Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 лютого, 2013   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Герої «епохи Кучми»: хто є хто у справі Щербаня

З часів “буремних дев'яностих” в Україні виросло ціле покоління громадян, для яких газетні ремінісценції на події середини позаминулого десятиліття кажуть мало про що — як і імена героїв тих подій.
Герої «епохи Кучми»: хто є хто у справі Щербаня

Проте сьогодні триває безпрецедентний для України кримінальний процес: екс-прем'єр-міністра, лідера опозиції обвинувачують в замовленні вбивства колись впливового політика і бізнесмена. Тиждень.ua вирішив нагадати, ким були люди, котрі фігурують у процесі, і що їх пов'язувало — тим паче, що багатьох із них уже нема.

РОЛІ ПЕРШОГО ПЛАНУ

† Євген Щербань, 1946 р. н. Донецький бізнесмен і політик, народний депутат України ІІ скликання, один із творців Ліберальної партії України. На початку 90-х вважався важговаговиком молодого класу вітчизняних капіталістів. Співзасновник “Індустріального союзу Донбасу”, патрон тодішнього губернатора Донеччини Володимира Щербаня (не родичі).

3 листопада 1996 року Євген Щербань розстріляний в аеропорту Донецька. Також загинули його дружина та дві сторонні особи. Саме в організації цього вбивства звинувачено 18 січня 2013 року екс-прем'єр-міністра Тимошенко.

 

Павло Лазаренко, 1953 р. н. Вихідець із Дніпропетровська, прем'єр-міністр України (травень 1996 — липень 1997). Відправлений у відставку президентом Кучмою. Перейшов в опозицію, створив партію “Громада”, що пройшла до парламенту 1998 року. В лютому 1999 року Генеральна прокуратура подала до Верховної Ради представлення на зняття з Лазаренка депутатської недоторканності.

15 лютого того ж року залтишив країну. Затриманий в аеропорту Нью-Йорка за порушення візового режиму. Просив політичного притулку в США, натомість був заарештований за підозрою у відмиванні грошей. Американські слідчі заявляли, що сума коштів, виведених Лазаренком з України, складає до $ 200 млн.

У 2006 році засуджений до 9 років ув'язнення і штрафу $ 10 млн. Пізніше термін ув'язнення скоротили до 1 листопада 2012 року. В травні має початись розгляд прохання Лазаренка залишитись на території США.

Юлія Тимошенко, 1960 р. н. Народилася в Дніпропетровську. Почала шлях у бізнесі 1988 р., відкривши разом із чоловіком Олександром пункт відеопрокату. В 1989 р. стала комерційним директором молодіжного центру “Термінал”, відкритого під егідою обласного комітету комсомолу, котрий на той час очолював відомий сьогодні політик Сергій Тігіпко.

У 1991 р. разом із чоловіком заснувала корпорацію “Український бензин”, котра перетворилася на корпорацію “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ). В 1995 р. проти подружжя порушені кримінальні справи за контрабанду валюти (пізніше закриті судом).

1996 р. обрана народним депутатом України. В грудні 1999 року призначена віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. В січні 2001 Генпрокуратура порушила проти Тимошенко справи за звинуваченням у контрабанді валюти, підробці документів, ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах. Справи об'єднані зі справою Лазаренка та Олександра Тимошенко, заарештованого ще в серпні 2000 року. Відправлена у відставку, очолила Форум національного порятунку — широке об'єднання політичних партій та громадських організацій, що вимагало відставки президента Кучми (акція “Україна без Кучми!”, викликана оприлюдненням аудіозаписів про ймовірну причетність Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе).

Уже в лютому 2001-го  Тимошенко заарештували за підозрою в розкраданні коштів під час керівництва ЄЕСУ. Але в березні суд звільнив її з-під варти. За рік пройшла до Верховної Ради на чолі “Блоку Юлії Тимошенко”. У 2004 році оголосила про підтримку кандидатури Віктора Ющенка на посаду президента України, стала найяскравішою постаттю серед лідерів Помаранчевої революції. Обіймала посади прем'єр-міністра України у січні-вересні 2005 року та в грудні 2007 — березні 2010 рр.

В грудні 2010 року обвинувачена Генпрокуратурою у нецільовому використанні коштів “Кіотського протоколу” та необгрунтованому придбанні автомобілів “Швидкої допомоги”. Справи призупинено через відсутність доказової бази. В квітні 2011 року обвинувачена в перевищенні службових повноважень при підписанні угод про постачання газу з Росією. У жовтні засуджена до 7 років ув'язнення. Після цього Генпрокуратура поновила “справу ЄЕСУ” від 2001 р. 18 січня 2013 р. офіційно обвинувачена в організації вбивства Євгена Щербаня, справа об'єднана зі “справою ЄЕСУ”.

РОЛІ ДРУГОГО ПЛАНУ

Петро Кириченко, 1952 р. н. Народився в Макіївці. Перші свідчення про великий бізнес пов'язані з дніпропетровським “Агропромзбутом”, котрий контролював Лазаренко. Відкривав за кордоном рахунки та створював підставні фірми для виведення коштів, отриманих в Україні підконтрольним Лазаренкові бізнесом.

Був радником прем'єр-міністра Лазаренка. Після відставки останнього виїхав до США. Коли Лазаренка арештували в цій країні, пішов на співпрацю зі слідством — погодився свідчити в обмін на зняття обвинувачень у пособництві і право проживати в Америці. Окрім іншого, свідчив, що Тимошенко знімала кошти з рахунків ЄЕСУ та направляла їх на інші рахунки за вказівкою Лазаренка.

Майно Кириченка в Україні (зокрема, квартири) залишались під арештом, але у вересні 2011 року він отримав інформацію про те, що вони нібито готуються на продаж. До Києва прибула його дружина Ізабелла, яку негайно затримали за звинуваченням у спробі продажу заарештованих квартир. Вона провела три місяці в СІЗО, і саме протягом цього часу, як стало відомо пізніше, Кириченко дав свідчення, що дозволили прив'язати Тимошенко до вбивства Щербаня.

Зокрема, Кириченко нібито підтвердив, що за наказом Лазаренка Тимошенко переказувала гроші на рахунки, призначені для членів «банди Кушніра», котра вбила Щербаня. Частину грошей Кириченко нібито особисто передав зв’язковому Олександру Мільченку на прізвисько «Матрос».

Після надання свідчень дружину Кириченка випустили з-під варти, арешт з його майна зняли, а врешті-решт суд закрив справу проти нього «за терміном давності».

† Олександр Мільченко («Матрос»), 1948 р. н. Народився в Майкопі(Краснодасрький край, Росія), виріс у Дніпропетровську. За легендою, прізвисько отримав у дитинстві, коли ледь не потонув у Дніпрі. Замолоду розпочав кар’єру футболіста, але обрав кримінальний спосіб життя: почав із незаконної гри в карти (в СРСР азартні ігри на гроші були злочином), що поступово розвинулось у здирництво.

З 1976 по 1986 року, за деякими даними, проти «Матроса» порушили 12 кримінальних справ, але 11 із них не дійшли до суду завдяки тісним зв’язкам криміналітету з міліцією. Після втручання центрального апарату МВС СРСР Мільченко отримав 12 років в’язниці, але в 1995 р. повернувся до Дніпропетровська і швидко став кримінальним авторитетом.

Як стверджує слідство, саме Мільченко став посередником у організації вбивства Щербаня, і отримав від Кириченка готівкою частину грошей, призначених для «банди Кушніра». 22 листопада 1997 р. намагався виїхати з країни, але раптово помер на кордоні. В травні 2012 р. тіло ексгумували для проведення експертизи на предмет отруєння, але її результати досі не оголошено.

† Євген Кушнір, 1957 р. н. Донеччанин. У 80-х роках працював ювеліром, як вважається, тоді завів знайомства у тіньовому бізнесі Донецька. На початку 90-х займався комерцією, але 1993 р. емігрував до Ізраїлю. Повернувшись, створив угрупування разом із Анатолієм Рябіним та Магомедом Алієвим. Пізніше до банди приєднався професійний кілер з Росії Вадим Болотських.

У другій половині 90-х угрупування Кушніра організувало та здійснило гучне вбивство президента футбольного клубу «Шахтар» Ахатя Брагіна (Аліка Грека). Підприємця підірвали на стадіоні, загинуло 5 осіб. Спадкоємцем усього бізнесу стала довірена особа Брагіна, нинішній найбагатший українець Рінат Ахметов. Також членів банди обвинувачено в убивствах Євгена Щербаня та голови Нацбанку Вадима Гетьмана (1998 р.).

У березні 1998 Кушніра поранили з автомата із засідки. Лікарі повідомили міліціонерів, котрі впізнали «авторитета» і взяли його під варту. Після 5 тижнів у медчастині СІЗО Кушнір загадково помер від «алергічної реакції» на медпрепарати.

В ЕПІЗОДАХ

З усієї «банди Кушніра», що налічувала не менше 17-ти осіб, 14 зникли безвісти або загинули наприкінці 90-х. Зокрема, загинув «співзасновник» угрупування Рябін, котрого свідок у «справі Щербаня» Ігор Мар’їнков на допитах у суді 13 та 14 лютого 2013 року згадує як свого приятеля і партнера «Матроса». Зник третій партнер Кушніра та Рябіна Магомед Алієв, котрого Мар’їнков на тому ж допиті називав на прізвисько «Мага».

Читайте також: У "справі Щербаня" проти Тимошенко свідчать небіжчики. В переказі і помилками

Троє членів банди були ув’язнені, в тому числі безпосередній убивця Євгена Щербаня Вадим Болотських – довічно.

Водночас Мар’їнков стверджує, що доносив до правоохоронців інформацію про підготовку бандою низки інших убивств. Зокрема, банда нібито готувала вбивство політичних важковаговиків епох Кучми Олександра Волкова та Ігоря Бакая. «Я был в хороших отношениях с генерал-лейтенантом Фере, руководителем аппарата министра Кравченко. Я предупредил его, что могут быть такие поползновения», - говорив Мар’їнков на допиті 13 лютого.

† Едуард Фере, 1936 р. н. з 1995 по 2001 р. – керівник апарату МВС, довірена особа міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Задіяний у низці кримінально-політичних скандалів кінця 90-х – початку 2000-х, зокрема у «справі перевертнів» та «справі Гонгадзе». У липні 2003 року доправлений до Центрального госпіталю МВС з діагнозом «інсульт». Під час реанімаційних заходів впав у стан коми. Помер, не приходячи до тями, 31 травня 2009 р.

 

 

† Юрій Кравченко, 1951 р. н. Міністр внутрішніх справ України в 1995 – 2001 рр., високо цінувався президентом Кучмою. Пішов у відставку після вибуху «касетного скандалу» - оприлюднення аудіозаписів, що вказували на можливий стосунок Кучми до викрадення і вбивства співробітниками МВС журналіста Георгія Гонгадзе (нещодавно в цій справі засуджений тодішній начальник карного розшуку Олексій Пукач). 4 березня 2005 р. знайдений мертвим з двома кульовими пораненнями в голову, поруч знайдені пістолет і передсмертна записка. Слідство кваліфікувало смерть як самогубство.

 

 

Олександр Волков, 1948 р. н. Бізнесмен і політик, народний депутат України ІІІ і IV скликань. Перший публічний «спонсор» виборчої кампанії Леоніда Кучми 1994 року, конвертував цю близькість у значний політичний капітал протягом 90-х років (був прозваний пресою «директором-розпорядником парламенту»). На початку 2000-х зійшов з перших місць на політичній сцені. На парламентських виборах 2012 року балотувався по округу на Сумщині, стверджуючи, що його підтримує Юлія Тимошенко, але в парламенті вступив до фракції Регіонів.

 

 

Ігор Бакай, 1963 р. н. У середині 90-х очолював газотрейдерські структури (корпорація «Республіка», «Інтергаз»), котрі конкурували з ЄЕСУ. Народний депутат ІІ та ІІІ скликань, в 1998 – 2000 – голова правління НАК «Нафтогаз України», з жовтня 2003 до грудня 2004 – керівник Державного управління справами. В 2005 р. оголошений в розшук за підозрою в зловживанні службовим становищем і розтраті понад 800 млн. грн. Втік до Росії, де отримав громадянство.

 

 

.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Що голосування в Італії, Австрії, Румунії означають для ЄС і України
    8 грудня, Ольга Ворожбит
  • На яких традиціях виховують українських офіцерів і солдатів
    8 грудня, Ярослав Тинченко
  • Нереформована протягом 25 років регуляторна система не просто тягне Україну на дно рейтингу Світового банку «Doingbusiness» (80 місце серед 190 країн), а суттєво ускладнює роботу як національного бізнесу, так і потенційних інвесторів. Тому дерегуляція, а точніше побудова кращої регуляції, у фокусі особливої уваги – на засіданні Уряду скасували 367 постанов та нормативних актів, які обмежують діяльність бізнесу, а перший заступник Міністра економіки Максим Нефьодов анонсував законопроект для кардинального стрибка в рейтингу DoingBusiness на 40+ місць.
    8 грудня, Світлана Майструк
  • Про пріоритетні культпроекти, осучаснення бібліотек та осередків, а також про створення інституцій, які провадили б у майбутньому культурне відродження нині окупованих Донбасу й Криму, в інтерв’ю Тижню розповів міністр культури Євген Нищук.
    8 грудня, Ганна Трегуб
  • Російська пропагандистська машина недарма вбиває в голову своїм громадянам, ніби на Донбасі за Україну воюють найманці якщо не із Сомалі, то з Арабського світу; про участь військ країн НАТО, особливо поляків, вона вже навіть не згадує.
    8 грудня, Анатолій Шара
  • Реформа державного управління ще не набрала обертів, проте навколо неї, традиційно для українського політикуму, вже почали розгорятися скандали.
    8 грудня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено