Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 червня, 2012   ▪   Іван Галайченко   ▪   Версія для друку

Декоративний «вашингтончик»

Відшукуючи у можновладців риси патріотів і державних діячів, яких ті здебільшого не мають, журналісти й експерти роблять суспільству ведмежу послугу
Матеріал друкованого видання
№ 24 (241)
від 14 червня, 2012
Декоративний «вашингтончик»

Згідно з опитуваннями громадської думки, які проводять практично всі соціологічні служби, від двох третин до трьох чвертей громадян вважають нинішній напрямок руху країни неправильним. Експерти змагаються в дотепності, характеризуючи сьогоденний статус України на міжнародній арені: «багатовекторна ізоляція», «м’яке ігнорування», «видалення з поля» – це ще не найсуворіші характеристики.

Читайте також: Янукович крокує від «багатовекторності» до самотності

Справді, важко інакше коментувати стан влади, яка досягла досі небаченого: об’єднала суспільство у ставленні до себе й домоглася одностайності (хай навіть вона пов’язана із принципово різними причинами) у ставленні до офіційного Києва в усіх провідних столицях – від Вашингтона й Брюсселя до Москви. Принаймні, офіційні заяви посадових осіб впливових країн та організацій світу вказують на одні й ті самі проблеми: вибіркове правосуддя, корупцію, руйнування інвестиційного клімату.

БАЖАНЕ ТА ДІЙСНЕ

Поряд із цим, однак, в українських ЗМІ з’являються матеріали протилежного змісту. В них вітчизняну владу змальовують схвально; провали пояснюють поганим ставленням до команди Януковича, а вимушені рішення трактують як одкровення геополітичної чи економічної думки.

Такі матеріали з’являються не лише у проурядових чи «олігархічних» ЗМІ. Подекуди на схожі думки можна натрапити і в поважних виданнях. Як-от у «Дзеркалі тижня», де в матеріалі з промовистою назвою «Семостійний Янукович» читача ніби підводять до думки, що українська влада «ставить на зоряно-смугасте»; промайнув навіть загадковий термін «пакет Обами – Януковича», який мав би передбачати щонайменше рівноправність стосунків.

Звісно, всім притомним людям хочеться жити в країні, якою керує свідома своєї ролі та обов’язків влада, а не група осіб «відповідної біографії», яка навіть не розуміє масштабу й рівня завдань, які береться вирішувати. Приємніше думати, що там, на горі, будують якісь плани, усвідомлюють реалії внутрішньої та міжнародної ситуації, мають снагу до багатоходових комбінацій – причому з метою не дістати контроль над черговою галуззю, а реалізувати національні інтереси.

Однак видавати бажане за дійсне – і наївно, й небезпечно. Тим більше тоді, коли влада немов заходилась спростовувати підозри у власній адекватності – і в питанні статусу мов, і бізнес-клімату, й підготовки до виборів. Коли вона робить кроки, які полегшують зовнішнє втручання у внутрішні справи і ставить під загрозу власне суверенітет країни.

Адже ілюзія «нормальності» може бути тією соломинкою, яка втримає нинішню команду – з її антиукраїнським в усіх сенсах порядком денним – на плаву. Тоді, коли й без того найімовірніший прогноз на кінець цього року – це посилення позицій партії влади в парламенті через фальсифікації та розбрат в опозиції. Тож навіщо створювати їй імідж інтелектуальної спроможності – легітимізуючи заодно те, що робиться в країні?

З іншого боку, риторичних питань і «плачів Ярославни» за долею держави Україна бачила вдосталь. Вони також не допомагають виправленню ситуації. А посприяє йому натомість тверезий аналіз дій режиму – такий, що спиратиметься на розуміння його сутності.

Читайте також: Імітація замість реформ

ЧИ МОЖЛИВИЙ РУХ ПРОТИ ПРИРОДИ?

Тиждень уже звертався до теми безперспективності «реформ» у виконанні нинішніх можновладців. Річ у тім, що виведення країни з кризи вимагає кроків, прямо протилежних базовим інтересам та конкретним діям української влади.

Так, ефективність управління вимагає боротьби з корупцією і створення правил гри, що рівні для всіх і захищені неупередженим судом. Інакше не буває – доведено прикладами Сінгапуру, Гонконгу, Грузії та інших країн, досвід яких так старанно «вивчають» українські керманичі. Але для проведення таких реформ необхідно відмовитись від задоволення використовувати суд для політичних порахунків, від монополізації ринків у руках «Сім’ї» чи однієї найбагатшої людини, від сприймання правоохоронців як важеля впливу на конкурентів.

У жодній країні монополізація не уживалась із довгостроковим стійким розвитком, а вибіркове правосуддя – зі зростанням інвестицій (бо «інвестиції» з Кіпру й подібних місць недовговічні). До речі, уряд не мав би поспішати розподіляти «бонус» у 6 млрд грн, нібито обіцяний великими західними компаніями, які отримали право видобувати енергоносії в Україні. До підписання відповідних угод може минути більше часу, ніж видається урядовим представникам і деяким експертам. Адже йдеться про інвестиції, які мають діяти роками; жодна із впливових західних компаній – ані Shell, ані Chevron, ані Exxon Mobile – не поспішатиме з початком співпраці, доки не переконається, що: а) її умови зрозумілі урядові України; б) вони будуть незмінні, і їх не переглядатимуть під приводом «неправильного розуміння прав та обов’язків сторін».

Понад те, стосунки цих компаній з урядом будь-якої країни не пов’язані з відносинами її та керівництва США. Вважати, що компанії заходять в Україну завдяки таємничому «пакетові Обами – Януковича», – це переносити пострадянські владно-бізнесово-кримінальні схеми прийняття і впровадження рішень на міжнародну політику та економічні взаємини. Такі проекції вже не раз підводили й українських можновладців, і експертів.

«Багатовекторна ізоляція» стала, зокрема, наслідком того, що на Банковій (і в експертних колах, до яких там прислуховувались) складалося враження, що «все там, як у нас, – перескаженіють і проковтнуть». Віддзеркаленням такого підходу стали заяви МЗС у тому дусі, що «відносини між державами важливіші за долю окремої людини». Щось далі від того, як мислять західні політики, придумати важко.

Сподівання на те, що з Януковичем матимуть справу через виняткову геополітичну важливість України, її багаті надра й щедрі лани – здебільшого родом із романтичного початку 1990-х. Джордж Сорос колись назвав це «торгівлею геополітикою» і закликав українське керівництво припинити ці спроби, поки не пізно. Але міф виявився живучим і під нього підганяють факти. Утім, якщо їх просто підтасувати під потрібну відповідь, нічого доброго з цього не вийде. Сучасний світ справді жорсткий і навіть жорстокий – особливо для тих, хто дивиться на нього без розуміння його реалій.

REALPOLITIK ТА «ПОСТІЙНІ ІНТЕРЕСИ»

По-перше, ані українській владі, ані експертам не варто переоцінювати своє значення України в геополітичних розкладах основних центрів сили. Наприклад, у США питання зовнішньої політики практично ніколи не домінували під час виборів. Кандидати, які намагалися ставити на геополітику, програвали. Основні баталії точаться навколо внутрішньополітичних та економічних питань. При цьому дуже велику увагу кандидати приділяють «цінностям і стандартам», вишукуючи соломинку в оці опонента.

Як зазначають західні експерти, найменше, чого хочуть кандидати під час виборів, – асоціюватися з енергетичними транснаціональними компаніями чи підтримкою закордонних диктаторських режимів. Зважаючи на жорсткість американської президентської кампанії, важко уявити, що Обама ризикував би підтримувати Януковича, лобіюючи при цьому інтереси великих енергетичних ТНК.

Зрештою, йому те й не потрібно: гроші вкрай потрібні саме Януковичу і Ко, тому це вони радо йдуть назустріч і Shell, і Chevron, і (в перспективі) Exxon Mobile. Якоїсь підтримки з Вашингтона цей процес не потребує. Та й надто спрощеним є погляд, що політика США – то лише обслуговування інтересів корпорацій. Якщо в останніх виникнуть проблеми, Сполучені Штати задіють усі важелі, щоби їм допомогти, але прихід на нові ринки і робота там – питання самих компаній. Вони мають бюджети, які перевищують ВВП України, тож не дуже потребують «пакетів» між політиками.

Читайте також:

По-друге, вітчизняні експерти часто проектують пострадянське розуміння «стабільності» на весь світ. Мовляв, західні демократії проковтнуть будь-який режим у країні, в якій зацікавлені. Проте такий підхід не враховує низки важливих чинників. За останні десятиліття концепції «реальної політики» і «постійності інтересів» пережили суттєві зміни, враховують такі «м’які» фактори, як легітимність режиму, суспільні настрої, гуманітарна безпека.

Читайте також: Україною керують за правилами «зони»

Режим, побудований на репресіях, конфіскації бізнесу й упередженому правосудді, є апріорі нестабільним, бо сам провокує протидію. Якщо остання не може реалізуватися через легітимні процедури (змагальні вибори), рано чи пізно вона призведе до насильства. Держави, які будують стратегії дій на десятиліття, не можуть задовольнятися тим, що в країні певна група осіб тимчасово тримає всі важелі у своїх руках. Занадто часто практично в усіх регіонах світу така «стабільність» оберталася різкою і непередбаченою зміною влади.

Саме з цим пов’язується жорсткість США і ЄС у питанні стандартів виборів. Численні речники і публічно, і в приватних розмовах попереджали українських можновладців, що спроба «вкрасти» вибори і таким чином підкласти міну під «стабільність» режиму буде вироком для відносин нашої влади з демократичним світом. А відтак їй годі сподіватися на підтримку ззовні. І ніяких «хвірток з кільця бойкоту» для Януковича ніхто не відчинить. Ані кредитів МВФ, ані системних інвестицій влада не отримає. І муситиме сама переживати всі економічні та політичні наслідки свого урядування.

По-третє, чимало вітчизняних оглядачів схильні переоцінювати роль і значення заяв та дій української влади у світовій політиці. Переговори в таких питаннях, як постачання енергоресурсів, ведуться роками й спираються на серйозну базу – взаємний системний інтерес і довготривалі очікування від співпраці. Підписання будь-якого протоколу про постачання газу ще абсолютно не означає власне його постачання.

І бізнес, і влада інших країн прораховують ризики, оцінюючи реальні дії наших можновладців. Навіщо вкладати в «альтернативні шляхи постачання енергоносіїв» в Україну, якщо вона не вживає прямих, лінійних заходів для зменшення залежності від Росії? Наприклад, запровадження економічно обґрунтованих цін на власні (із відповідною компенсацією тим домогосподарствам, які цього потребують). Чи ведення системної державної програми енергозбереження, стимулювання енергозберігаючих технологій? То чи зможе Україна справді гарантувати попит на «додаткові» енергоносії?

Як довели два останні роки, спорадичні спроби українського керівництва «забезпечити енергонезалежність від РФ» є не більш ніж імітацією, а їхня ефективність існує лише в уяві можновладців та експертів, яким хотілося бачити кращу картину (про це Тиждень не раз писав). Зрештою, своїми діями на чолі уряду та під час президентства Янукович недвозначно засвідчив, що веде країну саме в напрямку Росії.

Маючи радянську ментальність, розбудовуючи в країні російську модель відносин влади та суспільства, спалюючи всі мости для діалогу з більшістю українського суспільства та придушуючи силою усі вияви невдоволення та дії опозиції, нарощуючи конфронтацію з цивілізованим світом, Віктор Федорович не може дозволити собі бути не проросійським. У відносинах із Путіним він лише демонструє образу за те, що його не цінують як «свого», а все, чого прагне Янукович, зважаючи на його дії, – це знижка на газ для наближених олігархів, яка без системних змін в економіці України призведе не до зменшення, а, навпаки, до поглиблення залежності від єдиного джерела постачання газу – Росії – і в підсумку наближатиме нашу країну до повторення білоруського сценарію.

Тож українці, а особливо так звані лідери думок, не мають права на вибудовування образу «справжнього президента своєї країни» з того матеріалу, який нині контролює владу в Україні. Це може трагічно закінчитися для дезорієнтованого суспільства.

Читайте також: Реакція української влади на тиск з боку ЄС свідчить про її неадекватність та посилює російську загрозу


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено