Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 лютого, 2011   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Вертикаль і терор

Вибух у московському аеропорту «Домодєдово»
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Вертикаль і терор
EPA
Вибух у московському аеропорту «Домодєдово» 24 січня одразу забрав 35 життів, включаючи життя 29-річної українки. Понад 100 осіб потрапили до лікарень. Вже наступного дня російський президент Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що рівень терористичної загрози в РФ вищий, ніж навіть у США.

В Україні одразу посилили міліцейський контроль у міжнародному аеропорту «Бориспі­­ль», Антитерористичний центр СБУ перевели на режим посиленого чергування.

На перший погляд, ідеться про звичайний рефлекс. Наприклад, в березні минулого року, коли два вибухи в московському метро забрали чотири десятки життів, посилений контроль ввели у метрополітенах Києва, Баку та навіть Мінська. Втім, якщо говорити про запобігання терористичної загрози, все зводиться до того, що вважати терактом, або, якщо на те пішло, його запобіганням. Наприкінці 2008-го російська ФСБ заявляла про 97 відвернених протягом року терористичних атак. Українська ж Служба безпеки на підвідомчій їй території за той самий час нарахувала таких випадків аж... 246. Візьмемо на себе сміливість припустити, що масштаби планованих загроз були несумірні.

Проте розслаблятися не варто. Пригадується, коли Леонід Кучма 12 років тому балотувався на другий президентський термін, серед його передвиборчих рекламних роликів був і епізод із війною в Чечні. На тлі кадрів із танками й пожежами українцям пояснювали, що вони мають пишатися миром у своїй країні, і, звісно ж, голосувати за мудрих керманичів, які цей мир підтримують.

Нинішня влада багато в чому намагається копіювати режим другої половини 1990-х, а стабільність – це чи не головна спільна «фішка» обох режимів. Але проблема в тому, що часи змінились, позаяк 12 років тому на більшій частині пострадянського простору відбувались міжетнічні сутички, зокрема й чеченська війна. Нині Росія має справу, з одного боку, з кавказьким джихадом ісламських фундаменталістів, а з іншого – зі зростанням націоналістичних настроїв, носії яких періодично теж не гребують вибухами та просто політичними вбивствами. І виявляється, що старанно вибудувана вертикаль російської влади не спроможна добитися того, щоб гучні теракти відбувались хоча б рідше, ніж раз на півроку. Хоча будували її нібито саме для цього.

А що ж Україна? З приходом нової влади простір від Чопа до Хутора-Михайлівського надовго загруз у тому «вакуумі безпеки», з якого так і не вибрався за попередні п’ять років. Усі ці роки нас часто залякували, зокрема вступом до НАТО, що нібито відразу приверне в Україну весь міжнародний тероризм. Ні НАТО, ні міжнародний тероризм у наше життя так і не увійшли, однак вибухи залунали. І одна річ, коли вночі підривають бюст Сталіна, а інша, коли невідомо хто закладає вибухівку в донецькій Макіївці, вимагаючи підозріло точну суму грошей. 
Очевидно, терористичні виклики для України все ще набагато менші, ніж для сусідньої Росії. Але ж і засоби протидії їм у нас слабші в рази. Класична приказка «Яка країна, такі й теракти» набуває нового, моторошного змісту. Хоча б тому, що, як показує сусідський досвід, створення вертикалі влади дуже зручно виправдовувати терактами, однак, зіткнувшись із ними, система себе не виправдовує. 


81,9% українців, перебуваючи у громадських місцях, не відчувають побоювань через загрозу теракту 

(опитування Інституту Горшеніна)

ВТРАТА УКРАЇНИ

Під час теракту в аеропорту «Домодєдово» загинула український драматург і поет, 29-річна одеситка Анна (Машутіна) Яблонська. Вона прибула до Москви на вручення премії журналу «Мистецтво кіно» за свою останню п’єсу «Язичники». Анна Яблонська більше відома в Росії, вона формально належала до драматургічної хвилі «нова драма». Автор понад 10 п’єс, вистави за її текстами йшли в театрах Одеси, Санкт-Петербурга та Москви. Тексти Яблонської – це химерний симбіоз буденщини та високої літератури.

«Аня Яблонська – це справжній поет з колосальною інтуїцією і глибиною – розповідає драматург Наталя Ворожбит. – Очевидно, що вона передчувала свою трагедію. Один із її останніх записів у ЖЖ: «Кажется, у меня осталось мало времени». Ми познайомилися 2007 року в Ясній Поляні на одній із театральних лабораторій. З того часу в нас був тісний емоційний зв’язок. Вона з тих людей, яких називають справжніми. Це не тому, що вона загинула... Це правда.

У Росії її шанували як драматурга, ставили, нагороджували преміями, запрошували на семінари, лабораторії. Можливо, оцінили б і в Україні. Життя попереду було прекрасним. Було заради кого жити й заради чого. Скільки ненаписаних текстів.... Найбільше болить те, що в неї залишилася маленька донечка.»

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено