рівні центру, бо це об’єктивно потребувало певного публічного ототожнення себе з українською мовою, культурою, традицією, історією та національною ідентичністю. Їм заважали і заважають совкова денаціоналізація та часто-густо елементарне нерозуміння тієї проблематики. Це пояснюється тим, що на відміну від Дніпропетровщини – Січеславщини з її козацьким минулим, з її належністю до історичної Наддніпрянщини й Запоріжжя Донбас перебував у культурному плані в значно гіршому становищі. Тому ідеологічний вакуум вирішили заповнити місцевими (радянськими) «цінностями», тим більше що інших там протягом кількох останніх десятиліть фактично не знали, а створювати щось принципово нове, креативне не мали ані бажання, ані інтелектуальних можливостей. Та й суспільного попиту в регіоні було катма… Не кажучи вже про інтелектуальний і культурний рівень (що яскраво виявився на всеукраїнському рівні) територіальних авторитетів. Через те почалося переформування давнього радянсько-росій­­­сь­­кого ідеологічного доробку на шляху вдосконалення доволі агресивної міфології протиставлення «трудового інтернаціонального» Донбасу «ледар­­ській націоналістичній Україні».

У полоні стереотипів

Один український публіцист, біографією пов’язаний із Донбасом, писав: «Добра знайома, мешканка Донецька, пускається раптом у соціологічні роздуми: «Черновцы – город-паразит! И Тернополь – город-паразит! И Ивано-Франковск – город-паразит!». Далі містами-пара­зитами виявилися Черкаси, Чернігів… і, звісно, ж головний паразит – це Київ. На моєму обличчі, напевне, намалювався дуже вже неприхований подив, бо жінка раптом перервалася й пояснила: «Мы тут уголь добываем, металл плавим, а вы что?»… Моя співрозмовниця ніколи не працювала ані на шахті, ані на металургійному заводі. Як закінчила університет, так і просиділа весь час за комп’ютером. Як і сотні тисяч киян, черкащан, івано-франківців…».

Це класика жанру донбаського територіального патріотизму: ми – трудівники, решта – нероби й паразити, яких «годує» трудовий Донбас. При цьому забувають, а часто не знають, бо не хочуть знати, що стара, нереформована, технологічно відстала його промисловість є великим тягарем для України (див. Тиждень, № 9/2013). Колись такий «Донбас» був у Британії, і великому реформатору Марґарет Тетчер довелося, жорстко придушуючи опір, докорінно змінити обличчя цих депресивних регіонів її країни. Україні було б набагато дешевше купувати не вкрай дороге й не надто якісне донбаське вугілля, а, наприклад, російське, що видобувається в Кузнецькому басейні відкритим способом, без шахт, екскаваторами, чи польське… Але держава змушена з бюджету (себто коштом платників податків Одеси, Києва, Харкова і т. д.) підтримувати нерентабельну й економічно малоперспективну вугільну галузь Донбасу… Бо якщо це вугілля (без дотацій держави) коштуватиме стільки, скільки реально витрачається на його видобуток, то й метал, який виплавляють на ньому, стане нерентабельним і неконкурентоспроможним на світових ринках.

Однак про це донецьким посполитим Донбасу не розкажуть. Краще постійно навіювати жителям регіону, що вони особливої людської породи, які засадничо перевершують своїми моральними й ментальними якостями всіх інших громадян України. А їхня територія – це єдиний справді зразково-показовий край, у якого всі мають вчитися, бо ніде більше нічого, що заслуговує на увагу, немає. «Донбас – юбер алес!» Виховання зневажливого ставлення до решти країни й комплексу «вищої раси» стало альфою та омегою донецького патріотизму. Місцеві звичаї і традиції набули статусу ідеальних та обов’язкових для всієї України. Понад те, стереотипні уявлення про «вищість» Донбасу настійливо і настирливо впроваджували й нині вбивають у голови мешканцям цих областей. Їм постійно втовкмачують щось на кшталт: «Ви найкращі, й ніякі там галичани, наддніпрянці, подоляни, кияни не можуть зрівнятися з вами». Ось що казав землякам донбасівець Йосиф Кобзон: «Що таке Донбас, знає весь світ… Багато хто тут говорить, що він зайняв усі ключові позиції в Україні, тому що президент із Донбасу. То це нормальне явище. Президент знає, кого призначати. Він знає своїх земляків та колег, довіряє їм і відповідальний за те, що на всіх ключових позиціях перебувають вони… Над нами Всевишній побудував якусь таку ауру й оберігає нас, розповідає про те, що вихідці з Донбасу – це обраний народ. Досі говорили, що обраний народ в Ізраїлі. А я кажу, що обраний народ на Донбасі».

Безправні й здебільшого малозабезпечені люди (які постійно стояли на колінах спочатку перед КПРС і КГБ, а потім перед олігархами, всупереч казкам про те, що «Донбасс никто не ставил на колени») легко повірили в те, що є «вищою расою», і гуртом пішли підтримувати тих, хто їм це співав. Найбільшим лихом сучасного Донбасу, що віщує чимало бід цілій Україні, є манія регіональної величі. Нещодавно тамтешній політолог проголосив, що навіть критерієм демократичності є ставлення людини до Донбасу: якщо воно добре – ти демократ, погане – напевно, фашист (а боротьба проти «фашизму» – це остання донбасівська ідеологічна мода). Шкода, що він не пояснив, критерієм чого є ставлення донбасівців до решти України…

Зруйнувати гетто

Навколо цієї специфічної регіональної ідеології 20 років за цілковитої байдужості офіційного Києва об’єднували донбаську територіальну громаду (див. стор. 18). Сповідування такої ідеології стало чинником визначення «донецькості» й сепарації «своїх» від «чужих» (навіть якщо вони уродженці краю). Недарма ж під час виборів до Верховної Ради в 2012 році голова парламентської фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, звертаючись до жителів електоральної «вотчини», до донбасівців, сказав: «Ми вам по нутру свої». Воно, «нутро», витворювалося десятиліттями радянської індустріалізації, міксації населення і 20 роками практично окремого існування регіону в ідеологічному, інформаційному та культурному плані від решти України вже після проголошення незалежності. Протягом цього останнього періоду працював механізм інформаційного гетто, коли надходження альтернативних відомостей блокувалося, що полегшувало промивання мізків і виховання особливої позиції, особливого світогляду, які були некомпліментарними що­до загальноукраїнських. Зрештою мешканцям регіону так і не була донесена альтернатива, яка б переконала їх, що насправді можна жити інакше, а головне – значно краще.

За невтручання Києва на Донбасі де-факто виникла інфор­маційно-ідеологічна «автономія» в освіті, ЗМІ, публічних видовищах тощо. «Бунтівникам» жорстко, а подеколи й жорстоко давали зрозуміти, що «тут вам не Україна». Формувалися нетерпимість до інших «чужих» думок, неприйняття будь-якої критики на адресу регіону, бо критик – це ворог чи агент «антидонбасівських сил». Про Донбас або добре, або нічого... Адже це ідеал і приклад для цілої України. То який же патріотизм можуть демонструвати нині ті його посланці, які вибралися на найвищий всеукраїнський політичний «терикон»? Тільки кланово-олі­гар­хічний, себто за визначенням вузькоегоїстичний, де націо­на­льно-державні інтереси геть не проглядаються. Натомість найстрашніше, що цінності та порядки, які «донецька еліта» вже три роки насаджує у всій країні, – феодалізм, трайбалізм, пристосуванство, користолюбство тощо – сприймає дедалі більша частина українців, про що, зокрема, красномовно свідчить суттєве зростання кількості охочих потрапити в такі «перспективні» виші, як-от Податкова академія. Бо так простіше жити, а дехто вже й не бачить сенсу опиратися...

Деякі наївні «противсіхи» сподівалися, що «залізна» донецька рука наведе порядок і захистить Україну від розкрадання іноземними корпораціями, насамперед з однієї дуже «братньої» сусідньої держави. Справді, регіонали вельми рішуче захищають те, що належить до кола інтересів «Сім’ї» чи наближених до неї олігархів. Але все, що виходить за межі їхнього розуміння, а це якраз і є змістом будь-якого адекватного патріотизму, напрочуд легко віддається чи продається.

Територіальний патріотизм, донецький, галицький, київський та інші, маючи своє місце і свої права, аж ніяк не може замінити всеукраїнський національно-дер­­жавницький, бо лише він здатен забезпечити Україні нормальний розвиток без сепаратист­сько-трайбалістських ексцесів, що за певних обставин і за здатності однієї «братньої» держави під’юджувати такі речі цілком можуть поставити нас на хибний, а головне – кривавий шлях, як-от події в Югославії на початку 90-х років минулого століття.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено