Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
8 червня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

План "Б": Україні потрібна дерадянізація і дерусифікація

Праця, яку сьогодні представляє Тиждень, не має автора. Точніше, не має одного конкретного авто­­ра – це плід колективної робо­­ти журналістів Тижня, українських та закордонних експертів. Не буде перебільшенням сказати, що «Дорожня карта дерадянізації України» – це практичний результат діяльності всього нашого видання за час його існування.
Матеріал друкованого видання
№ 21 (289)
від 30 травня, 2013
План "Б": Україні потрібна дерадянізація і дерусифікація
Фотогалерея: Дорожня карта дерадянізації України (зображень: 10)

Брак ідей і сценаріїв подальшого розвитку країни, принципових засад, на яких вона може відродитися й рухатися далі, вже усвідомила більшість активних громадян. Усім зрозуміло, що наша держава зайшла в глухий кут, зусилля влади навіть не передбачають виходу з нього, а зусилля опозиції здебільшого скидаються на профанацію. Очікувати рішень від політикуму наразі марно. Минулі два десятиліття продемонстрували своєрідний ескепізм «свідомої української еліти»: виявляється, бути лузерами психологічно й матеріально цілком комфортно. Ні за що не відповідати, нічого не міняти й при цьому жалітися на непереборні обставини, серед яких на першому місці пасивність і відсталість власного народу, – така позиція забезпечує престижні білі шати, а в деяких випадках і відчутний особистий добробут.

Вихід слід шукати на рівні початкової установ­­ки: радикальні перетворення в Украї­­ні: а) потрібні; б) можливі. Філософія капітуляції, нішевий характер зусиль багатьох українських патріотів не мають ніякого виправдання в суспільних настроях. Це підтверджує динаміка результатів соціологічних опитувань, а ще краще доводять цифри й факти останніх парламентських виборів, на яких, попри всі маніпуляції режиму, відверто провладні кандидати зазнали відчутної поразки, причому навіть у тих місцях, які традиційно вважаються осередком застою. Український соціум готовий підтримати рішучі зміни, якщо повірить у чисті наміри й безкомпромісність їхніх ініціаторів. Що ж стосується самих змін, то альтернативою їм можуть стати лише незворотний занепад держави, остаточне розмивання її сенсу з неминучим подальшим поглинанням сусідами – частинами або разом.

Читайте також: Чому Україна досі хворіє на «синдром комсомольця»

Провідною характеристикою таких перетворень мали б стати передусім їхня радикальність і комплексність. До того ж що далі відкладатиметься початок рефо­­рм, то більшої радикальності вони потребуватимуть. «Різання хвоста по частинах» заради гуманності не виправдовує себе з жодних міркувань, ані прагматичних, ані власне гуманних, – це підтверджує як позитивний досвід інших посткомуністичних країн, що вже стали частиною єдиної Європи, так і негативний приклад інших колишніх «співтаборників» на чо­­лі із самою Україною. Досвід – найкращий учитель. Орієнтуючись на конкретний результат передусім тих держав, які варто взя­­­ти за взірець (зокрема, країн Балтії – вчорашніх аутсайдерів, а ни­ні повноцінних членів ЄС), можна проаналізувати дієвість тих чи інших політичних рішень, а головне – переконатися в безальтернативності одних підходів і помилковості інших.

Зволікання та саботаж упродовж останньої чверті століття української історії ще більше збили проблеми в незрозуміле кубло, де причини й наслідки тісно переплетені між собою. Питання, за яку ниточку потягти, щоби його нарешті розплутати, не таке схоластичне, як може здатися на перший погляд. Починати слід із того пункту, де Україна звернула зі свого магістрального шляху, визначеного географією та історією. Цей пункт – потрапляння в орбіту ворожої імперії, спершу Російської, потім Радянської. Як, наприклад, Естонія, треба нарешті назвати речі своїми іменами: упродовж багатьох років країна перебувала під ро­сій­­сько-радянською окупацією. Тож послідовне позбавляння оз­нак російсько-ра­дян­­ської колонії на всіх ділянках політичного, еко­­номічного, соціального та куль­­тур­­ного життя означатиме повернення до Європи. Тому дерадянізація, тому дерусифікація.

Стосовно ж конкретних рецептів, то запропонований маршрут «Дорожньої карти», можливо, наразі недосконалий у якихось подробицях (те попере­­ду), зате він конкретний і комплексний. Це, так би мовити, філософія змін. У ньому закладено як засадничі, принципові заходи, яких не оминути, так і конкретні технологічні пропозиції, які можна уточнювати й щодо яких можливі дискусії. До речі, якраз дискусія – це те, на що чекає колективний автор документа. Обґрунтована критика, конкретні уточнення, деталізація тез – необхідний і неминучий етап роботи до того моменту, коли план візьме до реалізації мейнстримна політична сила, яка відповідатиме інтересам української більшості.

Що ж до прецедентів, то їх можна шукати не лише поміж колишніх товаришів по нещас­­тю. Європа, а кажучи ширше, демократичний, західний, «перший» світ, ніколи не була ідеальною. Ступінь досконалості тієї чи іншої цивілізації визначається не браком проблем, а способом їх розв’язання. Конкретні приклади того, як вирішували в різний час різні соціальні, культурні, адміністративні, економічні проблеми в цьому «першому» світі, стали у пригоді в розробках «Дорожньої карти».

Нарешті, щодо позірної радикальності деяких пропозицій, то вона так само не є наслідком ригідності, обмеженості чи поганого характеру авторів. Більш-менш сумлінний аналіз як вітчизняної ситуації, так і вже згаданого іноземного досвіду переконує, що якихось поміркованих, половинчастих, «оксамитових» рішень для розв’язання наявних проблем не існує. Або так, або ніяк, і в разі «ніяк» катастрофічні наслідки неможливо ігнорувати. Зрозуміло, що для реалізації всього комплексу заходів потрібна передусім політична воля. Залишаючи за межами обговорення питання, яка саме конкретна сила мала би й могла би продемонструвати таку політичну волю, неможливо омину­­ти одну суттєву обставину, а саме: чи потрібна для здійснення дерадянізації/деколонізації з усіма названими складовими якась особлива жорстка форма державного устрою? Чи неминуче для цього вдаватися до якоїсь тимчасової більш чи менш авторитарної стадії, щоби згодом повернутися до повноцінного народовладдя, як запевняють деякі шановані інтелектуали? Ми переконані, що звичайних демократичних процедур цілком достатньо, враховуючи суспільні настрої, готовність до перетворень широких мас українців, їхні ментальні засади європейськості, остаточно не знищені багаторічними тоталітарними практиками. Інша річ, що сама по собі демократія може й мусить бути ефективною, дієвою, енергійною та рішучою, але це питання зовсім іншої дискусії.

Читайте також: Дерадянізація «тихою сапою»

Аксіоми, що мають бути відправною точкою для всіх політиків, які не стоять на антиукраїнських позиціях

• Сьогоднішнє державне утворення Україна не є українською державою в тому сенсі, як Польща є польською, а Естонія – естонською. Так сталося тому, що всі панівні еліти цієї держави, фактично утвореної на етнічних українських землях шляхом відламу від СРСР/Росії, є прямими спадкоємцями окупаційної адміністрації Радянського Союзу в Україні, отже, цілком логічно провадять економічну та гуманітарну політику утримання контрольованої території в складі наддержавного «Русского міра». Україну не прагнуть втягнути в «Русскій мір» – їй штучно перешкоджають із нього вийти і повернутися в природне для неї європейське національне русло економічного, соціального та культурного розвитку. Всупереч волі більшості мешканців України.

• У сьогоднішній державі Україна немає ринкової економіки, а бізнесом називаються речі, далекі від підприємництва. Російська система обходиться без таких понять, як недоторканність приватної власності, вільне підприємництво, рівність перед законом і ринкова економіка. Нинішня Україна штучно перебуває в російській економічній парадигмі всупереч волі більшості населення України. Через це українці приречені на бідність і не зможуть створити громадянське суспільство, яке є основою функціонування правової держави та демократії.

• Абсолютна більшість мешканців України відкрита до української мови, історії, читання україномовних книжок, преси, перегляду кінофільмів українською тощо. Проте їй штучно перекривають доступ до україномовного культурного та інформаційного продукту шляхом грубих, але системних антиринкових дій і маніпуляцій. Антиринкові махінації, спрямовані на недопущення існування самого ринку україномовного продукту, прикривають фальшивим твердженням про «ринкову» перемогу російської мови в Україні.

• Українським культурним та інформаційним продуктом може бути тільки продукт, створений українською. Адже російськомовний культурний та інформаційний продукт, вироблений на території України, так і залишається російським, створеним на іншій території (Булґаков, Курков, Лузіна – це російські письменники, «Віа Гра» – російський продукт шоу-бізнесу для споживання на території «Русского міра» тощо).

Для українських політиків наведені вище аксіоми мають означати дві речі:

• Не оминути шляху, пройденого країнами Східної Європи. Країна має бути повністю перезавантажена, а радянсько-російські маркери заміщені національними європейськими.

• Цієї єдино конструктивної альтернативи очікує переважна частина українців. Абсолютна більшість хоче успішної економіки, прагне поширення української мови і спроможна сприйняти правдиву українську історію.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
  • Святошинський районний суд відмовився прийняти самовідвід присяжних у справі колишніх «беркутівців» Сергія Зінченка та Павла Аброськіна і прийнявся за розгляд по суті.
    28 травня, Станіслав Козлюк
  • Що таке команда Петра Порошенка і які в ній центри впливу
    27 травня, Богдан Буткевич
  • Бойові дії, які розпочалися в 2014 році породили феномен військових добровольців та волонтерів. Втім, рівно 100 років перед тим українці вже проявили себе в подібній ситуації
    27 травня, Святослав Липовецький
  • Відомий бельгійський саксофоніст і композитор Ален Крепен розказав Тижню про сучасний стан і можливості духових оркестрів, способи подолання невідомості української сучасної класичної музики та її авторів у світі та саксофон, повноту звукових можливостей якого ще розкрито не в повні.
    27 травня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено