Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 листопада, 2012   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Українська більшість VS окупаційна влада. Що буде після виборів

На фініші підрахунку голосів чергових парламентських виборів Микола Азаров заявив, що на країну насувається криза (яку його уряд до останнього замовчував), а тому влада (яка зазнала поразки на виборах) готова простягнути руку опозиції, і застеріг, що в разі, коли «у відповідь зустрінемо деструктивний популізм та демагогію, «ми готові самостійно вирішувати проблеми розвитку нашої держави». Ця заява стала черговою ілюстрацією на тему відносин між нинішнім режимом і суспільством.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (261)
від 1 листопада, 2012
Українська більшість VS окупаційна влада. Що буде після виборів

Є влада, яка ніколи не перемагала на виборах і не отримувала від громадян повноважень формувати уряд та парламентську більшість, тобто привласнила собі це право. І є більшість українського суспільства, яка під час Помаранчевої революції та трьох останніх парламентських виборів (2006, 2007 та 2012 років) висловлює недовіру Партії регіонів, виступаючи таким чином проти повзучої узурпації нею влади та її антиукраїнської політики, що мала місце як тоді (у 2004-му та 2007му), так і тепер.

Тож, посуті, маємо справу з нав’язаною країні чужою владою, яка за цим критерієм подібна до окупаційної і не має наміру узгоджувати свої дії з волею більшості громадян, а нав’язує їм свою.

Зробити країну небезпечною

Мету Янукович і Ко вже майже не приховують: самовладдя з публічними закидами Заходові, аби той «не вказував, як жити у власному домі». Саме така риторика стала звучати від нього напередодні виборів, і реальна поразка на них навряд чи змінить цей підхід. Зважаючи на поведінку, Янукович і Ко розглядають Україну як власне володіння і сподіваються залишатися тут надовго. А падіння підтримки в суспільстві лише змушуватиме президента і його оточення вдаватися до пошуку дедалі екзотичніших методів утримання влади.

Читайте також: Нові обличчя Ради: «зірки», мафіозі, молодші брати

Якщо це так, то вже найближчим часом слід очікувати посилення наступу на непідконтрольні владі громадські організації та ЗМІ. Для цього ймовірним є таки протягування скандальних законів (про наклеп, про обмеження або й заборону їх фінансування нерезидентами). Посилиться тиск на опозицію, насамперед із метою її позбавлення решти медіа-активів, великих та середніх спонсорів. Великим ризиком стане протягування конституційної реформи (зокрема, перехід до парламентської форми правління або обрання президента у ВР). Є ймовірність, що ключові для держави рішення ухвалюватимуть за допомогою «правильних» референдумів.  

В економічній галузі, вочевидь, посилиться наступ на незалежний від влади середній та малий бізнес – в умовах економічної кризи, що насувається, влада буде змушена шукати компенсатори бюджетних втрат. Проблеми для державних фінансів вже означені: промвиробництво падає вже кілька місяців поспіль, ВВП у III кварталі зменшився на 1,3%, прямий держборг України сягнув $49,345 млрд, реальна зарплата українців у вересні цього року знизилася на 0,4% порівняно із серпнем тощо.

Проте навряд чи щось втратять найбільш наближені до «Сім’ї» олігархи, які й далі реалізовуватимуть стратегію, означену 2012 року, а саме підминання слабших представників свого табору, привласнюватимуть досі не розподілені ресурси: землю, природні монополії, великі державні об’єкти (Одеський припортовий завод, Турбоатом, Нафтогаз тощо). Відповідна законодавча база для цього була підготовлена ще напередодні виборів.

У цій ситуації неминуче зменшуватиметься частка середнього класу, який в умовах кредитного голоду не матиме ресурсів для розвитку, натомість люмпенізується дедалі більша частини громадян. Зрештою, відбуватиметься те, що мало місце з 2010 року. Відтак триватиме звуження внутрішнього ринку (яке поглиблюватиметься необхідністю заходів бюджетної економії після нічим не підкріпленого передвиборчого покращення), а отже, і потенціалу для розвитку внутрішньо орієнтованих галузей економіки. Іноземних інвесторів і далі заохочуватимуть високою нормою прибутку (яка насправді доступна лише для наближеного до влади бізнесу), а не комфортними умовами для підприємницької діяльності. Комфорт пропонуватиметься як додатково оплачувана послуга наближених до влади людей.

Читайте також: ПР+КПУ=більшість. На часі полювання на «тушок»?

Режим Януковича знову затіяв гру із Заходом у «хорошого і поганого» поліцейського й намагається повторно пошити в дурні представників європейського політикуму за старим сценарієм, змінивши декорації – склад уряду. У разі коли Захід не купиться на пропозицію нашого президента сприйняти його косметичний ремонт, можна очікувати поглиблення кон­фронтації. Якщо ж він махне рукою на Україну, триватиме політика подвійної моралі: демонстрації назовні ознак демократії та свобод із посиленням авторитаризму всередині країни.

Натомість Росія не приховує занепокоєння результатами парламентських виборів в нашій країні, які засвідчили перемогу української більшості. Тому в неї є підстави поспішати, що може означати посилення тиску на Януковича і водночас пропонування вигідних схем для «Сім’ї» та наближених до влади олігархів. Влада змогла мобілізувати свій електорат під антипомаранчевими гаслами, проте розчарування нікуди не поділося, а після виборів, із накочуванням другої хвилі кризи, з об’єктивних причин може різко зрости. Відтак в умовах відсутності для зневіреного електорату Партії регіонів альтернативи всередині України такою може стати Росія. Уже зараз нашим співвітчизникам активно нав’я­зує­ться думка, що всі українські біди від високих цін на газ і браку вільного доступу до ринку Митного союзу. А не від справжніх причин, таких як корумпованість, відсутність нормального бізнес-клімату, правової держави, а також реформ у соціальній сфері, структурні перекоси в економіці.

Яблучко від яблуні

Наразі боротьба груп впливу у владному конгломераті точитиметься за збільшення своєї ваги та можливостей доступу до ресурсів за рахунок впливу на Януковича. Як актив використовуватимуться заведені в парламент депутати під різними прапорами.

Ймовірна зміна уряду – старих (Азарова і Ко) на молодих (Арбузова і Ко) – нічого суттєво не змінить, а стане лише способом зняти напруження та одержати в Заходу новий кредит довіри і грошей, яких вистачило б на підтримання стабільності принаймні до 2015 року. Якісно нові політики не можуть визріти в середовищі старих. Зростаючи в їхньому оточенні, за їхніми стандартами та алгоритмами, вони відтворюватимуть стиль управління старих «еліт». Розпад нинішнього владного конгломерату може призвести до участі частини його гравців у політичному житті. Проте вони стануть не основою майбутнього політичного ландшафту, а лише його елементом.

Читайте також: Чужі серед своїх. Після втрати впливу Януковичем "регіональний" конгломерат розвалиться

Подолати матрицю

Чому українська більшість щоразу голосує проти Партії регіонів, а вона весь час знаходить можливість повернутись або втримати владу?

Суто технологічні методи спотворення волі українських громадян, яке відбувалося меншою чи більшою мірою в меншій чи більшій кількості регіонів, однак фактично під час усіх виборчих кампаній у державі, є очевидними. От і нині цей процес розпочався вже до перегонів, і опозиція підігравала йому, проголосувавши за ухвалений закон про вибори, не погодивши реально прохідних кандидатів. Електоральна кампанія супроводжувалася масовим підкупом у мажоритарних округах, де представники влади купували людей за, по суті, їхні-таки гроші, видаючи за власні «труди» виконання державою своїх зобов’язань. Частину коштів було витрачено також на здобуття абсолютної більшості у виборчих комісіях, де часто й вирішувалося питання. Цей список можна продовжувати.

Однак є і фундаментальніші причини, які впродовж усіх тих років створювали ситуацію, коли країною керувала Партія регіонів, яка веде боротьбу з українською більшістю.

Уламки «Русского міра»

Цьому сприяє успадкована Україною від радянських часів проблема у вигляді високої частки громадян, які, будучи нащадками в той чи той спосіб переселених сюди вихідців з інших регіонів СРСР, так і не сприйняли права титульного етносу на власну державність і далі орієнтують на Москву. Для них будь-яка українська політична сила є ворожою, а відтак вони об’єктивно становлять соціальну базу для ПР як класичної неукраїнської партії. Наочними прикладами є Крим та Севастополь, ос­кі­льки саме там найбільша частка громадян, які не сприймають нашої державності, однак дістали в 1991 році українське громадянство.

Проте і в інших регіонах України на південному сході, що найбільш русифіковані та люмпенізовані, російсько-радянсь­кий псевдоколективний (нас­прав­ді стадний) світогляд нав’я­зано абсолютній більшості жителів. Соціальна генетика, що здійснювалася в тоталітарному СРСР, помножена на традиційну лояльність до деспотизму царя й барина в російській ментальності, унеможливлювала й унеможливлює ініціативу та індивідуальність. Вона робила з місцевого населення аморфну в суспільно-політичному плані масу, готову бездумно схилятися перед сильнішим, зокрема власником чи керівником підприємства або начальником державної адміністрації того чи того рівня.

Чужий бізнес

Інша проблема полягає у великому бізнесі, який не є українським (мова не про етнічну належність, а про світогляд) і в ставленні до країни та її громадян фактично нічим не відрізняється від найбільших олігархів. Абсолютна більшість його представників (одиничні винятки, як відомо, лише підтверджують правило) уже давно має по кілька іноземних паспортів, веде бізнес через офшорні компанії, володіє нерухомістю за кордоном, де зазвичай навчаються її діти (причому часто це стосується не тільки країн Заходу, а й Росії), і розглядає Україну та українців виключно як територію і «насєлєніє» для отримання вищої норми прибутку порівняно з більш економічно розвиненими державами.

Водночас цей бізнес не готовий брати участі в перетвореннях в Україні, аби змінювати ситуацію в ній за прикладом передових держав. Це типовий приклад російсько-совкового барства, що було успадковане в постколоніальній Україні. Так само російське дворянство ХІХ чи радянська верхівка ХХ століть часто намагалися наслідувати ті чи ті західні віяння, однак ніколи не збиралися докорінно змінювати ситуацію всередині держави, відчуваючи себе цілком комфортно у відсталому, напівфеодальному суспільстві. Утім, такий великий бізнес становив значну частину різних політичних команд української опозиції.

Потрапляючи до парламенту «під прикриттям», Фельдман, Губський, брати Буряки, Жванія та інші представники великого бізнесу щоразу переходили на службу до Партії регіонів, підтримуючи її політику щедрою фінансовою даниною замість того, аби сприяти створенню в Україні альтернативних політсил. В обмін на це вони діставали право на участь у дерибані країни або принаймні гарантію (у вітчизняній ситуації досить умовну) недоторканності їхнього бізнесу. Вибори 2012 року дали змогу бізнесу капіталу прийти до влади (залишитися в ній) за рахунок проходження у Верховну Раду як самовисуванців, і він цим скористався, купивши собі округи. Одначе не став незалежним від ПР, а навпаки, дозволив їй перемогти там, де під власним брендом вона ніколи не здобула б успіху.

Потреба альтернативи

Однак проблема ще й у тому, що альтернативні регіоналам партії не відображають настроїв української більшості. Про це свідчить часта зміна опозиційних сил та їхніх лідерів, значний запит українців на політичну силу нової якості, який виявив себе й на президентських виборах 2010-го, й на цьогорічних парламентських. Люди змушені обирати з того, що є. А те, що є, пропоновано їм зі старих еліт та з рук олігархату, інтереси якого не мають нічого спільного з інтересами української більшості. Нинішні лідери опозиції слабкі, з чого користається влада.

Відтак потрібні самоорганізація української більшості знизу й самофінансування на основі членських внесків та масових добровільних пожертв малого бізнесу. За даними соцдослідження Фонду «Демократичні ініціативи», оприлюдненого на початку жовтня, 6% громадян готові фінансувати партію за умови, що будуть певні: вона відстоює їхні інтереси.

Українській більшості має бути представлений чітко артикульований проект, який стане для неї дороговказом. Але для цього потрібно зруйнувати стереотипи, за допомогою яких маніпулюють українською більшістю й затягують державу в євразійський простір (див. Стереотипи...). Потрібні формулювання й донесення до широкого загалу чіткої альтернативи наявному станові справ і алгоритму її досягнення, щоб стало зрозуміло, що і як може бути зроблено, до яких труднощів слід бути готовими й чому їх необхідно здолати. Альтернативні режиму Януковича сили не мусять намагатися сподобатися всім, оскільки це не можливо. Однак вони повинні бути послідовні у своєму баченні змін у країні в інтересах української більшості. І водночас реалістичними. Формування знизу, здобуття влади спочатку на місцевому, потім на регіональному й загальнодержавному рівні для широкого народного руху стане можливим лише за умови, коли виборці навчаться відрізняти дешевий популізм і обіцянки «вирішити всі проблеми за вас» від реальних програм, здатних унеможливити створення додаткових проблем для людини чиновниками, захистити від криміналітету, допомогти й навчити її вирішувати ті питання, які цілком можуть бути вирішені нею самостійно або спільно з іншими громадянами. Соціальна база, сформована на основі людей, що позбулися зайвих ілюзій, завищених очікувань і споживацької психології, буде достатньо стійкою для того, щоб створити необхідний запас міцності для такої політичної сили, коли вона розпочне реалізацію потрібних для країни перетворень, а кадри підготовлені на різних етапах зростання знизу, стануть необхідним потенціалом для зміни нинішньої бюрократичної системи на ту прогресивну, за допомогою якої можна буде здійснити цивілізаційний прорив.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено