Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 травня, 2013   ▪   Андрій Коваленко   ▪   Версія для друку

Жодних протестів. Режим Януковича готується унеможливити повторення Помаранчевої революції

За наявності «законних підстав», режим Януковича в особі силовиків зможе широко й беззастережно застосовувати норму ст. 185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення на практиці, масово кидаючи протестувальників до автозаків і саджаючи до буцегарень
Жодних протестів. Режим Януковича готується унеможливити повторення Помаранчевої революції

На початку квітня Євросуд з прав людини (ЄСПЛ) за результатом розгляду справи «Вєрєнцов проти України» ухвалив рішення про порушення українською владою низки статей Європейської конвенції з прав людини та вирішив, що ця справа ілюструє “структурну проблему, а саме законодавчий пробіл, який стосується свободи зборів, яка залишилася в Україні з часів СРСР”.

Відтак рекомендував Україні “терміново реформувати законодавство та адміністративну практику для того, щоб заснувати вимоги для організації і проведення мирних демонстрацій, а також підстави для їхнього обмеження". Українська влада фактично не захищалася. Не просто тому, що їй не було чого заперечити, але, схоже, й тому, що розраховувала використати ухвалене рішення Євросуду для продавлювання закону про Мирні зібрання, який звів би нанівець конституційне право громадян на протест. А відтак підготує під прикриттям «виконання вимог європейських структур» необхідний грунт для унеможливлення масових протестів у процесі подальшого руху до реального авторитаризму під псевдодемократичним фасадом. Наприклад масових фальсифікацій під час майбутніх парламентських, місцевих та президентських виборів, зміни Конституції у власних інтересах, тощо.

ЄСПЛ і «неєвропейські» реалії

Пана Веренцова, керівника львівської правозахисної організації «Варта закону», було засуджено до трьох діб адміністративного арешту – після його участі у буцімто «незаконній» акції протесту, яка відбулася 12 жовтня 2010 року перед будівлею прокуратури Львівської області. Страсбурзький суд у своєму рішенні визнав порушення Україною аж трьох статей Європейської конвенції з прав людини: про свободу зібрань (ст. 11), про право на справедливий судовий розгляд (ст. 6), про неможливість бути покараним без закону (ст. 7). Таким чином, ЄСПЛ зобов’язав Україну виплатити Олексію Веренцову 6 тисяч євро морального збитку. Не менш важливою вбачається додаткова зобов’язальна частина рішення, а саме: спонукання нашої держави до усунення джерела проблеми щодо незаконної заборони протестів – шляхом ухвалення відповідного закону (прийняти який українська влада так і не спромоглася за більш ніж 20 років з часу набуття незалежності). Інший наріжний аспект: визнання Судом означеної справи як пріоритетної, відтак -- порівняно стислий термін її розгляду у 2 роки, а отже – визнання системного характеру проблеми мирних зібрань в Україні.

Експерти-правники припускають, що, в разі набрання чинності, це рішення ЄСПЛ унеможливить практику невмотивованої заборони українськими судами мирних акцій протесту, а також – поширені покарання владою їхніх учасників нібито за «порушення неіснуючого закону». Оскільки подібні позови вирішуватимуться Страсбурзьким судом аналогічно -- на основі означеного прецеденту. До речі, на розгляді в
ЄСПЛ нині перебуває схожа справа «Михайло Шмушкович проти України» (котрого місцевий суд Одеси 2009 року оштрафував на 170 гривень – за порушення «вимог» щодо  повідомлення міської влади про мітинг, які буцімто містять мінімально-встановлену «норму» в 10 днів). Вочевидь, ця «магічна цифра» строку реінкарнована з давно «мертвого» указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», котрою вітчизняні суди ще й досі атавістично кермуються.   

Втім, вищезгаданий оптимізм правників і представників «третього сектору» наразі може бути притлумлений «свіжою» протестною практикою. Зокрема: недавнім адміністративним арештом відповідно на 7 і 5 діб Максима Панова і Василя Гацька - активістів ГО «Демократичний Альянс», котрі мирно протестували під президентським «Межигір’ям»; січневим рішенням Вищого адміністративного суду України у справі за позовом Київської міськдержадміністрації до об’єднання інвалідів «Союз Чорнобиль» -- із зобов’язанням київських пікетувальників подавати повідомлення про протестні заходи не раніше, як за тих же таки 10 днів; лютнева заборона Окружним судом Києва проведення будь-яких акцій на території Гостинного двору та прилеглих до нього ділянках; врешті-решт --  недавньою судовою забороною щодо проведення будь-яких акцій протягом двох найближчих місяців ц. р. на вулицях Різницькій і Гусовського (де, як відомо, розташований комплекс будівель Генеральної прокуратури)...

До того ж, у самій страсбурзькій справі Олексія Веренцова є вельми показовий нюанс. Так, на стадії національного розгляду, Апеляційний суд відмовився враховувати практику ЄСПЛ (в тому числі -- відомі рішення у класичних справах «Езелін проти Франції», «Бачковській та інші проти Польщі» й «Алексєєв проти Росії», «Корецький та інші проти України»), зафіксувавши цю відмову письмово.

Що, власне, не може наштовхувати на аж такі оптимістичні сценарії – зокрема, щодо стрімкої імплементації європейського «прецеденту Веренцова» в українську судову практику.

Закон узагалі не потрібний?

Серед частини експертів існує «крайня» думка. Мовляв, для демократії буде ліпше, якщо збережеться нинішнє статус-кво: коли право на мирні зібрання жодним законом не регулюється. Буцімто, в протилежному висліді, влада зможе на повну потужність залякувати громадських активістів жорстким покаранням, визначеним Кодексом України  про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Так, стаття 185-1 «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» передбачає стягнення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; повторне ж протягом року порушення тягне за собою «накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».

Втім, на практиці правоохоронці примудряються виконувати «режимні замовлення» і без опукло-незаконного застосування цієї норми. Так, за свідченням голови правління Коаліції учасників Помаранчевої революції Сергія Мельниченка, до нього неодноразово застосовували адміністративний арешт за іншими санкціями – щодо «злісної непокори міліції» чи «дрібного хуліганства».

Натомість, ще більш очевидним виглядає те, що, за наявності «законних підстав», режим Януковича в особі силовиків зможе широко й беззастережно застосовувати норму ст. 185-1 КУпАП на практиці, масово кидаючи протестувальників до автозаків і саджаючи до буцегарень (як це відбувається, скажімо, у путінській Росії).

Можливо, саме тому адвокат і громадська діячка Тетяна Монтян вважає, що для правового регулювання мирних зібрань достатньо лишень конституційних норм. «Це — ті самі правовідносини, формалізація яких апріорі неможлива, а отже — зайва», -- стверджує правник.

Втім, і нинішнє «беззаконня» в означеній сфері дозволяє і породжує широке «зловживання правом» з боку чиновників, котрі намагаються заборонити масові протести за допомогою судів. І це їм вдається. Так, за даними Державної судової адміністрації України, у 2012 році місцева влада у судах вимагала заборону щодо 358 мирних зібрань, і в 90% випадків свого досягла (349 заборон). До того ж, ця цифра суттєво зросла в порівнянні з 2011 роком – тоді суди «анулювали» 237 протестних акцій.

І «несуттєво», що при цьому ігнорується, зокрема, й рішення Конституційного Суду від 19 квітня 2001 року, яким якраз і розтлумачено положення частини першої статті 39 Конституції щодо «строків повідомлення»: вони ж бо «не повинні обмежувати… право громадян», а визначення цих часових меж є «предметом законодавчого регулювання». 

 «Латання дірки» по-регіональному

І справді, стаття 39 Конституції не містить повної «регламентної» вичерпності, водночас зобов’язуючи громадян завчасно сповіщати про мирне зібрання органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Так само вона обумовлює: «Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку».

«Завчасний строк» (в тому числі – виходячи з вищезгаданого рішення ЄСПЛ) має бути визначений у законі, якого наразі не існує. Натомість донедавна значне суспільне збурення викликав відомий законопроект № 2450 «Про свободу мирних зібрань», поданий до парламенту ще у 2008 році і прийнятий пізніше у першому читанні. Остаточне його затвердження кілька разів відтерміновувалося, а відтак – остаточно «зависло».

Прихильники «свободи народних протестів» з числа Партії регіонів вже в новому скликанні Верховної Ради зробили такий собі «хід конем», реінкарнувавши документ під новим реєстраційним номером 0918 та позачергово включивши до проекту порядку денного другої сесії  (однак пізніше його так само було знято з розгляду).

Втім, схоже на те, що вже сьогодні режим Януковича вкотре перейнявся (чи не під впливом недавнього спонукання з боку ЄСПЛ?) проштовхуванням старого «релізу» за відомим номером 2450 – зі збереженим антипротестним «базисом», втім піарно прикрашеним «косметичними» змінами у незначних, «надбудовчих» позиціях.

Так, одна з чільних чиновників-правників із Адміністрації Президента Марина Ставнійчук (котра, водночас, є головою Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президенті України) нещодавно анонсувала наступне: «Сьогодні ми працюємо над тим, щоб цей законопроект називався «Про свободу мирних зібрань» і відповідно така філософія лежала в основі цього законопроекту. Кілька місяців спільно працювали експерти Координаційної ради, працівники Головного управління державно-правової модернізації Адміністрації Президента України разом із відповідним комітетом Верховної Ради, щоб вийти на відповідний компромісний текст законопроекту. До розробки законопроекту долучилися вітчизняні експерти, які входять до Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства… Наступний крок -- внесення проекту закону «Про свободу мирних зібрань» на розгляд Верховної Ради».

Таким оптимізмом і демократичними інтенціями влади можна було б перейнятися вповні, якби не одне «але». Річ у тім, що до складу згаданої Координаційної ради не входять ні представники опозиційних партій, ані очільники тих громадських організацій та об’єднань, котрі найактивніше боролися проти «антипротестного» проекту № 2450 на всіх стадіях його владного проштовхування.

Водночас, речники Української Гельсінської спілки з прав людини (зокрема, Володимир Яворський) таки підтримують прийняття «покращеного і компромісного» закону, що виплекався з надр президентської Адміністрації: мовляв, ліпше хоча б яка взаконеність, аніж позаправовий статус протестів. Втім, така логіка не виглядає наразі бездоганною: адже ніщо не заважатиме режимові Януковича – руками судів – забороняти мирні акції вже «чисто легітимно», маніпулятивно використовуючи «вузькі місця» означеного законопроекту.

Саме на них, зокрема, фокусується голова Інституту «Республіка» Володимир Чемерис, заявляючи, що «прикрашений» новий текст «залишається убивчим для свободи протестів в Україні». Окрім іншого, правозахисником акцентується на закладеній у документі можливості судових репресій щодо спонтанних зібрань (якщо організатори не довели владі «невідкладність» свого протесту, а також – що про протест неможливо було повідомити за два дні).

Наразі виглядає цілком імовірним, що в «сухому» залишку «законопроект Ставнійчук» ґрунтуватиметься саме на «матриці» законопроекту № 2450. В такому разі він, як і раніше, міститиме в собі ті антидемократичні загрози, що переважатимуть над позірними «дозвільними плюсами», а відтак -- остаточно притлумлюватимуть конституційне право українців на мирні протести. Частина 1 статті 7 встановлює єдиний термін сповіщення органів влади про проведення мирного зібрання – не менше, ніж за 2 робочих дні до проведення акції. Втім, така норма може стати «бомбою сповільненої дії», яка спричинить «блокуючу» бюрократизацію, а то й узагалі -- заборону спонтанних мирних протестів в Україні. Адже на практиці цей строк може бути суттєво збільшений – з урахуванням вихідних та святкових днів.

Пропозиція 150-ти громадських організацій: встановити строк повідомлення «не пізніше, ніж за 12 годин» -- що, власне, корелюватиметься з чинними європейськими стандартами в означеній царині. Частиною 2 статті 9 встановлюється, по суті, невичерпний перелік місць, де можна забороняти проведення мирних зібрань. Як відомо, «нечистий ховається в деталях». Саме таким «нюансом» є кінцева фраза переліку: «в інших місцях, визначених законом». Власне, наявність цієї «приписки» уможливлює геть волюнтаристські судові заборони – з приводу «не того місця». Це вже – на розсуд чиновника та його вітіюватої фантазії. Наприклад, наразі відоме рішення міської ради Броварів, яким вона визначила, що проводити мітинги можна лишень на стадіоні.

Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій “Українська Гельсінська спілка з прав людини» стверджує, що закон не повинен містити положення, яке б дозволяло обмежити свободу, якщо «зібрання має метою перешкоджання реалізації прав та свобод інших осіб» (п. 7 ч. 3 ст. 16 законопроекту). Оскільки в українських реаліях таке широке й абстрактне формулювання вможливлює -- причому без щонайменших реальних підстав -- заборону проведення будь-якого мирного зібрання, й, відповідно до позиції ЄСПЛ, нівелює зміст ст. 11 Європейської Конвенції з прав людини – «Свобода вираження поглядів». Свіжий приклад: мотивація харківською владою і мером Геннадієм Кернесом заборони мітингу опозиційних сил «Вставай, Україно!»  буцімто, через загрозу «транспортного колапсу» (що насправді виявився владно-«рукотворним»). Народний депутат Леся Оробець відзначає ще одну абсурдну «дрібничку», за допомогою якої свобода мирних зібрань може бути легко зведеною нанівець: «Найбільш безглуздий і підступний вигляд має заборона «перевищувати рівень шуму, встановлений санітарними нормами». Якщо зібралися на мітинг на столичному Співочому полі – забудьте про «гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною і звукопідсилювальною технікою». Так само, як про мегафон. Хочете протестувати? Будь-ласка, пошепки. І зав’яжіть рота провокаторам, інакше … закриємо всіх».

Тому рішення ЄСПЛ у справі «Олексій Веренцов проти України», то його вплив на вітчизняні «протестні реалії» навряд чи слід переоцінювати. З одного боку, українські суди в їх нинішньому, тотально залежному від режиму Януковича стані, вочевидь і надалі вперто ігноруватимуть страсбурзькі прецеденти. Банкова традиційно скористається у власних утилітарних цілях «гласом цивілізованої Європи» (як часто раніше поперед тим – вульгарно витлумаченими висновками тієї ж таки Венеціанської Комісії), а також начебто узгодженим із «громадянським суспільством» «новим релізом» законопроекту № 2450 зі старими антипротестними нормами – для стрімкого проштовхування чергового драконівського закону. А вже прийняти його «персональною» більшістю – у тому ж таки «новому» приміщенні Ради-2, що відтепер на вулиці Банковій, – не виглядає проблемою і поготів. І, що є вельми очікуваним, – за традиційного «ігнору» альтернативних напрацювань від опозиційних партій та провідних громадських об’єднань.                                                                                                                                                                                                                                     


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено