Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 квітня, 2013   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Халіфат від Могильова? Чому в Криму активізуються радикальні ісламісти

Розпалення чинною владою етноконфесійних конфліктів у Криму провокує поширення течій радикального ісламу та дестабілізацію на півострові
Матеріал друкованого видання
№ 13 (281)
від 28 березня, 2013
Халіфат від Могильова? Чому в Криму активізуються радикальні ісламісти

Колись, кілька років тому, генерал Анатолій Могильов, ще будучи шефом Головного управління МВС України в Криму, відзначився радикальними заявами на адресу кримських татар і специфічним трактуванням сталінської депортації кримськотатарського народу навесні 1944 року, що було цілком у річищі радянської пропаганди. Але вербальним рівнем конфлікт не обмежився. На горі Ай-Петрі підлеглі Могильова силовим шляхом припинили робо­­ту крамниць, що належали кримським татарам. Протистояння одразу ж набуло етнічного присмаку, а сам генерал став для кримських татар однією з найодіозніших постатей в Україні. Звісно, важко було вимагати від глибоко донецької людини тонкого розуміння кримської специфіки, всіх її етнічних, культурних, конфесійних виявів. Проте дуже погана орієнтація в регіональних особливостях є фірмовою рисою Партії регіонів та її політики. Тому немає нічого дивного, що в найкращих традиціях кадрової тактики ПР саме Могильова (піс­­ля всього, що сталося між ним і кримськими татарами!) призначили керувати урядом Автономної Республіки Крим. Це яскравий приклад притаманної регіоналам «гнучкості»…

Юридична блокада Меджлісу

Ось і тепер голова кримського уряду виступив із публічною заявою, що він не визнає Меджліс кримськотатарського народу, котрий, як він зазначив, перебуває поза правовим полем України. Тому генерал готовий спілкуватися з його лідерами Мустафою Джемілєвим і Рефатом Чубаровим як окремими індивідами кримськотатарської національності, а не як представниками Меджлісу. Себто Могильов відмовляє їм у праві представляти народ і виступати від його імені, на що, до речі, вони його мають, бо не існує у кримських татар авторитетнішої організації, ніж Меджліс. Сказане генералом оз­начає, що кримських татар не визнають як народ, а тлумачать їхній статус лише як пересічних жителів території, що відрізняються від решти тільки певним походженням.

Так, формально Меджліс не визнано повноважним представником кримськотатарського народу протягом понад 20 років незалежності України. Але його весь цей час визнавали таким де-факто, без політично брутальних демаршів. А питання легітимності обережно оминали, що більш-менш влаштовувало обидві сторони. Партія регіонів, як ми бачимо, легко нехтує будь-якими юридичними умовностями, маніпулюючи ними як циган сонцем, коли йдеться про зміцнення її влади. І раптом такий напад правового формалізму…

Між тим Меджліс як постійний орган всенародного з’їзду представників кримських татар Курултаю є унікальним феноменом демократичної самоорганізації народу – порівняно з ним решта форм національного представництва кримських татар є менш легітимними. Адже в усіх селах, селищах, районах і містах Криму регулярно на альтернативній основі й цілком демократично відбуваються вибори людей, які уповноважені обстоювати інтереси кримських татар. Тобто Меджліс і Курултай – це не група самопроголошених активістів, а справді народні обранці. У той час як так звана Рада представників кримськотатарського народу при президентові України сформована шляхом призначення симпатичних чинній центральній владі товаришів, із яки­­ми керівництву держави легко й приємно спілкуватися. Звісно, що в цій Раді ті люди, які є членами Меджлісу, перебувають у меншості, що абсолютно абсурд­­но, оскільки останній підтримуваний більшістю кримських татар.

Дедалі більше кримських татар переконуються в тому, що чинна влада в Україні є ворожою їхньому народу

Проте в Києві воліють спілкуватися зі зручними діячами, які часто є представниками лише самих себе або паперових мікроорганізацій. І це ще не найгірший варіант, бо, ігноруючи Меджліс, який уособлює проєвропейські й проукраїнські сили кримськотатарського соціуму, владі залишається співпрацювати, зокрема, і з такими діячами, як лідер маргінальної структури «Міллі Фірка» Васві Абдураїмов, котрий під час російсько-грузинської війни 2008 року виступив із відкритим листом до керівництва РФ, закликаючи ввести в Крим російські війська для «захисту національних меншин від українських націоналістів». Так, є певна кількість кримських татар, у середовищі яких, за словами Мустафи Джемілєва, активно діють іноземні спецслужби. Пана Джемілєва тоді дуже дивувала байдужість українських компетентних органів до цих загрозливих для держави явищ…

Радикалізація = дестабілізація

Демонстративне оголошення Могильовим юридичної блокади Меджлісу, ігнорування цього органу посилять протистояння між кримськими татарами і владою не лише на півострові. Є підстави вважати, що це певною мірою послабить Меджліс із його демократичними і європейсь­ки­­ми традиціями ненасильницької боротьби за права кримськотатарського народу на користь радикальних ісламістських формувань. Адже дедалі більше кримських татар переконуються в тому, що нинішнє керівництво держави, яке активно заграє в Криму з проросійсько-антиукраїн­­ськими силами, є ворожим їхньому народу.

А що вони повинні думати, коли (абсолютно не чіпаючи представників проросійських структур, демонструючи з ними цілковите взаєморозуміння) центральна влада та її кримський представник Анатолій Могильов потроху очищують структури місцевого самоврядування й адміністрації від людей Меджлісу? Що вони мають думати, коли явно намагаються звести на пси їхній найавторитетніший орган національного самоврядування?

Цілком закономірно, що питання юридичної нелегітимності Меджлісу постійно порушують саме активісти кримських проросійських організацій, ті, хто чимало робить для дестабілізації територіальної цілісності України. Їм це потрібно, щоб у день «Ч» ніхто не мав формального права виступити від імені цілого кримськотатарського народу, а в ролі його речника можна було б використати якого-небудь адаптованого маргінала з кримськотатарським прізвищем. Переважна частина кримських татар саме на Меджліс покладає надії щодо цивілізованого вирішення проблем свого народу. Якщо ці надії втрачаються, то симпатії значної кількості людей, насамперед кримськотатарської молоді, не виключено, схиляться на бік радикальних ісламістів. У Криму може виникнути нова реальність, яку іноземні чинники використовуватимуть з метою дестабілізації внутрішньої ситуації в Україні.

Бойкот Меджлісу з боку офіційної української влади запустить механізм радикалізації громадської свідомості кримських татар і призведе до політичної ісламізації традиційно світського національного руху. А про те, що ґрунт для цього на півострові є, свідчать події осені 2012 року, коли на знак протесту проти сумнозвісного фільму «Невинність мусульман» у Сімферополі на вулиці вийшли тисячі людей під гаслом «Аллах акбар!», чого не було за всі роки незалежності України.

У Криму, починаючи з часів ханату, під впливом Османської імперії панував поміркований варіант ісламу, міцно вкорінений у національну культуру і традиції кримськотатарського народу. У Кримському ханстві кожна етноконфесійна група мала свій статус, що шанувався владою. Поряд стояли мечеті й православні церкви, католицькі собори і єврейські синагоги, караїмські кенаси тощо. В історії півострова поки що (!) не було зафіксовано релігійних воєн. Кримські хани перед важливою політичною чи військовою акцією нерідко ставили за її успіх свічки у християнських церквах. Як засвідчують кримські середньовічні докумен­­ти, часто-густо до місцевих судів могла подати позов християнка, наприклад, щодо суперечки з приводу спадщини до свого рідного брата-мусульмани­­на, а пле­мін­­ник-мусульманин – до дядь­ка-християнина, себто існували навіть поліконфесійні родини. Ця віротерпимість є уні­­кально-цінною спадщиною всьо­­го кримського соціуму. Але її не можна постійно випробувати й провокувати нефаховою і незграбною політикою.

Міна уповільненої дії

У цьому контексті дуже дивує вельми спокійне ставлення офіційної влади до діяльності сумнівних релігійно-політичних організацій іноземного походження. Деякі іноземці, громадяни ісламських країн, перебуваючи в Криму, раптом починають активно вести релігійно-пропо­від­­ницьку діяльність, брутально втручаючись у релігійне життя кримськотатарського народу, на­в’язуючи войовничі, фундаменталістські трактування ісламу. Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров та інші лідери Меджлісу не раз намагалися привернути увагу відповідних органів і влади України до цих небезпечних процесів, однак без особливого успіху…

Зокрема, в Криму безперешкодно діє організація «Хізб-ут-Тахрір», заборонена в деяких мусульманських країнах за звинуваченнями в екстремізмі. «Хізби», як називають їх у Криму, є прихильниками світової ісламської революції, ліквідації всіх державних кордонів та утвердження всесвітньої ісламської держави – Халіфату.

Звісно, якби в нас хтось серйозно опікувався цією проблематикою, була б змога бодай поставити тим борцям за опанування душі й розуму насамперед кримськотатарської молоді чимало дошкульних для них запитань. Зокрема, як можна створити єдину ісламську націю з абсолютно різних за мовою, культурою і походженням народів? Як об’єднати головні течії ісламу – сунізм (кримські татари-суніти) і шиїзм, що вже багато століть перебувають у конфронтації, а, приміром, в Іраку сунітські бойовики хвацько висаджують у повітря шиїтські мечеті, нищачи тисячі мусульман…

Чому неможливо об’єднати в одну націю навіть арабів, де всі (майже) мусульмани розмовляють однією арабською мовою, мають спільну культуру, але живуть чомусь не в одній, а мало не у двох десятках різних арабських держав: Єгипті, Судані, Лівії, Тунісі, Алжирі, Марокко, Сирії, Йорданії, Лівані, Іраку, Саудівській Аравії, Ємені, Омані, ОАЕ, Катарі, Кувейті, Бахрейні…

Проте, вочевидь, ставити такі запитання нікому, а юні душі пристрасна проповідь Халіфату, де будуть вирішені всі проблеми й пануватиме загальне щастя, цілком може вразити і вже вражає. У Криму за абсолютної байду­­жості влади точиться прихована релігійна боротьба. Фундаменталістські активісти намагаються вигнати з мечетей імамів, які є носіями традиційного толерантного ісламу. Інколи трапляються й випадки фізичного тис­­ку. Спостерігається й конфлікт поколінь, коли молоді люди доводять своїм батькам, що їхній традиційний для Криму іслам є «неправильним», пропонуючи натомість політизовані варіанти. До речі, нещодавно Муфтіят Криму звертався до Міністерства освіти і науки України з проханням не закривати на півострові місцеві мусульманські духовні навчальні заклади. Це, між іншим, в інтересах не лише кримських татар, а й України.

Для Української держави значно краще, щоб майбутні ісламські священнослужителі Кри­­му здобували духовну освіту в Україні, у межах релігійних і культурних традицій кримсько­татарсь­кого народу, а не десь у Пакистані чи Єгипті, що, ймовірно, матиме свої наслідки. Чи, може, комусь вигідно, щоб на півострові відбувалися процеси політизації ісламу? Адже це можна буде потім використати для руйнації української державності…

У Криму вистачає вибухонебезпечної політичної та соціокультурної «речовини». За таких умов ігнорувати демократичний і проукраїнський Меджліс означає підкладати під АРК і цілу Україну міну уповільненої дії.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено