Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 березня, 2013   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Слідами Лукашенки. Арбузов і Ко консервують українську економіку

Економічні ініціативи так званих молодореформаторів свідчать про наслідування білоруської моделі, але в «сімейній» модифікації
Матеріал друкованого видання
№ 10 (278)
від 6 березня, 2013
Слідами Лукашенки. Арбузов і Ко консервують українську економіку

Тривалий час в інформаційному просторі просувається думка щодо необхідності заміни Миколи Азарова з його совковими методами керування економікою на «молодих реформаторів» від «Сім'ї» як таких, що здатні нарешті розпочати справжні реформи. Уже й раніше це відбувалося на тлі дедалі відвертішої демонстрації ними прихильності до командно-адміністративних методів управління. Безпосередньо перед переходом до Кабміну нацбанківська команда Сергія Арбузова розпочала просування одіозного проекту «дедоларизації економіки» та стабілізації валютного курсу за рахунок громадян. Точилися розмови про можливість заборони обігу валюти в країні, введення кримінальної відповідальності за її обмін поза банківською системою, обмеження готівкових розрахунків тощо. Але після переформатування уряду в їх інтересах орієнтир на ручне управління економічними процесами почав визначати стиль діяльності Кабміну ще більше, аніж це було в попередньому уряді. Крапки над «і» розставила ухвалена 27 лютого на засіданні уряду «Державна програма активізації розвитку економіки на 2013–2014 роки». Документ, появу якого варто пов’язувати саме з новим першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим, доводить, що «арбузовщина» в економічній політиці має значно більше спільного з рудиментами совка, ніж «азаровщина». Окреслені пріоритети свідчать, що «реформатори» мають вести країну шляхом консервації структури економіки радянського зразка і штучно підтримувати її життєздатність за білоруськими лекалами.

«програма активізації» свідчіть, що «арбузовщіна» має значно більше спільного з рудиментами совка, ніж «азаровщина»

Так червоною ниткою через документ проходить спрямованість зовсім не на розвиток економіки та забезпечення громадян і комерційних споживачів високоякісними, конкурентоспроможними товарами або обладнанням. Натомість ідеться про переважно механічне забезпечення ринку збуту для наявних у країні підприємств, що позбавить їх будь-якої потреби вдосконалювати власне виробництво. Сприяти національним товаровиробникам та реалізовувати політику імпортозаміщення пропонується за рахунок широкого арсеналу засобів державної підтримки – від пільгових умов кредитування до нарощування держзамовлення на їхню продукцію.

Саме розширення збуту продукції на внутрішньому ринку, а не пошук шляхів структурної перебудови економіки стало концептуальною відповіддю урядовців на її низьку конкурентоспроможність на світовому ринку. Модернізація зацікавила їх саме з огляду на можливість збільшення продажу всередині країни металу та неконкурентної на світовому ринку продукції вітчизняного металомісткого машинобудування. Презентуючи програму, Азаров захоплено зазначив, що «внутрішня потреба держави на оновлення та модернізацію становить понад 300 млн т металопродукції. Тобто металургійний комплекс України має всі можливості отримати замовлення на багато років наперед». А отже, загострення конкуренції на світових ринках, а відтак і необхідність вести виснажливу боротьбу за них для вітчизняних металургійних холдингів, які належать олігархам, відійдуть на другий план.

Констатуючи, що за теперішніх умов «багато підприємств не витримують конкуренції навіть на внутрішньому ринку», а «дедалі більший споживчий попит на товари нехарчової групи задовольняється переважно за рахунок імпорту», урядовці пропонують створити для них низку штучних переваг, покликаних захистити їх від такої конкуренції. Досягати цієї мети планується комплексом заходів, які передбачають і нетарифне регулювання на кшталт «недопущення надходження на ринок України медичної продукції, що не відповідає встановленим вимогам безпечності». Показово, що амбітний висновок «фармацевтичний сектор має потенціал стати локомотивом розвитку економіки держави» зроблено тільки на підставі того, що «обсяг ринку лікарських препаратів за останні 10 років збільшився в 3,6 раза», дарма що частка 20 українських фармпідприємств при цьому знизилася до 25,8%. Адже ринок тепер можна спробувати переділити адміністративними методами.

Іншим пріоритетом політики імпортозаміщення названо випуск медичного обладнання вітчизняного виробництва. Наприклад, запуск серійного виробництва гамма-камер для радіонуклідної діагностики, головною перевагою яких є те, що вони "вдвічі дешевше зарубіжних". Так само і з сканерами на основі кардіомагнітної діагностики уражень серця, які "коштують у 6 разів менше за світові аналоги". Це ж стосується і виробництва вакцин.

Читайте також: Ліки для жадібності. Корупційні схеми ведуть до монополізації фармацевтичного ринку

Але ж хіба найважливішим у такому випадку є питання ціни чи все ж якості медичного обладнання? Адже зрозуміло, що препарати аналогічної якості за цінами, у кілька разів нижчими, купувалися б і без усілякої державної підтримки. Натомість поширеним явищем стали факти періодичного штучного обмеження доступу до високоякісних іноземних препаратів, замість яких нав’язуються вітчизняні аналоги, що завдають шкоди здоров’ю хворих.

Серед пріоритетних галузей також машинобудування (автомобілебудування, авіабудування, суднобудування, машинобудування для сільського господарства, ракетно-космічна галузь). Основними його характеристиками в програмі названі «21% працюючих (586 тис.) у промисловості» й «3,5 тис. видів машин та устаткування», які продукує галузь або може виробляти. При цьому ані слова про конкурентоспроможність і запитаність останніх не лише не світовому ринку, а й на внутрішньому. Адже в умовах, коли Україна щороку імпортує на десятки мільярдів доларів продукції іноземного машинобудування, якому наші аналоги не конкуренти, у загальному обсязі продукції вітчизняного машинобудування експорт становить більш як половину, з яких левова частка припадає на поставки до РФ.

Високотехнологічні авіабудування та ракетно-космічну галузь пропонується фактично взяти на утримання всієї економіки, щоб «довести серійне виробництво літаків в Україні до 20 одиниць на рік», зберегти «не менше ніж 5 тис. робочих місць в авіаційній промисловості та суміжних галузях», збільшити на кількасот мільйонів доларів обсяг випуску в ракетно-космічній промисловості, яка наразі працює переважно на експорт. У той час як за дужками залишаються відповіді на запитання про здатність цих галузей розвиватися без штучного дихання у вигляді державної підтримки, їхню ефективність, а не «щоб були». Адже в іншому випадку лише лягатимуть додатковим навантаженням на решту економіки, ускладнюючи її реальну модернізацію.

Розроблена «молодореформаторами» програма активізації економіки фактично зводиться до того, що інтереси споживачів і перспективи розвитку країни – побічний ефект, а головне завдання – завантажити наявні потужності (досить відсталі від світових стандартів) у відповідних галузях, які контролюють олігархи.

Під час презентації програми на засіданні уряду його формальний керівник Микола Азаров навіть не став приховувати першорядності цього мотиву: "держава з одного боку – створює стимули для додаткового внутрішнього споживання та спрямовує державні кошти на здешевлення придбання та держзамовлення для нарощення обсягів вітчизняного виробництва, а з іншого (тобто як наслідок – Ред.) – стимулює оновлення основних фондів". Означена логіка проходить червоною ниткою і далі: "реалізація заходів щодо оновлення рухомого складу міського електричного й автомобільного транспорту не тільки дозволить завантажити вітчизняних виробників… але й поліпшить комфортність і безпеку пасажирських перевезень", "активізація будівництва житла не тільки створять попит на будівельні матеріали, метал та хімічні вироби, а й дозволять зробити суттєвий крок до вирішення житлової проблеми".

Маємо також справу з прикладом логіки економічної політики, якою ось уже майже два десятиліття керується білоруський президент Аляксандр Лукашенка. Такий підхід справді дає змогу утримувати порівняно високий «валовий випуск» на успадкованих від радянського минулого потужностях, однак при цьому лише поглиблює проблему неконкурентоспроможності економіки. У відповідну логіку вписуються й ініціативи українського уряду щодо підвищення імпортних тарифів на низку товарів, що вже поставило країну на межу конфронтації з партнерами по СОТ. Тож, попри декларативну складову програми, цілком очевидно, що в нинішніх керівників і власників, які часто є типовими представниками радянського червоного директорату, не буде реального стимулу модернізувати підприємства, боротися за споживача.

Натомість значно простіше буде домагатися від держави підтримки у вигляді пільгових кредитів і держзамовлення в обмін на лояльність до режиму та згоду на реалізацію схем із передачі частини акцій високорентабельних активів «Сім’ї». Уже зараз очевидно, що жодних інвесторів ззовні автори програми в процесі активізації економіки не чекають. Однак із погляду розбудови білоруської моделі в сімейному варіанті це на краще, оскільки убезпечує від зайвої конкуренції.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено