Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 липня, 2012   ▪   Спілкувався: Богдан Цюпин   ▪   Версія для друку

Підвалини націй: Ентоні Д. Сміт про минуле й сучасне націоналізму

Для більшості жителів Старого світу націоналізм є терміном, яким вільно послуговуються науковці, політики та публіцисти, для багатьох українців воно досі залишається ідеологічно-політичним тавром
Матеріал друкованого видання
№ 27 (244)
від 5 липня, 2012
Підвалини націй: Ентоні Д. Сміт про минуле й сучасне націоналізму

Від часів європейської «Весни народів» середини XIX століття націоналізм залишається ключовим чинником у суспільних та політичних процесах країн і рушійною силою на міжнародній арені. Тоді як для більшості жителів Старого світу самé це слово є терміном, яким вільно послуговуються науковці, політики та публіцисти, для багатьох українців воно досі залишається ідеологічно-політичним тавром. За радянських часів націоналізм був майже виключно «українським» і йшов лише в парі зі словом «буржуазний», щоб підкреслити його негативне змістове навантаження.

Читайте також: Націоналізм – явище європейське

Один із найавторитетніших європейських дослідників феномену націоналізму Ентоні Д. Сміт належить до вчених, які вважають, що такі явища, як нація та національна ідентичність, були рисою куди давніших цивілізацій: середньовічних і навіть стародавніх. У видавництві «Темпора» українською вийшла книжка професора Сміта «Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка». В інтерв’ю Тижню автор розповів про роль, яку відіграє сьогодні націоналізм, та про перспективи національної держави.

У. Т.: Який відтінок має націоналізм у сучасному світі – швидше позитивний чи негативний?

– Підґрунтя наукової теорії націоналізму дуже абстрактне. Вона проголошує, що світ поділений на нації, в кожної з яких особливий характер, історія, доля, що люди повинні належати до котроїсь із них, і що відданість їй мусить бути понад усе, що нації повинні бути вільні й наділені правом на самовизначення, і, нарешті, що мир та справедливість засновані саме на вільних націях. Так проголошує доктрина, яка не дає оцінок націоналізмові й не визначає ані його переваг, ані недоліків, окрім прагнення до свободи. Однак її часто поєднували з іншими ідеями певних націй, етнічних чи політичних громад, через що вона змінювалася. Наприклад, у Польщі була поширена ідея, що ця країна – розіп’ятий Христос, який має воскреснути. Сама собою така думка не є частиною доктрини націоналізму. У Франції вважали, що їхня земля – світоч цивілізації, раціоналізму, прогресу тощо, і те проголошували основою свого націоналізму. Але тут теж не йдеться про складову теорії. Кожна національна чи етнічна громада додавала до неї щось із власної міфології, тому націоналізмів є чимало. Хоча доктрина одна. Як можна визначити, чи націоналізм – це погано, чи добре, якщо націоналізмів таке розмаїття? Сама доктрина не має тих підтекстів, які притаманні конкретним варіантам.

Отже, на абстрактному рівні націоналізм не є ані позитивним, ані негативним явищем. А на конкретному – це значною мірою залежить від додаткових мотивів, ідей та понять. Так, чеський його різновид бути ліберальним і буржуазним. Інші були антиколоніальними, або ж націоналізмами робітничого класу чи селянства. Усе залежало від соціального складу певного народу.

Читайте також: Буржуазний націоналізм

У. Т.: Незважаючи на процеси глобалізації, національна держава досі залишається найстійкішим фундаментом самоорганізації суспільства. Але чи може в далекому майбутньому ця форма зникнути?

– Гадаю, ми є свідками трансформації класичних державних націй, бо кордони стають прозорішими, економічна взаємозалежність зростає. Однак маю сумніви у тому, що розпочався повний декаданс національних держав. Тим більше, не йдеться про зникнення націй. Відчуття належності до них стоїть окремо від існування таких держав, хоча останні цю самосвідомість, поза сумнівом, посилюють. Але навіть якби зараз їх скасувати, відповідні тотожності не зникли б. Це визнавав навіть Карл Маркс. Одна з його цитат проголошує, що «нації залишатимуться навіть у безкласовому суспільстві».

Що стосується минулого, то ситуація не така проста. Безумовно, доктрини націоналізму, яку я окреслив, не було до XVIII століття. Але нації та ідея національних спільнот були набагато раніше. Погляньмо бодай на середньовічну літературу, де ми натрапимо на описи, в яких виразно простежується національна належність, попри те, що певні країни ще не стали тоді національними державами. Наприклад, Італії не було, проте італійців вирізняли, так само як і французів чи німців. За мовою, звичаями, географією тощо. Часто це могла бути релігія, хоча в середньовічній Західній Європі суцільно домінував католицизм. Але на Сході протистояли між собою католицизм і православ’я. Кожна з цих ознак могла вирізняти народи. Та в основі націоналізму чи поняття нації лежить не окремо мова чи релігія, а насамперед відчуття спільноти, яке поділяють люди і яке розпізнають збоку. Його підґрунтя – це міф про спільне походження, хоча коріння осіб може бути різним.

Нам треба бути дуже обережними, коли ми стверджуємо, що нація, на відміну від націоналізму, – це стадія розвитку, притаманна лише капіталістичній добі. Крім того, я наголошую, що капіталізм був не єдиним важливим чинником у постанні національних держав. Існувало чимало інших, зокрема створення держапарату з бюрократичними інституціями.

У. Т.: Чи назвали б ви Україну типовим прикладом молодої національної держави, яка потерпає від характерних постколоніальних проблем у процесі свого формування?

– Мені здається, що Україна поділена на Схід і Захід, коли йдеться про історичну та культурну орієнтацію (але це характерно й для інших країн, як-то для Італії, де виразно розмежовані Північ і Південь). Це може бути причиною певних складнощів у процесі розбудови нації. Окрему українську національну тотожність часто виводять із XVII століття. У ХІХ її ознаки постали ще чіткіше у вигляді представників освіченого класу, поетів, прозаїків та ін. Був нетривалий період власної державності у 1917–1920 роках. Та є ще й інший чинник – «великий російський брат», тривалий тиск із боку Москви та росіян, які заперечують факт існування давньої української нації і стверджують, що вона просто різновид їхньої культури.

Читайте також: Націоналізм і постімперіалістичний синдром

У. Т.: Наскільки можна говорити про перетворення самої Росії на європейську національну державу, адже довго вона була імперією з дуже складною тотожністю. Владімір Путін – це приклад російського націоналіста чи радянського імперіаліста?

– Путін намагається розбудувати в Росії потужну державу. Я не думаю, що це буде імперія і що йому це дозволять зробити. Він готовий використовувати наявні засоби включно з нафтою, газом та іншими економічними важелями. Чи може Росія бути національною державою європейського зразка? Дуже важко сказати. Чи є такою Америка? Тут терміни дуже розмиті. Ми часто використовуємо західноєвропейські мірки, та я не певен, що це спрацьовує. Нам треба переосмислювати значення терміна «нація». «Держава-нація» – це дуже складний термін. В ідеалі він мав би означати, що одна нація має одну державу. Але якщо в державі їх є кілька різних, то це не так. Приклад – Британія. Я віддаю перевагу терміну «національна держава» (national state), а не «держава-нація» (nation state). В останньому випадку радше йдеться про те, що країна має якусь домінуючу націю і що існує легітимізуюча ідеологія націоналізму, яка лежить в основі держави. А це гнучкіший термін. Навіть у Франції, яку можна вважати еталоном у багатьох відношеннях, є такі національні спільноти, як бретонці, ельзасці, баски, що не визнають себе французами. Не всі вони повністю асимільовані. У світі лише кілька держав-націй. Цей термін більше підходить таким країнам, як Данія і Португалія, але не так багато інших є мононаціональними. За підрахунками одного з дослідників, їх у світі лише 10%.

У. Т.: Нобелівський лауреат у галузі економіки Майкл Спенс в інтерв’ю Тижню назвав націо­налізм одним із чинників у розбудові успішних економік. Чи можна на практиці застосувати теорії націоналізму для формування розвинутих суспільств?

– Теорій націоналізму багато. Але певні елементи його вивчення можуть бути корисні в цьому сенсі. Наприклад, я припускаю, що держава, поділена між різними етнічними групами, функціонуватиме з більшими труднощами, ніж та, в якій домінує котрась одна, – там суспільні процеси відбуватимуться простіше. Це не означає, ніби країна має складатися з єдиного етносу, однак існування домінантної групи сприяє визначенню фокуса на реструктуризацію держави відповідно до національних інтересів. Хоча я не певен, що є якісь конкретні уроки, котрі можуть бути корисні для наслідування. Наприклад, японський націоналізм склався в дуже специфічних умовах і був насамперед конкурентно спрямованим проти США. Важко взяти якийсь один елемент підходу до націоналізму і сказати, що можна його застосовувати всюди. Але важливо порівнювати різні моделі націоналізму. Саме в цьому полягає основне завдання його дослідників. Це також нагадує нам про загальні чинники, які підштовхнули до постання власне цього феномену й розуміння того, як нації еліт перетворилися на нації народних мас.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Ентоні Д. Сміт – професор Лондонської школи економіки та політології, президент Асоціації досліджень етнічності та націоналізму, редактор наукового журналу Nations and Nationalism («Нації та націоналізм»). Присвятив дослідженню відповідної теми більшу частину свого життя. Його перша праця «Теорії націоналізму» вийшла друком 1971 року. Згодом побачили світ іще півтора десятка книжок на цю тему.

Ентоні Сміт. Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка. – К.: Темпора, 2010

Хоча вияви націоналізму й національної ідентичності зростали і згасали разом зі світовими війнами та іншими важливими подіями, ядро націоналістичної ідеології лишилося непорушним, відколи вперше втрутилася у політику в Західній Європі XVII ст. Відтоді вона зміцнювала давніші національні концепції та почуття і забезпечувала плани дій для етнічних спільнот, які прагнули стати політичними націями. Позбувшись своїх попередніх історичних оболонок, націоналізм став доступним для цілей народної мобілізації та легітимації на всіх континентах і, мабуть, далі виконуватиме цю роль, поки потреба в культурній ідентичності поєднана з прагненням утвердити суверенітет народу.

Читайте також Майкл Спенс: Для розвитку економіки також важливі національна ідея та чесність і талант лідерів


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено