Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 грудня, 2012   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Дараґіє ямало-нєнєцкіє «соотєчєствєннікі»…

Усупереч офіційним заявам про стурбованість долею росіян у країнах СНД, Кремль, схоже, абсолютно не зацікавлений у їхньому масовому поверненні до РФ: для нього вони є засобом геополітики
Матеріал друкованого видання
№ 45 (262)
від 8 листопада, 2012
Дараґіє ямало-нєнєцкіє «соотєчєствєннікі»…

У вересні цього року консульство РФ зробило своєрідний сюрприз тим у Криму, хто замислювавсь, а чи не возз’єднатися йому з історичною російською батьківщиною. Дипломати повідомили:  той, хто хоче туди повернутися, хто почувається співвітчизником, може це зробити. Важливо зазначити, що в Російській Федерації поняття «співвітчизник» тлумачать дуже широко й назвати цим словом можуть кого завгодно, навіть корінного жителя пустелі Каракуми, якщо того вимагають найвищі державні інтереси. Та зазвичай до цієї категорії (навіть не питаючи згоди) зараховують усіх етнічних росіян.

У повідомленні дипломатів РФ особливо зворушило те місце, де можуть поселитися в ній репатріанти: Ямало-Ненецький автономний округ (ЯНАО). Це регіон вічної мерзлоти, де навіть Газпром має великі труднощі з видобутком блакитного палива через украй складні природні умови. А пропонувати таке кримчанам… Хоча, у принципі, дати змогу всім охочим етнічним одноплемінникам возз’єднатися з країною пред­ків було б дуже гуманно. Справді, є такі росіяни в АРК та інших частинах України, яких нудить від неї самої, від української мови, культури, історії тощо. Тож, певно, повернення до великої Росії було б для них (і для решти – лояльних громадян, які залишаються) найкращим варіантом: навіщо змушувати людей страждати в нелюбій їм державі серед украй несимпатичного їм народу? Проте ЯНАО – це очевидне знущання й фактична відмова у репатріації.

Здавалося б, дивно. Російські ЗМІ рясніють публікаціями про демографічну катастрофу в РФ і про те, що приріст населення забезпечують лише мігранти з країн Азії, Африки та колишніх республік СРСР плюс мусульманські регіони Росії (із приводу чого навряд чи радіють у Кремлі…).

Не вщухають у пресі плачі про 25 млн росіян, що залишилися жити після розпаду Радянського Союзу в нових незалежних державах. Але чомусь посилюється процес масового переїзду до РФ аж ніяк не представників титульного етносу. На її терени ринули мільйони узбеків, таджиків, азербайджанців, киргизів, казахів плюс тисячі китайців, в’єтнамців,  бенгальців, арабів, аф­ган­ців та ін.

Посилюється і внутрішня міграція: кавказькі горяни, які є громадянами РФ, залюбки опановують уже не тільки Москву та Петербург, а й увесь центр держави. Кавказці в регіонах із традиційно російським етнічним населенням почуваються господарями й зовсім не збираються змінювати своїх звичок та зважати на традиції тубільців. Це створює конфліктне середовище й породжує обопільний культурний шок унаслідок фундаментально різних цінностей. Нещодавно російська телевізія спантеличено розповідала про дагестанське весілля в Москві, де гості поблизу Кремля влаштували радісну стрільбу з автоматів Калашнікова: має дагестанський народ такий веселий звичай…

У багатьох етнічно російських регіонах стають повсякденною реальністю бійки місцевих із гастарбайтерами з Центральної Азії, зґвалтування азійськими робітниками російських жінок. Усе це набуває такого характеру й поширення, що заклики до «інтернаціоналізму», «дружби народів» та інші залишки радянської пропаганди вже не допомагають. Приміром, у вересні цього року цілий район Ростовської області був охоплений міжетнічним конфліктом, детонатором якого стали зіткнення між росіянами й дагестанцями. В селищі Дем’яново Кіровської області також стінка на стінку пішли росіяни й вихідці з Північного Кавказу. Були бійки між кавказцями та козаками в Кисловодську, сутички в Рязані. Ці випадки найгучніші, але в тіні залишається потужний потік переселення до Росії гастарбайтерів, які, на відміну від кавказьких горян, іще не можуть похвалитися її громадянством. Їх стає дедалі більше за масового безробіття (прихованого) самих росіян.

Чому це так? Бо того вимагають інтереси великого бізнесу в державі. Що й казати про росіян України, Молдови, Казахстану, коли по селах РФ багато робочих рук не можуть знайти собі застосування. Хоча урядовці масове завезення гастарбайтерів пояснюють нестачею кадрів, насправді такого дефіциту немає. Річ в іншому. Представники титульного етносу в РФ – це переважно кваліфіковані робітники, і за копійки, як азіати, вони працювати не хочуть. Але для узбеків і таджиків ці жалюгідні (з погляду місцевих) суми, як на мірки їхніх країн, є цілком пристойними. Вони їх влаштовують. Олігархи РФ і просто великий бізнес звикли отримувати швидкі гроші, а це забезпечити може, зокрема, фантастично дешева праця гастарбайтерів. Вочевидь, саме тому таджики, узбеки, киргизи в Москві, Петербурзі, інших містах Центральної Росії потрібні, а етнічні росіяни – ні. Їм – на Ямало-Ненецьку Русь…

У такий спосіб розвивалася Західна Європа в 1950 – 1970-х. Сьогодні там живуть уже друге і третє покоління трудових мігрантів із Північної Африки, Близького Сходу, Індостану тощо. Їхня дешева праця тоді дуже посприяла зростанню економіки та збагаченню деяких верств суспільства. Але тепер доводиться за це розплачуватися цілим комплексом расових, етнічних і конфесійних проблем, що незрідка спрацьовують як потужна міна вповільненої дії. Навряд чи Росії поталанить таких наслідків уникнути…

Водночас особи російського походження мають великий клопіт із поверненням до РФ і набуттям її громадянства. Якщо в Південній Осетії та Абхазії місцевим осетинам і абхазцям паспорти із двоголовим орлом роздавали мішками (щоб танки північного сусіда потім «захищали» їх від «грузинських агресорів»), то репатріантам – представникам титульного етносу таке свято нечуваної щедрості не світить. Росіяни, що повертаються на батьківщину з Туркменистану, Узбекистану, Казахстану, мають роками випрошувати російський паспорт.

Майже всі репатріанти виявляються в Росії нікому не потрібними. Досить сказати, що тамтешня урядова програма з репатріації росіян передбачає фінансову допомогу цим людям у розмірі $4 тис. на родину. Чи багато в сучасній РФ придбаєш на таку суму? Не дивно, що за кілька років цією державною ініціативою скористалися лише кілька тисяч осіб. З усього випливає, що всупереч своїм офіційним заявам про стурбованість долею «соотєчєствєнніков» у країнах СНД, Кремль насправді абсолютно не зацікавлений у масовому поверненні етнічних росіян. Проживаючи за межами РФ, вони є для нього лише засобом геополітики, «гарматним м’ясом» зовнішньополітичних зусиль. Ніякою національною сентиментальністю, ніяким «покликом крові» тут і не пахне, суцільний цинізм та холодний політичний розрахунок. Як справедливо зазначив московський журналіст українського походження Володимир Коваленко: «Не можу не висловити своєї думки про московських «захисників росіян» у країнах «близь­кого зарубіжжя». Їхнє обурення було б зрозумілим, якби Росія була традиційно людинолюбною країною на кшталт Сполучених Штатів, де для порятунку єдиного збитого над Боснією льотчика організовують цілі експедиції. Але в самій Росії, як у будь-якій азіатській країні, як-от у Китаї чи Іраку, навіть людське життя нічого не варте. Згадаймо, з якою рідкісною підлістю російське військове керівництво на першому етапі чеченської операції (коли було підтримувано видимість, начебто проти Дудаєва воює тільки «чеченська опозиція») зреклося своїх захоплених у полон офіцерів, зневажливо оголосивши їх «найманцями» (хоча такий статус давав чеченцям право негайно стратити полонених). Згадаймо, з якою суто фашистською жорстокістю російська авіація скидала бомби на голови російським старим у Грозному, важка артилерія обстрілювала багатоповерхові будинки, хоча в них якраз жили переважно росіяни (чеченці мешкають здебільшого в приватному секторі). Згадаймо, нарешті, як «уберігали» російських заручників у Будьонновську». Справді, важко уявити в РФ «порятунок рядового Раяна».

Аналізуючи дії Кремля, можна дійти висновку, що за його справжнім планом росіяни мають жити в сусідніх із Росією державах і бути там п’ятою колоною, виконуючи функцію потужного важеля тиску на їхні уряди й суспільства, а також «гуманітарним» прикриттям можливих агресивних дій із боку історичної батьківщини: «захист співвітчизників, єдинокровних братів» тощо. Хоча самі етнічні одноплемінники як такі не є для кремлівської верхівки жодною цінністю (як у державі, так і за її межами).

Є чимало прикладів холодно-цинічного ставлення Кремля до захисту прав та інтересів етнічних росіян за межами Росії. Ще 1990 року московські ЗМІ істеричним тоном розповідали про «знущання» латиських націоналістів із росіян, рембрандтівськими барвами змальовуючи побиття в Ризі курсанта місцевого військового училища, який унаслідок цих «бузувірств» утратив зуб. Щоправда, потім з’ясувалося, що постраждав він у п’яній сутичці з етнічно своїми. Водночас у Наманганській області Узбецької РСР оскаженіла юрба замордувала, порвала на шмаття і спалила п’ятьох солдатів слов’янського походження. Московська преса практично не відреагувала на цю подію. Чому? Все пояснюється дуже просто. 1990 року Латвійська РСР оголосила про своє бажання вийти зі складу Союзу, а Узбецька РСР ні в чому такому помічена не була. Коли йдеться про імперські інтереси, втрачений зуб важить значно більше за людське життя…

У Туркменистані великий вождь Туркменбаши оголосив усім тамтешнім росіянам із подвійним громадянством, що ті, хто від паспорта РФ не відмовиться, повинні віддати (без жодної компенсації) свої квартири державі й негайно вирушити на постійне проживання до Російської Федерації. І хоча це сталося вже за Путіна, Москва жодного докору Ашгабатові не кинула. Адже РФ виконує газові зобов’язання перед іноземними клієнтами за рахунок не тільки російських, а й туркменських родовищ. А тоді між двома сторонами саме відбувалися паливні перемовини…

У Казахстані в північних регіонах на початку 1990-х (якраз у період підвищеної активності Солженіцина щодо «облаштування Росії») буяли російсько-сепаратистські рухи, що спиралися на козацтво Семиріченського війська. Вже за президентської каденції в РФ Путіна російські отамани-сепаратисти дістали від казахстанських судів великі терміни (15–17 років) позбавлення волі. На сьогодні російський сепаратизм у Казахстані практично розгромлено. За цілковитого мовчання Кремля… Тут знову геополітичний інтерес Білокам’яної: що таке якісь там зарубіжні росіяни порівняно з важливою роллю Казахстану як стратегічного партнера в Центральній Азії чи небезпекою штовхнути Астану в обійми «давнього друга» Москви – Пекіна?..

Останніми роками, після того як Кремль дещо стабілізував (але, очевидно, тимчасово) ситуацію в Чечні, сплачуючи її лідерові Рамзану Кадирову величезну данину за невихід зі складу РФ, у Москві почалися розмови про нове заселення Північного Кавказу етнічними росіянами. Зрозуміло, що вони будуть там жертвами, зате, як гадають державні керівники, позиції Росії в цьому регіоні посиляться. А що станеться з тими нещасними, то справа десята…

Мільйони росіян на теренах «національних окраїн» опинилися зовсім не випадково, то був звичайний процес колонізації метрополією своїх володінь. Відомий політолог-дисидент Абдурахман Авторханов у його класичній праці «Імперія Кремля» писав: «Царі відряджали на завойовані ними національні окраїни не колоністів, а армію та бюрократію. Тому російське населення становило там іще 1926 року тільки 5%. Більшовики крім армії та бюрократії взяли курс іще й на масове заселення національних республік представниками некорінних національностей, переважно російсько-українським населенням… Стратегічна ціль міграції – це денаціоналізація націй, у підсумку якої корінне населення […] становитиме національну меншість у власних республіках. Звідси випливає, що прийшле населення, ставши більшістю в республіці, претендуватиме на всі керівні посади, та й саме існування національних республік із російською більшістю стане анахронізмом».

Ось чому РФ, запрошуючи кримських росіян переїжджати на Ямал, фактично забороняє їм репатріюватися до Росії. Вони повинні залишатися на місці, в Україні, й чекати імперської години «Х». Політика Кремля щодо росіян у країнах «близького зарубіжжя» є не гуманітарною, а інструментально-ситуативною. Якщо захист цих меншин даватиме політичні бали, то, можливо, їх захистять, якщо ні – здадуть, не кліпнувши оком. Ставлення до людини за межами своєї країни не може бути кращим від ставлення всередині такої.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Майже одночасно про старт двох нових ліберальних політичних проектів заявили люди, яких усі очікували побачити в одному човні імені Міхеїла Саакашвілі.
    30 червня, Богдан Буткевич
  • Саміт лідерів країн-членів ЄС, що проходить 28-29 червня в Брюсселі, майже виключно присвячений потенційному виходу Британії з організації
    29 червня, Віталій Рибак
  • Тиждень звернувся до Асли Айдинташбаш, експерта Європейської ради з міжнародних відносинз проханням прокоментувати останні заяви турецького президента щодо Росії
    29 червня, Віталій Рибак
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено