Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 листопада, 2012   ▪   Юрій Макаров ,   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Ламаючи стереотипи

Режим Януковича програв вибори, проте завдяки спотворенню волевиявлення збереже у Верховній Раді більшість. Тож повноцінної корекції складу ВР відповідно до зміни суспільних настроїв, для чого, власне, і проводяться парламентські вибори в демократичних країнах, не відбулося.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (261)
від 1 листопада, 2012
Ламаючи стереотипи

За попередніми даними ЦВК, три опозиційні політичні сили («Батьківщина», УДАР і «Свобода») отримали на 1,4 млн голосів більше, ніж ПР та комуністи, і майже на 4 млн більше, ніж Партія регіонів самостійно. За партійними списками ПР здобуде лише 73 місця в парламенті, опозиційні сили – 120. Якби вибори проводилися за старою виборчою системою, то опозиція отримала б цілковиту більшість із 240 депутатів – це результат, якого українські демократичні сили не мали на жодних парламентських виборах. Не матимуть і цього разу через спотворення волевиявлення  та очевидні організаційні прорахунки під час виборчої кампанії, нездатність усіх опозиційних сил узгоджувати спільні дії, а також пасивність «Батьківщини» та УДАРу в обстоюванні голосів, відданих за них та їхніх кандидатів-мажоритарників більшістю українців у центральних областях.   

Викривлення результатів волевиявлення виборців на користь влади очікувано сталося насамперед за рахунок мажоритарних округів. У половині з них мандат дістанеться висуванцям ПР, ще майже чверть – підконтрольним владі самовисуванцям. Натомість опозиційні сили разом здобули 60 із 225 мажоритарних мандатів. Про те, наскільки масштабним виявилося спотворення електоральних настроїв, свідчить факт, що опозиційні кандидати отримали менше як половину мажоритарних місць у регіонах, де абсолютна більшість проголосувала за опозицію. Тиждень уже писав, що причиною цього часто ставали підкуп, застосування адміністративного ресурсу та інші порушення під час виборчої кампанії й особливо в процесі підрахунку голосів. Сприяли цьому також повністю контрольовані владою виборчі комісії.

Читайте також: ПР+КПУ=більшість. На часі полювання на «тушок»?

Проте очевидними є невдалий вибір опозиційними силами в багатьох випадках кандидатів-мажоритарників, кричуща пасивність лідерів «Батьківщини» та УДАРу в обстоюванні результатів голосування, фактична бездіяльність багатьох їхніх місцевих організацій (якісно на цьому тлі вирізняється «Свобода», активісти якої вигризали буквально кожний вкрадений у неї голос). Загалом є запитання до всіх опозиційних політичних сил, які потрапили до нового парламенту. Втрьох вони не змогли узгодити єдиного прохідного кандидата в усіх округах або принаймні в тих, де була загроза перемоги провладного висуванця, що могло б забезпечити їхнім кандидатам додатково перемогу принаймні в 16 округах. Але найбільше запитань нині виникає до УДАРу, який перед виборами намагався переконати «Батьківщину» зняти на його користь своїх «прохідних» депутатів, які на практиці виявилися не конкурентами ані висуванцям Партії регіонів, ані «Батьківщини» чи «Свободи». Натомість якби він зняв своїх мажоритарників на користь кандидата від «Батьківщини», до ВР не потрапили б такі одіозні фігури, як Богдан Губський (197-й округ на Черкащині), Сергій Буряк (190-й округ, Хмельницька область) та інші, які, вочевидь, голосуватимуть у Верховній Раді в унісон із регіоналами, – великий бізнес в Україні, як засвідчили ці вибори, любить тишу. Загалом за такої поступливості УДАРу опозиційні сили отримали б у парламенті щонайменше на 15 місць більше. Тож, напевно, мають рацію ті, хто каже, що ще треба дочекатися, якими будуть перші голосування ударівців у парламенті.

Водночас рівень відторгнення нинішнього режиму в суспільстві такий високий, що навіть з урахуванням цього та попри спотворення настроїв громадян ПР так і не дістала можливості створити стійку більшість самостійно (не вистачає щонайменше 39–40 депутатів) або за рахунок лише самовисуванців. Потрібно знову залучати комуністів або тушок із опозиційних сил. А відтак суттєво знизився ризик формування конституційної більшості для перегляду Конституції в парламенті.

Майже чверть голосів на виборах за партійними списками отримали нові політичні сили, що остаточно позбавило «Батьківщину» і Яценюка статусу «єдиної опозиції», на яку вони претендували під час весняних об’єднавчих форумів. Із 50% голосів, які здобули опозиційні партії, що потрапили до парламенту, лише половина дісталася об’єднаним. Завдяки активній роботі низових організацій, а також іміджу найменш уразливої до тушкування чи спів-праці з владою політичної сили більш ніж удвічі перевищив соціологічні прогнози перед виборами результат «Свободи». Завдяки укладенню домовленостей про єдиного кандидата з «Батьківщиною» її висуванці змогли перемогти в регіонах, де рейтинг цієї політсили ще зовсім недавно був на межі соціологічної похибки. Вона здійснила прорив у Центр та на Схід і вийшла на перше місце на Львівщині. Відносно масовий характер організації на місцях (власне, це єдина партія, яка може похвалитися постійно діючими «первичками») має стати певним запобіжником від потенційних провладних дій її верхівки, «низи» не дозволять. Тож якісь особливо ганебні маневри нової сили в парламенті малоймовірні. Зрештою, за «Свободу» цього разу якраз багато голосувало тих, хто був упевнений, що вона не продасться. Інша річ – як ставитися до наявності в політичному епіцентрі патріотів, які пропонують прості рішення надскладних проблем? Однак якби «Свободи» не було, її слід було б вигадати. І дивлячись у неї, немов у криве дзеркало, освічені й активні українці бодай мають усвідомити пануючий вакуум – політичний, ідеологічний, естетичний, а також кричущий брак власної сили, яка би ґрунтувалася на модерних пріоритетах: цінностях, правах, законах, процедурах. Чи має це бути, власне, якась нова партія, чи можлива послідовна трансформація в цьому напрямку однієї з уже наявних, чи можна обійтися громадськими рухами?

Інший парламентський неофіт УДАР посів третє місце в загальному заліку і друге серед опозиційних сил. З огляду на соціологічні рейтинги, які породили завищені сподівання на зіставний рейтинг із об’єднаною опозицією,

14% голосів за політсилу Кличка багато хто сприйняв як прикру несподіванку. Однак результат є цілком закономірним на тлі незрозумілої позиції УДАРу напередодні голосування щодо об’єднання з іншими опозиційним силами. Чимало українців, які готові були голосувати за Кличка, вочевидь, засумнівалися: а чи не повторить він маневр Тігіпка...  

Шанси опозиційних сил на перемогу на президентських виборах, а відтак і на остаточне усунення режиму Януковича від влади наразі видаються високими. Однак багато залежатиме від того, чи вдасться їм подолати напруження у відносинах між собою, домовитися про співпрацю у ВР та висунення єдиного кандидата на майбутніх президентських перегонах, чи, навпаки, почнуть конфліктувати між собою, нагадуючи виборцям про війну на знищення, яку вели між собою у 2005–2010 роках Ющенко та Тимошенко. Важливу роль відіграватиме й те, чи зможуть вони продемонструвати альтернативне бачення розвитку країни, вберегти ті команди, які завели до парламенту, від «тушкування» та чи здатні будуть утриматися від співпраці з владою.

Ще один важливий момент. На цих виборах нарешті значно уважніше до контролю за виборчим процесом поставилися представники поважних міжнародних організацій, що здійснювали спостереження, – вони чи не вперше занурилися у виборчі технології, а відтак принаймні почали приблизно розуміти, що таке фальсифікації по-українськи. Водночас їхня ефективність могла б бути і вищою (див. стор. 16–20). Часто вони не виявляли інтересу до стеження за процесом під-рахунку голосів, а обмежувалися самими голосуванням, під час якого порушення були менш помітні, особливо для іноземця. Водночас посланців міжнародних місій часто запрошували на дільниці представники влади, які могли відібрати для цього лише зразкові ДВК. Понад те, влада, своєю чергою, з метою легітимізації виборів і себе доклала чимало зусиль для формування пулу лояльних спостерігачів від маловідомих зарубіжних (причому часто не європейських, а з країн СНД) організацій. Останні позитивно відгукувалися про проведення виборів в Україні й засуджували спроби «втручання у внутрішні справи країни». Проте з огляду на багатий досвід режиму Януковича щодо фінансування своїх лобістів за кордоном виникають закономірні побоювання щодо незаангажованості цієї частини міжнародних спостерігачів, функція яких, можливо, полягала, якраз у тому, щоб легітимізувати режим Януковича 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Медична реформа для Донеччини справа не нова. Ще в 2012 році тут стартував пілотний проект, згідно з яким були розділені гілки медичної допомоги, сформовані центри первинної медицини, що стало пусковим механізмом для змін у сприйнятті лікування як процесу надання послуг.
    27 липня, Єлизавета Гончарова
  • Літо цього року видалося гарячим. Не через погоду, а через інтенсивні події довкола України на міжнародному рівні. Серед ключових цього тижня можна назвати такі: візит у країну спеціального представника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера та телефонні переговори між лідерами «нормандської четвірки». Обидві події пов’язані одним питанням, однак мають різні підходи до вирішення українсько-російської кризи
    27 липня, Юрій Лапаєв
  • У жовтні 2015 року в університетах Південної Африки розпочалися масові протести через підвищення плати за навчання. Утім, це була не єдина причина студентських акцій. Тиждень попросив розповісти про це детальніше дослідницю Центру суспільних змін Університету Йоганнесбурга (ПАР), кандидатку соціологічних наук Анастасію Рябчук.
    27 липня, Ольга Ворожбит
  • Про що свідчать нещодавні інциденти між військовими США та КНР
    26 липня, Юрій Лапаєв
  • Дебати російського опозиційного політика Алєксєя Навального та колишнього лідера бойовиків ДНР Ігоря Стрєлкова (Гіркіна) були досить очікуваною подією не тільки в Росії, але і в Україні. Адже з одного боку в них брала участь людина, яка хвалилася, що особисто почала війну на Сході України, що забрала 11 тисяч життів. А з іншого - ліберальний політик, на якого орієнтується найбільш прогресивна частина російського суспільства і який називає себе майбутнім президентом Росії
    26 липня, Денис Казанський
  • У Печерському районному суді м. Києва досі розглядається справа за обвинуваченням у державній зраді полковника Івана Без`язикова, який торік вийшов з полону. Оскільки полковник не належить до «майданівців», або «добровольців», його справа немає такого широкого резонансу, як в інших випадках, коли йдеться про долі громадських активістів. Водночас, відбувається безпрецедентна у судовій практиці подія: судять полковника Збройних Сил України, який, перебуваючи у полоні, буцімто співпрацював з сепаратистами.
    25 липня, Ярослав Тинченко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено