Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 липня, 2012   ▪   Олесь Олексієнко   ▪   Версія для друку

Вибір Литвина: позиція спікера щодо мовного законопроекту визначить його політичне майбутнє

Хоч би які були особисті міркування Володимира Литвина тепер і ролі в минулому, саме рішення щодо мовного закону забезпечить йому відповідне місце в історії
Матеріал друкованого видання
№ 28 (245)
від 12 липня, 2012
Вибір Литвина: позиція спікера щодо мовного законопроекту визначить його політичне майбутнє

Протистояння довкола мовного питання, спровоковане партією влади з передвиборчою метою (чого там більше не приховують), дістало минулого тижня неочікуваний поворот. Після того як закон Колесніченка – Ківалова було ухвалено з грубим порушенням процедури, ігноруванням запропонованих поправок та за відсутності спікера Володимира Литвина (який перед цим публічно гарантував, що голосування за ним не буде), останній демонстративно подав у відставку, заздалегідь попередивши, що мовного документа не підписуватиме. Рада її не прийняла (регіонали послалися на емоції голови ВР, який, мовляв, ще може одуматися), тож питання «парламентської кризи» (як окреслив ситуацію сам спікер) зависло в повітрі. 

Читайте також: Основа цивілізаційного вибору (частина 1) та (частина 2)

ВІДПРАЦЬОВАНИЙ МАТЕРІАЛ

10 років тому Володимир Литвин прийшов у парламент саме як людина, що насамперед мала узгоджувати та балансувати інтереси різних груп і політсил усередині створеного під вибори провладного конгломерату «ЗаЄдУ» та інших лояльних до тогочасного президента Кучми партій і депутатів. Потім спробував розвинути відповідні навички під час Помаранчевої революції та в останні півтора року роботи Верховної Ради у 2005–2006-му. Йому тривалий час вдавалося балансувати між представниками старої та нової влади і зберігати не лише посаду, а й політичну вагу. У 2006-му подолати прохідний бар’єр на парламентських виборах його політсилі не вдалося, але, за результатами дострокових перегонів 2007-го, що відбувалися в умовах політичної кризи, таки зміг потрапити до законодавчого органу, хоч і з найменшою фракцією. А парламентська криза восени 2008-го (зумовлена загостренням протистояння Ющенка і Тимошенко) дала Литвинові можливість повернутися у крісло спікера, яке він (в обмін на входження до пропрезидентської більшості) зберіг і після обрання главою держави Януковича. Заохочений цими успіхами, Володимир Михайлович часто став заявляти, що людини, яка могла б замінити його на цій посаді за наявних у країні політичних реалій, просто не існує і що він завжди буде головою ВР. Однак з’ясувалося, що в логіці концентрації влади Банковою «вічному спікерові» було відведено чіткий термін та умови використання, після вичерпання яких його балансуюча позиція ставала обтяжливою.

Події 3 липня засвідчили, що влада вирішила обійтися без Литвина. Джерела Тижня сходяться на тому, що він, найімовірніше, таки не знав про підготовку голосування мовного законопроекту (або це було погоджено в дуже вузькому колі). Основна версія – голова ВР поплатився за втрату контролю над фракцією. Бачення ж самого Литвина подій у парламенті зводиться до того, що його зрадили всі: регіонали, однопартійці та близькі товариші, як-от Адам Мартинюк. Причому під час зустрічі з фракцією в депутатів 4 липня, за його словами, було два варіанти пояснень підтримки мовного закону: не зрозуміли, за що голосували/не голосували, або отримали інформацію, ніби «з Литвином усе погоджено». Першу групу становлять парламентарії, які орієнтуються на мажоритарні округи в україномовних регіонах (Ващук, Шершун, Черній, Терещук, Шпак), а відтак, як і Литвин, після голосування заявили (щиро чи ні, наразі не зрозуміло), що насправді не підтримували згаданого закону. Другу – ті, хто не шкодує, що їхні голоси були зараховані за документ, і не мають наміру просити визнати їх недійсними. Їх репрезентує керівник фракції Ігор Шаров – колишній депутат ПР, що й досі має спільний бізнес із нинішніми біло-синіми. У цій групі й ті, кого, за інформацією джерел Тижня, контролює мільярдер-регіонал Василь Хмельницькийм (Павленко, Белоусова, Шмід, Гривковський, Ремез) або хто пов’язує свої виборчі перспективи з мажоритарними округами на півдні (Гриневецький, Баранов тощо). Литвин їм більше не потрібний, натомість дуже важлива згода на їх проходження з боку Банкової, а також не зайва підтримка російської мови в парламенті.

Читайте також: Регіонали-«безпрєдєльщики» не помічають безпомічних опозиціонерів

ЖЕРТВА ЧИ МАНІПУЛЯТОР?

Коментуючи свою заяву про відставку та критику тих, хто його зрадив, Володимир Литвин зазначив, що «в політиці завжди присутні емоції, однак це рішення було спокійним і виваженим». Що ж могло змусити його до такого радикального кроку?

По-перше, потреба у вчинку, здатному зберегти політичне обличчя та перспективу самостійного гравця, а не прислуги ПР. Означений мотив цілком міг бути посилений особисто-емоційним чинником: враженим самолюбством «назамінного і вічного спікера», котрого регіонали підставили після того, як він публічно поставив своє ім’я на те, що до осені законопроект не розглядатиметься, і запевнив: «Несподіванок не буде, це однозначно». За таких умов відсутність адекватної реакції з боку Литвина дискредитувала б його як людину, що не володіє інформацією про події в парламенті, і зводила б його роль у Верховній Раді до тієї, яку до останнього часу виконував у Києві Леонід Черновецький.

По-друге, Володимиром Михайловичем могло керувати прагнення упередити відставку з посади, яку заздалегідь готували регіонали після того, як спікер почав видаватися їм занадто непоступливим. Ще наприкінці травня після першої бійки в Раді через мовний законопроект Литвин запропонував розпустити ВР. У відповідь біло-сині почали розмову про переобрання її очільника. Чому цього досі не сталося? Тому що є норма про кворум у 300 депутатів (які мають взяти бюлетні) для голосування за відставку голови Верховної Ради. Щоб убезпечити себе від втрати посади, Володимир Михайлович мав би демотивувавати від підтримки такої ініціативи опозицію. Проте ухвалення мовного законопроекту в першому читанні, яке відбулося 5 червня, супроводжувалося шквалом взаємної критики між парламентською опозицією і спікером. Тож Литвин мав усі підстави побоюватися, що опозиція може таки підтримати його відставку: по-перше, щоб покарати, а по-друге, щоб спровокувати розкол коаліції та поставити під сумнів існування провладної більшості.

4 липня, наступного дня після ухвалення мовного закону Рада змінила процедуру голосування за відставку та обрання голови, скасувавши норму про кворум у 300 депутатів (відтепер достатньо буде тільки 226). Цілком імовірно, що Литвин дізнався про твердий намір більшості таки підтримати новий регламент напередодні, в день голосування за мовний закон, а відтак мав підстави занервувати і почати пошук «красивого» виходу із ситуації. Можливо, не просто так у виступі, присвяченому «зраді побратимів», він приділив питанню підготовлених регіоналами змін до регламенту не менше уваги, аніж ухваленому з порушенням процедур мовного документа. Це змушує замислитися над тим, який із цих двох документів більше роздратував Литвина, а відтак став справжньою причиною, а який лише приводом для публічного демаршу.

Читайте також: Жодної підтримки тимчасовому уряду!

ТЕСТ НА СПРОМОЖНІСТЬ

Спікер узяв паузу і калькулює ризики та можливості. Він уже заявив, що його відставка «прямо буде пов’язана з розглядом ситуації навколо мовного питання». Проте насправді вибір у нього залишається невеликий: цілковито заблокувати мовний законопроект у будь-якій редакції або, знайшовши красивий хід для власного іміджу, тонко підіграти ПР. У першому випадку доведеться піти на реальний конфлікт із Януковичем. Утім, попри втрати і ризики, такий хід міг би дати Володимирові Михайловичу шанс на політичне майбутнє як відповідального лідера, що спроможний поставити перспективи української державності понад особисті поточні інтереси. У другому випадку він може повторити шлях Мороза, зрадивши засадничу підвалину української ідентичності, до того ж органічну для нього особисто і важливу для більшості його виборців. При цьому він поступово може перетворитися на повністю контрольований (унаслідок наявності компромату та зречення власної політичної перспективи) гвинтик у системі президента, яким знехтують за першої-ліпшої нагоди.

Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов не виключив, що 31 липня може бути скликана позачергова сесія парламенту. У відповідь на заяву Литвина про відставку та відмову підписувати ухвалені за його відсутності закони, насамперед про мовну політику та зміну процедури обрання спікера, 5 липня регіонали у складі 51 депутата звернулися до КСУ щодо конституційності норми про необхідність кворуму в 300 парламентаріїв для перевиборів очільника Ради. Конституційний Суд із безпрецедентною оперативністю (уже наступного дня, 6 липня) надіслав до парламенту лист із проханням подати позицію ВР з цього питання. За інформацією джерел Тижня, КСУ готовий виконати покладене на нього партією влади завдання в максимально стислі терміни, щоб на анонсованій на кінець липня позачерговій сесії ВР було обрано нового спікера та підписано всі необхідні керівництву держави закони. Литвин, щоправда, уже надіслав до КСУ листа, у якому заявив, що «порядок і процедура обрання голови Верховної Ради є питаннями внутрішньої організації роботи парламенту, які не можуть піддаватися конституційному нормоконтролю», однак з огляду на історію ухвалення рішень цим судом упродовж останніх двох років видається сумнівним, що він відмовить владі.

За таких обставин єдиний шанс зберегти обличчя та політичну перспективу для Литвина – відмовитися від підписання мовного закону Колесніченка – Ківалова у будь-якому вигляді (навіть якщо він буде ухвалений відповідно до регламенту та з частиною правок, проти внесення яких із тактичних міркувань не заперечує навіть Віктор Янукович). Хоч би які були особисті міркування Володимира Михайловича тепер і ролі в минулому, саме його рішення щодо згаданого документа (по-справжньому заблокувати чи все ж підіграти) забезпечить йому відповідне місце в історії. Зробивши правильний крок, він може здобути шанс оновитися як політик і отримати нові політичні можливості.

Читайте також: Що буде через 10 років після прийняття мовного закону(прогноз)


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Інвестори бояться виходу Британії з ЄС, але вважають, що вона таки залишиться
    26 травня, The Economist
  • Як змінився образ Порошенка в очах Заходу за роки його політичної кар’єри
    26 травня, Віталій Рибак
  • Системні збої Каннського фестивалю
    26 травня, Катерина Барабаш
  • Про революцію в кабінетах, деокупацію та новий політичний клас Тиждень розмовляв з Андрієм Левусом, народним депутатом («Народний фронт»), головою підкомітету з державної безпеки Комітету з питань національної безпеки і ­оборони.
    26 травня, Роман Малко
  • Політв’язні в руках диктатора — це така собі вільноконвертована валюта, яку він притримує до моменту, коли треба поторгуватись із цивілізованим світом.
    26 травня, Дмитро Крапивенко
  • За інформацією джерел Тижня, проросійські кола просувають, в середовищі французьких політичних еліт, ідею непроголошеного обміну безвізового режиму для України на зняття або послаблення санкцій проти Росії.
    25 травня, Алла Лазарева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено