Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 серпня, 2012   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Сім кроків Януковича, які дають Кремлю надію на поглинання України

Зустріч Януковича з Путіним у Ялті (див. Тиждень, №29/2012) засвідчила, що останній обрав позицію вичікування: схоже, він сподівається, що його український колега власними діями створить достатнє підґрунтя для переходу нашої держави під цілковитий контроль Кремля
Матеріал друкованого видання
№ 30 (247)
від 26 липня, 2012
Сім кроків Януковича, які дають Кремлю надію на поглинання України

Якщо Банкова демонструє, що володітиме ситуацією і в ручному режимі коригуватиме напрямок руху країни, базуючись на ідеї «багатовекторності», то в Москві, судячи з тактичних дій, розраховують, що продовження наявних тенденцій у внутрішній та зовнішній політиці нинішньої української влади неодмінно призведе до ситуації, за якої на певному етапі опиратися тискові РФ стане неможливо. Відтак потрібно просто дочекатися формування критичної маси чинників, які зроблять Київ беззахисним. Янукович успішно рухається в цьому напрямку. Вочевидь, сам того не розуміючи, діями, що продиктовані власними інтересами, він підігрує Кремлю (цілеспрямований рух до авторитаризму, що вже призвело до його ізоляції з боку Заходу; насадження євразійської моделі стосунків бізнесу і влади, а це в українських умовах – див. пункт 5 – підштовхуватиме місцевих олігархів до Путіна тощо). Та водночас складається враження, що хтось із найближчого оточення постійно підкидає нинішньому президентові ідеї-рі­­шен­­ня, які його насправді мало цікавлять (оскільки це не додає йому електоральних балів), але реалізація яких також грає на користь імперських амбіцій Кремля. Йдеться, зокрема, про мовний закон, який веде до розколу країни чи, наприклад, знущання з Юрія Луценка, що посилює враження Заходу: Янукович обрав шлях Лукашенки.

У нинішніх умовах, на думку Тижня, такий сценарій – підпорядкування країни сусідові – цілком може бути реалізований уже найближчим часом.

1. Закручування гайок, порушення демократичних прав і свобод, прикладом якого стало ув’язнення політичних опонентів, безпідставне обмеження громадських акцій протесту й свободи зібрань, дедалі більший тиск на ЗМІ (останні факти: кримінальні справи проти інтернет-видання lb.ua та гендиректора телеканалу «ТВі»). Як свідчать тенденції останнього часу, з наближенням парламентських виборів усі ці ознаки увиразнюватимуться. У такий спосіб Україна самоізолюється від суспільств європейського типу й наближається до авторитарної моделі «суверенної демократії» російсько-білоруського зразка, що об’єктивно полегшуватиме її інтеграцію до нового імперського проекту Путіна у формі Євразійського союзу.

 

 

2. Політична ізоляція з боку ЄС та цивілізованого світу загалом, що є наслідком попереднього кроку влади. Вперте ігнорування Януковичем вимог європейських держав дотримуватися демократичних цінностей та прав і свобод людини поволі розширює коло прихильників повної ізоляції нинішнього українського режиму й робитиме більш аргументованою та переконливою їхню позицію. У разі, коли влада вдасться до кардинального викривлення електоральних симпатій громадян під час жовтневих виборів до парламенту та придушення (цілком прогнозованих за таких обставин) масових протестів, Україна ризикує остаточно втратити імідж «єдиної великої демократії на теренах СНД», а Віктор Янукович – залишок аргументів, які нині змушують європейців відрізняти його від Лукашенки. «Білорусизація», поза сумнівом, вигідна Кремлю.

Як і прогнозував Тиждень (див. № 29/2012), парафування економічної частини Угоди про асоціацію (зону вільної торгівлі) чи лібералізація візового режиму є лише спробою ЄС надіслати сигнал, що там тримають двері для України відчиненими, однак виключно за умови, що відбудеться зміна політики вітчизняної влади або її самої. Зокрема, в інтерв’ю Центрові Разумкова президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу та верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон підтвердили, що набуття чинності Угоди про асоціацію за нинішніх умов неможливе, «і ключ до руху вперед у наших відносинах перебуває в Києві, не в Брюсселі. Наша пропозиція – на столі, що видно з парафування Угоди про асоціацію. Але фундаменту цінностей, необхідного для політичної асоціації, немає. Саме Україна повинна продемонструвати політичну волю, зробивши чіткі й конкретні кроки, щоб переламати негативні тенденції, які ми спостерігаємо від 2010 року».

3. «Окультуривание» України. Те, що закон Колесніченка – Ківалова, якщо він почне діяти, відкриває шлях для тотальної русифікації країни, а не захищає права регіональних мов і не підтримує статусу чинної державної, яскраво засвідчив нещодавній випадок у Рівному з регіоналкою Оленою Бондаренко, яка продемонструвала, що спілкуватись українською для неї обтяжливо, тим самим підтвердивши: запровадження закону КаКа потрібне, аби всі, хто користується мовою «міжнародного спілкування», як вона назвала російську, не мали потреби переходити на іншу. Представниця ПР навіть посоромила українців, які не знають російської мови, адже нею може звертатися до них народний депутат…

Керівництво РФ та особисто Владімір Путін не приховують, що саме російській мові й культурі як ключовим цивілізаційним маркерам та підґрунтю інформаційно-ідеологічної експансії вони відводять головну роль у реалізації неоімперських проектів на пострадянських теренах.

 

 

4. Федералізація України, що може призвести до її розколу. Політичний проект кума Владіміра Путіна Віктора Медведчука «Украинский выбор» з очевидними проросійськими гаслами набирає обертів без будь-якої протидії Банкової. Нещодавно Медведчук почав активно педалювати тему федералізації України. Йому підігрує кримський прем’єр Анатолій Могильов, який ініціював розширення повноважень Криму та місцевої Конституції аж до урівняння в правах із центральною владою в Києві. Ця сепаратистська ініціатива також не викликала адекватної реакції гаранта Конституції.

Єдиною користю від федералізації може бути розширення самоврядування. Саме такою є роль федерального устрою в більшості країн світу, котрі його мають. Натомість в Україні відповідні ініціативи озвучують із зовсім іншою метою – як інструмент консервування міжрегіональних відмінностей та диспропорцій, посилення ефекту «розірваної ідентичності». Головним мотивом її прихильників, по суті, є апелювання до різних цивілізаційних та геополітичних орієнтацій окремих регіонів, а це може свідчити, що за допомогою федералізації лише готують ґрунт, щоб дестабілізувати ситуацію, порушити територіальну цілісність держави.  Ймовірно, у такий спосіб іде підготовка до реагування на можливий прихід до влади проєвропейських українських сил, що загрожуватиме безповоротним розривом із російським євразійським постімперським простором.

 

5. Пряме підкорення українського олігархату Кремлю; втрата економічного суверенітету.

У державі активно насаджують євразійську модель відносин бізнесу і влади. Однак, на відміну від російського, вітчизняне суспільство категорично проти цієї системи. В таких умовах «українським» олігархам, яким, з огляду на їхній менталітет, прийнятна сусідська модель, вигідніше пристати на умови Путіна, аніж бути під Януковичем, – так надійніше.

Насправді «українські» олігархи ніколи не ототожнювали себе з нашою країною, а були й залишаються частиною пострадянської бізнес-еліти, яка прагне привласнити й максимально використати економічні ресурси «своїх» держав у власних інтересах, не створюючи жодного нового потенціалу для них. Окрім Ходорковского, путінська Росія має ще й Абрамовіча, Дєріпаску та ін., які можуть існувати в цілком комфортних умовах в обмін на відмову від втручання в політику та визнання свого холопського статусу щодо Путіна. Цю модель за певних умов здатна визнати цілком прийнятною більшість українських олігархів, які вже нині починають інтегруватись у сусідські ФПГ (що засвідчили продажі росіянам металургійних активів Тарутою, Пінчуком та ін.).

Водночас бізнес-групу Дмитра Фірташа чимало аналітиків розглядає як агента Газ­­прому в Україні, котрий має скупити стратегічні активи у пов’язаних та суміжних із газовим ринком сферах, а потім передати їх російському монополістові. Питання, схоже, лише в ціні, яку за цю місію дістане група (у вигляді коштів або, наприклад, міноритарних акцій Газпрому). Причому все це відбувається на тлі динамічного нарощування заборгованості НАК «Нафтогаз України» (днями компанія підписала договір із російським Газпромбанком про відкриття кредитної лінії на $2 млрд) та інших вітчизняних енергетичних компаній перед афільованими з Газпромом структурами, а планована реорганізація самого НАК може полегшити здобуття російським монополістом контролю над розподільними мережами в Україні, а відтак й інструментами тиску на споживача. Москва, окрім газової, фактично підсаджує Київ ще й на рублеву голку.

 

6. Авантюрна відмова від інтеграції до єдиної європейсь­­кої системи колективної безпеки (НАТО) й декларування нічим не підкріпленого нейтралітету, що відбувається на тлі цілеспрямованого ослаблення обороноздатності країни. Все це робить її беззахисною перед потенційними викликами територіальній цілісності та суверенітетові. Нехтування потребами армії, її комерціалізація (див. Тиждень, № 28/2012) спостерігається на тлі підвищення статусу російських військовослужбовців та нарощування військових видатків у сусідній країні, щó може мотивувати значну частину вітчизняних вояків прихильно поставитится до можливого потраплення під контроль РФ, з огляду на власні професійні інтереси.

 

 

 

7. Прогресуюча делегітимізація влади, яка набуде завершеного вигляду в разі спотворення електоральних настроїв суспільства під час парламентських виборів у жовтні. Дискредитація легальних методів може спровокувати невдоволену станом справ у країні більшість на пошук альтернативних способів перезавантаження влади. Особливу загрозу в цій ситуації становитимуть спроби антиукраїнських сил, підтримуваних Кремлем, використати інструменти прямої демократії (референдуму) з антидержавною метою, застосувавши маніпулятивні технології. За цих обставин загроза дестабілізації ситуації в країні та моделювання напрямку її розвитку ззовні, в інтересах неоімперського проекту Путіна, значно посилюватиметься.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
  • Тривала епопея з призначенням очільника Державного бюро розслідувань добігає свого кінця. Конкурсна комісія, яка понад рік проводила відбір кандидатів на посади голови Держбюро і його заступників, нарешті визначилася із прізвищами.
    17 листопада, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.