Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 лютого, 2013   ▪   Спілкувався: Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Олександра Кужель: «Янукович сам копає собі яму, тиснучи на «своїх» та олігархів»

Опозиційний депутат про політичні мотиви вбивства Євгена Щербаня, роль у цій справі Євгена Марчука, жадібного Павла Лазаренка, «шестидесятника» Леоніда Кучму, склад нинішнього Кабміну, перспективність Сергія Тігіпка, настрій Юлії Тимошенко, а також та боротьбу з монополізацією економіки.
Олександра Кужель: «Янукович сам копає собі яму, тиснучи на «своїх» та олігархів»

Розмову з Олександрою Кужель ми почали з обговорення топової кримінальної справи – вбивства Євгена Щербаня. Кужель була добре знайома з убитим політиком та бізнесменом, була членом його фракції в парламенті другого скликання, і з часу його вбивства   й до сьогодні відстоює досить оригінальну версію тих подій – за її словами, Щербаня прибрали винятково з політичних мотивів, а вбивство було організовано спецслужбами.

Втім, Кужель стверджує, що тодішній президент Леонід Кучма взагалі не знав про цей замах – натомість звинувачує Павла Лазаренка, з яким постійно конфліктувала в часи його прем’єрства, у надмірній жадібності та навіть спробі організувати державний переворот.

По ходу розмови ми торкнулися багатьох тем: і нинішньої ситуації в парламенті та Кабміні, ситуації довкола Тимошенко, у політичні перспективи якої Кужель щиро вірить та багатьох інших тем.

Але завершили розмову найбільш фундаментальними питаннями – які економічні реформи мають бути впроваджені найближчим часом, щоб вберегти вітчизняну економіку від руйнації, і чи варто боротися з олігократією як глобальної причиною українських проблем.

Щербань, Лазаренко, Марчук та інші

Тиждень.ua: Олександро Володимирівно, ви були членом фракції «Соціально-ринковий вибір», яку організував свого часу Євген Щербань. Зараз його ім’я знову у всіх на вустах. На вашу думку – чому його вбили і хто за цим стоїть? 

Версія, яку я озвучила ще в травні минулого року на допиті в Генпрокуратурі щодо вбивства Жені (Щербаня - Ред), чомусь залишається поза увагою. Наступного дня після вбивства наша фракція заявила, що це вбивство – політичне. Щербань дозволив собі робити те, що олігархам ніколи робити в цій країні не дозволяють – грати у велику політику. Олігархи можуть на неї впливати, когось фінансувати, можуть розкладати яйця в різні кошики  тощо. 

Поки Євген Щербань займався бізнесом, всі знали, що він працює дуже коректно. Він мав рідкісну рису характеру - ніколи не розраховувати на недосконалість своїх опонентів, а   вдало використовувати їхні досягнення задля своїх цілей. У Донецьку все було під його контролем, включаючи і губернатора Володимира Щербаня.

Але Євген Щербань публічно продемонстрував свої великі політичні амбіції, показав, що він збирається  розширити межі свого впливу далеко за межі донецького регіону. Він дав усім зрозуміти, що хоче вести в президенти на виборах 1999 року Євгена  Марчука. Щербань його «підібрав» після відставки з посади прем’єра, провів його по мажоритарці у парламент, зробив головою нашої фракції (що викликало неабияке обурення у лавах фракції та дуже насторожило Щербаня-губернатора, який сподівався,  що в президенти Євген поведе саме його).

вбивство Євгена Щербаня  могли організувати тільки спецслужби 

Лазаренко боявся Щербаня, він жодного разу не приїхав на Донбас, будучи прем’єром. І організувати вбивство Щербаня «дніпропетровські» ніяк не могли. Тому вбивство могли організувати тільки спецслужби.

Тиждень.ua: Наші чи іноземні?

Я цього не знаю. На похоронах Щербаня була дуже серйозна охорона, Марчук наполягав на цьому, бо він думав, що можуть знову стріляти. Але політичну версію чомусь не розглядають, хоча вона є єдиною.

Тиждень.ua: З ваших слів вимальовується наступна картина: Щербаня вбили, бо він хотів просувати в президенти Марчука. Найбільше боятися цього сценарію міг Леонід Кучма. Враховуючи, що таке вбивство, як ви кажете, могли організувати лише спецслужби, реальний замовник вбивства Щербаня очевидний – другий президент України?

Я б так не сказала. Я думаю, Кучма навіть не знав про це.

Тиждень.ua: А ви думаєте, що Кучма в принципі міг не знати про задуми подібного масштабу?

Президент – це не завжди та фігура, яка все вирішує. За ним стоїть ціла команда, яка вираховує власні плюси на мінуси від будь-яких політичних перестановок та рішень.

Я трохи знаю Кучму. Він - «шістдесятник» у кращому розумінні цього слова. Він апріорі не здатен на підлість, він завжди намагався усіх прощати і входити в ситуацію, ніколи не був кровожерним, як, приміром, Янукович. Тому коли говорили, що Кучма замовив Гонгадзе, я була першою, хто сказала: не міг Кучма такого зробити.

Вбивство Щербаня в принципі не могли б організувати ті донецькі бандюки, яким це приписали. Виконати  замовлення – так, але не спланувати. В Донецьку було на той час єдине угруповання, яке усе контролювало. І жоден донецький бандит не насмілився б самостійно, без гарантій власної безпеки, вбити Щербаня.

Схема вбивства Щербаня для мене зрозуміла абсолютно. Скажіть, на чиє замовлення можна безкоштовно зробити вбивство, і потім півроку спокійно чекати розрахунку?..

З Тимошенко у Щербаня не було проблем, вони обертались на різних орбітах, що ніколи не перетинались.  

Тиждень.ua: Тоді хто ж став «бенефіціаром» від вбивства Щербаня?

Від вбивства – ніхто. Майно Щербаня поділили. Вбивати депутата для того, щоб забрати майно, на той час непотрібно було. І Ахметов, і інші просто отримали те, що мали отримати за законом як його партнери.

А хто втратив все – і мрії про президентство, і політичну вагу - так це Марчук, який не став потужним кандидатом на президентство, і його кар’єра пішла на спад.

Знаєте, найбільш влучно, на мій погляд, про бунтівних олігархів, що намагаються грати у самостійну політику, висловився президент сусідньої держави: «Олігархів – в стайню».  І цей принцип мав би застерегти олігархів українських. В політику гратися не можна. Наприклад, візьмемо Ярославського. Коли Кернеса обирали мером, я казала: як можна віддавати місто такому напівкримінальному елементу?! Ярославський відповів: не він же буде керувати, Кернес цілком керована і несамостійна фігура. І де зараз Ярославський?..

Тиждень.ua: Тоді як ви прокоментуєте заяву Тимошенко, в якій вона прямо вказала на Ахметова та Януковича як осіб, що були зацікавлені у вбивстві Щербаня?

Я не хотіла б коментувати заяви Юлії Володимирівни – але вона просто не може знати те, що знаю я. Повторюю, Тимошенко у той час знаходилась на інших ярусах впливу, далеких від тих, де робилась політика. Так сталось в житті, що я тоді була поруч із Щербанем, була членом його фракції, і всі події розгортались на моїх очах. Добре пам’ятаю, як фракція виступила тоді з заявою про те, що це політичне вбивство. До речі,  я виступала проти  кандидатури Марчука на посаду президента. На той час я була більше налаштована не те, щоб Кучма був переобраний на другий термін.

Тиждень.ua: Чому?

Я може запевнити: і як нардепу, і як голові Держкомітету мені з Кучмою було дуже комфортно працювати: він був відкритий, він прислуховувався до аргументів і він міг піти назустріч. Якщо він довіряв людині, якщо він бачив, що людина працює на інтереси держави, він навіть міг підтримати ризиковані рішення, як це було, наприклад із єдиним податком

Тиждень.ua: Тобто, якщо підбити підсумки щодо Щербаня: його було вбито, щоб не допустити до президентства Марчука. 

Я б висловилась інакше: через його вбивство дали зрозуміти всім іншим, що не їхнє холопське діло влазити у велику політику і вирішувати, хто піде в президенти, а хто ні. І, думаю, урок був засвоєний багатьма…

Тиждень.ua: Які були у вас стосунки з Павлом Лазаренком?

Наша перша зустріч була, коли він зібрав усіх депутатів зі східної України у себе в Дніпропетровську. Тоді була рання весна, ще було холодно, я була єдина жінка в залі, і він галантно накинув мені на плечі свій піджак. Коли я повертала йому піджак, то  попередила: скажете своїй дружині, що то мої парфуми...

Таким було наше перше знайомство, але коли він був прем’єром, ми з ним були непримиренними опонентами. Я таких жадібних людей, як він, ніколи не бачила. Він все, що бачив, до чого дотягались його руки, гріб під себе. Коли він намагався ввести монополію ЄЕСУ, конфлікт перейшов у жорстку фазу. Я працювала тоді у слідчій комісії щодо енергетики, і всі зібрані мною матеріали по  Лазаренку я відправляла особисто   Кучмі. До речі, з Тимошенко я тоді взагалі ніяк не перетиналась.
Тиждень.ua: А як ви з нею познайомились?

Вона прийшла до парламенту – так і познайомились, як і з усіма іншими колегами-депутатами. Вона кликала мене до себе в «Батьківщину» ще у 1997 році. Я відповіла відмовою: «Ні, Юлю, туди, де є Лазаренко, я ніколи не піду». Вона сказала, що не буде йти з Лазаренком, але я все одно свого рішення не змінила  

Тиждень.ua: Про стосунки Лазаренка і Тимошенко нічого не можете розповісти?

Ніколи не втручаюсь в чужі стосунки. Тим не менш, закладений у вашому питанні натяк   зрозуміла. Впевнена, що коли заміжню жінку починають поливати брудом – це бридко. І роблять це у нашій політиці винятково чоловіки, які, насправді, в сто разів аморальніші ніж ті, кого вони  намагаються засуджувати...

У нас було дві великі сутички з Лазаренком. Перша – під час обрання Віктора Ющенка головою Нацбанку. При попередньому підрахунку голосів стає зрозуміло, що голосів фракції Лазаренка якраз не вистачає. Доповідаю про це Кучмі, він дзвонить Лазаренку і каже: «Якщо твоя фракція завтра не проголосує, я зрозумію, що ти, як прем’єр, працюєш проти президента».

Але ще жорсткіше протистояння з Лазаренком відбулось під час ухвалення Конституції. Тоді Лазаренко готував державний переворот. Він  переконав Кучму у необхідності оголошення референдуму щодо Конституції, розуміючи, що президент  на той час мав    дуже високий відсоток недовіри. Для Лазаренка вкрай важливо було у тій ситуації, щоб Рада не проголосувала за Конституцію, а Кучма її розпустив. Тоді б країна мала патову ситуацію, вкрай вигідну Лазаренку - прем’єру: при розпущеному парламенті одночасно із проголошенням недовіри Президенту залишався єдиний орган влади – Кабмін, головою якого був Лазаренко.  

Тоді Лазаренко обдзвонив депутатів з вимогою, щоб всі депутати-члени Кабміну були неприсутні при ухваленні Конституції. Я зателефонувала Лазаренку і жорстко поставила питання про мотиви його вчинку. Він відповів: «Вам, Олександро Володимирівно, можна бути присутньою». В результаті під куполом було лише два урядовці під час ухвалення Конституції…

Ось ці два епізоди були досить характерними. Може, колись я опишу ті події більш детально…  

Бунт у ПР можливий

Тиждень.ua: Давайте повернемось до останніх перед нинішньою сесією подій. Вам не здалося, що опозиція під час боротьби за скликання позачергової сесії була досить пасивною?

На закиди щодо пасивності опозиції я можу відповісти наступне. Під час виборчої кампанії ми говорили: нам потрібна більшість? Ми застерігали, що перезавантаження країни можливе, лише якщо опозиція буде  чисельно переважати  ПР у парламенті?    Застерігали. Нас люди не почули, не повірили. Що ми отримали? 180 голосів приблизно. І що нам лишається робити? Блокувати, наражатися на бійку – люди знову скажуть «от депутати б’ються, нема їм чого робити…»

Тиждень.ua: То опозиція робить все від неї залежне? 

Я розумію: парламентська  опозиція – це тільки частина тієї України, що знаходиться у опозиції до правлячого  режиму. Справжня сила – в людях, в їх незгоді жити під владою криміналу, у безправ’ї та страху. Поки люди покірно погоджуються  існувати у злиднях,   будь-які дії опозиції будуть  носити характер виключно точкових тактичних перемог. Я вже говорила про це, коли відбувалися події біля ЦВК – якби вийшло десять тисяч, була б одна справа, а коли кілька сотень – зовсім інша.

Так, дійсно, було багато публікацій, що цілком свідомо мали за мету нівелювати значення позачергової сесії в очах суспільства. Однак і  провокації, які передували засіданню, і  підкреслено безпристрасні  коментарі регіоналів навіть не третього, а п’ятого ешелону, свідчать про те, що влада сильно злякалась. Може, вперше за три останніх роки. Тому що   отримала реальний опір раніше слухняного парламенту, який все минуле скликання  покірно легалізував всі рішення, необхідні «Сім’ї» та колу обраних. Можна сперечатись у ступені ефективності, але всі визнають головне – опозиція змусила владу боятись. А раз так – влада буде йти на компроміси, домовлятись з нами, як з рівними партнерами. Закінчилось повне панування ПР, і вони це зрозуміли краще ніж ті, хто свідомо або  несвідомо тиражує думку про слабкість опозиції.

Янукович сам копає собі яму, тиснучи на своїх та на олігархів. Вже пішли «наїзди» на Ахметова, Фірташа, Коломойського, Ярославського, Пінчука й інших

Тиждень.ua: Існує ще й така версія, чому регіонали так запекло чинили спротив скликанню позачергової сесії: вони боялися, що частина своїх може голосувати разом з вами – перший дзвіночок був при голосуванні за декриміналізацію статті Тимошенко, коли кілька синьо-білих проголосували «за».

Звісно. По-перше, вони не мають стійкої більшості. По-друге, багато хто з регіоналів нас цілком підтримує стосовно персонального голосування. Бо на самих же регіоналів тиснуть, у них відбирають бізнес і так далі. Я чекаю цього моменту, коли почнеться бунт серед своїх. Янукович сам копає собі яму, тиснучи на своїх та на олігархів. Вже пішли «наїзди» на Ахметова, Фірташа, Коломойського, Ярославського, Пінчука й інших. І це – не рахуючи переділ на більш низьких рівнях, що залишається поза увагою ЗМІ та не винеситься у публічну площину.

Тиждень.ua: Але масова чи точкова міграція регіоналів до лав опозиції може відбутися найближчим часом?

Публічна – думаю, ні.

Тиждень.ua: Побояться?

Саме так. Вони теж живі люди. Але десь займатися саботажем, десь недодавати голосів тощо. А олігархи теж не дурні – не захочуть віддавати все в руки шарікових…

Тиждень.ua: А як вам наступ шарікових на Кабмін? «Сім’я» зможе з’їсти інших олігархів?

Я завжди оцінюю людей за їхніми справами. Наприклад, я  завжди з певною симпатією та повагою ставилася до екс-губернатора Дніпропетровщина Олександра Вілкула – він талановитий управлінець, самодостатня та поважаюча себе людина, тому не боїться критики, він відкритий до діалогу, і його гідність ніколи не дозволить йому опуститись   до ідіотизму на кшталт поливання зеленкою, на який штовхають широко відомих харківських діячів невиліковні комплекси неповноцінності.

Тиждень.ua: Давайте пройдемося по Кабміну персонально. Наталія Королевська

Вона отримала свій шанс. Хай працює. Може, це майбутня зірка?..

Тиждень.ua: І ви в це вірите?

Вірю лише в Бога. Щодо  іншого – можу лише прогнозувати. Ось міністр фінансів – далеко не дурень, він веде себе досить коректно та професійно, я давно за ним спостерігаю. Міністра економіки не знаю, по його першому виступу роблю висновок, що його просто підставили, а власного бачення  розвитку країни у нього немає. Віце-прем’єр Вілкул буде займатися тим же, чим займався в Дніпропетровську, буде втілювати своє бачення розвитку будівництва, ЖКГ тощо, дай боже, щоб у нього щось вийшло.

Віце-прем’єра Грищенка елементарно не поважаю як людину. Він не любить Україну. Крапка.. Цим все сказано.

Тиждень.ua: А Арбузов та Клименко – певно, чи не найцікавіші постаті в цьому уряді?

Знаєте, Арбузов мені абсолютно нецікавий.

Тиждень.ua: Ви не думаєте, що в цієї людини великі перспективи?

Великі перспективи можуть бути у людини, яка має Божий дар, працездатність і порядність. Хіба можна сказати таке про Арбузова? Він ніхто і звати його ніяк. З’явився з небуття, у небуття і порине. Професіоналізму в нього немає, порядності – теж, скромності, судячи з розвішаних у великій кількості по Києву лайтбоксів з його зображенням – тим паче.

Тиждень.ua: А Клименко?

Янукович дуже чітко всіх розставив. Клименко відповідає за забезпечення бізнесу, Захарченко – охоронна фірма, юрфірма – це Пшонка. Окремі з пропозицій Клименка мені навіть до вподоби. Він підтягує до себе чимало розумних консультантів, які висувають цікаві ідеї. Питання лише в тому, чи буде якась воля до їхнього втілення…

А в тієї ж Королевської, про яку ви питали, є насправді шанс. У неї є досвід роботи в комітеті, у неї є матеріальні ресурси. Маючи гроші, вона може найняти толкових спеціалістів та радників, якщо   захоче щось справді змінити, і буде до них прислухатися, у неї може вийти.

Тиждень.ua: А Королевська не повторить шляху добре знайомого вам Сергія Тігіпка?

Ні. По-перше,  Сергій Леонідович розумніший. По-друге,  у нього є добра «чуйка».

Тиждень.ua: Тобто він сам відійшов вбік останнім часом, а не його відійшли?

Він сам. Він добре відчуває момент, коли треба піти «у тінь». Ніколи не кажіть ніколи. Чи не з будь-якого бійця, якого вважають списаним, можна буде зробити президента. Для цього треба фінанси і гарний креативний матеріал. Ось Королевська – некреативна, тому їй і не повірили. Тігіпко в цьому план на декілька рівнів вищий.

Йому варто було пару років потерпіти, не заходити в уряд – зараз він би зайшов з дуже великою фракцією в Раду, претендував би на прем’єра і був би політичним важковаговиком. Але списувати його я нікому б не радила. Свої уроки він напевно вже виніс.

У Тимошенко все попереду 

Тиждень.ua: До речі, Тимошенко зараз теж багато хто списав. Ви нещодавно з нею спілкувалися: за час проведений за гратами вона якось змінилася?

Ні. Внутрішній стрижень в ній незламний, як і витримка. Юля сприймає всі випробування  як шлях, котрий вона має пройти як політик. Вона жодного разу не дорікнула нам в тому, що ми нічого не робимо для її звільнення, не закликала вивести на вулиці людей заради неї… Вона казала: «Мабуть, я мала пройти цей шлях, щоб відчути нашу систему і наш судово-прокурорський цирк, щоб зрозуміти, як їх треба змінювати».

Тиждень.ua: І Тимошенко вірить, що у неї ще буде нагода цю систему змінити?

Вона впевнена, що у неї ще все життя попереду, і вона боротиметься до останнього.

Тиждень.ua: Але якийсь конкретний вихід із ситуації, в яку вона потрапила, Тимошенко бачить?

Я вам це не скажу. Вона спілкувалася з нами, трьома жінками, разом, і з кожною окремо. Про те, що вона казала мені, і які вона ставила завдання мені особисто, я вам розповісти не можу.

Були й загальні розмови: Юля чітко сказала, що жодного розділення фракції та підривної роботи вона не сприймає. Вона дала завдання зробити положення про фракцію, щоб чітко розподілити обов’язки між заступниками голови фракції, щоб жодного нашого депутата ми не залишили без уваги. Вона вимагала припинити ділити пісочницю, хто отримав комітет, хто не отримав і так далі…

Тиждень.ua: Опозиціонери якраз цим зараз займаються. Ваші колеги по фракції В’ячеслав Кириленко та Олександр Бригинець публічно з’ясовують стосунки і публічно кажуть, що причиною тому комітет по культурі та духовності…

Моя позиція незмінна – кожен, хто працює на розкол опозиції, є спільником влади.

А Тимошенко нам подякувала, за те, що всі її підтримали як єдиного кандидата в президенти, і  запевнила в тому, що вона з усіх сил буде боротися за те, щоб вийти на волю. Але при цьому вона розуміє: якщо це не вдасться, то всі повинні згуртуватися навколо Яценюка як єдиного кандидата в президенти від опозиції. Юлія Володимирівна   не допускає думки, що хтось з її соратників може отримувати якісь політичні дивіденди  від того, що вона знаходиться за ґратами. Підтвердження цієї впевненості – її пропозиція  щодо створення єдиної партії.

Тиждень.ua: Один з ваших колег по фракції у неофіційній розмові нещодавно сказав: «Ми допустили помилку. Тимошенко була символом та образом, який стоїть вище буденності. Коли ми почали акцентувати увагу на тому, що в неї болить спина, хребет, їй прокололи вухо і так далі, ми втратили її як образ, зробили простою смертною. Це величезний промах». Що ви на це скажете?

Юля була волом, який на собі усіх  цих чоловіків втягнув в політику. Її оточення не встигало реалізовувати її ідеї.

Хіба це ефемерний символ, що стоїть вище буденності – реальна людина, котра об’їздила всю Україну, яку всі люди  могли обійняти?! Це вам не по 14 людей охорони… Символ – це той, хто нічого не робить. А Тимошенко «пахал». Без неї багато з цих колег залишився,    як неприкаяні сироти.

Тому ніхто не зацікавлений, щоб цей «символ» просто сяяв на партійних прапорах . Всі чекають, поки вона вийде і знову почне працювати день і ніч. Наскільки б нам було би простіше діяти, якби вона була на волі! А з приводу «промахів», що акцентують на стані її здоров’я… Не знаю, і не бажаю знати, як укладається у політтехнологічні правила справжнє людське страждання та біль. Це навіть не цинізм, це – звичайнісінька людська підлість та душевна сліпота.

Підприємництво як талант

Тиждень.ua: Ви є головою комітету з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики. Чи є на вашу думку, тотальна монополізація української економіки та політичної системи олігархами головною перепоною розвитку країни?

Так. Загроза фінансової олігархії, а саме про неї, вочевидь, ми ведемо мову у даному випадку, полягає у тому, що людина, яка у процесі не дуже чесного розподілу національного багатства отримує надприбутки, починає конвертувати ці ресурси у вплив  на політичні рішення, визначаючи долю багатьох людей. Коли 10% населення володіє 90% багатства країни, а 90% - лише десятьма відсотками, ми розуміємо, що за прийняття будь-яких рішень олігархами змушений розплачуватися український народ. Це і невиправдано високі комунальні тарифи, і вартість газу та електрики для споживачів тощо.  

Звісно, це разом із повальним розкраданням бюджету і корупцією, відсутністю правосуддя  та механізмів захисту власності, є головною причиною проблем в економіці. І коли олігархи зрозуміють, що режим Януковича загрожує їм навіть більше, ніж 90% населення, і почнеться процес руйнації диктатури «Сім’ї». 

Тиждень.ua: Але якісь пропозиції щодо повалення самого режиму олігократії в принципі у вас та вашої фракції є?

Власне, олігократія у класичному розумінні – це влада небагатьох, протидіяти їй може тільки демократія, тобто політичний режим, за якого рішення приймаються колективно, народом, який і є джерелом влади.  Що ж стосується  прошарку олігархів, то, запевняю, всі вони чітко вміють грати за правилами, які встановлені урядом, за наявності політичної  волі керівництва.

Методи переконання, що змушують їх підкорюватись більшості, різноманітні. Перший втілив Піночет, який дав багатіям 10 днів на переведення їхнього капіталу в країну, і дозволив потім працювати за всіма, загальним та обов’язковими для всіх правилами. Хто не перевів – того розстріляли.

Другий метод, більш прийнятний для демократичної держави, застосував  Тоні Блер, за ініціативою якого було  прийнято податок «на порив вітру» (Windfall Tax). У 1997 році британський парламент встановив для великого бізнесу одноразову виплату, що вносилась до бюджету і складала суму у 23% від різниці між вартістю приватизованого майна у 1997 та його продажною ціною при приватизації у 1980. До речі, в Англії багато великих бізнесменів  погодились на це, бо вони отримали важливу річ – легітимність своєї власності в очах суспільства.  В Україні питання набагато складніше – владі, як не парадоксально це звучить, невигідний такий крок, і не тільки тому, що  державою керують  маріонетки, ляльководами яких виступають олігархи. Ще одна причина в тому, що десятиріччями  вибудовувалась модель, за якої будь-якій владі вигідно тримати українських бізнесменів «на гачку», у підвішеному стані.

Запровадження Windfall Tax було б важливим у тому, щоб суспільство отримало матеріальну та матеріальну компенсацію за несправедливу приватизацію. Окрім того, це буде сприяти зміцненню поваги до інституту власності, який є однією з економічних основ.  

В будь-якій державі людина, котра створює робочі місця, створює додану вартість, є національним багатством. Не всі здатні це робити. Тому боротися треба не з олігархією як такою, а з впливом олігархів на прийняття політичних рішень. Якщо нормально працює Антимонопольний комітет, олігархи ніколи не зможуть монополізувати економіку. В нас такий інструмент впливу повністю спаплюжений.

Багато олігархів розуміють, що таке соціальна відповідальність бізнесу. Приміром, зовсім нещодавно Віктор Пінчук заявив, що долучається  до ініціативи Біла Гейтса з організації дистанційних лекцій від найкращих професорів світу. Широко відома благодійна діяльність фондів Ахметова, Ярославського.

Але дехто з дуже  заможних людей  не бачить своєї соціальної участі у вирішенні питань країни, яка зробила їх дуже багатими. Українське суспільство цілком справедливо вважає, і я повністю солідарна з цією думкою, що велика власність потрапила до рук кількох олігархів у результаті злочину, який чомусь називався гарним ринковим терміном «приватизація».  Жоден з тих, кого сьогодні  називають олігархами, не заробив свої статки завдяки власній ініціативі, геніальному винаходу або науковому осяянню. Всі розбагатіли на  використанні  того, що будувало декілька поколінь наших батьків.

Якщо олігарху правила гри, встановлені нормальною владою - президентом та урядом, - зрозумілі, і він погоджується їх виконувати, то ніхто не збирається забирати в нього бізнес, але його змусять створювати додану вартість, залишати її в країні  та  платити з неї податки.

Тиждень.ua: Однак в цілому розбивати монополію в окремих галузях економіки потрібно?

Безперечно – наша країна, як і будь-яка інша, дуже багато втрачає  через монополізацію окремих, але дуже важливих сфер. Прикро, що тенденція до безконтрольної монополізації поглиблюється. Наш комітет буде  максимально спрямовувати зусилля  на  демонополізацію економіки та створення конкурентного середовища. У свій час, коли група фахівців, до складу якої входила і я, створювала антимонопольне законодавство, то передбачалося, що члени  Антимонопольного комітету  мають нести відповідальність за      недопущення будь-яких змов на ринку чи його монополізації перед парламентом. Цю норму було анульовано, і АМК підпорядковується  персонально президенту. Звісно, в цій ситуації виконати завдання, про яке ви говорите, просто нереально. Коли Ахметов отримує чергове обленерго, або Фірташ – черговий облгаз, АМК не має права йому це дозволяти, але…

Тиждень.ua: Пакет законів щодо демонополізації у вас напрацьовано?

В нашому новоствореному комітеті антимонопольна політика – один з напрямів роботи. Один з найважливіших, на мою думку. Поки зареєстровані раніше проекти цього напрямку нагадують мені латання дірок на свитці і не вирішують проблему по суті. Але ми вже з командою найкращих вітчизняних спеціалістів з цього питання готуємось перейти в наступ. 

Але в будь-якому разі, головне гальмо розвитку підприємництва – це відсутність права та судової системи. Можна вносити будь-які зміни в податкове законодавство, звільняти бізнес від податків – але бізнесмен все одно буде боятися, що до нього завтра прийдуть і все заберуть. Підприємці просто бояться бути успішними, навіть жертвувати кошти на благодійність: «А, так у тебе гроші є, давай ділися…»

Всі законопроекти, які зараз знаходяться в нашому комітеті, я ретельно  проаналізувала.  Знаєте,  народ вимагає від парламенту хороших законів. І це правильно. Але парламент є інструментом – того уряду, котрий знаходяться при владі, інструментом президента.  Як має бути в нормальній країні? Уряд розробляє план реформ в будь-якій сфері, дає пропозиції щодо секвестру бюджету, боротьби з крадіжками на держзакупівлях тощо, ці пропозиції доопрацьовуються, опозиція вносить поправки, виходить фундаментальний законопроект.

Зараз така система відсутня в принципі. Пропонуються якісь косметичні зміни, які на реальному стані справ у бізнесі ніяк не відображаються.

Тиждень.ua: А які фундаментальні законопроекти мають бути прийняті?

Перше – реформування бюджетної системи. Я би повернулася до того бюджетного кодексу, який  розробляли з Тимошенко,  і який враховував   інтереси кожного  регіону, кожного, навіть найвіддаленішого,  населеного пункту. Після цього -  впровадження  жорсткого секвестру видатків, на утримання президента, уряду та влади тощо.

Друге – впровадження електронної системи держзакупівель. Я вже неодноразово розповідала про принципи, за якими вона має функціонувати. Вона впроваджується елементарно, при бажанні це робиться за місяць. Як вона діє? Наприклад, я - виробник   ліків і  знаю, які ліки закуповує  держава. Я реєструюся у реєстрі держзакупівель, але у вільному доступі ніхто не бачить ані  назви фірми, ані її місцезнаходження, нічого – лише   ціну, за яку я пропоную державі купити свій товар. Потім  представник держави, що здійснює закупівлю, наприклад, головний лікар, якому треба закупити ці ліки, заходить на відповідний сайт, і вибирає найдешевшу пропозицію. Заявка головлікаря йде в Держказначейство, яке й оплачує покупку.

Третє – оптимізація системи надання адміністративних послуг шляхом впровадження електронних платежів за послуги, що надаються державою.  

Четверте – повернення  АМК  притаманних йому функцій. У цьому має бути зацікавлений будь-який керівник держави, бо протидія утворенню монополій – це його власна безпека і безпека держави, якою він керує.  АМК повинен ледь не щоденно звітувати про ситуацію на ринках.

Далі –  обов’язкове надання опозиції права очолювати Рахункову палату. Знову ж таки, якщо є дійсна зацікавленість у  прозорості використання бюджетних коштів, навіщо приховувати інформацію щодо їх нецільового використання? Навіщо замовчувати імена головних  крадіїв, як це робиться сьогодні? Ще принципово важливим є те, що посаду омбудсмена має очолювати також представник опозиції. Завжди – яка б партія не перебувала при владі, і хто б не був в опозиції.

Крім того, має бути нормалізована банківська система, щоб інвестор з будь-якої країни знав, що він зможе спокійно заводити сюди кошти і наповнювати «кров’ю» нашу економіку.

Втім, наголошу ще раз: без незалежної правоохоронної та судової системи усі ці та інші заходи заздалегідь приречені на невдачу.

Тиждень.ua: Існуюче антимонопольне законодавство адекватне і   його просто треба виконувати чи потрібні якісь зміни?

Нинішній закон про АМК у свій час розроблявся нами на основі передового європейського досвіду, і взагалі, головні  його принципи збереглися.  Основне, що потребує виправлення - механізм призначення керівництва АМК та його підзвітність парламенту та відповідальність перед Верховною Радою. Якщо керівника антимонопольного органу призначає Янукович, хіба АМК може ухвалити рішення, яке   не сподобається Хазяїну?!

Тиждень.ua: Ви підтримуєте ідею примусового подрібнення бізнес-імперій?

Розумієте, є велика спокуса погодитись із тезою «відібрати та поділити», вона дуже приваблива для більшості людей. Ще Белл писав, що людина з пістолетом здобуває «особистою доблестю те, у чому їй відмовив складний порядок стратифікованого суспільства».  Історія знає сотні прикладів, коли це відбувалось – на жаль, фінал цього процесу завжди трагічний і для держави, і для кожної особистості.  Так, в світі дійсно існують поодинокі випадки, коли відбувалось розформування компаній. За всю історію існування  США, наприклад, це траплялось 30 разів, найбільш відомі – це розформування у 1911 році нафтопереробного та тютюнового трестів та поділ компанії АТТ. Але це відбувалось у судовому порядку протягом багатьох років. 

Хто саме в Україні буде визначати, у кого відібрати, і між ким поділити? Держава, керівництво якої страждає від невиліковної хвороби – обжерливості? Це нагадує досить поширений нині анекдот, в якому президент запитує у свого старшого сина:  «Сину, а скажи мені – що це за знедолений бізнес, про який розповідають по телевізору?» «Так це, батько, мабуть, той бізнес, в якому ще немає нашої долі».

Підприємництво – це великий талант. Людей, які можуть створити  по-справжньому  успішний бізнес, не більше п’яти відсотків. Цих людей не треба нищити, їм треба створити хороші умови і надати їм можливість спокійно  працювати. З олігархами теж треба домовлятися. Хай вони лишаються багатими – але не за рахунок 90% бідних. Хай    працюють, але при цьому створюють нові робочі місця,  сплачують гідні заробітні плати, розвивають передові технології, роблять відрахування в бюджет, беруть на себе соціальну відповідальність за знедолених - від цього краще буде усім.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено