Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 грудня, 2012   ▪   Андрій Коваленко   ▪   Версія для друку

Валерій Хорошковський приміряє маску ліберала-євроінтегратора з президентськими амбіціями

Нещодавня відставка Валерія Хорошковського з посади в. о. першого віце-прем’єра уряду може означати появу ще одного «кандидата» в Президенти – задовго до 2015 року.
Валерій Хорошковський приміряє маску ліберала-євроінтегратора з президентськими амбіціями

Інтрига полягає в тому, чи виокремиться він у самостійну політичну фігуру, чи ж залишиться «людиною контракту» із приматом власних бізнес-інтересів, таким собі технічним кандидатом а-ля Тігіпко.

Очевидно, що майбутня президентська кампанія будуватиметься на двох наріжно-стратегічних осердях – зовнішньополітичному виборі (асоціація з ЄС чи Митний Союз) й економічних реформах. Отже, шліфування політичних іміджів, ймовірно, відбуватиметься переважно за цими векторами. І тут наче б сама доля подарувала пану Хорошковському майже ідеальний шанс технологічно «відбудуватися» – в ролі революційного ліберал-реформатора, який виступатиме проти політично-регіонального ретроградства уряду й парламенту. Плюс – зіграти послідовним і ледь не найрадикальнішим євроінтегратором – на тлі непродуктивної шпагатної розтяжки Президента Януковича поміж ЄС та Митним Союзом.

З таких позицій старт Хорошковського в самостійне політичне плавання сьогодні може виглядати особисто для нього, на перший взірець, вельми оманливим і достоту перспективним. Адже саме над цими компонентами Валерій Іванович, схоже, почав ретельно й послідовно працювати в реконструюванні власного політичного іміджу. Не виключається також, що політтехнологи «друзяки Кена» (опозиційно-кулуарне прізвисько Хорошковського – з легкої руки Ю. Тимошенко – як натяк на метросексуальність і яскраво-виражений fashion fascism) не оминуть нагоди використати підвищений попит суспільства на «третю силу», заангажувавши цю майже порожню нішу за екс-першим віце-прем’єром.

Антиазаров

Багато хто у відставці Хорошковського відчув опукле дежавю – таке вже було у 2004 році. Щоправда, тоді він само-катапультувався з трохи нижчої посади – міністра економіки і європейської інтеграції. Втім, мотивація була тотожною нинішній: незгода із політикою тодішнього першого віце-прем’єра Миколи Азарова, котрий, на думку Хорошковського, «встановив тотальний контроль над економічним блоком уряду». Вочевидь, це був демарш проти методів адміністративно-ручного кермування економікою, котрі, не секрет, є наріжною й практично-незмінною візитівкою Миколи Яновича.

Сам Хорошковський, як відомо, ще з початку 2000-х почав позиціонувати себе таким собі «неолібералом», позірно відстоюючи мінімальне й розумно-вмотивоване втручання держави в економіку, примат економічної свободи й саморегульованого бізнес-середовища, а також – противником лівих популістських доктрин та «непідйомних» як для бідної, слаборозвинутої держави соціальних гарантій. Прикметним є й те, що авторство терміну «азаровщина» часто приписують саме Хорошковському, тоді як насправді креатором цього крилатого означення стала Інна Богословська, тодішня соратниця Валерія Івановича по виборчо-технологічному проекту «Команда озимого покоління» й нинішній нардеп від Партії регіонів.

Сьогоденна ж відставка Хорошковського з уряду мотивується тією самою «азаровщиною», щоправда, тепер – у площині протидії прем’єра європейській інтеграції України. У цьому сенсі Микола Янович нещодавно окреслив свою позицію однозначно (а скоріше – двозначно й дихотомічно): мовляв, протиставлення ЄС і Митного Союзу є штучним і свідомо нагнітається певними політиками. Здається, підспудно прем’єр натякав передовсім на свого колишнього заступника по уряду. І, вочевидь, небезпідставно.

Як це не парадоксально, проте саме Хорошковський нині почав реалізовувати стрімкий   PR-технологічний хід, завдяки якому намагається досягти й утримувати позиціонування найбільш радикального поборника євроінтеграції в українському політикумі. Про це свідчить, насамперед, масштабна кампанія в медіа – через залучення (в тому числі й у громадську раду телеканалу «Інтер») ряду активних представників громадянського суспільства (зокрема – Міжнародного фонду «Відродження»). Власноруч («програмна» євроінтеграційна стаття в тижневику «Дзеркало тижня») і через експертних речників пан Хорошковський намагається доволі сфокусовано артикулювати в суспільстві нагальну необхідність («тепер або ніколи») підписання Україною політичної угоди про асоціацію з ЄС. Прикметно, що підписання асоціації з ЄС позиціонується експертним «кластером» Хорошковського як таке, що повинно відбутися за першої-ліпшої нагоди, а отже – без «штучного» нагнітання «зайвих» передумов з боку Євросоюзу (йдеться, передовсім, про звільнення політичних в’язнів – Тимошенко й Луценка).

Тож природно, що, намагаючись зайняти нішу євроінтегратора, Хорошковський прагне позиціонування як ексклюзивної «третьої сили» праволіберального спектру. Ні з владою, ні з опозицією.  

Олігарх-«інтернаціоналіст»

Втім, існують певні речі, де навіть адекватні й вдалі політтехнології можуть виявитися безсилими. Як на наш погляд, у випадку з Хорошковським – це його політично-бізнесовий «бекграунд» і… президент Янукович.

У першому випадку, питання полягає навіть не в тому, яким загадковим чином дісталися Хорошковському його нинішні медіа-активи (зокрема, інформагенція «Українські новини» та телеканал «Інтер») – у нас бо мало хто згадує і зважає на те, як людина заробила свій «перший мільйон». Вірогідно, що широкому загалові так само геть не є критично – важливою міра причетності пана Хорошковського до цькування телеканалу ТВІ і послідовного його вилучення із загальнонаціональної сітки мовлення. Власне, й те, що людина побувала далебі не на останніх посадах (від митниці й СБУ – до економіки й євроінтеграції) майже в усіх урядах Кучми, Ющенка та Януковича (до того ж -- отримавши на плечі цивільного піджака зірки генерала армії) може, навпаки, сприйматися багатьма як чесноти досвіду, універсальної фаховості й політичності незаангажованості…

Питання  полягає в іншому. А саме: чи здатний 26-й за останнім майновим рейтингом український олігарх – кревно пов’язаний, за даними з відкритих джерел, із російським бізнесом – перерости себе аж настільки, щоби поступитися своїми крезовими статками заради «примарної» євроінтеграції? Чи здатний він ефективно протидіяти, у руслі власної ліберальної, вільноринкової ідеології, своєму близькому соратникові (котрий постачає через «Газпром» в Україну чверть усього середньоазійського газу в розмірі 8 млрд. кубометрів) – у монополізації хімічної промисловості та облгазів? Чи може він, заради тих же таки європейських принципів, жорстко ламатиме тендерно-корупційні схеми а-ля бурові вежі від латвійських офшорів і з маржею у $150 млн на кожній? Найголовніше ж – чи здатен пан Хорошковський вже сьогодні пожертвувати власними бізнес-інтересами заради «контракту з українським народом» – сприяючи демонтажу олігархічно-феодальної моделі економіки, з надр якої він сам виріс і завдяки котрій нині процвітає?




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
  • Чому реалізація невеликих регіональних проектів із європейськими країнами може бути ефективнішою, ніж стратегічне «тупцювання на місці»
    17 листопада, Юрій Лапаєв
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.