Політика

  ▪   Тиждень

Основні події внутрішньої політики 2013-го. Прогноз та розвиток деяких із них

Матеріал друкованого видання
№ 52 (269)
від 27 грудня, 2012

Криза «старосвітської опозиції»

Об’єднана опозиція «Батьківщина», яка інтегрувала до свого складу фактично всю «старосвітську», попри найбільшу стартову чисельність серед непровладних сил у парламенті щораз дужче ризикує вподібнитися «Нашій Україні» зразка 2008–2010 років. З огляду на радикальне позиціонування основного союзника «Батьківщини» під час цих виборів – «Свободи», – старе керівництво ОО (Яценюк, Мартиненко, Турчинов, Кожем’якін, Томенко) в очах суспільства, яке прогнозовано радикалізуватиметься, поставатиме як недостатньо «бойові» для боротьби з режимом Януковича партократи.

Марш «Свободи»

«Свобода» перебуватиме у фарватері протестних настроїв української більшості й буде «лакмусовим папірцем», який не даватиме іншим опозиціонерам права на пасивно-угодовську позицію щодо ПР.

ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ «СВОБОДИ» – ВИЙТИ ЗА МЕЖІ СЦЕНАРІЮ, ЯКИЙ ЇЙ НАМАГАЄТЬСЯ НАВ’ЯЗАТИ РЕЖИМ

Однак головне завдання цієї партії – вийти за межі сценарію, який їй намагається нав’язати режим: не допустити появи тушок серед своїх депутатів, їхнього втягування в коло «хазяєв жизні», куди вже засмоктало багатьох помаранчевих опозиціонерів. Крім того, свободівцям важливо відмовитися від послуг «колишніх», які дискредитували себе на високих посадах, зокрема за режиму Кучми, а тепер намагаються потрапити на провідні позиції в політсилі, підігруючи її радикалізмові, як-от пропонуючи економічні програми відповідного штибу (та ще й відверто популістські). Якщо цього не вдасться зробити, «Свобода» неминуче втратить значну частину своїх прихильників, а в перспективі може не потрапити до парламенту на майбутніх виборах.

Праймериз чи боротьба на знищення?

Арсеній Яценюк (за підтримки Турчинова) створить на основі об’єднаної опозиції партію із прицілом на президентські вибори. Частина невдоволених спробує сформувати власну або перейде до УДАРу чи «Свободи». Водночас Яценюк, Кличко, Тягнибок та Гриценко намагатимуться довести свої переваги як альтернативних владі висуванців. Головний виклик полягатиме у здатності «відчувати межу» й уникати війни на знищення за зразком Тимошенко – Яценюка – Ющенка зразка 2009–2010 років, яка зробить взаємну підтримку неможливою навіть у перспективі й сильно дискредитує нинішніх опозиційних лідерів серед української більшості напередодні президентських виборів.

Генеральна репетиція

Змагання за контроль над столицею може стати подією року. Навесні закінчується термін повноважень Київради (розпочатих 2008-го), відтак, згідно із законом, мають відбутися чергові вибори.

ПОРАЗКА РЕЖИМУ ЯНУКОВИЧА ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД ЗДАТНОСТІ ОПОЗИЦІОНЕРІВ ДІЯТИ СПІЛЬНО

Перегони 28 жовтня 2012-го завершилися нищівною поразкою ПР у Києві: три опозиційні партії набрали майже 74% (31% – у «Батьківщини», 25,5% – в УДАРу, 17,3% – у «Свободи»), тоді як регіонали вибороли тільки 12,6%. Не здобув перемоги жоден провладний висуванець у мажоритарних округах, ані від ПР, ані «незалежний». Маючи більшість у дві третини чи три чверті місць у Київраді, опозиційні сили можуть повністю заблокувати діяльність провладного голови КМДА Олександра Попова. Проте поразка режиму Януковича залежатиме від здатності опозиціонерів діяти спільно й уникнути перетворення столиці на їхнє внутрішнє поле бою. Інакше з Києва може розпочатися міжусобиця, яка неодмінно позначиться негативним чином на їхніх перспективах під час президентської кампанії.

Примус до лояльності

На піку економічної кризи Янукович прийме відставку Азарова й запропонує на його місце Арбузова. Якщо парламент відмовиться підтримувати його кандидатуру, він залишиться виконувачем обов’язків.

ЯНУКОВИЧ НАМАГАТИМЕТЬСЯ ВИКОРИСТАТИ ЖУПЕЛ ПОТЕНЦІЙНОГО РЕФЕРЕНДУМУ ДЛЯ ЗМІНИ КОНСТИТУЦІЇ

Під приводом «непрофесійності» з уряду поволі виводитимуть окремих міністрів, замінюючи їх людьми «Сім’ї».Янукович намагатиметься використати жупел потенційного референдуму щодо змін до Конституції для проштовхування потрібних йому рішень через парламент. Відбудеться перехід до «Сім’ї» та найближчих до неї олігархів привабливих об’єктів державної власності, серед яких решта обленерго, ТЕС, газорозподільні мережі, Одеський припортовий, шахти, порти й аеропорти, вантажні перевезення Укрзалізниці тощо. Великий неолігархічний бізнес змушений буде й надалі «ділитися» своїми активами. Продовжиться закамуфльований наступ режиму на свободу слова, мітингів та на громадські організації у спосіб ухвалення законів про наклеп, мирні зібрання, заборону фінансування громадських організацій іззовні. Паралельно «Сім’я» приростатиме медіа-активами й   дістане ще більше можливостей формувати «єдино правильну» громадську думку.