Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 січня, 2011   ▪   Гліб Успенський   ▪   Версія для друку

Ату їх, ату!

З інтелігенції знову ліплять «ворожий клас»
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Ату їх, ату!
Лук'янченко

Голос із зали: «Ви хотіли б, щоб вас відлили в бронзі?»

Сергій Жадан: «Більш вірогідно, що нас скоро залиють в бетон».

На презентації книги у Львові, січень 2011 року


У той час, коли Європа вже давно пережила різноманітні скандальні мистецькі перфоманси з епатажем і натуралізмом, печерні люди з владних кабінетів у Києві згадали про методи Брєжнєва – Суслова, якими вони користувалися у спілкуванні з митцями та інтелігенцією. З метою, вочевидь, їхнього перевиховання чи залякування почали залучати струк­тури СБУ, МВС та судової гілки влади. Схоже на те, що у відносинах митців і влади «будівничі нової країни» вирішили діяти через посередників: слідчий, шмон і профілактична бесіда. Кафкіанські події, що проглядаються у ставленні системи до інтелі­гентських кіл, збігаються з наступом на українську меншину в РФ і, зокрема, з ідеологічною «фільтрацією» української бібліотеки в Москві.

«Чистка» Шевченківського комітету

12 липня 2010 року вийшов указ президента, за яким на 2/3 змінено склад Шевченківського комітету. Його очолив одіозний чиновник-комуніст зі стажем Борис Олійник, який на власний розсуд почав формувати новий склад за принципом лояльності до влади. Зокрема, виключили Олега Скрипку, Андрія Куркова, Тараса Петриненка, Олеся Саніна. Натомість свої місця зберегли Іван Драч,  Мирослав Скорик, Богдан Ступка та Вадим Писарєв.

Першою під роздачу потрапила Марія Матіос – без жодних причин і пояснень її звільнено з посади заступника голови комітету. Підставою Олійник назвав указ президента від 12 липня 2010-го, але в цьому документі не йдеться про звільнення Матіос. Письменниця в коментарі Тижню заявила, що ситуацію навколо себе розцінює як синхронні дії заступника голови Адміністрації президента Ганни Герман та правоохоронних органів. «Це почалося 9 березня 2010-го, коли я вступила в публічну полеміку з Ганною Герман щодо неприйнятності зменшення фінансової винагороди лауреатам. Тоді я це назвала «першою підніжкою» президентові з боку його оточення. Герман дозволила собі заявити, що українські письменники мають жити скромно, як Шевченко. Я відповіла, що більшість із них і так живе на межі бідності», – розповідає Матіос.

Підконтрольні телепузики

Історія з «Вечірнім кварталом», цими політтехнологічними телепузиками, на перший погляд, до теми «пресування» митців не має жод­­ного стосунку. Казус, який трапився з ними, виявився такою собі увертюрою до понурої опери. Улюбленці наших неорадянських політиків, хлоп­­ці із ТОВ «Студія квартал-95», у 2010-му якось несподівано пропали з ТБ. Це навіть пов’язували зі зміною власника, новим хазяїном гумористів називали голову СБУ Валерія Хорошковського.

Коли почали ширитися чутки про цензуру, нібито задіяну проти «ВК», то раптово прокинулися провладні медіа. Вони запевнили, що це взагалі ледь не герої політичного плюралізму: жодної цензури, вони нібито висміювали і опозицію, і президента з урядом, мовляв, все чесно – 50% на 50%.

Те, що політичні «квоти» на жарти «ВК» були очевид­­ні – це навіть не тема для обговорення: висміювання опонентів регіоналів було і є набагато уїдливішим, ніж «украінской рєчі» Азарова. Але креативники шоу не врахували одного суттєвого моменту. Масова уява створила свою версію «ВК» – найцікавіші моменти з шоу у вигляді «вирізаних відеороликів» тепер у мобільних телефонах та інтернеті. Фрагменти, як вірус грипу, пішли між люди – від хати до хати, від регіону до регіону. Чи не кожен таксист і школяр із захватом дивився ці записи, сміючись передусім над азаровими, януковичами, черновецькими та показуючи їх усім охочим за будь-якої нагоди зі своєї мобілки. Після такого стихійно всенародного успіху політична розв’язність «Вечірнього кварталу», притаманна відносно ліберальному періоду попереднього президента, дуже й дуже утратила свою гостроту. «ВК» став політично обережним – «паркетним».

Бездоганно начищені туфлі СБУ

Інший сигнал митцям українська необрєжнєвщина надіслала блогосфері. Треба бути дуже сміливими (чи зовсім недалекими), щоб зазіхнути на простір свободи віртуальників, на цю зубасту громадянську журналістику, яка безперервно заливає розтопленого сала під шкіру авторитетам.

Приводом виклику в СБУ молодого письменника і блогера Олега Шинкаренка став його критичний допис у власному живому журналі про президента. 30 липня 2010 року Олег написав: «Мене відпустили після письмового свідчення, що я більше не буду у різкій формі критикувати владу в своєму ЖЖ. Оскільки конкретних вимог до мене поставлено не було, то слід розуміти це так, що будь-яка критика влади в мережі може спричинити нові переслідування». Він ще додав, що «записи, які були найбільш образливими (з вінком та перепост з російського «Луркомор’я» про Януковича), з мого ЖЖ зникли. Я їх звідти не прибирав. Висновок: СБУ зламала мій блог».

Схоже, правоохоронні та силові структури за 20 років незалежності так і не второпали, що вони живуть з коштів платників податків і мають гарантувати безпеку громадянам, а не використовуватися в політичних цілях, зокрема, в обслуговуванні окремої політичної сили. Непідконтрольність правоохоронних органів суспільству – це одна з вирішальних ознак закритості та корумпованості влади.

Стурбованість фалосом

Анекдотичною виглядає ситуація, що склалася навколо «літературознавчих» потуг наших силовиків зрозуміти твори сучасних українських письменників. 12 січня згадувана Марія Матіос заявила про своє політичне переслідування з боку прокуратури та міліції. Цьому передували події, які могли лягти в основу коміксу. Наприкінці листопада 2010 року голова ради організацій ветеранів, депутат від Компартії Петро Цибенко звернувся до ГПУ з депутатським запитом щодо «правової оцінки висловлюванням, які допускає авторка у тексті своєї книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» у бік меморіальних пам’ятників радянським воїнам». Зокрема, Цибенку не сподобалося порівняння монументу із фалосом.

Марія Матіос звернулася з відкритим листом до ген­прокурора Віктора Пшонки, оскільки їй стало відомо, що її розшукують за різними адресами, де вона колись мешкала або працювала. Заскочена зненацька ЗМІ міліція відмахнулася офіційною заявою, що письменницю ніхто не збирається затримувати. «Зараз у справі моєї книжки триває абсурдний пінг-понг між прокуратурою та міліцією. В МВС ніхто не хоче зі мною говорити та ознайомлювати мене з моєю справою», – каже Матіос. Письменниця має на меті довести цю справу до завершення і оприлюднити результати перед громадськістю.

Митці-«терористи»

Вершина системного державного маразму – обшук о 6-й ранку на початку січня 2011 року у помешканні письменницького подружжя Марини Брацило та Юрія В. Ноги. Їх підозрювали в причетності до знищення монументу Сталіна, який комуністи звели в Запоріжжі. Щороку Юрко та Марина їздять на зимові та літні свята до батьків, котрі живуть у цьому місті, але за останні 20 років ніхто з їхніх друзів і близьких не помічав у них схильності кидатися на тоталітарні постаменти й пам’ятники.

Згідно з протоколом у них вилучили системний блок комп’ютера, 3 флешки, 21 CD-диск, 5 мобільних телефонів, 24 записники, зокрема й із вір­шами, фотоапарат, 52 фотоплівки, 49 негативів для фото, «списаний папір». Письменниця й адвокат Лариса Денисенко зауважила, що відповідно до закону обшуки проводяться вдень, в стандартні робочі години – з 9:00 до 18:00. На її думку, навіть через це Юркові й Марині вже слід оскаржувати дії міліції.

Втім, чиновники та політики, певно, мають зовсім інший погляд на подібні процеси. Наприклад, заступник голови Адміністрації президента Ганна Герман вважає, що не варто «ставити власній державі палиці в колеса і змушувати світ дивитися на Україну, як на Білорусь». Про це вона заявила, коментуючи слова письменника Юрія Андруховича про те, що Віктор Янукович є «пародією» на російського прем’єра Владіміра Путіна. Мабуть, пані Герман мала на увазі, що митцям не варто смикатися, коли нинішня влада робить із України Білорусь, натомість мовчки писати книжки. 

Хроніка тиску

28 травня 2010
Спроба офіцера СБУ провести профілактичну бесіду з ректором Українського Католицького Університету о. Борисом Ґудзяком  

12 липня 2010
Указ президента про зміну складу Шевченківського комітету: з комітету «пішли» митців із незалежною громадською позицією, натомість його склад поновлено лояльними 

30 липня 2010
Блогера й письменника Олега Шинкаренка викликали на допит у СБУ через дописи в ЖЖ 

8 вересня 2010 року
СБУ затримала історика Руслана Забілого, вилучивши всі електронні носії інформації під приводом «витоку державної таємниці»

10 січня 2011
О 6-й ранку міліція здійснила обшук у помешканні письменницького подружжя Марини Брацило та Юрія В. Ноги, яких запідозрили в тероризмі

12 січня 2011
Відкритий лист письменниці Марії Матіос до генпрокурора Вік­тора Пшонки, у якому вона заявляє про тиск і переслідування


21 січня 2011
Оприлюднений законопроект «Про вищу освіту» містить норму (кількісний показник студентів), за якою Національний університет «Києво-Могилян­ська академія» можуть розформувати. За «нєпонєновєніє»?
ЯК ЦЕ БУЛО

У чому звинувачувала митців та науковців  радянська влада

Автор: Роман Кабачій

Свого часу в Білорусі один із діячів місцевого «Меморіалу» запитав мене: «Ви, українці, перерахували вже всіх своїх репресованих представників інтелігенції? Ми вже це, незважаючи ні на що, зробили давно». 
На жаль, ми – ні. Хоча самих лише українських письменників репресовано до чотирьох сотень. Наразі ж їх ніхто не порахує. Ще кілька років тому я сподівався, що це зробить Інститут національної пам’яті, проте тепер зрозуміло, що він був мертвонародженою дитиною. Тиждень обрав із безлічі трагічних доль найпоказовіші, що демонструють різноманіття методів радянської влади у знищенні 
людей різних професій і політичних поглядів.  

Лесь Курбас (1887–1937) 
Театральний режисер, актор, драматург, перекладач, публіцист, теоретик театру. Засновник Мистецького об’єднання «Березіль» у Харкові. У 1927 році звинувачений у націоналізмі, формалізмі, відриві від радянської дійсності. З 1931-го почалося відкрите масове цькування, «викривання змови» Курбаса та Миколи Куліша. У 1933 році арештований, у 1937-му розстріляний в урочищі Сандармох. 

Володимир Сосюра (1898–1965) 
Поет. Під час Визвольних змагань перебував в армії УНР, згодом потрапив до Червоної армії. 1944 року написав вірш «Любіть Україну», через який у 1951-му був звинувачений в українському націоналізмі, зазнав гострих нападів із боку офіційної критики. Зокрема поеми «Мазепа» та «Розстріляне безсмертя» були забороненими до друку.

Нестор Городовенко (1885–1964) 
Хормейстер, засновник капели «Думка». Через самостійницький характер, відмову наповнювати репертуар капели піснями на хвалу партії та Сталіна капела потрапила в немилість, була невиїзною. У 1937 році Нестора відсторонено від керівництва капелою через «формалістичні трюки». Під час війни він змушений емігрувати, натомість згадувати про «буржуазного націоналіста» Городовенка було суворо заборонено.  

Олександр Довженко (1894–1956) 
Письменник, кінорежисер, художник. 1943 року написав кіноповість «Україна в огні», за яку особисто Сталін закинув Довженкові націоналізм, перекручення історії, аморальність головної героїні Олесі. Через це йому було заборонено жити в Україні. Про свою повість написав у щоденнику: «Менi важко од свiдо­мостi, що «Україна в огнi» – це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо».

Алла Горська (1929–1970) 
Художниця, організатор та активний учасник Клубу творчої молоді в Києві. За виконання вітражу «Шевченко. Мати» у Київському університеті виключена зі Спілки художників, вітраж було знищено як «ідейно невитриманий». Звинувачувалася в антирадянській пропаганді, «праці на користь ворогів за кордоном». Убита за нез’ясованих обставин у місті Василькові. 

Григорій Ващенко (1878–1967) 
Педагог-новатор. Ініціатор заснування Української академії педагогічних наук. Заснов­ник трирічних педагогічних курсів ім. Грінченка. Впроваджував в Україні методику школи Монтессорі. У 1933 році звинувачений у націоналізмі та «шкідництві» у формі «байдужості щодо реагування на основоположні партійні постанови з питань педагогіки». Змушений був виїхати з України, а під час Другої світової війни емігрувати. 

Микола Чернявський (1868–1938) 
Письменник, ініціатор товариства «Українська хата» та Української автокефальної церкви 
у Херсоні. Під час Визвольних змагань, як і решта співтворців національного відродження, «мали дане їм революцією право національно самовизначитись і скористались ним досить лояльно, не приносячи ніякої шкоди». Засуджений за участь у філії вигаданої Спілки визволення України (СВУ). Розстріляний за вироком трійки у 1938 році. 

Матвій Яворський (1884–1937) 
Історик, один з організаторів Українського товариства істориків-марксистів. З 1928 року починається його критика за «націоналістичні перекручення». Боротьба з «яворщиною» стала одним із напрямів ліквідації української національної історіографії. Арештований у 1931 році та засуджений за участь у неіснуючому Українському національному центрі. Розстріляний на Соловках.  

Сергій Параджанов (1924–1990) 
Кінорежисер, сценарист. Через протести разом з іншими представниками української інтелігенції щодо переслідувань інакодумців, відсутність свободи у пресі був змушений виїхати з України до Вірменії. 1971 року повернувся до Києва, 1973-го засуджений на п’ять років за гомосексуалізм, хоч в обвинувальному вироку були статті і «за спекуляцію», і «за український націоналізм». Через міжнародні протести звільнений 
у 1977 році.

Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено