Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 квітня, 2013   ▪   Спілкувалася: Алла Лазарева   ▪   Версія для друку

Сергій Шолох: "Режисером і замовником вбивства Гонгадзе міг бути Литвин"

У буремні 1990-ті Сергій Шолох був одним із перших українських бізнесменів, який зважився на запуск приватного радіо. Його «Континент» за президента Кучми було чути скрізь: на базарах і в маршрутках, на кухнях і крамницях. Але...
Сергій Шолох: "Режисером і замовником вбивства Гонгадзе міг бути Литвин"

У 2004-му «Континент» було адміністративно знищено, а самому Шолоху довелося тікати з України. Наша сьогоднішня розмова із Сергієм про те, чому країна так і не виросла з рейдерства перших років незалежності, за якими схемами розподіляла частоти Національна рада з питань телебачення і радіомовлення та чому Володимира Литвина досі не притягнуто до відповідальності у справі Гонгадзе. 

 Тиждень.ua: Сергію, на початку 1990-х ви були успішним молодим бізнесменом. Що тебе змусило продати кілька перспективних активів і вкласти гроші в FM-радіо, коли в Україні ще й приймачів до ладу не продавали, що здатні були транслювати твою продукцію? 

– То були цікаві 1990-ті. Їх початок. Я тоді був співзасновником і віце-президентом всеукраїнського благодійного центру «Нове Життя», співвласником кількох ресторанів, деревообробного підприємства і президентом та співвласником американської фірми NLC Іnc. Заробляв чималі гроші на різних бізнесах, тож вирішив спробувати повчити молодь, як робити радіопрограми. Організував щось на зразок студії. На той час просто хотілося передати українським молодим людям те, чого мене навчили в американському Regent University, який закінчив у 1992-му за класом communications and the Arts з рівнем Masters of the Arts.   

У той час співпрацював із різними медіа-компаніями: International Russiаn Radio, Біллі Грем Асоціацією, CBN, невеличкою телевізійною студією в Каліфорнії, власником якої був дуже добрий і порядний проповідник Гарольд Сейла. Якось він сказав мені: «Сергію, знаючи тебе, я розумію, що ти не зможеш довго працювати на когось. Але я не такий багатий, щоб допомогти заснувати телекомпанію. Чи не хочеш подумати про радіо?» І я подумав. 

Гарольд Сейла допоміг мені відкрити радіо в Україні. Дав початкове обладнання, посприяв із першими програмами. На початку то все називалося «Студія Голос». 24 грудня 1993 року вона вийшла в ефір на хвилі 68,69 УКХ. Спочатку ми виходили на цій частоті, купуючи час у Держтелерадіо, а згодом я почав вивчати можливість вести мовлення у зовсім не відкритому тоді для українців FM-діапазоні. 

Пам’ятаю, як у ЦУМі, на першому поверсі у відділі електроніки, стояла черга. Люди запитували в продавця приймачі, які транслювали радіо «Континент». На той час у FM-діапазоні було лише дві станції: ми і радіо «Рокс». Людям було неважливо, якої фірми то були приймачі – продавець їм настроював на «Континент», і вони купували. Ми починали сіяти на ринку FМ-радіо одними з перших. Нині на тому полі врожай збирає переважно зеківський а-ля шансон.

Тиждень.ua: У 1994 році «Континент» уже мав 18 годин щодобового мовлення. Важко було отримати ліцензію на використання власної частоти? Тобі хтось допомагав? Себто чи був за «Континентом» якийсь політичний або фінансовий «дах»? 

– Не думаю, що маю право зараз називати імена і прізвища всіх людей, які допомогли мені на початку довгої подорожі до отримання ліцензії на мовлення. На той час навіть закон не був ухвалений. Лише хотів би подякувати Сергієві Буяну, вважаю його хрещеним батьком радіо «Континент». Якби більше таких людей у державному секторі, Україна вже була б у Євросоюзі! Але наголошу на іншому. Жодних «дахів» не мав. Мої партнери по інших бізнесах не захотіли вкладати гроші в радіопроект, тож я залишився «степовим вовком», сам на сам із реаліями 1990-х. Усі юридичні та бандитські питання були на мені. 

Початок мовлення «Континенту» не був чимось унікальним. Можу тільки згадати свою команду на той час. Чесно – вважаю, що якби не вони, то не зміг би запустити радіо. Моєю правою рукою була Юлія Гречка, на той час зовсім юна дівчина, але вже професійний менеджер. Володимир Шепель та Олександр Новіков взяли на себе всі технічні питання, бо я зовсім не розумівся на радіочастотних речах. В’ячеслав Бікман і мій молодший брат Юрій опікувалися творчими питаннями. Ось так ми й почали.

Тиждень.ua: У ті часи Україну накрила хвиля рейдерства. Майже така потужна, як і тепер. Невже зовсім не було проблем? 

– Наїздів було аж забагато. І з боку конкурентів, і від політиків. Швидше за все, то було між собою пов’язано. Бо «Континент» не погодився «лягати» ані під владу, ані під опозицію. До того ж, коли я повернувся з Америки і вирішив робити в Україні бізнес, у 1992-му, то вже був інфікований антикорупційним вірусом. Не міг давати хабарі, відкати, ділитися частками... Хоча більшість колег вважали мене просто жадібним. Наїзди ж не відбуваються, як у серіалах про ментів. У реальному житті все не так романтично і жорстокіше. Завжди перед наїздами були рожеві пропозиції. Найнахабнішою вважаю ту, що надійшла від Суркіса.

Тиждень.ua: Просто вирішив привласнити?

– Ми підписали з клубом «Динамо» угоду про співпрацю: він давав якісь гроші за рекламу і квитки у VIP-зону. Я сам туди ніколи не ходив, квитки були для розіграшу в програмах, і ми чесно їх вручали переможцям. Навіть подорож, здається, до Данії на якийсь чемпіонат літаком разом із командою виграв хтось із наших слухачів! І, попри це, одного чудового дня до мене в офіс заявилися люди Суркіса. Пропозиція була проста: я мусив віддати йому контрольний пакет радіокомпанії, а в обмін мені пропонували його дружбу і «дах». Як тоді було сказано, «це більше, ніж гроші». Розумію, що моя відповідь обурила. Як наслідок – судовий позов від мого колишнього інженера, на той час звільненого, про нібито невиплачену зарплату. Ще одним фігурантом там була людина, яка жодного дня на радіо не працювала... Потім з’ясувалося, що інтереси обох представляє адвокат компанії партнера Суркіса. Але в суді справа розвалилася: трудова книжка позивача виявилася підробленою.

Минуло небагато часу, як на частоту радіо «Континент»” у Києві подала заявку радіокомпанія «Онікс». На той час наша ліцензія була продовжена рішенням Національної ради на сім років, але воно не було оформлене остаточно: не існувало жодних законодавчих актів, що регулювали б це питання. Тодішній її голова Віктор Петренко просто пішов на лікарняний, щоб не підписувати кінцевий документ. А відповідальний секретар, у минулому працівник прокуратури, Володимир Горобцов побачив у ситуації можливість половити рибку в каламутній воді та кілька років поспіль як міг намагався «доїти» з мене гроші на «вирішення питання», хоча, по суті, свідомо заганяв усе в глухий кут. Після виборів 1999-го радіо «Континент» перебувало під постійним тиском українського політикуму, бо ми справді не лягли ані під владу, ані під опозицію. А це було актом невидимого нахабства на той час.

Тиждень.ua: Ти був одним із важливих свідків у справі Георгія Гонгадзе, який працював на «Континенті». Що думаєш про це вбивство тепер, як його собі пояснюєш? 

– Робота Гії на «Континенті» була радше співпрацею. Він був яскравим журналістом, і я радо дав йому ефірний час без жодних обмежень та умов. У разі інформаційної та творчої потреби він міг перервати будь яку програму, крім випусків новин, і вийти в ефір із терміновими повідомленнями. У той час Георгій фактично очолив службу новин радіо «Континент», а також щовечора мав авторську програму. Я згадую все те як найяскравіші часи нашого мовлення, те, заради чого й започаткував радійний проект. Музика, дуже хороша і якісна, хоча я за освітою музикант, все ж таки була лише тлом до інформації. Убивство Гії вважаю, з одного боку, заздалегідь ретельно спланованим, а з іншого – помилковим.

Тиждень.ua: Поясніть...

– Гонгадзе не зробив і не написав нічого такого, за що йому могли помститися. Але він був на той час найяскравішим і найопозиційнішим до влади журналістом. Згадайте його прямі запитання до Леоніда Кучми на каналі «1+1». Для компрометації тодішнього президента він виявився кандидатом номер один. Режисером і замовником того злочину став, на мою думку, тодішній керівник АП Володимир Литвин. Він, вочевидь, вирішив, що настав його час вирушати в політичну подорож, і почав розробляти план, як взяти президента в лещата. Впевнений, що саме Литвин від імені Кучми роздав накази силовим генералам і полковникам щодо Гії та забезпечив для цього доказову базу. Можливо, він знав про існування записів. Принаймні це працювало на його інтерес. Якщо записами займався й не агент Литвина, той дуже спритно для себе їх використав.

На мою думку, справа Гонгадзе потрібна була Литвинові, щоб змусити Леоніда Кучму просунути його, тодішнього голову Адміністрації президента, вгору по політичній драбині.

Тиждень.ua: Саме ви впізнали свого часу полковника Бернака, який за кілька місяців до вбивства Георгія намагався зібрати про нього інформацію...

– До речі, не розумію, чому ніде в документах, принаймні оприлюднених, не фігурує цей полковник Бернак, який приходив до мене. Сам факт, що його так ретельно ховають, уже наштовхує на думку про його важливу роль у цій справі.

Тиждень.ua: В останній рік твоєї роботи в Україні тебе намагалися втягти у просування не зовсім адекватної версії вбивства Гонгадзе. Це було якось пов’язано з тиском на «Континент»? 

– То було не в останній рік, а вже в останні тижні. Йшлося про посмертні листи колишнього міліціонера Ігоря Гончарова. Мені та журналістові Володі Бойку пропонували озвучити версію про виключну відповідальність колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Ми обоє відмовилися. Нехай Кравченко, за стандартами тих часів, був досить корумпованим міністром, але, думаю, Гію вбили в обхід нього. Можливо, тому його й прибрали.

Тиждень.ua: Чому ви поїхали з України? 

– Якось до мене зателефонував нібито слідчий прокуратури і сказав, що маю з’явитися на допит, причому негайно. То був суботній вечір. Я відмовився, пославшись на те, що ввечері у вихідний день той виклик видавався дуже сумнівним. Він сказав, що по мене зараз приїдуть. Я саме збирався на зустріч із журналістом з Великої Британії Ярославом Кошівим у центр міста, про яку ми домовилися по телефону. Коли вийшов із дому, до мене підійшли двоє чоловіків спортивної статури й представилися, що вони нібито з прокуратури. Показали мені якийсь папірець. Почув, як в одного з них спрацювала під курткою рація, і зрозумів, що неподалік має стояти авто, бо не на метро ж вони мене збиралися кудись везти. Поки я щось заперечував, один із тих молодиків спробував мене схопити за комір, я його вдарив і побіг. Розумів, що не втечу далеко, тому, завернувши за ріг, впав за кущ китайської вишні й перечекав, доки вони пробігли повз мене, потім тихенько побіг у протилежному напрямку. Після того додому вже не повернувся. Наступного дня побачився зі знайомим, який працював у міліції, розповів про ситуацію. Ще через день ми знову зустрілися, і він сказав, що я маю негайно, ввечері, виїхати з країни, бо нібито на мене отримано замовлення.

Я переховувався у друзів. Через кілька днів мені зателефонувала адвокат Марія Самбур, яка спільно з черкаським журналістом Валерієм Воротником співпрацювала тоді з Нестором Шуфричем із СДПУ (о). Вона казала, що в курсі моїх проблем і може допомогти. Я довго відмовлявся, але врешті погодився зустрітися з нею в барі «Барабан», запросивши на той самий час туди кілька друзів-журналістів, щоб не бути самому. Самбур прийшла разом із Валерієм Воротником, відразу за ними до бару зайшли двоє чоловіків у цивільному. Було зрозуміло, що то оперативники. Мені відразу запропонували співпрацю з Медведчуком. Умова проста: я погоджуюся, всі проблеми вирішуються, але мушу співпрацювати в питанні озвучення в ефірі потрібної їм версії вбивства Гонгадзе. Я певний час сперечався, але розумів, що не маю часу і можливостей для маневру. У кишені вже був квиток до Варшави на наступну суботу, за кілька днів. Тож вдав, ніби погодився. Ми домовилися зустрітися в понеділок. На тому й розійшлися. Наступної ночі таємно побачився з дітьми, попрощався, а в суботу виїхав до Польщі. У понеділок Самбур обривала мій телефон, але я не брав трубку. А в середу до приміщення радіо «Континент» увірвалися працівники міліції, вивезли все обладнання, розтрощили, що залишилося, і без оформлення будь-яких паперів заарештували двох працівників. Я тоді звернувся до Юрія Луценка, і він разом з іншими депутатами визволив моїх працівників із міліції. Хоча все одно їх за щось оштрафували.

Тиждень.ua: Вам в ті часи також допомагав опозиційний депутат Віталій Шевченко, я не помилилася? 

– Віталій приїздив до мене в Америку двічі. Разом з Ігорем Курусом вони запропонували відновити радіо «Континент». На умовах, що всі троє будуть у засновниках. Чесно кажучи, я тоді вже припустився першої моральної помилки, приставши на їхню пропозицію. А далі мусив за те відповідати, бо компроміс із власними принципами не міг минутися просто так.

Потім я двічі прилітав до України нібито на відкриття радіо, але, як виявилося, це було вже зроблено без мене і до засновників увійшли інші люди, їх знав Віталій Шевченко (у 2005–2009 роках також голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. – Ред.). Домовилися, що я повернуся до України й займатимуся «Континентом». Курус знаходив фінансування, і я почав розглядати це для себе як проект. Але він так і не став до дії.

Навесні 2007-го повернувся до України. Думав і сподівався, що повернувся. Почав оформляти документи, виявилося, що не маю прописки, без якої не міг увійти до засновників «Континенту»... Займаючись пропискою, несподівано з’ясував, що, виявляється, перебуваю в розшуку. Мені допомагала  юридично Валя Теличенко, а вже потім я дізнався, що розшук організував мій партнер по бізнесу, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус. Я домагався прав бодай на третину відновленого підприємства. І це не сподобалося.

Підсумовуючи події 2007 року сьогодні, можу сказати, що мене просто використали. Увійти до кола засновників мені не дали.

Тиждень.ua: Наскільки прозоро діяла Національна рада з питань телебачення і радіомовлення за Кучми та за Ющенка?

– За неофіційною інформацією, на початку 2005 року склалася неписана схема, за якою грали всі члени Нацради – і від президента, і від парламенту. Для кворуму, щоб радіо або ТБ отримало ліцензію, потрібні п’ять голосів із восьми. Всіляко заохочувалося, щоб заявник або віддав 5/6 безпосередньо членам Нацради, або ввів у засновники їхніх людей, або викупив їхні частки. Наприклад, у Києві FM-ліцензія коштувала від $3 млн до $5 млн...

Тиждень.ua: Яка подальша доля радіо «Континент»?

– «Континент» був брендом і в нинішній політичній ситуації відновленню не підлягає. Але я прочитав днями на якомусь сайті нібито оновленого «Континенту», що він є правонаступником радіо «Континент 100,9 FM». Можу відповідально заявити: жодна радіостанція не є ні юридично, ні фактично правонаступником того радіо «Континент», яке робив я, Сергій Шолох, у Києві на частоті 100,9 FM.

Тиждень.ua: А хотіли би колись повернутися до цього проекту? 

– Тільки якби держава Україна визнала, що знищення радіо «Континент» було абсолютним актом злочинної репресії щодо його власника і слухачів, відшкодувала збитки, яких я зазнав, і повернула мені частоту мовлення, бажано 100,9 FM. Тоді я відновив би свій «Континент», безумовно. Інші варіанти не розглядаються.

Тиждень.ua: Якби все починати спочатку, що ти зробив би інакше?

– По-перше, варто було би паралельно розпочати випуск друкованого видання, хоча б тижневика. Бо цікаві радійні програми просто лягали в архів. По-друге, треба було від самого початку бути агресивнішим і йти на створення мережі й власної рекламної агенції, а також продюсерського центру, рухатися в бік прямого супутникового мовлення, бо його практично неможливо було б тримати під контролем уряду. Якби прийняли рішення запровадити пряме супутникове  мовлення, то я, можливо, спробував би ще раз, але то вже був би не музично-інформаційний формат, а інформаційно-музичний. Крім того, важливо було не зосереджуватися лише на радіо, а вкладатися в інші види бізнесу, приміром, тур-агенція «Континент», ресторан «Континент», таксі «Континент», клуб «Континент», але... Своїх ресурсів на таке не вистачало. Погодитися ж на чиєсь фінансування, а відтак додаткову залежність я не міг.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено