Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 липня, 2012   ▪   Сергій Грабовський   ▪   Версія для друку

Чи будуть покарані прихватизатори Гостинного двору?

Нинішня влада піднесла опозиції дарунок небаченої краси. І не лише влада, тобто Партія регіонів, а й її обслуга – комуністи, литвинівці й «тушки». І не лише політичній опозиції як такій, а й усьому громадянському суспільству, всім охочим до вільного й цивілізованого життя українським громадянам
Чи будуть покарані прихватизатори Гостинного двору?

Ідеться про Гостинний двір.

Той самий, що  на Подолі у Києві та який відтепер виключено з переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Оцініть-но багатоходівку ПР: виключили Гостинний двір з цього переліку в результаті голосування за законопроект «Про реалізацію соціальних ініціатив Президента України щодо здешевлення вартості іпотечних кредитів», складовою якого було питання врегулювання реєстрації майнових прав на об’єкти незавершеного будівництва. Це вже традиція нинішньої влади: під дахом закону, який стосується однієї групи проблем, вирішувати питання зовсім іншої групи проблем. На поверхні – благородна справа, копнеш глибше – знову дерибан. І яке в цьому контексті має значення те, що навіть пацієнти відомої всій Україні клініки імені Павлова ніколи не зарахували б Гостинний двір до незавершених будівель? Головне те, що пропозиція внесена, 256 карток в руках семи десятків руконогих істот із депутатськими значками проголосували «за», справа зроблена.

І не якийсь там нардеп від Партії регіонів вніс пропозицію, аж ніяк, а депутат від НУ-НС Олександр Клименко. «Із переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затвердженому Законом «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», виключити такий об’єкт: Гостинний двір, Київ, Контрактова площа, 4, охоронний номер 872», – таку пропозицію вніс під час другого читання закону Клименко, і вона була дружно підтримана при голосуванні.

А цим голосуванням, у свою чергу, були елегантно приховані незаконні дії Кабміну та Київради з приватизації Гостинного двору та його перебудови: торік уряд постановою від 15 серпня виключив споруду з переліку пам’яток архітектури, а столична рада 26 квітня цього року дозволила ПАТ «Укрреставрація» розробити проект реконструкції будівлі Гостинного двору під ТОЦ з гостьовою стоянкою. Мовляв, нічого страшного не станеться, зовні вона залишиться такою, як і раніше, не змінить своєї геометрії, однак її накриють скляним куполом, а всередині будуть магазини. І загалом це не справжня пам’ятка старовини, зведена 1809 року архітектором Іваном Григоровичем-Барським, оскільки її перебудували чверть століття тому…

Отож і Гостинний двір у належних руках, і беззаконня виконавчої та міської влади прикрите, і націонал-демократи скомпрометовані (бо ж депутатом ВР Олександр Клименко став як член Української народної партії – і досі на сайті Верховної Ради фігурує як такий), і культурна цінність споруди якщо не заперечена, то бодай обпльована. Що не кажіть, а політичні технологи ПР свої грубі гроші одержують недарма.

А тепер, віддавши належне розуму ляльководів «тушкованої більшості», поговоримо про їхню невичерпну дурість, органічно притаманну як тим із них, хто приїхав із Москви, так і тим, хто прибув із Донбасу. Бо ж і там, і там в основі всього лежить зверхність, презирство до «провінціалів» та «лохів», невміння і небажання бачити світ таким, яким він є, а не таким, яким має бути крізь московсько-донецьку призму. Так уже склалося, що ці риси притаманні навіть багатьом найкращим московським та донецьким інтелектуалам, від них вільна надто вже невелика кількість освіченої публіки з цих двох не так географічних, як історико-культурних «точок». І не використати таку світоглядну специфіку владної команди – просто гріх.

Отож – почнімо з кінця.

Так, справді, Гостинний двір був перебудований у другій половині 1980-х із одноповерхової неоковирної споруди він перетворився на двоповерхову в стилі класицизму. Але це не можна назвати новобудом: сучасні архітектори просто реалізували первинний проект початку ХІХ століття, який внаслідок фінансових проблем тоді не був втілений цілком. Інакше кажучи, ця споруда сьогодні така, якою була задумана два століття тому. І її перебудова («під скляним куполом») – це щонайменше знущання і з задуму Григоровича-Барського, і з тих киян, котрі не хочуть жити у Нью-Донецьку, тобто місті без історичного, крім хіба що совєтського, коріння. Й у підсумку маємо свідому руйнацію українського культурного середовища як такого.

У цьому сенсі дії умовно легітимного Кабміну, сформованого 2010 року всупереч Конституції України (фракції, які сформували більшість, не мали фактичної  більшості депутатів у своєму складі) та опертого на навряд чи законно перелицьований Конституційним Судом Основний закон виглядають чистим грабунком, так само, як і рішення вщент скомпрометованої Київради. І цей грабунок має за мету не утискати якихось бізнес-конкурентів влади чи її політичних опонентів – це просто «чистий» (точніше, вельми брудний) грабунок, побічною ціллю якого є приниження всіх киян, незалежно від їхньої рідної мови та ідеологічних уподобань.

Тепер стосовно автора поправки до закону. Так, Олександр Клименко обраний до ВР як націонал-демократ. Так, він не пішов із фракції НУ-НС. Так, він не голосує разом із більшістю. Так, те, що він із Донбасу, може нічого не означати. Але… Скажіть-но, скільки разів за час існування Верховної Ради нинішнього скликання правиця Чечетова подавала знак дружно голосувати за те, що пропонує котрийсь націонал-демократ? Це вперше чи вдруге? Отож маємо те, що маємо – спробу провокації та дискредитації націонал-демократів (я розумію, більше, ніж вони самі себе дискредитували, в цьому плані щось зробити навряд чи можна, але зазначена спроба, як на мене, самоочевидна).

І, звичайно, ухвалена ця поправка була у всіх «найкращих» традиціях партії влади, коли сім десятків руконогих депутатів голосують, знов-таки всупереч Конституції, за дві з половиною сотні начебто народних обранців (насправді, нагадаю вкотре вже, більшість у Верховній Раді, згідно з волею виборців, повинні мати ті дві політичні сили, перші номери списків яких нині відправлені до в’язниць і на яких вішають усе нові й нові гріхи. Втім, це вже політика, хоча… Значення тут мають не назви політичних блоків і не прізвища їхніх лідерів, а знехтувані «донецькими» та їхньою політобслугою результати народного волевиявлення. Зокрема й – безпосередньо! – у сенсі статусу Гостинного двору: 2009 року, коли у Верховній Раді була інша, хоч і нестійка більшість, при ухваленні відповідного закону його включили до числа об’єктів, що не підлягають приватизації…

А тепер питання, яке мали б винести на обговорення широкого загалу опозиціонери всіх ґатунків та структури громадянського суспільства: на поліпшення чийого конкретно життя спрямовані «соціальні ініціативи президента», якщо вони ґрунтуються на відвертому грабунку всіх жителів столиці, власне, і не лише їх, а всіх свідомих українських громадян?

Для абсолютної більшості громадян відповідь, думаю, буде однозначною…

Але є й інше питання: чи зуміють опозиційні політичні сили та структури громадянського суспільства використати дарунок у вигляді здійсненої владою з порушенням чи не всіх можливих законодавчих та моральних норм фактичної прихватизації київського Гостинного двору?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено