Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 березня, 2013   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Вибори у Києві: парламент повертається в часи Ющенка

Вибори у столиці спровокували черговий етап парламентської кризи. Поки влада намагається зберегти контроль над Верховною Радою, опозиція грузне в амбіціях та інтригах.
Вибори у Києві: парламент повертається в часи Ющенка

Парламентська криза в Україні трансформується. Раніше вона  сходилась «стінка на стінку», з досить чітким розподілом на своїх та чужих, і бойова меншість була цілком в стані якщо не нав’язати свої умови, то принаймі змусити більшість з собою рахуватись. Тепер же Верховна Рада сьомого скликання більше нагадує свою попередницю часів 2007-2008 років – почасти заблоковану, почасти працюючу, мало спроможну ухвалювати хоч якісь рішення, розпорошену на купу угруповань з украй заплутаними взаємними стосунками.

Втім, на початку пленарного тижня здавалось, що стан перманентної блокади триватиме. Примітивна провокація лідера фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, який виступив з трибуни російською мовою, мала фантастичний успіх. Свободівці на чолі з Олегом Тягнибоком негайно підтягнулись до президії і після коротких «перемовин» з комуністами і регіоналами на рівні «ти фашист! – сам ти фашист!», в залі розпочалася досить масштабна бійка. Побачивши перші помахи кулаків, спікер Володимир Рибак негайно оголосив перерву – вочевидь, погоджуючись на посаду, він не уявляв собі, наскільки неспокійним парламентом йому доведеться управляти, і вирішив про всяк випадок втекти з поля бою.

На відміну від попередніх блокувань цього парламенту, нинішнє виглядало відверто безглуздо, адже не мало іншої жодної мотивації, окрім дитячого «а вони нас обзивають». Досить скоро емоції дещо вщухли, але публічне перегавкування між «Свободою» та частиною фракції ПР продовжилось. Важко не погодитись з віце-спікером, свободівцем Русланом  Кошулинським, який зазначив Тиждень.ua, що «вимога виступати в парламенті державною мовою і обзивання «фашистами» - неспівставні речі». Але перекрикування виступів один одного (в четвер «Свобода» навіть принесла в залу сирену, у відповідь лідер комуністів Петро Симоненко майстерно «тролив» її, за хвилинний виступ разів із сім переходячи з української на російську і навпаки) – лише додавало хаосу в і без того дестабілізовані парламентські дні.

Причини дестабілізації десь лежать на поверхні, десь приховані за показною єдністю лав: стратегічне питання виборів у Києві, початок активної фази президентської кампанії, в цьому контексті – зростання внутрішньоопозиційної конкуренції та конфлікти всередині «Батьківщини», мовчазне невдоволення «лінією партії» в середовищі регіоналів та афілійованих з ними позафракційних, раптовий сплеск «класової свідомості» у комуністів, викликаний суттєвим обмілінням підконтрольних ленінцям грошових потоків.

Читайте також: ЕнаКИЇВо. Влада шукає технологічні компенсатори власної непопулярності

Втім, головним на тижні, звісно, було київське питання. Головним настільки, що для опозиції геть затьмарило решту, зокрема й тему позбавлення Сергія Власенка депутатського мандату.

Те, як «злили» Власенка керівництво «Батьківщини», шокувало навіть багатьох пересічних членів фракції. Жодного адекватного пояснення, чому наступний за списком кандидат Роман Стаднійчук безпроблемно склав депутатську присягу, об’єднані опозиціонери так і не надали. А за неадекватністю першою стала версія Олександра Турчинова, який висловив сподівання, що Європейський суд з прав людини, куди Власенко подав скаргу, відновить його депутатський мандат, і у фракції стане на одного нардепа більше (Турчинов, певно, розраховує, що євросуд цим же рішенням збільшить конституційний склад ВР до 451 депутата). Сам Власенко відкрито, в ефірі одного з телеканалів, сказав, що має «певні сумніви» у щирості дій своїх (колишніх?) соратників – бо Стаднійчук звільнився з роботи якраз у день подачі у ВАСУ позову про позбавлення Власенка повноважень. Чи то вирішив перестрахуватися, чи то точно знав, чим ця історія закінчиться, і в опозиційному середовищі знав не один. 

Дана ситуація оголила давно тліючий в Об’єднаній опозиції конфлікт між Юлією Тимошенко й досить нечисленною і порівняно маловпливовою групою орієнтованих безпосередньо на неї нардепів – та «фронтовим» угрупованням Арсенія Яценюка і Миколи Мартиненка, котре впевнено перебирає на себе контроль над усією «біло-сердечною» партструктурою. Як повідомили Тиждень.ua одразу декілька джерел в ОО, Тимошенко з недавніх пір майже відмовилась від спілкування з соратниками і цілком справедливо звинувачує їх у небажанні навіть не робити реальні кроки щодо її звільнення, а й елементарно артикулювати цю тему. Відверта другорядність теми звільнення політв’язнів на оголошених опозицією акціях «народного повстання» тому зайвий доказ.

Фракція «Батькіщини» тріщить, але поки не розвалюється, і зберігає єдність принаймі щодо таких стратегічних питань, як київські вибори. Інтерес її керманича Яценюка очевидний. Якщо не вдасться випхати у мери Віталія Кличка і тим самим спалити його президентські шанси – висувати кандидатом Петра Порошенка, який у випадку перемоги зможе забезпечити Яценюку підтримку під час президентських перегонів у 2015-ому. Сам Кличко, або ж його політтехнологи, все чудово розуміють – звідси ідея штовхати в мери його молодшого брата, що апріорі виглядає знущанням не лише над соратниками по опозиційному табору, але й над пересічними киянами. «Свобода», у свою чергу, змогла не розгубити отримані на парламентських виборах електоральні аванси, і участь у мерських перегонах (найчастіше кандидатом називають Андрія Іллєнка) та фініш з непоганим результатом додадуть капіталізації як партії в цілому, так і її лідерові зокрема (обіцянка Олега Тягнибока особисто балотуватись в мери (…), якщо він матиме таку нагоду, все ж таки видається блефом).

З таких стартових майданчиків опозиціонери підійшли до початку «війни за Київ» у сесійній залі. Але потім почались маневри.

Неузгодженість дій опозиційних фракцій проявилася вже під час затвердження порядку денного сесії. То «УДАР» проголосує «за», а «свобода» і «Батьківщина» - проти, то «за» голосують «УДАР» з «Батьківщиною», «Свобода» утримується.

В будь-якому разі, голосів регіоналам не вистачає. Виступ Олександра Єфремова перед своєю ж фракцією, котрий випадково потрапив у ЗМІ, відмінно ілюструє кризу серед синьо-білих. «Немає красивих і некрасивих. Створюється таке враження, що одні боги, а другі – повинні щось робити. І повірте, потрібно жорстке ставлення до цього питання. Або ми колектив, або хто не хоче бути колективом…», - відчайдушно звертався Єфремов до соратників, котрі вже не хочуть бути слухняним «колективом кнопкодавів», як у минулому скликанні. Керівництво ПР мобілізує в Раду усіх, «під куполом» з’являються навіть такі одіозні персонажі, як Юрій «Єнакієвський» Іванющенко – але голосів все одно не вистачає. Позафракційні мажоритарними теж почали демонструвати норов, відчувши власну значущість.

Але найбільша проблема регіоналів в тім, що в скрутний момент їх підвели комуністи. Керівництво чи не найбільш дисциплінованої за усі скликання фракції добре відчуло ситуацію. Зараз комуністи для ПР грають роль «золотого прикупу», як «блок Литвина» в минулому скликанні грав роль «золотої акції» - але вже для всіх.

Переможна хода «Сім’ї» зачепила і ленінців. Їхній представник Ігор Калетник вимушено перейшов з посади керівника митниці на, можливо, більш престижну, але точно менш грошовиту посаду віце-спікера. З фінансовими потоками стало важче, класова свідомість прокинулась. Комуністи згадали про свій електорат, і поставили вимогу: жодних голосувань, поки не буде скасовано пенсійну та медичну реформи. Вимога очевидно нездійсненна – але вигідна для торгів з партією влади. Поки що комуністи саботують – тож торги, певно, тривають.  

Тим часом, боротьба за вибори у Києві тривала (тут комуністи точно поза грою). Розгляд питання про вибори столичного голови та Київської міськради перенесли з вівторка спочатку на середу, а потім вже з середи на четвер. Гальмували процес суто другорядні питання, на кшталт виборів у Василькові Київської області чи Алчевську – Луганської.

Впродовж трьох днів баталій Тиждень.ua зібрав чимало пояснень цього, винятково у формі чуток, версій, гіпотез або розповідей «не під запис» (бо ж «на диктофон» усі опитані нардепи, як один, декларували лише відданість «демократичним принципам»):

  • опозиція, уся разом, торгується з Андрієм Клюєвим (секретар РНБО і віртуозний перемовник регіоналів) на предмет отримання матеріальних, і не тільки, бонусів за «злив» виборів у Києві;
  • регіонали хочуть провести лише вибори мера, без виборів Київради, і таким чином «втопити» у комунальних проблемах будь-якого опозиційного мера з президентскими амбіціями, бо за ворожої міськради і без повноважень той буде безсилим;
  • регіонали пропонують обирати мера лише зі строком повноважень до 2015-го року, що відлякне головних опозиційних кандидатів і відкриє прямий шлях до мерства нинішньому очільнику КМДА Олександру Попову, у якого більших амбіцій немає;
  • Яценюк з Тягнибоком бояться, що Конституційний суд скасує результати виборів мера у разі перемоги на них Кличка – той, по-перше, виконає перед киянами свою обіцянку піти у столичні керманичі, по-друге, не «спалить» себе як кандидата у президенти;
  • Яценюк з Кличком хочуть просунути в мери представника «Свободи», щоб отримати, відповідно, більшу квоту у міськраді, і, як наслідок, можливість розпоряджатися ресурсами міста через посади в комісіях Київради;

Зрештою, київське питання дійшло до розгляду в сесійній залі. Опозиція вимагала від спікера прийняти постанов про призначення вибрів мера і ради в цілому. Регіонали тут опинилися в кращому становищі – бо тепер вже їх опоненти мали вишукувати необхідні для цього 226 голосів. Цілком очікувано не знайшли – синьо-білі виступали за те, щоб остаточно ухвалити відповідне рішення вже після вердикту КС, а поки що голосувати відповідну постанову лише у першому читанні.

Опозиція пішла на принцип і спіймала облизня – голосів за призначення виборів у Києві їй очікувано забракло. Тому довелося піти на поступки регіоналам – і після перерви погодитись на їхній варіант, який передбачає лише попереднє схвалення 2 червня як дати загальних київських виборів. Ухвалення постанови такого типу в два етапи суперечить Регламенту ВР – але депутатів, насамперед опозицію, це мало хвилювало. Події в парламенті вони намагалися представити як свою перемогу, що одраз донесли журналістам.

«І кого наші вожді намагаються цим обманути (в оригіналі було грубіше слово – Ред)?» - відверто заявив Тиждень.ua один з опозиційних діячів другого ешелону. І він має рацію: тепер у цілковито підконтрольного Банковій Конституційного суд є два шляхи: або перенести вибори на 2015-й, або просто відкласти розгляд питання на невизначений час, що майже ідентично за наслідками (для довідки: 48 депутатів від ПР звернулись до суду з проханням витлумачити норми Конституції щодо проведення київських виборів, оскільки усі місцеві вибори, за Основним Законом, проводяться в оди день, то КС легко перенесе волевиявлення киян на 2015-й, коли місцевих депутатів обиратиме провінція).

Як розповіли Тиждень.ua джерела в «Свободі», тягнибоківці пропонували наступний сценарій: поки вибори мера Києва та Київради не будуть призначені на найближчий час, опозиція має самоусунутись від будь-яких голосувань і тим самим довести відсутність більшості у регіоналів. «Тут навіть блокувати нічого не потрібно – просто не голосувати, і все. Але наші «союзнічкі» відмовились», - розповів Тиждень.ua один із оінформованих свободівців.

Однак київські вибори зараз повністю перебувають в заручниках президентських амбіцій опозиційних лідерів. Організована Яценюком та Тягнибоком акція «Вставай, Україно!» природно змушує Віталія Кличка віддалятись від опозиційного табору – значна частина його електорату на президентських виборах (насамперед «помірна», котра у 2010-ому голосувала за Сергія Тигіпка, а зараз шукає альтернативу як помаранчевим, так і біло-синім) – просто не сприйме його участі у спільних акціях з «фашистами» Тягнибока.

Досі Кличко знаходить відмовки – поки двоє його партнерів по опозиції організовували початок «народного повстання», сам він перебував з візитами за кордоном, де говорив про санкції проти керівництва України. Але вже наступного тижня, коли лідери «Батьківщини» і «Свободи» знову поїдуть по регіонах збирати чергові «народні віче», Кличку треба буде визначатись: чи зберігати й далі видимість опозиційної триєдності, чи починати абсолютно самостійну гру.

І це має стати початком розколу опозиційного табору, оптимізм якого базується на всезагальному невдоволенні правлінням Януковича, високому рейтингу недовіри до президента, і, відповідно, запиті виборців на альтернативу. А поки що Тягнибок на спільних опозиційних брифінгах вже не приховує іронічну посмішку, слухаючи плутані відповіді Кличка.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
  • Які шанси має Петро Порошенко досидіти в кріслі президента України до кінця терміну й чи зможе повернутися туди вдруге
    28 травня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено