Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 лютого, 2013   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Депутатська недоторканність: кінець уже близько?

Починаючи з кінця 1990-х опозиційні партії та кандидати в депутати напередодні кожних виборів до Верховної Ради урочисто обіцяли скасувати, нарешті, осоружну депутатську недоторканність, щоби парламентарій мав не більше прав, аніж пересічний громадянин.
Депутатська недоторканність: кінець уже близько?

Не скупилися на подібні обіцянки й учасники команд Кучми та Януковича: мовляв, ми також розуміємо настрої людей, ми не хочемо стояти над суспільством, нам досить депутатських значків і народної підтримки, а більше нічого для законотворця не потрібно.

І тільки у 2012 році подібні ламентації якось притихли – не до кінця, але дуже й дуже істотно. З одного боку, опозиціонери на своїх власних наче й недоторканних боках відчули, що це воно таке, бути противником нинішньої влади, для якої закон – мов дишло і яка за найліпшої нагоди готова суто фізично віддухопелити всіх тих, хто не дихає з нею в унісон.

З іншого боку, «партія влади» перестала приховувати той незаперечний факт, що недоторканність її «верхів» (у тому числі й депутатського корпусу) забезпечується сьогодні не силою закону, а просто силою, брутальною і хамською, втіленою в різного роду голомозих кремезних суб’єктах, не має значення, в одностроях з погонами чи без останніх.

Свою роль у витверезінні опозиціонерів, мабуть, зіграв і висновок рішення Конституційного Суду від 10 липня 2012 року № 1-в/2012 у справі № 1-21/2012 щодо відповідності внесеного «партією влади» законопроекту про внесення змін до Конституції стосовно зняття недоторканності з депутатів, президента та суддів вимогам статей 157 і 158 тієї ж Конституції України.

Нагадаю, що у статті 157 йдеться про те, що «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України».

Читайте також: До кого тепер можна буде доторкатися в Україні?

Конституційний Суд вирішив: президента і суддів чіпати не можна, бо це, бачте, суперечить статті 157, а от ліквідація депутатської недоторканності не загрожує ані скасуванням чи обмеженням прав і свобод людини і громадянина, ані ліквідацією незалежності чи порушенням територіальної цілісності країни.

Щодо глави держави, то тут усе логічно: як-не-як, а він – Верховний головнокомандувач, і не можна допустити, щоб під час воєнної кризи по дорозі на командний пункт якийсь сержант міліції Петренко спинив його… А от з іншими фігурантами подання справа складніша. Винесімо, як то кажуть, суддів за дужки (бо хіба ж вони себе образять?) і зауважмо, що Конституційний Суд виніс юридичний вердикт (остаточний, оскарженню не підлягає), що від депутатського корпусу не залежать ані права людини й громадянина, ані незалежність і територіальна цілісність України. Іншими словами, українські депутати – це ніхто.

Цим своїм вердиктом Конституційний Суд ще до змін в Основному Законі чи інших законодавчих актах фактично зробив те, чого так довго домагалися опозиціонери – урівняв нардепів з пересічними громадянами. Правда, не всіх нардепів, а лише противників влади…

Практичні результати цього вердикту не забарилися. Ось найсвіжіші приклади втілення принципу «доторканості до недоторканних».

На світанку 18 січня голомозі молодики (офіційно – представники Державної виконавчої та пенітенціарної служб) насильно викинули трьох жінок-депутаток від «Батьківщини» з лікарні «Укрзалізниці» у Харкові, де вони перебували у екс-прем’єра Юлії Тимошенко, котру там лікують. Влада заявила, що все було зроблено в межах закону – адже Дзержинський районний суд Харкова виніс ухвалу про усунення перешкод в діяльності установ та видалення вказаних осіб з відокремленого охоронюваного блоку дев’ятого поверху лікарні.

А ввечері 13 лютого «Беркут» силою витіснив групу опозиційних депутатів із залу Апеляційного суду Києва, який розглядає справу про вбивство Євгена Щербаня. Серед депутатів були і жінки, до яких молодики у формі застосували грубу фізичну силу. І знову влада заявляє, що все було зроблено в межах закону: рішення про очищення залу засідань було ухвалено суддею Оксаною Царевич.

Іншими словами, районний суд Харкова чи міський суд Києва тепер здатен припинити дію як Конституції, так і Закону про статус нардепа, за яким останній має право «безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності». Звісно, якщо йдеться про опозиціонерів…

Останнім же, як то кажуть, нічим крити – хіба не за це вони довго боролися? Хіба не вимагали – граючи на полі відвертого популізму всупереч світовому політичному досвіду, – щоб їх зрівняли у правах з простим народом? От і почали зрівнювати. Й дуже активно. І хай ще скажуть спасибі, що їх тільки «видаляють», а не б’ють смертним боєм і не кидають за ґрати (принаймні, поки що).

І не потрібно ніяких змін до Конституції

З іншого боку, у всьому цьому є й певний позитив. Можливо, до опозиційних парламентаріїв, нарешті, дійде банальна думка: депутатська недоторканність у сучасному світі спиняє сваволю недемократичної виконавчої влади та новітніх баронів-олігархів тоді, і тільки тоді, коли мільйони люду завжди готові вийти на вулицю, протестуючи проти цієї сваволі. І ця ж недоторканність захищає депутатів-бандитів тоді, і тільки тоді, коли виборці готові продати їм свої голоси за сотню гривень і кілограм гречки.

Ба більше: якщо суспільство сягає високих рівнів демократичного розвитку, якщо місцевий шериф чи мер не виходять за межі закону і не вважають себе повновладними хазяями своїх округів чи міст, то депутатська недоторканність усіх рівнів виявляється не надто й потрібна – навіщо цей інститут, коли ніхто, крім маніяків та лівих дурників, не збирається силою перешкоджати керувати ані членам структур місцевого самоврядування, ані парламентаріям?

З іншого боку, хіба захистила конституційно закріплена депутатська недоторканність когось із центральноафриканських депутатів від апетиту (в буквальному сенсі цього слова) тамтешнього президента-людожера, а потім – імператора Бокаси Першого? Хіба допомогла вона свого часу демократично обраним камбоджійським депутатам після захоплення влади «червоними кхмерами»? І хіба 1933 року в Німеччині нацисти не відправили в концтабори найбільш завзятих опозиціонерів, попередньо позбавивши (а часом навіть не роблячи цього) їх депутатських мандатів разом із недоторканністю?

Отож і виходить, що слова гетьмана Івана Мазепи: «Же през шаблю маєм право», - залишаються в сили і через три століття після того, як вони були написані. І від вміння опозиціонерів діяти ефективно та рішуче, мобілізуючи народні маси на опір режимові, залежить те, надійде чи ні невдовзі кінець депутатській недоторканності разом з іншими конституційними гарантіями та свободами, що стосуються як парламентаріїв, так і посполитих громадян…


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
  • У розмові з Тижнем заступник генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків з наукової роботи, мистецтвознавець Олена Живкова розповіла про тонку справу музейної атрибуції, яка розкриває секрети експонатів, про музейний аудит та особливості інвентаризації.
    25 червня, Ганна Трегуб
  • Як реформували правоохоронні органи в Польщі
    25 червня, Віталій Рибак
  • На початку війни я не мала жодних чітких уявлень, що буде і як. Колеги активно готували «запасні аеродроми» — місця, де перебудуть час страшних подій.
    25 червня, Яна Вікторова
  • Німецьке суспільство шоковане наслідками британського референдуму. Хтось оцінює збитки, хтось шукає нові можливості у хаосі.
    24 червня, Віталій Рибак
  • Франція спантеличена результатами британського референдуму. Попри недобрі прогнози, Париж відчайдушно сподівався на диво, якого не сталося. Прихильники ЄС закликають до найшвидшого пошуку нової моделі функціонування європейської спільноти, опоненти святкують перемогу.
    24 червня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено