Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 січня, 2011   ▪   Іван Патриляк   ▪   Версія для друку

Пострах нацизму

Ставлення нацистів до української національної інтелігенції, церкви та ОУН збігається з радянською та кремлівською пропагандою, в руслі якої працють представники нинішньої влади
Матеріал друкованого видання
№ 2 (167)
від 14 січня, 2011
Пострах нацизму
За матеріалами донесень німецької поліції та СД комісаріату «Київ» щодо діяльності українських націоналістів. На базі фондів Центрального державного архіву вищих органів влади України


Українські націоналісти (особливо галичани й емігранти), на думку гітлерівців, – шовіністи та шкідники
«Українська інтелігенція у всіх напрямках використовує слабкість німецьких позицій. Це спричинено тим, що первісно прихильні до німців українські кола все більше відходять від німців і зростає шовіністичний націоналізм, який прагне до самостійності» (тут і далі виділення автора. – Ред.). «ОУН Бандери звертає голов­­ну увагу на саботаж відправки робочої сили до Німеччини з допомогою усної пропаганди («Торгівля невільниками»). ОУН Мельника займається розширенням своєї нелегальної мережі. Націоналісти мають подальші успіхи завдяки посиленню автокефальної церкви Полікарпа, яка розгорнула активну діяльність і висвятила велику кількість єпископів та священиків, які майже без винятку є політичними діячами – колишніми офіцерами армії Петлюри, без будь-якої поперед­ньої духовної освіти. 

Православна течія Пантелеймона (прихильники Московської РПЦ. – Авт.) втрачає позицію за позицією, незважаючи на те, що в селах вона має багато прихожан. Схвалення масованої національно-автокефальної політики з боку німецької влади ставить на ноги зовсім небажаний націоналізм. Розвиток автокефалії суттєво підтримується українськими емігрантами, головним чином галичанами, які мають документи громадян Німеччини і виконують обов’язки у найрізноманітніших відомствах або займаються професійними справами в друці, як спеціальні керівники в одностроях німецьких військовослужбовців, як представники НСРПН у коричневих одностроях, або як представники господарських структур (наприклад із фірми у Вартегау) і всіляких інших формах, без перепон використовуючи свою діяльність в інтересах своїх національних рухів». 
В одному з донесень йдеться про те, що в Рівному українські співробітники німецьких інформаційних агентств є агентурою ОУН і спеціально видозмінюють офіційні німецькі повідомлення 
«...українські співробітники німецького інформаційного бюро в Рівному належать до лав крайніх елементів ОУН. У майбутньому, слід за всяку ціну уникати такого становища, щоб люди, які будуть займатися пропагандою, використовували її, як засіб своїх партійних інтересів. Німецький пропагандистський апарат слід якнайшвидше очистити від українських націоналістичних елементів. Українські провінційні газети досі перебувають під керівництвом радикальних українських ультра-націоналістичних елементів. Цей факт є тим більше сумним, що ці газети є чи не єдиним засобом пропаганди в провінції» 

Серйозне занепокоєння в окупантів викликав уплив національного руху і його пропаганди на інтелігенцію 
«Якщо можна вести мову про певну течію серед інтелігенції Києва, то тут переважаючим є український на­­ціоналізм. Тут можна помітити два напрямки: прихильники гетьмана Скоропадського і прихильники ОУН. Перший напрям більш поміркований і більш розповсюджений серед старшого покоління. До нього належать, наприклад, професор Олександр Ог­­лоблин, Наталія Полон­­­­ська-Ва­­си­­ленко, інженер Скалобог, кон­­-
сультант генерального комісаріату, та інші. Націоналісти налаштовані більш радикально і мають своїх прихильників, головним чином, серед більш молодого покоління і серед колишніх борців національного руху в Україні у 1917–1920 років. 

Після зайняття Києва німецькими військами вони згрупувалися навколо т. зв. Національної ради й утворили міцно збиту націоналістичну групу. (...) Незважаючи на те, що Національна рада була розпущена, ця група ще й сьогодні має прямий або непрямий політичний вплив у суспільстві. Вона виступає під анонімним, але для втаємничених багато значущим іменем «Українська громадськість», впливає на вибори і призначення відповідальних осіб у багатьох закладах. (...) Вплив цієї групи також відчутний у «Гуртожитку для науковців», в якому, між іншим нібито для заміни Академії наук, засновано спілку дослідження мови і літератури, яка налічує декілька десятків членів, що готують реферати із наукових і публіцистичних тем, виступаючи з ними на своїх зборах. Факт заснування спілки вчених у гуртожитку вказує на те, що українські націоналісти шукають зручних організаційних форм для об’єднання...»
Нацисти боялися й ненавиділи українську національну церкву 
«...Особливо характерним є той факт, що деякі націоналістично налаштовані вчені виявляють си­­льну тягу до автокефальної церк­­ви. Автокефальна церква сьогодні є найсильнішою основою націоналістичного руху в Україні». 

«Найсильнішою і єдиною легальною організацією є, як відомо, автокефальна церква Полікарпа, яка щоразу більше перетворюється у відстійник для незадоволених українців, як правило з Галичини або емігрантів. Церква і політичний рух тут практично ідентичні. Через те, що населення бачить у священиках авторитетних лідерів, це становить суттєву небезпеку. 

З іншого боку, це дозволяє активно використовувати церкву іншого напрямку – під керівництвом Пантелеймона, як наш рупор з метою німецької пропаганди. Ця ситуація антагонізму між православними – поміркованими націоналістами і прихильниками автокефалії – шовіністами, більшою чи меншою мірою відображаються на житті усіх сфер в різних областях України… (…) Місцева інтелігенція характеризується різнобоєм національних устремлінь, але в один прекрасний день, за умови вмілого керівництва, вони можуть перетворитися на прихисток самостійницьких ідей». 

«В Києві єпископом автокефальної церкви був затверджений Никанор. (…) Єпископ Никанор так само відвертий український націоналіст. (…)  Окрім Никанора в Київській генеральній окрузі є ще троє автокефальних єпископи.  Передбачається затвердити тільки одного з них, а саме – єпископа Сильвестра в Лубнах, як єпископа для Лубен і Полтави. Новоприбулий у Черкаси єпископ Володимир, який навіть не вважав за потрібне відрекомендуватися в генеральному комісаріаті, буде змушений знову покинути регіон. Те саме передбачається і щодо єпископа Ігоря в Умані, бо він, будучи фанатичним українським націоналістом, виголошує проповіді, які мають яскравий на­­ціо­­нально-український відтінок. Встанов­­лено, що навіть у Києві автокефальне духовенство говорить проповіді в національному дусі і, між іншим, наказує молотися за самостійну Україну. Жива національна діяльність автокефальної церкви і в подальшому заслуговує на пильний нагляд з нашого боку».

Нацисти запопадливо «захищали» Україну від «засилля української культури» 
«Поліція безпеки цілком підтримує рішення про закриття консерваторії, яка останнім часом стала засобом політичного тиску й іграшкою в руках місцевих націоналістичних кіл також як місцева художня школа та інші інститути, які служать винятково інтересам української культури». 

«Несприятливим у психологічному плані було розпорядження райхскомісара України про закриття всіх шкіл, окрім народних 4-х класних, включно з ремісничими школами. Інтелігенція розглядає ці заходи, як свідому політику, спрямовану на те, щоб знизити культурний рівень українців. При цьому необхідно підкреслити, що, як показує досвід, цей і подібні накази, якщо не дослівно, то загальним змістом стають відомі українським колам. Тому не дивно, що українські кола щораз більше переконуються в тому, що німецьке цивільне правління дійсно проводить культурну політику спрямовану на знищення української культури. Це переконання призведе до того, що все більші кола будуть переходити до радикального табору і радикального руху, який спочатку був винятково експортованим явищем, принесеним сюди західними українцями та емігрантами, які проникнули на ці землі разом з німецькою армією, а тепер поступово захопить українське населення і стане  впливовим. Уже сьогодні можна стверджувати, що в широких масах населення зростає готовність розглядати акти диверсій і терору, як реакцію-відповідь. Буде зростати кількість осіб готових до терористичної діяльності». 

«Припинення викладання в школах (скорочення терміну навчання в школах до чотирьох років. – Авт.) діє несприятливо на населення. Населення, а особливо ті кола, які близькі до українських націоналістів, вбачають в рішенні німецького цивільного правління пряме намагання утримувати українців на низькому культурному рівні, щоб мати більше можливостей його використовувати».

Неабияку стурбованість у гітлерівців викликала діяльність товариства «Просвіта», яке вони небезпідставно розглядали як прикриття діяльності ОУН на Київщині та в інших регіонах Центральної і Східної України
«Київською культурною організацією «Просвіта» цікавилися окрім націоналістів із Галичини українські кола із Рівного і представники місцевої «Просвіти», які намагалися, як, наприклад, Пахонюк, взяти на себе керівництво місцевою українською національною молоддю і сприяти розвитку «Просвіти». Рівненські кола намагалися також, як, наприклад, Тетяна Дроздовська, сприяти пропаганді «Просвіти»  у друкованих органах Києва. 
У пропагандистських статтях вказувалося на складнощі національного розвитку в Києві у зв’язку зі змішанням українського населення з представниками інших національностей. Цей факт мав стати вихідним пунктом, що сприяв би об’єднанню українців для досягнення своїх цілей.  Лозунг «щирі» [в нім. оригіналі echten - «справжні»] українці з’являється скрізь, де потрібно охарактеризувати будь-яку націоналістичну тенденцію. Гасло «Справжній українець» є синонімом українського фанатика. Завданнями київської організації було:  
1. Виховання національно-політичної самосвідомості, шляхом розповсюдження української мови, вивчення української літератури і  мистецтва.
2. Підтримка шкільництва, шляхом об’єднання українського вчительства і заснування вільних шкільних секцій.
3. Виховання дітей в українському національному дусі. 
4. Підтримка театрів і аматорських театральних труп. 
Київській «Просвіті» вже вдалося розгорнути енергійну діяльність. Створено хор. Драматичний і художній гуртки. Крім того створено: ляльковий театр, курси шиття для дівчат, школа креслярів, лабораторія для наглядних посібників, хореографічний гурток (…) Поліція безпеки неодноразово висловлювалася проти існування «Просвіти», так як існує небезпека, що «Просвіта», як організація розповсюджена по всій Україні стане притулком для нелегальних націонал-українських груп спротиву (особливо груп Бандери і Мельника) або сама перетвориться на таку організацію. Ця небезпека тим більша, що історія «Просвіти» вказує на її визначену національно-шовіністичну діяльність».


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено