Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 травня, 2013   ▪   Мілан Лєліч ,   Алла Лазарева   ▪   Брюссель   ▪   Версія для друку

Україна інкогніта

Виробленню ефективної політики ЄС щодо офіційного Києва заважає погане розуміння місцевої специфіки: різноманітні заходи на українську тематику, що відбуваються в Європі, є недієвими
Матеріал друкованого видання
№ 20 (288)
від 23 травня, 2013
Україна інкогніта

Як уже писав Тиждень (див. № 19/2013),15 травня Єврокомісія схвалила проект рішення Ради ЄС стосовно Угоди про асоціацію, зазначивши, що «без створення Україною необхідних політичних передумов» не варто розраховувати на підписання цього документа. За інформацією джерел Тижня, 27 травня Рада міністрів закордонних справ країн–членів Євросоюзу ухвалить аналогічне за суттю рішення й не стане зупиняти процесу підготовки до Вільнюського саміту «Східного партнерства». При цьому вона наголосить на необхідності «виконання Україною всіх вимог ЄС». Тож зараз наближається етап отримання згоди на підписання Угоди про асоціацію з боку всіх країн–членів ЄС, яких від липня буде вже 28 (включно з Хорватією). Як з’ясував кореспондент Тижня під час візиту до Брюсселя минулого тижня, союзників України в євроспільноті наразі значно менше, ніж скептиків (зазначимо, що європейські посадовці воліють оминати цю тему навіть у приватних розмовах). Де-факто лише дві країни, Польща та Литва (котрі, очевидно, не на перших ролях у Євросоюзі), нині виступають послідовними лобістами євроінтеграції України навіть за умови невиконання Києвом усіх вимог ЄС. У Польщі вважають, що підписання угоди з Україною може запобігти втягуванню її в російські інтеграційні проекти, що неминуче посилило б вплив Москви на Варшаву. А Литві, господарці Вільнюського саміту, крім цього, звісно, дуже хотілося б, аби він виявився ефективним.

Українські політики використовують європейські майданчики задля власних, вузькокон’юнктурних інтересів

Решта країн-членів наразі тримають інтригу, сподіваючись змусити Януковича виконати якнайбільше вимог. «Поки можна точно сказати, що нинішні кроки України недостатні для позитивного рішення з боку Європи», – заявив Тижню один із посадовців Єврокомісії. Серед найважливіших уже зроблених кроків, за його словами, – довгоочікуване звільнення з-за ґрат Юрія Луценка. Якби він досі залишався в неволі, ймовірно, з’явився б ризик відмови від підписання Євросоюзом угоди уже на цьому етапі. Сам список вимог залишається незмінним, а їх чіткий перелік, за словами співрозмовників Тижня у Брюсселі був потрібен для того, щоб українська влада не могла вдати, ніби не зрозуміла, чого хоче від неї Європа. Водночас він є запобіжником від появи в останній момент додаткових умов із боку країн–членів ЄС, критично налаштованих щодо Києва. Наразі формула (хоча й дуже спрощена) «Тимошенко за ґратами – угоди не буде» цілком має право на існування. Але і звільнення екс-прем’єра автоматично не гарантує підписання документа, хоча дуже його наблизить. «Тимошенко в неволі – яскраве, наочне втілення вибіркового правосуддя в Україні. Ми ж не вимагаємо її звільнення тому, що вона Тимошенко й вона нам подобається. Ви суверенна країна; якщо її в чомусь звинувачують, будь ласка, проводьте суд, але чесний і справедливий», – зазначив один із посадовців Єврокомісії, котрий займається, зокрема, й українськими питаннями.

Утім, як засвідчило спілкування з різними єврочиновниками, справжню українську ситуацію в ЄС усе ще розуміють погано. А різноманітні заходи за участю вітчизняних і європейських політиків та експертів, які мали б посприяти вирішенню проблеми, відповідної ролі переважно не виконують. Яскравий приклад – семінар під назвою «День України», організований фракцією ліберал-демократів Європарламенту того самого дня, коли Єврокомісія ухвалила проект рішення Ради ЄС щодо підписання Угоди про асоціацію з Києвом. Захід ряснів різноманітними політичними аргументами, порівняннями й навіть перебільшеннями. Він підтвердив, що Україну погано знають у Європі, і різноманітні семінари, конференції, панельні дискусії на українсько-європейську тематику – потрібна справа, але вони неефективні й часто-густо слугують лише для піару окремих вітчизняних політиків, яким із тих чи тих причин необхідно переконати Європу у своїй європейськості.

Скажімо, виступи учасників семінару «День України» можна умовно поділити на закличні, упереджувальні, заангажовані та саморекламні. Наприклад, політолог Ольга Шумило-Топіола наполягала на невідповідності української та європейських політичних практик, провокуючи думку про неготовність Києва до зближення з ЄС. Натомість український депутат Микола Катеринчук, схоже, користуючись необізнаністю Заходу, вирішив виставити себе головним провідником європейської ідеї в державі (!?) й розвеселив публіку сміливим твердженням, буцімто його «Європейська партія – єдина з українських партій, яка нині впливає на політику Європейського парламенту за посередництвом його Ліберальної фракції». «Нічого собі вплив! – прокоментував колега-журналіст із Франції. – 85 депутатів із 754». Катеринчук, вочевидь, мав на увазі, що його політсила є членом Альянсу лібералів і демократів за Європу (нинішня ліберальна центристська фракція Європарламенту). На жаль, такі заяви красунчика-мазунчика українського політикуму (див. Тиждень № 15/2013), котрий бачить себе у кріслі мера Києва й, за чутками, має підтримку президентської «Сім’ї», його формальні партнери в Європі все-таки сприймають досить некритично.

Серед української інтелігенції найбільшим знавцем вітчизняної дійсності та відносин із Європою організатори заходу, схоже, вважають письменника Андрія Куркова, принаймні саме його запросили на цю дискусію. Утім, він очікувано більше вправлявся у красномовстві. «Україна подарувала світу такі дві світоглядні течії, як анархізм та мазохізм. Ось чому вам не завжди подобається те, що ми постійно робимо в політиці», – ця фраза, на жаль, була чи не ключовою в його виступі.

Очевидна проблема таких заходів: на них не запрошують справжніх лідерів думок в Україні, які добре розуміються на місцевих проблемах і чітко пояснили б європейцям, що насправді відбувається в тих чи тих сферах її життя, чого насправді від Європи потребує українська більшість на нинішньому етапі (див. The Ukrainian Week № 8/2013).

Натомість, як не раз писав Тиждень, колеги Катеринчука і з провладного, і з опозиційного табору дуже часто використовують конференції, дискусії, семінари на українську тематику, що відбуваються в Європі (а часто фінансують і з власної кишені), а також недостатню поінформованість європейців щодо українських реалій задля власних, вузькокон’юнктурних інтересів. Наприклад, напередодні парламентських виборів до Європи зачастила Наталія Королевська (див. Тиждень № 20/2012), яка на таких заходах виступала в ролі опозиціонерки, а насправді виконувала певні завдання Банкової, що підтвердилося відразу після електоральних перегонів, коли вона дістала від Партії регіонів крісло міністра в уряді Азарова. Часто організовує івенти схожого штибу в Європі й фонд Петра Порошенка. Та, з огляду на пул українських експертів, яких туди запрошують, і на банальні істини, які вони озвучують, складається стійке враження, що ці заходи український олігарх, відомий своєю кон’юнк­тур­ністю, використовує виключно у власних інтересах, політичних та бізнесових (див. Тиждень № 11/2012).

Тож і не доводиться наразі говорити про розуміння Європою питомої української специфіки: незавершений процес творення національної держави, олігархічна модель економіки, російські впливи, недоцільність надмірної уваги до прав національних меншин в умовах, коли дискриміновано українську більшість, штучність «фашистського» питання тощо.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено