Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 грудня, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Нас штовхають у ПіСУАР

Усвідомлюючи загрозу втратити контроль над Україною після 2015 року, Москва, схоже, готує ґрунт для удару на випередження
Матеріал друкованого видання
№ 49 (266)
від 6 грудня, 2012
Нас штовхають у ПіСУАР

Поразка режиму Януковича на парламентських виборах та зафіксована за їхніми результатами очевидна перевага української більшості змусило занервувати російське керівництво. Путін неабияк роздратований власником «Межигір’я». Причина цілком зрозуміла: впертий опір Віктора Федоровича інтеграції до російськоцентричних об’єд­нань через побоювання втрати необмеженої влади і прагнення вибудувати в Україні таку собі «другу Росію» для власної «Сім’ї». Однак альтернативи йому в Кремлі серед топ-політиків в Україні також наразі не бачать. Натомість перехід влади до опозиційних сил загрожує втратою не лише шансів на втягнення країни до неоімперського проекту Путіна, а й тих практичних здобутків, які Москві вдалося отримати протягом останніх кількох років — від продовження базування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 року до підвищення статусу російської мови і монополізації Росією постачання ядерного палива на українські АЕС. Останні події свідчать, що за таких обставин Кремль, схоже, вирішив ставити на пряме втручання у розвиток подій в Україні та використання протестного потенціалу українського суспільства. Все це може завершитися керованою дестабілізацією ситуації в країні.

«Российская газета» та «Украинский выбор»

Символічним кроком у посиленні прямої ідеологічної присутності в Україні можна вважати початок виходу в Україні адаптованої версії офіційної газети російського уряду – «Российской газеты…» з додатком «…в Украине». Анонсований наклад становить 3 тис. примірників, спочатку видання поширюватиметься лише в Києві, Харкові та кількох інших великих містах. Більш практичним кроком є активізація «Украинского выбора» (УВ) Віктора Медведчука, кума Владіміра Путіна та Дмітрія Мєдвєдєва. У регіонах під егідою УВ відбуваються круглі столи, семінари на теми референдуму та федералізації, медіа забезпечують широку підтримку цим заходам.

Складається враження, що це вписується в логіку матеріалізації давньої погрози, яку нібито ще восени 2011 року висунули під час чергової зустрічі з Януковичем на газову тематику Путін і Мєдвєдєв: «Або ви дружите з нами, або електорат не дружить із вами». Вочевидь, ставка робитиметься на розчарованих у чинному режимі мешканців базових для Партії регіонів південно-східних регіонів. Порівняно з попередніми виборами за ПР тут проголосувало значно менше людей. Публічно виступаючи із закликами до втягування України в Митний союз, надання російській мові статусу державної, Медведчук та інші проросійські політики дедалі активніше критикують і владу, і опозицію за те, що вони не відповідають очікуванням виборців, які, абсолютна більшість українських громадян нібито пов’язує саме зі зближенням із Росією. Водночас у інформаційному просторі розгортається кампанія, основним меседжем якої є те, що затягування зі вступом до МС погіршує соціально-економічну ситуацію і рівень життя більшості українських громадян.

Відразу після набуття 27 листопада чинності Законом «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», за який від часу свого створення виступав «Український выбор», ця організація активізувала зусилля щодо зосередження довкола себе пулу переважно проросійських громадських організацій. За кілька днів, 30 листопада, 53 загальнодержавні та регіональні ГО (серед яких «Гражданская Дума АРК», «Союз граждан Украины», низка проросійських «казацкіх і патріотічєскіх» об’єднань) уклали з УВ угоду з метою, як відзначалося в одному з повідомлень, повернення народу України його конституційного права на владу. Коментуючи подію, Віктор Медведчук зауважив, що платформою для підписання угоди стали ідеї, викладені у маніфесті його «Украинского выбора». Критичне ознайомлення з цим документом проливає світло не лише на справжню мету організації, а й специфічні механізми її досягнення.

Сприяти просуванню та поширенню ідей мають ЗМІ, які «правильно» висвітлюватимуть ті чи інші питання, а також соцопитування, які демонструватимуть «справжні» пріоритети громадян. Зайве пояснювати, що системне поєднання цих двох чинників – домінування (особливо прихованого) в інформаційному просторі та регулярного оприлюднення «справжніх» суспільних настроїв «більшості» – здатне створити замкнене коло, цілком спроможне у підсумку забезпечити будь-який заздалегідь запрограмований результат громадської думки. Нав’язані пріоритети мають почати сприйматися за власні, а «Украинский выбор» – стати тим інструментом, який приведе в дію «справжнє народовладдя» (чи не постають асоціації з більшовицькою пропагандою, а також з тим, чим усе завершилося?). «Країною керуєш ти, а не ті, кого ти обираєш!» – твердить Маніфест і масово розтиражована по країні реклама.

Ймовірно, після цього в дію має бути приведений механізм матеріалізації здобутого в боротьбі за «помисли мас» впливу у політичну владу – «референдум за народною ініціативою». Причому це має відбуватися на основі «правильного» закону про плебісцит, який пропонує «Украинский выбор» і який би давав можливість ухвалювати: а) стратегічно важливі закони і скасовувати чинні; б) рішення з найважливіших питань суспільного життя, інтеграції України в міжнародні спілки та об’єд­нання (про які саме йдеться, в «Украинском вы­бо­ре» не приховують); в) акти народної волі, наслідками яких можуть бути розпуск парламенту і відставка уряду.

Слабкий імунітет

На жаль, варто визнати, що наразі українська держава не має імунітету до так спроб її внутрішнього завоювання, для якого в нинішніх умовах потрібні лише організаційні навички ведення системної роботи в масштабах країни, потужні фінансові ресурси, відсутність усталених демократичних інституцій або перешкод із боку авторитарної влади, і на перший погляд приваблива для широкого загалу ідея.

Перші два фактори успіху у Медведчука та його «Украинского выбора» так чи інакше наявні. Щодо перешкод із боку влади, то наразі режим Януковича з мотивів самозбереження спробував перехопити ініціативу й ухвалити закон про референдум, який фактично замикає можливість його проведення

на президенті. Проте сумнівною є його здатність довго опи­ра­тися спланованій спецоперації Крем­ля в умовах міжнародної ізоляції, конфлікту із опозицією, взаємопоборення між різними групами впливу у владному конгломераті, перебування на ключових посадах силового блоку росіян. Але найголовніше те, що  це відбувається в умовах погіршення соціально-економічної ситуації та протестних настроїв, які посилюються швидким темпами серед громадян (життя яких постійно погіршується, але «випустити пар» за рахунок зміни влади легітимним шляхом під час виборів вони не мають можливості).

За таких умов може активно провокуватися поглиблення наявних ліній конфлікту між окремими олігархами та/або ними і «Сім’єю» (внаслідок зростання апетитів тієї як в політиці, так і економіці), як і загальна дестабілізація ситуації в країні за допомогою педалювання керованих «охлократичних ініціатив». У такий спосіб для основних дійових осіб чинної влади створюватиметься ситуація, коли вони змушені будуть шукати силу, здатну припинити хаос і гарантувати їм збереження «здобутих непосильною працею» активів в Україні. Оскільки вивезти їх, а також те, що зараз готується до привласнення найближчим часом, складно.

Нарешті останній фактор – ідея, чи, власне, її сурогат. Йдеться про небезпечну в нинішніх українських реаліях суміш: з одного боку популярна серед протестного електорату тема подолання корупції і підзвітності влади громадянам, а з другого – ностальгії частини населення за реставрацією класичного совка і прагнення до реінтеграції в російський неоімперський проект.

Уламки «Русскаго міра»

В гуманітарній сфері «Украинский выбор» вимагає привілейованого статусу мові російської меншини «у всіх сферах суспільного життя» (що де-факто є претензією на статус державотворчої нації), права на подвійне громадянство (що де-факто є кроком на шляху поступового поглинання України Росією) та педалює ідею федералізації України (що має послабити зв'язок різних частин країни між собою і посилити із Москвою тих регіонів, де переважатимуть російськомовні із російськими паспортами).

Втілення такого сценарію може поставити Україну перед дилемою: або інтегруватися до російського неоімперського проекту цілою, або втратити територіальну цілісність за грузинсько-молдовським сценарієм. Такий собі ПіСУАР-2 з тією різницею, що тон у цьому процесі задаватимуть не партикуляристські еліти Південного Сходу, які 2004 року прагнули збереження своєї влади в контрольованих ними регіонах за умови втрати на загальнодержавному рівні, а сили від початку зорієнтовані на зовнішній центр впливу, а отже, ймовірно, зміну державної належності цих територій.

Ностальгія за совком

У соціально-економічній сфері маніфест пропонує ставку на «пріоритетний розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей, таких як машинобудування, авіабудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування, підприємства ВПК». По-перше, це реверанс у бік частини «регіональних» директорів та адміністраторів  совкового загартування, маргіналізованих останнім часом у процесі внутрішньовидової боротьби у владному конгломераті. По-друге, вочевидь, не йдеться про модернізацію цих галузей шляхом оновлення перспективних, ліквідації безперспективних та створення з нуля новітніх підприємств і виробничих ліній в межах означених секторів.

А отже, ставку пропонується зробити на консервування тієї частини української економіки, яку в радянський час називали промисловістю групи «А» і розвиток якої був підпорядкований потребам загальносоюзного ВПК та водночас якнайтісніше пов’язував Україну виробничими ланцюгами з іншими частинами радянської імперії.

Наступний пасаж маніфесту підтверджує відповідну логіку, коли констатує, що «у цьому зв’язку вирішальне значення на тривалу перспективу має вибір напряму зовнішньоекономічної інтеграції України. Порівняльні оцінки ефективності інтеграції країни до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, ЄЕП і перспективи участі в Євр­АзЕС, а також оцінки можливої інтеграції з країнами Євросоюзу… показують безперечну ефективність східного вектора інтеграції. Це відновить попит на нашу продукцію».

За дужками залишається той факт, що «вищу ефективність» східного вектора визначили експерти, які ґрунтувалися на консервації наявної структури української економіки та нинішньої люмпенсько-олігар­хічної моделі розвитку, спотвореної тотальною корупцією. Як і те, що російсько-радянська модель давно продемонструвала свою цивілізаційну неспроможність, а її життєздатність підтримується ли­ше завдяки активному паразитуванню на природних ресурсах. Ні слова і про те, що Україна, яка надлишку цих самих ресурсів не має, приречена у межах такої моделі деградувати значно швидше, аніж сама Росія.

Небезпечні стереотипи

Втім, розрахунок, напевно, зроб­лено на те, що люмпенізовані та погано обізнані маси homo­soveticus у своєму ностальгічному пориві за ідеалізованою радянською дійсністю, суттєво посиленому за сьогоднішніх умов внаслідок розчарування у нинішніх пострадянських політичних елітах, як із провладного, так і опозиційного табору, не будуть і не зможуть заглиблюватися в суть питання і повірять на слово.

Тим паче, що абсолютно хибний стереотип про вищий рівень життя в Росії активно підживлювався усі два десятиліття формальної української незалежності. По-перше, завдяки тотальному домінуванню в українському медіа-просторі російських та проросійських ЗМІ. По-друге, внаслідок поверхової оцінки окремих макроекономічних показників двох країн українськими експертами та політиками, які використовували це як аргумент критики української влади, яка, мовляв, «не змогла забезпечити не те що рівня центральноєвропейських неофітів ЄС, а навіть Росії».

Проте, як засвідчив нещодавній досвід Грузії чи Литви, важливо не те, що пропонують політики-популісти, а те, наскільки переконливо вони це роблять. У випадку України щось подібне ми вже проходили у 2009–2010 роках, коли громадяни віддали себе на поталу за обіцяне «покращення» і «стабільність», навіть не замислюючись над реальністю обіцянок у виконанні тими, хто ці гасла активно тиражував. У нашому випадку ризики успішної маніпуляції Кремлем суспіль­но-політичними процесами поглиблюються фрагментованою іден­тичністю, браком усталених державницьких інституцій та розвиненого громадянського суспільства, низьким рівнем обізнаності та політичної культури значної частини виборців, а також надмірним впливом на суспільну думку деформованих медіа. За таких обставин роз’єд­наність у опозиційному таборі та пасивна позиція Заходу щодо процесів в Україні серйозно загрожує керованою ззовні дестабілізацією ситуації під час президентських виборів у 2015 році. А відтак і зривом очікуваного повернення країни на демократичний європейський шлях внаслідок «логіки історичного процесу», на що зараз так розраховують чимало політиків на Заході та в Україні. «Споглядальний підхід» може завершитися тим, що уже «майже гарантовану перемогу» можуть банально вкрасти.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено