Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Арсеній Яценюк. Виконувач обов’язків лідера

Наразі провідник найчисленнішої парламентської опозиційної сили бачиться надто непослідовним і непрогнозованим, аби викликати довіру української більшості
Матеріал друкованого видання
№ 5 (273)
від 31 січня, 2013
Арсеній Яценюк. Виконувач обов’язків лідера
Роман Малко

Останнім часом у інформаційному просторі спостерігаються ознаки активізації змагання за роль основної альтернативи Януковичу з боку лідера об’єднаної опозиції «Батьківщина» Арсенія Яценюка. Очевидно, тій-таки меті підпорядковані й ініціативи  щодо можливого створення об’єднаної партії, звісно, під керівництвом (як голови чи принаймні в. о.) Арсенія Петровича. Утім, чи готова українська більшість піти за такими лідерами, як він? Наразі бачиться, що ні, бо ж до провідника політичної сили, котра претендує на роль головної опозиційної, є багато претензій.

Переважна частина суспільства не сприймає його як потенційного вождя, і про це красномовно свідчать соціологічні дослідження, які фіксують, що рейтинг у нього особисто значно нижчий навіть, ніж у «Батьківщини», покровителем якої остан­­­нім часом він намагається стати. Зрештою, в багатьох оглядачів виникає чимало підстав вважати, що, зокрема, і з цієї причини вона дістала на останніх парламентських виборах майже втричі менше мандатів, аніж за результатами волевиявлення 2007 року (разом із мажоритарними округами).

Переважна частина суспільства не сприймає Арсенія Яценюка як потенційного вождя, і про це красномовно свідчать соціологічні дослідження 

Своєю неконкретністю, демагогією, самозакоханістю, залежністю від піару, постійними спробами уникати відповідей на складні запитання Яценюк змусив багатьох сприймати його як представника чужого інтересам більшості громадян «істеблішменту», який живе зовсім іншим, пострадянським життям. Так, він нібито менше зло. І цьо­­го цілком достатньо, аби проголосувати за нього чи його політичну силу на виборах, однак замало, щоб українська більшість повірила йому, що він готовий іти на відкритий конфлікт із владою, як державною, так і у вигляді своїх працедавців. Значній частині громадян просто невтям­­ки, як діятиме Яценюк у разі приходу до керма.

Хто твій друг?

Перша причина – специфічна історія кар’єрного та політичного сходження Арсенія Петровича, пов’язана з активним сприянням йому найвпливовіших у відповідний час олігархів. Свій злет наприкінці 1990-х він починав у структурах зятя тодішнього президента Кучми Віктора Пінчука. Саме останній і посприяв призначенню Арсенія Петровича на міністерську посаду в уряді Криму, а потім – першим заступником голови Нацбанку. Власний політичний проект 2008 року він узявся розгортати за прихильного ставлення Дмит­­ра Фірташа. Медіа-ресурси, під­­контрольні олігархові, забезпечили тоді необхідний імпульс для швидкого зростання рейтингу молодого політика в умовах, коли суспільство перебувало в стані глибокого розчарування Віктором Ющенком та старими елітами загалом. Пізніше з’являлася інформація про те, що до фінансової підтримки політика долучався й Рінат Ахметов через бізнес-партнера та колишнього власника банку «Фо­­­рум» Леоніда Юрушева. Показово, що Яценюк ніколи не називав тісного зв’язку олігархів із політикою головною проблемою для країни.

Читайте також: Друг олігархів: Арсеній Яценюк не демонструє готовності зламати олігархічний устрій

Дозволяючи керувати собою ззовні й залишаючись залежним в ухваленні рішень від людей за кулісами, він перетворюється на персонажа лялькового театру. Це дискредитує його й унеможливлює перетворення на спра­вж­­нього загальнонаціонального лідера. Наприклад, один із етапів президентської кампанії Яценюка 2009 року організувала дискредитована в Україні ще 2004-го команда російських політтехнологів Іскандера Валітова (які свого часу працювали на Януковича й запропонували поділ українців на сорти). Тоді у ЗМІ потрапила інформація, що цих спеців нав’язав Яценюкові саме Пінчук, який за умову фінансування політика поставив право самостійно визначати пот­рібні проекти й добирати «правильних» виконавців. Двоє інших тогочасних політтехнологів Яценюка Сємьон Уралов та Владімір Пєтров і досі беруть активну участь у залаштунковій українській політиці. Так на ос­танніх парламентських виборах вони працювали в штабі затятого українофоба Ігоря Маркова, який балотувався в одному з одеських мажоритарних округів. У той час опоненти зламали поштову скриньку Уралова: в оприлюдненій переписці були, зокрема, й повідомлення про тісні контакти лідера партії «Родіна» з послідовним лобістом інтересів Росії в Україні Віктором Медведчуком.

Неперебірливість Яценюка у формуванні своєї команди стала очевидною і після останніх виборів. Перші тушки, батько та син Табалови, стали кандидатами від об’єднаної опозиції саме за його протекції. Поки що перехід опозиціонерів на бік провладної більшості тимчасово зупинився, але серед членів фрак­­ції «Батьківщина» підозрілих персонажів чимало: Денис Дзензерський, колишній член по­­літ­­ради партії «Єдиний центр» Віктора Балоги, Віталій Немілостівий, якого вважають людиною професійної тушки Давида Жванії, та ін.

Інший аспект, котрий змушує виборців підозрювати Яценюка як лідера опозиції в нещирості, стосується його взаємин із нинішніми парт­­нерами з «Батьківщини» та «Свободи» й заслуговує на окрему увагу, ілюструючи непрогнозованість Арсенія Петровича у виборі партнерів і опонентів: «Тимошенко – демократка?! Це якесь нове визначення демократії…», «Вибір або Тимошенко, або Янукович – це вибір одного й того ж самого – вибір зла. Я їх не розрізняю». Втім, треба робити поправку: наведені цитати лунали з вуст політика іще до приходу Януковича до влади. Та навіть улітку 2010 року Яценюк запевняв: «Я хочу розвіяти міф про те, що опозиція має бути об’єднаною. Ось скажіть: як я можу об’єднуватися з Тимошенко та Тягнибоком?!»

хто ти є?

Друга причина – це відсутність чітких відповідей Яценюка на запитання, навіщо йому влада. Щоб замінити собою нинішнього господаря Банкової чи змінити природу пострадянської політичної та соціально-еко­­но­мічної моделі? «Моє завдання – сформувати українську ідеологію, сформувати проект «Україна». І для цього я змушений використовувати всі засоби й методи», – так відповів під час саміту Ялтинської європейської стратегії у 2009-му тоді ще кандидат у президенти Арсеній Яценюк на запитання про свою ідеологію. Відтоді минуло майже три з половиною роки, але він досі так і не спромігся, чи не захотів, сформулювати й особливо донести до суспільства власне бачення перетворень у країні в разі здобуття влади. Попри «войовничу» риторику, політик обмежується загальними фразами на кшталт «демократизації», «повернення до європейського шля­­ху розвитку».

Це цілком закономірно викликає сумнів із приводу того, що лідер «Батьківщини», наприклад, має намір зламати наявну в країні олігархічно-монополі­стичну модель, без чого ані успішний розвиток країни, ані її реальна європейська інтеграція неможливі. За нинішньої риторики Яценюк біля керма бачиться черговою зміною декорацій. Якщо це помилкове припущення, то йому було б варто частіше й чіткіше давати відповіді на складні та принципові для розвитку країни питання, а не уникати їх. Ідеться насамперед про усвідомлення необхідності, здатність і політичну зрілість для подолання постколоніальної інерції, коли Україна фактично є не суверенною державою, а лише уламком Радянського Союзу. І її еволюція відбувається не відповідно до проекту розвитку національної європейської держави, а за інерцією пострадянського простору.

Наразі відкритим залишається навіть питання із приводу того, чи розглядає уродженець Буковини Арсеній Яценюк українську мову як важливу основу консолідації національної ідентичності, що важливо, аби раз і назавжди позбутися російсько-радянського концепту? А отже, чи має він намір і, якщо так, то як саме перетворити українську на повнофункціональну єдину державну мову, основну в усіх сферах суспільного та економічного життя на всій території країни? Чи, може, обстоює лише збереження за нею формально-ритуальних функцій, приймає факт домінування російської в низці ключових сфер не як аномальне й тимчасове явище в пост­­колоніальній країні, а як цілком «нормальний» тренд її довгострокового розвитку? Адже насправді вітчизняні політики, які претендують на лідерство, повин­­ні бути готові долати наслідки постгеноцидного синдрому, що був нав’язаний значній частині жителів України в тоталітарному СРСР, але аж ніяк не керуватися сформованими в його умовах комплексами. Натомість маємо цікаві факти. Під час акції протесту проти ухвалення мовного закону Ка-Ка торік улітку Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов спілкувалися між собою російською. Чому? Арсеній Петрович комплексував із приводу своєї української, навіть перебуваючи на мітингу з її захисту, чи непокоївся, що співрозмовник його не зрозуміє? Напередодні Нового року відбувся демарш народного депутата Олександра Бригинця проти проведення російською новорічного корпоративу «Батьківщини». До речі, Бригинець був здивований фактом, що Яценюк знав і навіть спробував виправдати двомовне проведення партійної вечірки. 

Читайте також: Дискурс гламуру і меншовартості. Як українська еліта сприяє деградації суспільства

Так само важливо, що Яценюк планує робити для зміни наявної олігархічної моделі та демонополізації економіки Укра­­­­їни? Так, можна вести мову про те, що це робота всієї команди, представники якої мають займатися окремими питаннями і давати відповіді замість нього (що вони частково роблять, зок­рема й на організовуваних Тижнем публічних дискусіях). Однак сам лідер уперто уникає навіть констатації важливості таких завдань, як боротьба з олігархами та окреслення бодай основних механізмів досягнення цієї мети. Понад те, випадок із компліментами Пінчукові, якому він під час останньої Ялтинської європейської стратегії надав індульгенцію, заявивши: «Не хвилюй­­ся, Вікторе, ти не олігарх», дає підстави сумніватися в готовності Яценюка боротися з олігархатом. Як і зближення з іншим українським олігархом Петром Порошенком, до речі, також політичним кон’юн­ктурни­­ком, який, попрацював­­ши в уряді Януковича – Азарова і, вочевидь, знову відчувши важливість моменту, зараз намагається заручитися підтримкою опозиції, а його син Олексій іде від «Батьківщини» до Вінницької облради.

Чи, може, Арсеній Петрович не бачить, що саме олігархи є основним гальмом для розвитку України як нормальної європейської держави. По-перше, через свою дружбу з багатьма ними, а по-друге, тому що він і вони ментально є радянськими людьми, а відтак відчувають себе органічною часткою пострадянської олігархії. Саме вони блокують формування в Україні цивілізованого ринку, демократичних інститутів і громадянського суспільства, унеможливлюють появу нормальних політичних партій європейського зразка та цивілізованого ринку мас-медіа, який мав би забезпечити реальну свободу слова і незалежність журналістики від кількох власників-монополістів переважно з того самого олігархічного середовища.

Зрештою, Яценюк не помічає й проблем на українському медіа-ринку, де відсутні цивілізована конкуренція і ринок, а основні активи монополізовані олігархами та іншими групами, тісно пов’язаними із сусідньою країною. Є проблема інформаційної безпеки, коли значна частина громадян перебуває під системним пресингом не лише олігархічних ЗМІ, а й пропагандистської машини путінського режиму, який не приховує своїх неоімперських претензій на пост­­радянському терені. Понад те, іноді складається враження, що сам Арсеній Петрович сприймає пресу лише як дошку платних оголошень чи політичної рек­лами, вважаючи, що головне – забезпечити собі ексклюзивний доступ до медіа-ресурсу, домовившись із власниками, та створити «правильну картинку» про себе.

Арсеній Яценюк досі не сформулював власного бачення геополітичних перспектив України. Адже, враховуючи часту зміну його позиції з цього приводу під час останньої президентської кампанії, не можна бути певним, що за тих чи інших обставин він знову не почне підтримувати кремлівські концепції «великої Європи» від Лісабона до Владивостока, які означатимуть різке зростання загроз українській ідентичності та державності з російського боку. Зараз Яценюк виступає, принаймні на словах, одним із найзатятіших адептів євроінтеграції і противником входження України до Митного союзу та інших формувань євразійського профілю. Але ще під час минулих президентських виборів його погляди були геть протилежними. «Необхідність проведення загальної модернізації не унікальна характеристика нашої держави. Такі самі проблеми є і в інших країн східноєвропейського простору: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Росії», – йшлося в його передвиборчій програмі. Новий «Східноєвропейський проект», який хотів створити Яценюк, передбачав найтіснішу кооперацію із сусідами з пострадянського табо­­ру, зокрема провадження «спільної політики» у галузях енергетики, транспорту й зв’язку, авіаційній, космічній, військовій, у виробництві продовольства тощо.

Коли Арсеній Яценюк бажає стати чимось більшим, аніж в. о. лідера штучного політичного конгломерату, йому доведеться задекларувати реальні політичні цілі, окрім «общєдємократічєского бла-бла». Яку державу прагне будувати? На яких економічних, політичних і суспільних засадах вона ґрунтуватиметься? Реальна свобода підприємництва та право власності будуть у ній для всіх чи лише для обраних? Чи вважає він Україну цивілізаційним спадкоємцем СРСР (як-от «не олігарх» Віктор Пінчук), а відтак бачить її цивілізаційно європейською чи євразійською? Чи готовий він до реальної дерадянізації та дерусифікації всіх сфер життя? Чи має відбуватися консолідація української нації на основі української мови і що потрібно для цього? Чи треба і як подолати пострадянську олігархічно-люмпенську модель, яка нерозривно пов’я­зана з «євразійським простором»? Які способи гарантування національної безпеки України й чи здатна країна самостійно обстоювати свою територіальну цілісність у сучасному світі?

Якщо «батько Батьківщини» не відмовиться від тактики паразитування на протестному електораті й не запропонує українській більшості чіткого та конструктивного альтернативного проекту, він ризикує втратити політичну перспективу. А українська більшість – одного з потенційних лідерів, покликаних повести її на боротьбу із сов­­ковим режимом Януковича з його узурпаційними претензіями та антиукраїнською політикою.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено