Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 травня, 2013   ▪   Святослав Птіцин   ▪   Версія для друку

Комуністи «апгрейдили» першотравневі гасла: Митний союз замість прав трудящих

Головним меседжем цьогорічного маршу представників «ортодоксальних» лівих політичних сил було приєднання до Митного союзу. Щоправда, якщо мітингувальники і сприймали ці заклики, то не подавали виду
Комуністи «апгрейдили» першотравневі гасла: Митний союз замість прав трудящих

Хода комуністів у Києві, очікувано, починається від Бесарабської площі, де встановлений багатостраждальний пам’ятник Владіміру Лєніну. Приблизно о дев’ятій ранку проїжджу частину вже перекрито, а з прилеглих вулиць стирчать червоні прапори та величезні банери із гаслами на кшталт: «Спасіння України – у Євразійському союзі». Правда, тримають їх не затяті пенсіонери-комуністи, а їх молода зміна – хлопці й дівчата, місцями неповнолітні. Там же люди із відбитком довготривалої дружби з алкоголем і особи без конкретного місця проживання. Але вірні послідовники ідей Лєніна радіють:

«Як добре, що так багато молоді до нас прийшло. Справді! За це можна лише порадіти», - захоплено вигукує жіночка бальзаківського віку, тримаючи під руку дідуся пенсіонера.

Читайте також: Митний союз розхитують зсередини

Молодь, тим часом, натужно намагається згадати причину сьогоднішнього зібрання, і відбивається від набридливих журналістів.

«Ми сьогодні святкуємо 1 травня. День солідарності трудящих. Що таке солідарність? Еее», - підвисає хлопець років 14, відповідаючи на питання кореспондентів. На виручку приходить один з організаторів: «Чого ви на дитину накинулися? Ви мене питайте, я вам усе розповім!»

Камери одразу переключаються на нового персонажа, а хлопчик бурмоче під ніс: «День солідарності, день солідарності, ми святкуємо 1 травня».

Тут же видно групи людей зі «збирачами масовок». Навколо кожного такого «агітатора-організатора» стоїть в середньому по 10 осіб. Вони звіряють свої імена у списках, ставлять автографи навпроти прізвищ і рушають  на свої, заздалегідь визначені, місця. Організатори, певно, врахували минулорічні помилки, тож аби не було видно непартійного одягу, мітингунам, окрім кашкетів, вручають і червоні футболки. А «неправильні» штани ховають за червоними плакатами.

Неподалік від мітингозбирачів заповзятливі комуністи торгують газетами власного виробництва, значками і медальками. Тут же можна придбати собі георгіївські стрічки та червоні бантики. Товар демонструють маленькі хлопчики, які ширяючи у натовпі, мов заправські буржуї рекламують продукцію обличчям.

О десятій починаєтсья рух. Традиційні для маршів оркестри настроюють інструменти, шикується головна колона демонстрантів. Мимовільні неповнолітні комуністи вимушені вислоховувати на свою адресу найзрізноманітніші побажання: від єврейських проклять до закликів покаятися.

Читайте також: Стати комуністом за 40 грн

«Ви слуги диявола! Ви розстріляли, зарізали царя Олександра! Покайтеся, іроди! Покайтеся доки не пізно!», - на ходу хрестить школярів чоловік із фанатичним блиском в очах. Хлопці й дівчата ніяково сміються і шукають підтримки в доросліших колег, яких поряд немає. Однак, чоловік зникає сам. З глибини натовпу ще тривалий час чутно його крики.

Інші були більш традиційними у своїх висловлюваннях. На проплачених комуністів сипалися прокльони, побажання «здоров’я» та просто нецензурщина. Час йшов.

Колона непоквапом суне вулицею. Браві демонстранти повзуть Майданом і спостерігають за своїми командирами, які подають їм «правильні» знаки: коли потрібно кричати, коли потрібно зупинитися. Тут же бігають організатори, намагаючись вишикувати молодь і рівні лінії. Майданарбайтерам байдуже. Вони йдуть як забажають і коли забажають. Десь серед скупчення червоних прапорів і лідер КПУ – Петро Симоненко. Його посилено охороняють і навіть ЗМІ намагаються не допускати до тіла українського вождя пролетарів.

«Як це ви мене не пускаєте? Чому заборонено?! Я журналіст!», - кричить прямо в обличчя охоронцеві один з фотографів. Голомозий чоловічок у кепці КПУ на це не зважає і продовжує затуляти собою тіло Симоненка.

«Я ж все одно пройду! Пропустіть!», - намагається прорватися фотограф. Врешті, чоловічок отримує команду й наполегливого бійця з камерою таки пропускають..

Червона лава прапорів наближається до Майдану. Вздовж дороги вишикувалися перехожі, які витріщаються на першотравневе диво. Хтось знімає комуністичний парад на телефон, хтось мирно обурюється і йде геть. Марширувальники ж, закрившись мов щитами, лозунгами «Ми не будемо платити за їхню кризу», «Російській мові статус державної!», «Митний союз – єдний порятунок України» тощо, поглинають метр за метром дороги. Перед натовпом з’являються активісти Коаліції учасників помаранчевої революції. Хлопці й дівчата намагаються завадити маршу – планують малювати на ватмані. Але що саме дізнатися так і не вдається – місцеві охоронці у червоних футболках під руки виносять порушників спокою за межі дороги і передають міліції. Ті ж ,в свою чергу, лагідно притискають КУПРівців до стіни Головпочтамту і чекають, доки пройде Петро Симоненко. А після, вже за доброю вітчизняною традицією пакують всіх в автозак.

Чи то криза дісталася вже й до пролетарської КПУ, чи то апетити червонополум’яних любителів ідей Маркса й Енгельса зменшилися, однак цьогоріч на першотравневий марш народу зібралося мене. Навіть у заявці було зазначено 20 тисяч людей (проти 30 тисяч минулорічних). Та й сцену вирішили змонтувати меншу, і не на Майдані, а на Європейській площі. До всього, з промовців був лише Симоненко – він же ведучий дійства. Щойно демонстранти зайняли свої місця, голова українських комуністів вибрався на сцену й одразу почав втілювати в життя результати зустрічі зі своїм російським колегою Гєннадієм Зюгановим. А саме – агітувати за єднання з північним братнім народом.

«Єдиний можливий порятунок України – це вступати до Митного союзу!» - мов оракул проголошував Симоненко зі сцени.

Читайте також: Червона естетика тоталітаризму

Пенсіонери уважно слухали й у кожній театральній паузі слухняно аплодували й махали кашкетами. Свою проросійську риторику Симоненко підкріплював  розмовами про кризу у Європі у клятих капіталістів. Від щирого правдоруба Симоненка дісталося і провладній більшості (до якої входить і КПУ), і опозиції. Лідер комуністів нещадно викривав усю буржуазно-капіталістичну суть рішень Верховної Ради і неполегливо закликав до скасування пенсійної реформи. Не обійшлося і без обов’язкового звіту щодо проробленої роботи – тут, як і минулого року, головний комуніст країни хвалився страйками на підприємствах, боротьбою проти закриття шкіл да за збереження соціальних пільг. Попутно він вітав присутніх із 9 травня.

Молоді ж «комуністи», тим часом, сумували осторонь. Хтось відверто нудився, сидячи просто на асфальті, хтось навіть приліг на теплу від весняного сонечка дорогу погріти спину, попутно викурюючи сигарету за сигаретою. Молодь виявилася байдужою і до Митного союзу, і до всесвітніх буржуїв і, навіть, до пенсійної реформи. Але щойно промову оголосили завершеною і розпочали святковий концерт, хлопці та дівчата посхоплювалися з місць і рушили до найближчих дворів. За «чесно»  заробленими гривнями.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено