Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 грудня, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Час діяти. Непідписання Угоди про асоціацію та ЗВТ не є ефективним інструментом тиску на режим Януковича

У листопаді видання EUobserver повідомило, що за підписання Угоди про асоціацію з Україною під час чергового саміту Східного партнерства у Вільнюсі восени 2013 року активно виступають країни – члени ЄС, зокрема Чехія, Литва, Словаччина і Польща, проти – Швеція, Фінляндія, Данія та Нідерланди. Причому прихильники підписання цього документа в ЄС змушені дедалі більше переконувати в доцільності цього кроку не своїх опонентів у ЄС, а представників української об’єднаної опозиції.
Матеріал друкованого видання
№ 48 (265)
від 29 листопада, 2012
Час діяти. Непідписання Угоди про асоціацію та ЗВТ не є ефективним інструментом тиску на режим Януковича

Авторитетні на Заході комунікатори «Батьківщини» (Григорій Немиря, Борис Тарасюк тощо) після того, як зросла ймовірність підписання угоди навіть до звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, почали знач­но активніше і публічно виступати проти цього. Попри їхню зрозумілу і правильну мотивацію (документ не слід підписувати, доки не виконані умови, які раніше сформулювали в самому ж ЄС), наразі така позиція українських опозиціонерів видається хибною.

Небезпечні міфи

Загалом Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС від початку було неправильно розглядати як ефективний інструмент тиску на режим Януковича та впливових олігархів країни. Перший зірвав її підписання 2011 року, пережив її відсутність у 2012-му і навряд чи вважатиме її непідписання у 2013-му найбільшою своєю проблемою. Для Януковича європейська інтеграція ніколи не була справжньою метою. Просто у 2009–2010 роках Віктор Федорович, на відміну від 2003–2004-го, не міг собі дозволити публічно відмовитися від неї або, тим більше, виступити проти. Натомість ситуація «європаузи» для Януковича є цілком комфортною, оскільки супроводжується мантрами про «європейський курс» і імітацією зусиль у цьому напрямі, але ж… «Європа не готова», а сам він тут ні до чого.

Так само наївно вважати, що питання Асоціації та ЗВТ із ЄС є життєво важливим для найбільш впливових наразі українських олігархів. Їхнє зацікавлення обмежене, а затягування із підписанням не є критичним, адже свої бізнес-імперії вони сформували і без цього. Можливість вільного доступу до ЄС, збереження там своїх фінансових ресурсів, реєстрації бізнесу – все це вони мають і зараз. Власне угода для них є бажаною з погляду потенційного збільшення обсягів збуту своєї продукції на ринку ЄС. Однак значно вагомішим залишається збереження чинних правил гри в Україні, які дозволяють утримувати монопольні позиції та одержувати надприбутки, уникаючи конкуренції із західним бізнесом. Тому олігархи насправді не зацікавлені у приході на український ринок європейських компаній, як, власне, й у появі умов для реальної конкуренції із місцевим українським середнім бізнесом, нішу для якого вони можуть наразі визначати самостійно, застосовуючи важелі впливу на схвалення державних рішень. Саме з цієї причини олігархи, хоч і опираються концентрації влади в руках «Сім’ї», однак не бажають появи політичних партій, які б перебували поза їхнім контролем і могли спробувати змінити правила гри в країні.

Перебільшеною є й думка, ніби українські олігархи будь-що протистоятимуть поглинанню України Росією і для цього їм потрібен ЄС. Насправді вони ніколи не ототожнювали себе з цією країною та не захищали її бодай економічного суверенітету від РФ. У випадку, коли особиста вигода диктує необхідність позбутися частини своїх активів, про жодний

«економічний патріотизм» не йдеться, що підтверджує активний продаж «українськими» олігархами російським низки своїх підприємств протягом останніх двох – трьох років. До того ж є досвід не лише негативного, а й цілком успішного співіснування значної кількості їхніх російських «колег» із режимом Путіна, звісно, за умови дотримання переліку неписаних правил поведінки. А отже, справжнім питанням для української олігархії є не інкорпорація до євразійського чи інтеграція до європейського простору, а те, на яких умовах це відбуватиметься. І реальна конкуренція, вільне підприємництво, правова держава та незалежна від них політична система насправді цілком можуть сприйматися ними як значно більша загроза, аніж потрапляння в орбіту впливу Кремля .

Чому потрібна угода

По-перше, укладення Угоди про асоціацію може покласти край дискусіям про інтеграцію країни до Митного союзу з Росією і перспективи євразійської інтеграції. Певна річ, будь-яку угоду можна потім спробувати розірвати, однак зрозуміло, що зробити це буде значно важче, ніж просто не підписувати її. Тому Угода про асоціацію і ЗВТ з ЄС – це сильний удар по нинішніх і майбутніх спробах Кремля втягнути Україну у свої неоімперські «євразійські» проекти.

По-друге, асоціація та ЗВТ – це нехай і символічний, однак важливий сигнал, що Україна є частиною європейського економічного та геополітичного простору, яка пізніше за відповідних умов може претендувати на повноцінне членство в ЄС. Тому це – важливий стимул для активізації проєвропейських українських сил, крапка у розмовах про те, що «нас там не чекають».

По-третє, ЗВТ України з ЄС – це інструмент посилення взаємозалежності української та європейської економіки, навіть попри передбачені обмеження на низку товарних груп. Посилення економічної інтеграції з ЄС є вкрай важливим процесом для країни, позаяк за час правління Януковича спостерігалася небезпечна тенденція, внаслідок якої частка РФ у зов­нішній торгівлі України перевищила частку всього Євросоюзу. Тоді як ще кілька років тому і співвідношення, і динаміка були діаметрально протилежними. Причому ця тенденція однаково чітко помітна як у експорті, так і в імпорті України. Залежність від російської економіки матиме ті самі наслідки для країни, що і нинішня енергетична.

По-четверте, укладення Уго­ди про асоціацію з ЄС – це початок шляху України до повноцінного членства в союзі, хай там коли б він завершився – за 10, 15 чи 20 років. Звісно, справжня українська євроінтеграція не зможе розпочатися за нинішнього режиму. Однак до часу його зміни (між очікуваним підписанням угоди та навіть черговими, а не позачерговими президентськими виборами залишиться менше ніж півтора року!) може лише завершитися процес ратифікації Угоди про асоціацію та ЗВТ, а також угоди про безвізовий режим. І тоді, уже після усунення режиму Януковича, можна буде швидше просуватися далі, а не витрачатися на довготривалі процедури.

Місія Заходу

Оцінки парламентських виборів засвідчили, що чимало людей на Заході стали більш чітко розуміти специфіку України, зокрема наявність тут тотально пануючої олігархії, залежність низки інституцій, що мали б бути незалежними (наприклад виборчих комісій та суду) від партії влади, відсутність реальної свободи слова та монополізація основних загальнонаціональних медіа вузьким колом пов’язаних із владою людей. Чіткішою стала прірва між правлячими елітами та більшістю громадян, вибір яких перші можуть нехтувати завдяки різноманітним технологіям спотворення волевиявлення (див. Тиждень №38, 44/2012).

Проте чимало специфічних особливостей українського політичного, суспільного та економічного устрою залишається малозрозумілим для Заходу, а це впливає на ухвалювані там рішення щодо України. Важливо усвідомлювати ті фундаментальні причини, які стоять на шляху трансформації України в сучасну європейську правову демократичну державу.

Потрібна підтримка формування в Україні громадянського суспільства шляхом встановлення тисяч зв’язків із його осередками, причому не лише в кількох великих містах чи регіональних центрах, а й у провінції. Необхідне полегшення міжособистісних контактів європейців із активними українськими громадянами, ознайомлення зі способом життя, політичною та бізнес-культурою ЄС.

Оскільки та «еліта», що є в Україні, чи має радянське походження, чи є продуктом колоніального минулого, змінити її неможливо. Тож Захід має позбутися ілюзій, що заміна Азарова на Арбузова, Клюєва, Хорошковського чи Тігіпка, або Януковича на, скажімо, Порошенка приведе до кардинальних змін у країні. На жаль, у такому випадку змінитися можуть лише декорації, про що, власне, свідчить історія українського політикуму. Перезавантажити країну буде здатна лише нова еліта, яку висуне суспільство. Тому, щоби досягнути кардинальних зрушень в Україні та її перетворення на європейську демократію, посприяти утвердженню в ній цивілізованих ринкових відносин, громадянського суспільства і правової держави, необхідно активізувати підтримку самоорганізації громадян на низовому рівні.

Радянізація, яка супроводжувалася викоріненням приватної ініціативи та інстинкту власника й господаря в українців, сильно травмувала психологію цілих поколінь. Однак прагнення самодостатності поволі проявляється у зростанні чисельності та частки в структурі населення малого та середнього бізнесу. Ці люди, що самостверджуються часто всупереч чинній пострадянській бюрократизованій державній мо­де­лі та олі­гар­­­хічно-­мо­­­но­по­ліс­­­­­­­тичній системі економіки, цілком спроможні стати основою майбутнього громадянського суспільства й альтернативних політичних сил. Однак наразі вони все ще втягуються в підтримку мало пов’язаних із їхніми справжніми інтересами політичних проектів, які часто безпосередньо залежать від фінансування окремими олігархами. Врешті-решт, саме ця «нова українська дрібна буржуазія» є тим суспільним прошарком, який найбільше зацікавлений у європейській трансформації України, утвердженню у ній дійсно ринкової економіки, прав людини, захищеного права власності, рівності всіх перед законом, незалежної судової системи, реальної представницької демократії.

Від здатності ЄС та Заходу підтримати становлення цього класу, активізацію контактів ширших верств українського суспільства із європейським залежатиме швидкість відповідних трансформацій. А для цього потрібно відмовитися від дискримінації українців у доступі до європейського простору вільного руху людей, товарів та капіталів. Тому так важливо підписати Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Україною і розпочати процедуру ратифікації. Асоціація за нинішніх умов є не так пряником для режиму, як важливою підтримкою для країни і суспільства на європейському шляху, інструментом, здатним посилити проєвропейські сили в країні та об’єктивно підвищити можливості реально впливати на будь-який режим з боку ЄС. Відмова від підписання угоди здатна відштовхнути від Євросоюзу не лише режим Януковича. Зокрема, це загрожує тим, що значна частина суспільства залишатиметься ізольованою від можливостей нарощувати контакти із ЄС, пошириться синдром розчарування, а режим зможе спробувати переконати значну частину людей, що перебувають під впливом центральних медіа, що «в ЄС нас не хочуть бачити, тому хоч-не-хоч доведеться шукати якихось варіантів союзів на Сході, з Росією або, наприклад, із Китаєм». Власне, ці тези вже взяті на озброєння медійниками, які обслуговують режим.

Для того аби посприяти зміні влади в Україні, Заходу варто було б врахувати попередні помилки та перебрати ініціативу у свої руки, змусивши режим Януковича правильно рефлектувати. Це б суттєво підвищило шанси на успіх. Посилити тиск на режим Януковича і олігархів можна, застосувавши комплекс заходів. Однак, усвідомлюючи, що йтиметься про стратегію «батога і пряника» і що ані перший, ані другі не є щирими прихильниками європейських стандартів.

По-перше, тиск має чинитися на тих українських високопосадовців, які причетні до переслідування опозиціонерів, журналістів, представників громадянського суспільства, шляхом блокування їхніх рахунків та заборони на в'їзд до ЄС та США.

За умови найменшої можливості ініціювати різноманітні розслідування проти них та пов’язаних із ними людей. При цьому має бути сформований чіткий перелік вимог, від виконання або невиконання яких залежатиме посилення чи послаблення персональних санкцій. По-друге, тиск міг би чинитися на ключових олігархів країни, які підтримують режим Януковича. Вплив цих олігархів на Партію регіонів та Адміністрацію президента очевидний, а отже, вони мають нести відповідальність за дії чинного режиму.

Але тиск має бути точковим, тоді він буде ефективнішим, ніж якщо він є «тупим» і його «площа зіткнення» поширюватиметься на всю економіку і всіх громадян країни, а представники режиму і тим більше пов’язані із ним олігархи навіть матимуть шанс спробувати уникнути його за допомогою різних механізмів. Натомість нинішня позиція «ні війни, ні миру», яка полягає у фактичному замороженні контактів із Україною з боку ЄС та США і водночас уникнення більш дієвих заходів, які б могли стати вирішальними для зміни влади, лише посилить авторитаризм режиму Януковича. А відтак і вплив Кремля, якому в такому разі буде легше затягнути Україну в євразійський простір.

Україну та її долю не можна розглядати як ізольований випадок. Справа не обмежується нею, а йдеться про своєрідну точку біфуркації. В Україні нині вирішується доля парадигми, яка визначатиме найближчим часом розвиток значної частини постсоціалістичних країн. Поразка демократичних і проєвропейських сил означатиме посилення авторитарних тенденцій у країнах Півден­но-Східної Європи, на Півдні Кавказу, в країнах Балтії. Ці регіони можуть знову перейти під прямий вплив Кремля з відповідними безпековими та економічними викликами для Європи. Перемога ж української більшості та європейського цивілізаційного вибору створить передумови для посилення демократії у Балто-Чорноморському регіоні, ослабить загрози нового російського імперіалізму для Європи та західної цивілізації загалом.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено