Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 вересня, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Останні незалежні видання в Україні під загрозою

Після Всесвітнього газетного конгресу, проведення якого в Києві мало створити видимість свободи слова в Україні, розпочався наступ на останні вільні вітчизняні медіа
Матеріал друкованого видання
№ 39 (256)
від 27 вересня, 2012
Останні незалежні видання в Україні під загрозою
Фотогалерея: Мітинг на підтримку ТВі у Києві (зображень: 26)

Судячи з попередніх заяв і дій, склалося враження, що нинішня владаще не позбулася ілюзій, ніби Захід може визнати жовтневі парламентські вибори демократичними й тим самим її легітимізує. За такої стратегії режимові Януковича вкрай важливо переконати тамтешніх політиків, що насправді у вітчизняному медіа-просторі панує справжня ідилія.

Тиждень  уже писав, як українська влада спробувала використати Всесвітній газетний конгрес та Всесвітній форум редакторів у Києві, що відбувся на початку вересня, як дезінформатора західних середовищ стосовно ситуації зі свободою слова та демократією в державі. Однак цей розрахунок не справдився, зокрема й завдяки нашому виданню. Напередодні Конгресу ми підготували спеціальний випуск англомовного дайджеста The Ukrainian Week про маніпуляції на вітчизному медіа-ринку з боку найбільших його гравців, які дають змогу режиму керувати «четвертою владою». Нам вдалося розповсюдити цей випуск серед закордонних медійників – гостей форуму, аби донести до них інформацію про реальний стан справ.

Читайте також: Як зганьбити країну. Віктор Янукович і К° спробували покращити свій імідж у світі руками іноземних медійників

А під час самого заходу його учасники могли на власні очі переконатися, наскільки відрізняються декларації можновладців найвищого рівня про справжню ідилію у вітчизняному медіа-просторі від реального ставлення до працівників ЗМІ, коли охорона застосувала силу проти редакторів українських видань, активістів руху «Стоп цензурі!» (які в момент виступу президента розгорнули плакати з написами «2/3 нападів на журналістів в Україні здійснює влада», «Янукович знищує свободу слова в Україні» тощо). Відтак декотрі авторитетні зарубіжні медіа повідомили своїх читачів, що заяви нашого глави держави про зміцнення свободи слова не відповідають реальності: намагання влади контролювати ЗМІ чимдалі помітніші.

Утім, події після Конгресу можуть свідчити: влада, переконавшись, що тактика дезінформації не спрацьовує, вирішила остаточно зачистити інформпростір від останніх вільних медіа. Не виключено, що вона поспішає «виконати план» до дня голосування, аби подати єдино правильну картинку «демократичних виборів» в Україні.

Свобода для обраних

Перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський, який чимало докладався до створен­­ня іміджу «ліберального проєвропейського політика», в середині вересня під час конференції «Ялтинська європейська стратегія» (YES) запевняв екс-держ­секретаря США Кондолізу Райс, що всі політичні сили в Україні мають рівний доступ до ЗМІ. Це тоді як результати моніторингу, проведеного в серпні комітетом «Рівність можливостей» на ос­­но­­ві аналізу 230 регіональних ЗМІ, зокрема телеканалів, друкованих та інтернет-видань з усіх областей України, засвідчили, що Партія регіонів абсолютно домінує в інформаційному просторі у всіх областях окрім Івано-Фран­ківської. На Донеччині обсяг висвітлення діяльності ПР переважав інформацію про опозиційні сили більш ніж у 100 разів.

«Об’єктивність» свого телеканалу «Інтер» Хорошковський, наприклад, аргументує так: «…оскільки «Інтер» дивляться, бачать дійсність і не висловлюють недовіри, значить ми відображаємо те, що відбувається, в реальному світлі».

Тоді як насправді це зумовлено зовсім іншими причинами: монополізація українського ме­діа-ринку вузьким колом пов’я­заних із владою осіб та бізнес-структур, маніпуляції яких унеможливлюють функціонування по-справжньому ринкових механізмів у сфері ЗМІ. Зокрема, абсолютна більшість видань у державі є збитковими, бо ж рекламний ринок невеликий – приблизно $180 млн за рік на трохи більше ніж 5 тис. газет і журналів. Тобто гіпотетично одному виданню може перепасти максимум $36 тис. Але ж вони не отримують і цього з рекламного пирога: він фактично поділений між двома-трьома лідерами за охопленням аудиторії. Схожа ситуація в кожному з медіа-сегментів. Так званих лідерів, на яких і орієнтується рекламодавець, визначає компа­нія-монополіст у царині вимірювання аудиторій ЗМІ – «TNS Україна», до діяльності якої вже не раз висловлювали претензії українські медіа, акцентуючи, що такі рейтинги не відображають реального охоплення читачів. Ними натомість користуються окремі великі медіа-холдинги для маніпуляцій рекламними бюджетами. Про єдиний можливий об’єктивний показник для видань – друкований наклад – не йдеться, адже сертифікації тиражів в Україні не існує. А заробляти за рахунок передплати й роздрібних продажів вітчизняні видання не можуть, бо не покривають витрат на папір, високої ціни присутності в торгових точках (через монопольний чинник) тощо. Водночас більшість українських видань не можуть дозволити собі встановити ціну, адекватну витратам без відтоку аудиторії, оскільки переважна частина українців через низьку платоспроможність не готова віддавати €2–3 за журнал. Варто зазначити, що в 46-мільйонній країні «успішним» вважається навіть ЗМІ, яке має «реальний» наклад 10 тис. Тоді, як у Польщі, Чехії – не менш ніж 100 тис., у Німеччині – 300 тис.

Та попри суцільну збитковість, кілька медіа-холдингів, контрольованих, зокрема, й олігархами, продовжують об’єдну­вати під своїм дахом часто взаємоконкуруючі активи. За відсутності в Україні повноцінного медіа-ринку це може робитися лише з метою диктування своїх умов іншим гравцям, забезпечення вигідніших умов взаємодії із владою та впливу останньої на громадську думку. Наслідком таких маніпуляцій є фактичне зникнення з медіа-ринку цілих сегментів, зокрема україномовних видань, засилля «джинси» (один зі способів виживання більшості вітчизняних медіа), деградація журналістики, падіння довіри до ЗМІ.

Незручний Тиждень

Саме ці проблеми порушило наше видання в числі, приуроченому до Всесвітнього газетного конгресу в Києві, і саме відтоді почалося блокування доступу Тижня до читачів.

Від цього номера керівництво державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» заборонило розповсюджувати на його території Український тиждень і нашу англомовну версію The Ukrainian Week, таким чином позбавивши нас доступу до важливої читацької аудиторії. Про це нас повідомила рекламна агенція «АТ Медіа», через яку ми розміщувалися в аеропорту: «Робітники ДП МА «Бориспіль» були вимушені зняти Український тиждень із поліграфічних стійок через розміщення в журналі матеріалів проти нинішнього уряду. В зв’язку з тим що зняття проводиться вже вдруге, керівництво аеропорту заборонило виставляти Український тиждень. Виходячи з вищезазначеного, на жаль, змушені відмовити вам (Тижню. – Ред.) у розміщенні» (див. копію офіційного листа, надісланого електронною поштою).

Крім того, відбулося блокування розповсюдження Українського тижня з боку медіа-холдингу UMH Group (президент Борис Ложкін), найбільшого гравця на українському ринку друкованих видань. Кілька мереж, які пов’язані з UMH Group, зокрема ТОВ «Преса Трейд» (Київ), «Твоя Преса» (Харків) тощо, без пояснень відмовилися від реалізації нашого видання, незважаючи на чинні контракти.

Читайте також: Заява «Українського тижня» про утиски видання після проведення Всесвітнього газетного форуму

Працівники роздрібних мереж розповсюдження періодики в столиці також повідомили нас про скуповування № 36/2012 Тижня людьми, які мають стосунок до UMH Group (основною темою цього числа були ЗМІ: негативні наслідки монополізації ринку періодики, проблеми зі свободою слова в Україні та провал Адміністрації президента у спробі використати Всесвітній газетний конгрес для відбілювання режиму Януковича). Варто нагадати, що медіа-холдинг UMH Group претендує на монополізацію вітчизняного ринку друкованих видань, а його президент разом з АП були натхненниками проведення Конгресу і Всесвітнього форуму редакторів у Києві. Про що, власне, і йшлося в номері Тижня, доступ до якого був штучно обмежений ззовні.

Якщо ситуація з блокуванням доступу до читачів триватиме і далі, це може завдати серйозного удару по журналу, оскільки Український тиждень не пов’язаний з олігархами і політичними структурами (його засновником є австрійська компанія ECEM Media GmbH). У ситуації, коли в країні відсутній повноцінний рекламний ринок, коли Український тиждень принципово відмовляється від публікації замовних матеріалів, основним джерелом доходів видання є кошти, отримувані від реалізації тиражу. Тож, схоже, влада, обмежуючи нам доступ до читача, діючи і напряму, і через «дружні» медіа-структури, розраховує змусити іноземного інвестора відмовитися від видання Українського тижня.

БезТВ

Друковані видання в Україні мають значно меншу аудиторію порівняно з телевізійними медіа. Так, за інформацією директора фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, беззастережним лідером у подачі інформації залишається телебачення, за допомогою якого, наприклад, про перебіг подій у країні в умовах передвиборчої кампанії дізнається 46% громадян, тоді як із друкованих ЗМІ – вдвічі менше (23%). З інтернету відомості взагалі черпають лише 8%, а із соціальних мереж – 4%.

За даними дослідження комітету «Рівність можливостей» та Фонду «Демократичні ініціативи», згадок про Партію регіонів на телебаченні вже й так у дев’ять разів більше, ніж про решту учасників перегонів. Та все ж таки влада, схоже, намагається мерщій завершити процес остаточної монополізації телепростору. Два із трьох телеканалів, які мають найбільшу аудиторію в загально­націо­нальному масштабі й доступні в населених пунктах української провінції («Перший національний», «Інтер»), уже давно контролює влада. Решта телевізійних ЗМІ, контрольована іншими олігархами, змушена була впродовж останніх двох років дотримуватися менш чи більш очевидної, проте чимдалі помітнішої самоцензури у дражливих для режиму Януковича питаннях.

Після того як Петро Порошенко ввійшов до уряду, стало зрозуміло, що його «5 канал» не зможе відіграти тієї ролі альтернативного джерела інформації в період виборів, яку він мав під час Помаранчевої революції 2004 року. Влада останніми роками докладала активних зусиль, аби унеможливити перебирання на себе відповідних функцій останнім незалежним від неї загальнонаціональним телеканалом ТВі. Спочатку його позбавили ліцензії на використання частот, які відібрали на користь «Інтера» Валерія Хорошковського. З початком виборчої кампанії один за одним без чітких пояснень почали відключати ТВі вже кабельні оператори в регіонах, а 5 вересня, саме в останній день Всесвітнього газетного конгресу припинив транслювати канал у базовому пакеті своїх послуг найбільший у країні оператор кабельного телебачення – компанія «Воля», що, за оцінками керівництва ТВі, призвело до втрати ним доступу до 2/3 його глядачів.

 

Водночас влада проігнорувала і протести з-за кордону, й акції на захист свободи слова в Україні загалом і телеканалу TВі зокрема, які відбулися в більшості великих міст країни навіть попри те, що в низці випадків їх проведення під очевидно надуманими приводами забороняли суди.Наприклад, Харківський окружний адмінсуд задовольнив позов міськради про заборону акції у зв’язку з тим, що вона порушує «право городян на безперешкодне переміщення по місту».

Форум пройшов,час братися за репресії

Розвиток подій по завершенні Міжнародного газетного форуму в Києві засвідчив різке посилення наступу влади на свободу слова, що створює враження, ніби на Банковій спеціально вичікували, доки цей захід завершиться, аби уникнути додаткових звинувачень в утисках ЗМІ. Останні ініціативи влади не залишають сумнівів, що вона веде цілеспрямовану зачистку інформаційного простору від можливості оприлюднення будь-якої дражливої для себе інформації, на що здатні не так і багато медіа.

Так 12 вересня уряд видав розпорядження Держтелерадіо та силовим структурам «Про інформаційно-роз’яснювальні заходи у сфері боротьби з тероризмом», яким поставив перед ними завдання виявляти і припиняти розповсюдження матеріалів із закликами не лише до терористичної діяльності «в усіх її формах і проявах», до насильницького повалення конституційного ладу, а й до «дій, що загрожують громадському порядку», до захоплення державної влади. Варто зауважити, що в Україні рівень терористичної загрози, попри високий протестний градус, залишається дуже низьким. Тож останні два пункти документа можуть бути використані насамперед для тиску, залякування й переслідувань представників незалежних ЗМІ.

Тиждень однаково критичний до...

 

18 вересня, Верховна Рада в першому читанні ухвалила законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за посягання на честь, гідність та ділову репутацію особи». Формально внесений народним депутатом від Партії регіонів Віталієм Журавським, насправді він був підготовлений у стінах Адміністрації президента Януковича, про що свідчать властивості електронного документа (законопроек­­ту), розміщеного на сайті парламенту. До переліку кримінальних злочинів цей закон передбачає додати наклеп, за поширення якого у ЗМІ журналістам відтепер загрожуватимуть виправні роботи на строк від одного до двох років або обмеження волі на строк від двох до п’яти років. За наклеп, пов’яза­ний зі звинуваченням особи в особливо тяжкому злочині, – до трьох років позбавлення волі. Високопосадовці навіть не приховують, навіщо їм цей закон. Наприклад, у відповіді Міністерства юстиції інтернет-виданню «Економічна правда» на запит щодо наявності фактів корупції під час примусової реалізації майна, яка здійснюється за рішенням суду чиновники відзначили, що саме така «недоброчесна діяльність» видання «стала підставою для виникнення законодавчої ініціативи щодо введення відповідальності за наклеп». Водночас так і не аргументувавши нічого по суті.

У разі ухвалення в цілому закону про наклеп залишки незалежної журналістики в Україні припинять своє існування, ос­кіль­­ки в умовах відсутності реально неупередженої судової системи в країні будь-який журналіст, що дозволить собі критику того чи того представника або інституту влади чи опублікує розслідування щодо потенційно корупційних дій, автоматично перетворюватиметься на об’єкт кримінального переслідування із заздалегідь визначеним результатом. Фактично йдеться про спробу поширити на вільні ЗМІ із власними поглядами та на журналістів-роз­слідувальників методи боротьби проти представників політичної опозиції, лідери якої вже опинилися за ґратами, із використанням застарілих, іще радянських статей Кримінального кодексу.

Попри те що у відповідь на різку реакцію з боку західної та української громадськості й політикуму представники влади почали декларувати намір пом’як­шити норми законопроекту, сам факт його можливого ухвалення в будь-якому вигляді свідчитиме, що свободі слова й незалежній журналістиці в Україні покладено край. Після цього вона може остаточно деградувати, перетворившись на суцільну інформаційну стрічку новин. Влада під тиском громадськості, схоже, робить крок назад. Коли верстали цей номер, автор законопроекту про наклеп, народний депутат від ПР Віталій Журавський, заявив, що відкликає його. Однак уточнив, що після виборів збирається представити доопрацьований варіант документа на розгляд парламенту. А джерело Тижня в Партії регіонів повідомило, що законодавчі зміни стосовно кримінальної відповідальності за наклеп будуть «обов’яз­ково» прийняті після парламентських виборів.

Тим більше, що у разі успіху різного штибу технологій, які нині масштабно застосовує влада, аби здобути конституційну більшість у новому парламенті (300 місць із 450 можливих; див. більше № 38/2012), режим Януковича може наважитися повністю ігнорувати позицію міжнародної спільноти. Наприклад, апелюючи до наявності в нього «абсолютної підтримки народу». У такому світлі репліка Віктора Федоровича під час цьогорічної Ялтинської зустрічі (YES) про те, що «після виборів усі питання до України будуть зняті», може набути зовсім іншого звучання. 


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чому і як між собою пов’язані питання існування й легалізації приватних музейних колекцій та міжнародна репутація України
    28 серпня, Ганна Трегуб
  • Присутність американських солдатів на чужій землі стає дедалі контроверсійнішою
    28 серпня, The Economist
  • Заповітне право на свободу пересування по ЄС не таке надійне, як здається
    28 серпня, The Economist
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено