Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
29 листопада, 2012   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Місяць після виборів: влада шукає «багнети» для більшості, опозиція – лідера

З дня голосування минув рівно місяць. Пристрасті вже майже вщухли, бойовища на округах поступилися місцем обережному маневруванню у високих кабінетах. Події останнього місяця дають підстави для щонайменше трьох висновків.
Місяць після виборів: влада шукає «багнети» для більшості, опозиція – лідера

1. Опозиція програла вибори і провалила вуличну частину післявиборчого протистояння.

Втім, за наявності бажання та вміння, опозиціонери цілком могли б поборотися і за перемогу – як розповідали Тиждень.ua опозиціонери зі Сходу, на окремих територіях було сфальшовано до 20% голосів за Партію регіонів за партійними списками. Але особливого натхнення відстоювати перемогу, чи хоча б (враховуючи об’єктивно слабкі місцеві партійні організації на Донбасі, ще й наповнені агентами ПР) здійняти максимальний розголос.

Затяжні «розборки» на окремих округах, за якими спостерігала уся країна, стали, в основному, наслідком зусиль окремих кандидатів-опозиціонерів, які зрозуміли, що в них елементарно крадуть перемогу, або, максимум, результатом їхньої кооперації. Як, наприклад, у сусідніх 194 та 197 округах на Черкащині, де мажоритарники Микола Булатецький та Леонід Даценко активно допомагали один одному (втім, успіху це не принесло). В Києві роботу за принципом «один з за всіх, і всі за одного» продемонструвала «Свобода». Під час підрахунку голосів по 215 (кандидат Андрій Іллєнко) та 223 округах (Юрій Левченко) не такі вже численні активісти столичної «Свободи» постійно координували свої зусилля, оперативно переміщуючись з одного окружкому до іншого, залежно від того, де було більш «гаряче».

Їхні колеги по опозиції такого завзяття не демонстрували, хоча й володіли більшими ресурсами (як мінімум – сотня людей з депутатською недоторканністю), але на проблемних округах, ще й не на всіх, з’являлось від сили по двоє-троє чинних нардепів.

Джерела Тиждень.ua говорять  про укладений невдовзі після дня голосування пакт між владою та опозицією. В обмін на капітуляцію влади у двох київських округах та її відмову «тараном» пробивати собі незаслужену перемогу у чотирьох інших (в яких оголосили перевибори), опозиціонери відмовилися від боротьби за два вінницьких округи та кілька інших по всій Україні. Ще в десятку округів опозиція відмовилася від боротьби сама, без будь-яких пактів.

В той час, коли відбувалися ці перемовини, під стінами ЦВК зібралася перша акція протесту – «Другий Майдан», як його поспішили охрестити в соцмережах окремі романтично налаштовані користувачі. Зборище під ЦВК Майдан нагадувало менше всього. Як мінімум одна з трьох опозиційних партій (та, яка в свідомості українців асоціюється з боксом) вирішила підстрахуватись – і ледь не 100% людей, що тримали її прапори виявилися типовими «майданарбайтерами» - постояли три години і пішли за гонораром.

Тому акція під ЦВК виглядала досить маргінально, а підкреслено революційна риторика опозиційних лідерів – відверто натягнутою. Коли останні покидали мітинг, сцена опинялася під контролем низових активістів, які читали у мікрофон «вірші про Юлю», або розповідали якісь бувальщини зі свого життя – картинка нагадувала наметове містечко тимошенківців на Хрещатику, яке давно перетворилося на річ в собі. Тож після виборчого вибуху народного гніву, про який попереджали численні аналітики, і на який сподівалися опозиціонери так і не сталося. Причина – або поки недостатній градус суспільного невдоволення, або організаційна безсилість опозиційних вождів, які створили, за висловом Юрія Луценка, «Майдан за викликом».

2. Регіонали зазнали розгрому в Києві. 

Для партії влади неабияким одкровенням мали стати результати мажоритарної кампанії в Києві, де вона програла 12 округів з 13, а на 223-ому домоглася лише перевиборів. Кияни не сприйняли кампанію, побудовану на відвертому підкупі та створенні штучного іміджу «міцних господарників» - ворожість до синьо-білих, як відкритих, так і замаскованих (Олесь Довгий, Галина Герега та інші) змусила їх віддати голоси опозиціонерам, окремі з яких не мали за собою інших заслуг, аніж балотування під брендом ОО.

Особливим ударом це стало для фактичного керівника міста Олександра Попова та його патрона, прем’єра Миколи Азарова. Останній від розпачу на невдячних за відкриті станції метро та дорожні розв’язки киян вже на четвертий день після дня голосування закликав мешканців міста «спитати зі своїх депутатів (новообраних опозиціонерів, яких навіть не встигли оголосити переможцями): що вони зробили для того, щоб ціна на хліб в Києві була стабільною?»

Читайте також: Українська більшість VS окупаційна влада. Що буде після виборів

Попов, який вже уявляв себе у кріслі мера, нарешті зрозумів, що жорстка прив’язка до ПР та персонально Азарова каменюкою тягне його на дно – і навіть заговорив про можливий вихід з Партії регіонів.

Регіонали опинилися у безвихідній ситуації – вибори до Київради мають відбутися навесні наступного року (цілком логічно – разом з виборами мера). Успіх синьо-білим не світить ні там ні там – парламентські вибори довели, що регіоналів у столиці не сприймають категорично. А Попов вже ніяк не встигне відкараскатись від зв’язків з ними. З іншого боку, здавати стратегічну висоту опозиції партія влади теж не може собі дозволити.

Як подейкують в кулуарах, цілком вірогідним виходом з ситуації може стати перенесення столичних виборів на непевний термін. Щоб або Попов встиг створити собі імідж «незалежного господарника», або щоб знайти йому когось на заміну. Діряве вітчизняне законодавство, разом з юридичною віртуозністю та банальним нахабством Банкової роблять такий сценарій абсолютно реальним.

3. Партія влади активно вербує депутатів у більшість, опозиція зайнята боротьбою за внутрішнє лідерство. 

Стратегічне завдання – отримати 226 голосів (бажано, ще й із запасом міцності), Партія регіонів виконала на «трійку», здобувши за списком та по мажоритарці 185 мандатів. Звісно, сюди одразу варто додавати «латентних регіоналів», для яких самовисування було лише передвиборчою технологією задля уникнення пов’язаного з ПР негативу (наприклад, другі половинки вищезгаданої Галини Гереги та одіозної регіонали Інни Богословської – Олександр Герега та Володимир Мельниченко відповідно). Але голосів до самостійної більшості все одно не вистачає.

На відміну від попередніх скликань, цього разу синьо-білі не можуть розраховувати на абсолютну лояльність червоних: ті, як кажуть, дуже образились «безпрєдєлом», який ПР вчиняла на лояльних до комуністів округах південного сходу України – зрештою, КПУ стала єдиною фракцією, яка не провела взагалі жодного мажоритарника.

Останній факт, як відомо, може не дозволити комуністам створити власну фракцію, виходячи з норм Регламенту ВР. Самі депутати кажуть, що якщо ПР власноруч таки не зможе натушкувати необхідну для більшості кількість мандатів (докладніше про це - далі), до комуністів їм таки доведеться звернутися. В обмін на дозвіл створити фракцію ті можуть приєднатися до більшості. Регламент при цьому або змінять, або банально ним знехтують – регіоналам не звикати.

Однак поки що ПР докладає всіх зусиль до формування самостійної більшості, для якої їм треба завербувати 41 депутата. Головний вектор наразі спрямовано на мажоритарників, насамперед самовисуванців – серед опозиціонерів поки не з’явилося бажаючих «затушкуватися» з першого дня каденції.

В офіційних заявах нардепів, в інформації джерел Тиждень.ua та інших видань лунають різні цифри: хтось каже, що в ПР записалося вже рівно сорок самовисуванців, хтось стверджує, що немає й тридцяти, найчастіше озвучується цифра в 38 заяв на вступ до ПР, що дає регіоналам сумарно 223 голоси. Методи вербування мажоритарників традиційно різноманітні: від пресингу бізнесу та погроз членам родини до банального підкупу чи обіцянок виділити на відповідний мажоритарний округ додаткові кошти з держбюджету. Багатьох намагаються звабити посадами – голів чи заступників комітетів. Для самовисуванців, особливо тих, хто потрапив до Ради вперше, це є можливістю відмінно задовольнити власні амбіції (звісно, в обмін на приєднання до більшості).

Ситуація з парламентськими комітетами досі непевна. Підготовча робоча група, яка мала вирішити це питання, за два своїх засідання зуміла хіба що обрати собі голову та призначити дату відкриття нової Ради на 12.12.12. Спочатку плани регіоналів щодо комітетів були наступними: суттєво скоротити їхню кількість, отримавши в такий зрозумілу та структуровану більшість в кожному з важливих (на парламентському сленгу «баблоносних») комітетів, залишивши опозиції лише гуманітарну сферу. Тепер же, зіштовхнувшись з незговірливістю самовисуванців, партія влади цілком може піти на штучне подрібнення комітетів, з тим, щоб посади дістались кожному потрібному мажоритарнику.

Трохи більше певності є з тими самовисуванцями, які не мають жодного наміру долучатись до синьо-білих. Серед них називають Олеся Донія, Сергія Міщенка, сімейно-партійну групу Віктора Балоги (він сам, його брат Петро Балога і кум Василь Петьовка), групу Петра Порошенка (він сам, Олександр Домбровський, Григорій Заболотний та Владислав Атрошенко).

Втім представники останньої групи теоретично ще можуть приєднатися до більшості – якщо сам Петро Олексійович отримає посаду спікера. Невдовзі після виборів такий варіант часто обговорювався в кулуарах – казали, що влада в такий спосіб намагатиметься якось відбілитися перед Заходом, мовляв «ось ми поставили незалежного спікера, ми не монополізуємо владу».

Але згодом такий варіант було відкинуто – крісло голови парламенту занадто важливе, щоб приносити його в жертву чисто іміджевим інтересам. Таким чином, найбільші шанси стати спікером наразі має Олександр Лавринович, який, нагадаємо, перейшов на роботу в останній Кабмін з посади заступника голови ВР і має чималий організаційний досвід. Його єдиний реальний конкурент – ще діючий спікер Володимир Литвин, який остаточно втратив рештки самостійності (його входження в групу з підготовки роботи нової Ради за квотою регіоналів – красномовне тому підтвердження). Сам цим він і може бути вигідним – призначення Литвина дозволить більш-менш зберегти існуючу нині систему стримувань і противаг між різними владними угруповуваннями. А призначення Лавриновича, яке протискує голова Адміністрації президента Сергій Льовочкін (Литвина відстоює Андрій Клюєв), призведе до повного і майже не прогнозованого переформатування владної вертикалі  

У опозиції свої клопоти – суттєво вплинути на розподіл посад у Верховній Раді вона не може, бо жодним важливим кріслом ПР з нею, звісно, не поділиться. Опозиціонери це зрозуміли, і, схоже, змогли витиснути максимум зиску з роботи підготовчої групи, одразу атакувавши регіоналів вимогою про забезпечення в наступній ВР персонального голосування. На її першому засіданні, опозиція, користуючись нерішучістю регіоналів змогла три години піаритись перед телекамерами на питанні про «кнопку», на другому, коли ПР вирішила-таки рухатись вперед, швидко покинула засідання, пообіцявши надалі повністю ігнорувати робочу групу.

Самоусунувшись від процесу розподілу посад, бютівці тепер можуть розраховувати лише не другорядні комітети та крісло віце-спікера. Останнє – за умови, що опозиція не посадить в нього Олександра Турчинова. Власне, з усіх бютівців найкомфортнішим для ПР кандидатом на цю посаду був би Микола Томенко.

До речі, варіант з проведенням саме Турчинова у президію парламенту для частини опозиціонерів є оптимальним (хоча той, за чутками, згоден лише на пост першого віце-спікера). Справа у внутрішньоопозиційній боротьбі за право очолити фракцію об’єднаної опозиції, а в перспективі – і єдину партію на базі «Батьківщини» і «Фронту змін», про роботу над створення якої Тиждень.ua розповіли декілька джерел. У випадку переходу Турчинова на посаду віце-спікера Арсеній Яценюк стає безальтернативним кандидатом на посаду голови фракції, згодом – єдиної партії, і, відповідно, претендентом на президентське крісло у 2015-ому.

Такий варіант розвитку подій викликає приховане невдоволення частини «старих» бютівців, які по-перше, взагалі хотіли б створити на базі ОО дві окремі фракції, по-друге, виступають категорично проти фактичного поглинання фронтовиками біло-сердечної партії. Втім, поки що вони перебувають у меншості і не наважуються на відкритий конфлікт. Саме від того, чи зможуть опозиціонери утримати єдність як всередині Об’єднаної опозиції, так і між ОО, УДАРом та «Свободою» залежатиме, чи зможуть опоненти влади активно протидіяти регіоналам з самого початку каденції, чи цей парламент стане ще більш «слухняним», ніж досі діючий.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено