Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 лютого, 2013   ▪   Йоганнес Вамберґ Андерсен   ▪   Копенгаген   ▪   Версія для друку

Іще один політичний. Валерій Іващенко про переслідування в Україні і політичний притулок в Данії

Колишньому керівникові Міноборони Валерію Іващенку надано статус біженця в Данії. В ексклюзивному інтерв’ю Тижневі він говорить про поновлення тиску з боку української прокуратури та про свої побоювання за родину як мотивацію виїзду в зарубіжжя
Матеріал друкованого видання
№ 7 (275)
від 14 лютого, 2013
Іще один політичний. Валерій Іващенко про переслідування в Україні і політичний притулок в Данії

Валерій Іващенко, який був тимчасовим виконувачем обов’язків міністра оборони в уряді Юлії Тимо­шенко, отримав політичний притулок в межах Конвенції ООН про статус біженців. Міністерство закордонних справ Данії, коментуючи це питання, обмежилося лаконічним підтвердженням. Хоча, як відомо, шукачам такого прихистку в цій державі зазвичай доводиться чекати на ствердну резолюцію дуже довго, і вони можуть жити в «підвішеному стані» роками. Оперативність рішення за поданням Іващенка свідчить, що в його справі Міграційній службі Данії було все чітко зрозуміло. Отже, цей жест можна трактувати як очевидний знак недовіри до запевнень офіційного Києва у відсутності політичного підтексту в процесах проти членів колишнього уряду Тимошенко. Надання Іващенкові політичного притулку – це черговий удар по репутації України саме тоді, коли лідери ЄС уже зробили низку заяв про те, що Київ має покласти край свавільному й вибірковому використанню правосуддя та інших державних інституцій. Процес підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з Україною Євросоюз прямо пов’язує з тим, наскільки її влада просунулась у проведенні задекларованих реформ. А вони, як відомо, стоять на місці. Багато хто в країні вважає такий крок ЄС недостатньо серйозним і запізнілим. Але ті, хто дотримується цієї думки, не враховують, що можливе підписання Угоди з боку Брюсселя є безпрецедентним поєднанням критеріїв і санкцій, якими, по суті, заявлено українським політикам та олігархам: «Якщо ви й надалі керуватимете правом замість того, щоб запровадити його верховенство, можете не сподіватися продавати нам більше труб». У ЄС добре розуміють: суд над членами колишнього уряду Тимошенко – це тільки верхівка айсберга, і що західні інвестори можуть так само постраждати від законів українських правових джунглів.

У розмові з Тижнем Валерій Іващенко припускає, що в рішенні надати йому притулок визначальну роль відіграли заяви лідерів західних країн і ЄС та резолюції ПАРЄ. Зокрема, в Резолюції № 1862, ухваленій на початку 2012 року, судовий процес проти нього визначено як несправедливий, а підґрунтя, тобто статті Кримінального кодексу, за котрими звинувачували Іващенка, Тимошенко та ін., названо «неприйнятним», бо положення, про які йдеться, є настільки загальними, що дають змогу засудити людину пос­тфактум за те, що прийнято вважати звичайним чиновницьким процесом ухвалення рішень.

Набуваючи політичного забарвлення

Уродженець Запоріжжя Валерій Іващенко служив у армії і був задіяний у випробовуванні радянських міжконтинентальних балістичних ракет. Мав звання офіцера Збройних сил СРСР, а згодом – незалежної України. На відміну від Тимошенко чи Луценка, ніколи не був політиком. Навіть на посаді очільника міністерства здебільшого переймався питаннями управління українським військовим комплексом, зокрема розвитком зброї та відповідних технологій, реформуванням структури командування, боротьбою з корупцією і розвитком міжнародного співробітництва.

Але два роки показових судів зробили Іващенка на диво політизованим: «Я люблю, поважаю і ціную свою Батьківщину та своїх співвітчизників. Але ненавиджу негідників, які тепер керують країною. Вони є ворогами України і сприймають людей як рабів, слуг, що мають їх боятися. Зараз це мафіозна держава».

Екс-урядовець закликає людей своєї країни «допомогти одне одному піднятися! Разом боротися з бандитською поведінкою влади». Тут він перефразовує відому цитату німецького антинациста Мартіна Німеллера: «Коли вони прийшли по євреїв, я не відреагував, бо не був євреєм. Коли прийшли по комуністів, я теж подумав: «Ну не за мною ж». Коли прийшли по соціал-демократів, я знову подумав, що це не моя справа. Але коли вони прийшли й забрали мене, захищати мене було вже нікому! Ось що мають зрозуміти українці!»

Іващенко не лише закликає співвітчизників об’єднуватись, а й іде в часі та просторі далі, спростовуючи аргумент унікальності становища як останнє виправдання України: «Стривайте, світ уже бачив такі проблеми в різних проявах. Майже неконтрольована влада прокурорів та СБУ в Україні дедалі більше починає нагадувати Секуритате – Департамент державної безпеки в Румунії часів Чаушеску. «На жаль, українці менш політично активні за румунів», – каже Іващенко, нарікаючи на недалекоглядність, поширену атомізацію і дистанціювання від політики в суспільстві, по суті, позицію «моя хата скраю». «Мене лихо навчило: якщо не ти візьмешся за політику, політика візьметься за тебе! Від цього не сховатися. Проблема в тому, що громадянське суспільство в Україні недорозвинуте. У нас є чимало громадських організацій; кожна з них, може, й важлива у своєму полі, але вони майже не впливають на суспільство. Нам потрібні масштабні, великі громадські рухи! А по одному ви легка здобич, їм легко вас зламати, – каже Іващенко. – Нам слід учитись у розвинених країн; кожен громадянин має відчувати, що здатен впливати на життя у своїй країні та на процес прийняття політичних рішень. В цьому для мене й полягають європейські цінності».

Чи слід Європі більше старатися сприяти Україні? «Допомогти можна тому, хто справді намагається чогось досягти. А як допомогти людині, що сидить на дивані? Тільки сісти біля неї, аби її не мучило сумління», – відповідає Валерій Іващенко.

«Спочатку прокурори просили в мене свідчень, що компрометували б Тимошенко й Турчинова. Я мав стверджувати, що вони давали мені незаконні накази. Але такого не було, тому я не міг цього зробити»

 

Помста

Іващенко не був публічною особою, але під час хвилі арештів після обрання Януковича президентом 2010 року його затримали одним із перших.

«Спочатку прокурори просили в мене свідчень, що компрометували б Тимошенко й Турчинова. Я мав стверджувати, що вони давали мені незаконні накази. Але такого не було, тому я не міг цього зробити. Я людина честі».

За словами Іващенка, відмова допомогти у «викритті» колишнього керівництва прокуратурі не сподобалася, тож вона почала його переслідувати. Очевидно, не без допомоги колишнього заступника міністра оборони Ігоря Монтрезора, котрого Іващенко усунув із відомства як «людину, що організовувала брудні корупційні справи у вищих ешелонах влади», і для котрого помста могла бути мотивацією. «Вдячність» за це Монтрезор виявив у тому, що доніс звинувачення проти Іващенка в корупції до нового президента Януковича. Момент виявився вдалим.

Екс-урядовця затримали в серпні 2010-го. Зрештою, майже два роки із п’яти, до яких його засудили, він провів у в’язниці за звинуваченнями в нібито незаконному схваленні реструктуризації судномеханічного заводу в Криму, який належав Міністерству оборони. У серпні 2012-го апеляційний суд пом’якшив вирок до умовного, і тоді Іващенка відпустили.

Він запевняє, що ніколи не був хабарником, і справді справляє враження гідної людини навіть у тимчасовому помешканні в центрі для біженців на околиці Копенгагена: «В командуванні Української армії було мало таких, хто не брав хабарів. Мені кілька разів пропонували гроші. Я відповідав: Забудьте й забирайтеся».

Виснажений двома роками ув’язнення, судами та серйозними захворюваннями, зокрема загостреннями проблем із хребтом (каже, що йому не забезпечили необхідного лікування під час перебування у в’язниці), Іващенко не має настрою обговорювати суть висунутих йому звинувачень: «Той завод насправді був другорядним питанням. Але якщо прочитаєте документацію суду, складається враження, ніби я тільки те й робив, що підлаштовував його продаж. Насправді все було інакше – у 2009 році я керував цілим військово-оборонним комплексом країни!»

На підтвердження своїх слів Іващенко показує фотографії на маленькому ноутбуці: «Дивіться, це наш військово-транспортний літак приземляється на данській базі Underlining Station Nord». Схоже, колишній урядовець пишається зробленим для своєї країни й, оскільки це інтерв’ю бере в нього журналіст із Данії, радіє за свій внесок в українську допомогу, що її було надано данським Військово-Повітряним силам у авіаперевезеннях до віддаленої бази у північно-східній частині Гренландії. Операція розпочалася 2009 року, тож контраст між сонячним, яскравим і засніженим арктичним островом та брудним і темним київським ізолятором лише рік потому міг би зламати будь-кого.

Але Іващенко не бачиться зламаним: «Військовий вишкіл допоміг мені пережити жахіття українських в’язниць». Вийшовши на волю, він майже цілком відновив здоров’я і забув про паличку, без якої не міг ходити у в’язниці.

Прокуратура

Іващенко стверджує, що усунув від керівництва кількох корумпованих високопосадовців. Чи не через те йому довелося відсидіти два роки й утікати зі своєї країни. А може, слід було таки залишитись і боротися? «Я мусив зважати на безпеку й добробут моєї родини». Щоправда, зоставалась одна можливість – компроміс із прокуратурою. «Після того як випустили, мені запропонували угоду: відкличеш касацію до Верховного Суду – і ми тебе не чіпатимемо. Я від «пропозиції» відмовився». Погодитися означало прийняти вирок. Та навіть якби Іващенко пристав на це, прокуратура могла б постійно тримати над ним дамоклів меч, зберігаючи загрозу відновлення вироку на підставі звинувачень у політичній діяльності, якби він діяв їй усупереч.

Але відмова від гри означала, що варіантів у Іващенка більше немає. «Вони знову почали переслідування, знову хотіли посадити мене; розгляд касаційної скарги має бути в березні. Тепер можу говорити вільно, і такий я більше прислужуся своїй країні. Хотів би повернутися на Батьківщину, але наразі не можу. Україною керує жменька тих, хто діє так, наче вони успадкували права на всю країну та її багатства».

Після контакту з українською системою «правосуддя», над якою домінує прокуратура, Іващенко каже, що наївно сподіватися на реформу ГПУ. Остання є державою в державі, яка прямо зловживає своїми повноваженнями для перевірки діяльності інших органів, а то й приватних контрактів. «Прокурори в Україні зараз навіть пишаються, що їм вдалося зберегти свою службу майже незмінною від радянських часів», – каже Іващенко й наголошує, що навіть за більшовицьким задумом ця ключова інституція не мала функціонувати без будь-якого зовнішнього контролю.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа в Одессе медсестра, новини україни на ukr.net, sinoptik
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено