Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 серпня, 2012   ▪   Олександр Пагіря   ▪   Версія для друку

Олександр Мотиль: «Росії не вдасться відновити імперію, оскільки тамтешній режим не має ні «твердої», ні «м’якої» сили»

Зв’язки між колишніми колоніями та метрополіями належать до особливих у системі міжнародних відносин
Матеріал друкованого видання
№ 30 (247)
від 26 липня, 2012
Олександр Мотиль: «Росії не вдасться відновити імперію, оскільки тамтешній режим не має ні «твердої», ні «м’якої» сили»

Вчорашнім імперіям важ­­ко розпрощатися зі своєю великодержавною спадщиною, відмовитися від нав’язування власної моделі розвитку колись підкореним народам, позбутися численних ідеологічних нашарувань, міфів і стереотипів, які живлять постімперську свідомість. Водночас недавні колонії важко стають на шлях успішного розвитку, відкидають накинуті метрополіями комплекси меншовартості та неповноцінності. На тему відносин між ними Тиждень поспілкувався з професором Роджерського університету Олександром Мотилем, який розробив наукову теорію імперій та їхню типологію.

У. Т.: Які риси притаманні імперіям? Чим, скажімо, особлива   Російська?  

– Усе залежить від дефініції, яку я виробив. Імперії – спеціально структуровані політичні сис­­теми, в осерді яких лежить контроль центру над периферіями. Зв’язки між останніми не горизонтальні, а вертикальні й проходять не від колонії до колонії, а від колонії до центру. І ця виключна позиція центру є характерною ознакою будь-якої імперії.

 

У багатонаціональних державах є периферії, але тут вони мають власні регіональні культури, які відрізняються від культури центру. В імперії ж зазначені культури переважно уніфіковані.

У загальній типології імперій враховується, по-перше, кількість колоній, якими вони володіють, і залежно від цього є великі та малі. По-друге, те, чи колоніальні володіння розміщені віддалено від центру (наприклад, за океаном), чи поруч із ним. І по-третє (що найважливіше), чи є прямі зв’язки між колоніями, чи вони здійснюються переважно за посередництва центру. Якщо є, то можна говорити про м’яку форму імперії, якщо ні, то йдеться про її класичний різновид.

Коли я аналізував феномен Радянської імперії, яка, на мою думку, була однією з форм Російської (це не значить, що всі росіяни нею скористалися), то зіткнувся з унікальною формою імперії, яка всередині цементувалася тоталітарним режимом. Окрім класичної структури зв’язків по лінії центр – периферія була наявна також система, яка охоплювала всі сфери життя суспільства від економіки та культури до особистого життя людини. І тут певною мірою можна побачити ознаки класичної імперії. Наприклад, між республіками існували вкрай обмежені контакти, а більшість із них проходила через Кремль. Можна тільки поглянути на спосіб організації системи транспорту: переважна частина літаків курсували через Москву. І це дуже типово для імперії. На підставі тієї моделі можна стверджувати, що імперії починали розпадатися в той час, коли горизонтальні зв’язки між периферіями ставали інтенсивнішими, ніж вертикальні.  

Британська імперія за такою схемою відрізняється від Російської лише в тому, що її колонії розміщувалися далеко від метрополії. В обох випадках йшлося про політику асиміляції та денаціоналізації підкорених народів, використовувались автохтони в колоніальних адміністраціях, які забезпечувалися певними економічними та політичними преференціями, домінувала схожа ідеологія

У. Т.: Які відмінності в доланні колишніми народами-метрополіями свого імперського синдрому (комплексу)?

– Тут ключову роль відіграє час розпаду імперій. Якщо остання зазнає краху протягом кількох десятиліть, як, наприклад, у випадку з Французькою та Британською колоніальними державами в середині ХХ століття, то імперські еліти, як і панівна нація, поступово звикають до цього факту, хоча інколи прощання є вкрай болісним. Водночас коли відбувається колапс – ми це бачили у випадку з Російською імперією 1917 року, Німецькою 1918-го чи Радянською 1991-го, то в народу – еліти спостерігається справжній шок, спричинений різким розривом колишніх зв’язків із периферіями. Однак головна тут ментальна складова: усі ідеологеми і міфи, які були основою легітимізації імперії, існують і після розпаду (дегенарації) великих держав. І тут виникає сильне бажання відновити контроль над колишніми територіями. 

У. Т.: Наскільки сучасну Росію можна вважати латентною (прихованою) формою імперії? 

– Теперішня Росія не є імперією за свою суттю. Так, тут є авторитарний режим у багатона­­ціо­­нальній державі й навіть присутні окремі елементи описаної мною імперської політичної структури у відносинах центру з периферіями. Але, як на мене, цього замало, щоб назвати РФ імперією.. Це все одно що сказати: США також є імперією, зважаючи на особливий статус Пуерто-Рико. Та водночас уже понад 20 років кремлівські владні еліти намагаються зберегти певні форми контролю над постімперським простором за допомогою СНД, ефемерного «Русского міра» чи Євразійського союзу, використовуючи енергетичні, політичні, мовні чи церковні важелі впливу на колишні колонії. Однак тут я залишаюся оптимістом: мені здається, що Росії не вдасться відновити імперію. По-перше, питання в тому, чи Російська держава настільки сильна, щоб зберегти єдність РФ, а по-друге, чи вистачить їй сил, щоб долучити до себе пострадянські країни. На мою думку, режим там нежиттєздатний. Він занадто забюрократизований та корумпований і не має ні «твердої» сили, ні «м’якої», щоб притягувати до себе ці держави, які врешті-решт якось стали на ноги.

Та проблема в тому, що спроби Москви триватимуть доти, доки до влади там не прийде нова еліта або РФ зазнає великої поразки, яка змусить її відмовитися від реінтеграційних планів. Мені здається, що вона може стати сильною державою і без колишніх радянських республік, але для цього потрібні докорінні внутрішні зміни.

Читайте також: Юрій Шевчук: Сучасна Росія - корумпована бездуховна країна

У. Т.: Чи можна стверджувати, що ХХІ століття стане вільним від таких форм, як імперія та колоніальне гноблення? Чи можливе їх відновлення у різних варіаціях?

– Згідно з моєю моделлю зробити це було б важко. Річ у тому, що через розвиток технологій зв’язки між периферіями важко контролювати з центру. У вік імперій Британія, наприклад, ще могла тримати в ізоляції водночас Індію й Австралію і вони були змушені контактувати тільки через Лондон. Тим більше це відбувалося в тоталітарному СРСР, де не було доступу до засобів масового зв’язку . У сучасному світі не тільки з появою інтернету, а й з усіма змінами, що відбулися за останні десятиліття, це зробити практично нереально. І водночас можлива гегемонія, яка сьогодні існує у вигляді, приміром, домінування США у деяких регіонах.

У. Т.: Яка роль креольських еліт у постколоніальних трансформаціях? Чи можуть вони запропонувати країні ефективний шлях до подолання імперського спадку?

– В умовах посилення зв’язків між периферіями та розпаду імперій креольські еліти перетворюються на своєрідні національні і починають більше дистанціюватися від центру, апелюючи до національно-визвольних ідей. Інколи це робиться щиро, а найчастіше ті люди є типовими опортуністами, що намагаються пристосуватися до наявних змін. Це можна спостерігати на прикладі верхівки колишніх республік (колоній) як Радянської, так і Французької, Португальської чи Іспанської імперії. Звичайно, така верхівка не є повноцінною, однак її дії в момент колапсу імперій забезпечують незалежність колишніх колоній.

Це універсальний тренд, і ми можемо взяти для прикладу розчарування, які охопили країни Африканського континенту після приходу до влади несформованого істеблішменту. Трохи краща ситуація була там, де представники корінного етносу могли навчатися у вишах Лондона чи Парижа, які підтримували широкі контакти зі світовою культурою.

Україна в цьому плані, звичайно, має неповноцінну пост­­радянську еліту, але вона ще не найгірша з усіх національних посткомуністичних верхівок. Український істеблішмент, на щастя, відігравав усе ж таки важливу роль у радянських органах влади і таким чином мав більший досвід керівництва. Окрім того, треба врахувати формальне членство УРСР в ООН. Краща ситуація спостерігалася в країнах Східної Європи та Балтії, де була жива пам’ять про досвід національного державотворення у міжвоєнний період, а також великий ступінь автономії в соціалістичній системі, відчувався вплив з боку сусідньої Фінляндії чи Західної Німеччини.  

У. Т.: Наскільки успіх постколоніальних змін залежав від моделей та ієрархій відносин, вибудуваних в імперський період? 

– Багатьом британським колоніям, зокрема Індії, Пакистану, Гонконгу, Сінгапуру, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, вдалося створити ефективну державну модель. Визначальну роль у цьому відіграло те, що англійці змогли побудувати там правові відносини й накинути їм свою економічну систему – ринковий капіталізм.

У випадку України та загалом пострадянських країн цивілізаційної шкоди завдав не так російський колоніалізм, як радянський тоталітаризм, що знищив усі форми державності, законності та вільного життя. І після колапсу цієї системи довелося починати все з нуля: одночасно будувати і держави, і нації, і ринкову економіку, і культуру. Та різниця в пост­­комуністичній трансформації між пострадянськими та східноєвропейськими країнами полягає в тому, що перші після побудови державного організму на цьому переважно і зупинилися, застрягши в морі корупції та самозбагачення. Держава виступала джерелом наживи чиновників і лобіювання інтересів олігархів, які не були зацікавлені в економічному розвитку.

Постає питання: що робити? Я оптиміст, зокрема в тому, що стосується України: вона перебуває поблизу ЄС, і цей чинник є вирішальним для її майбутнього, адже країна залишається у фокусі зовнішньої політики провідних держав світу, на відміну від Африки чи навіть Південної Америки. Нею можуть часом нехтувати і легковажити, але про неї ніколи не забуде США чи ЄС. У довгостроковій перспективі найважливішою зміною в Україні буде її інтеграція до будь-яких світових структур, головне, щоб неросійських. Наближення до цих структур означатиме, що зовні вони впливатимуть і змушуватимуть ту неповноцінну еліту якось пристосовуватися до обставин. Це, звісно, нешвидкий процес, але в перспективі він матиме дуже значний ефект. Найгіршою для України є її геополітична ізоляція, яку ми спостерігаємо нині, але то лише завдяки режиму Януковича.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено