Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Колишніх кадебістів не буває: лідери опозиції діють в унісон з владою

Події, які 5 червня супроводжували процес ухвалення закону про русифікацію України, засвідчили, що суспільство готове до радикального спротиву антиукраїнській політиці влади
Матеріал друкованого видання
№ 23 (240)
від 7 червня, 2012
Колишніх кадебістів не буває: лідери опозиції діють в унісон з владою

5 червня 2012 року має всі підстави увійти в історію як нескладений тест на спроможність української політичної опозиції загалом і, зокрема, тієї її частини, що нині є єдиною репрезентованою в парламенті. Понад 10 днів було у влади та опозиціонерів, щоб підготуватися до чергового розгляду мовного законопроекту Колесніченка – Ківалова (КаКа), який відкриває шлях для поновлення русифікації України на рівні державної політики. Беззаперечну перемогу здобула Банкова: при мінімально необхідних 226 за проект закону в першому читанні проголосували на вісім карток більше, а під стінами ВР захисників рідної мови не лише стримували численні загони правоохоронців, а й урівноважувала завчасно звезена та найнята на місці масовка, у своїй більшості далека від суті питання. А ось парламентська опозиція, як і побоювався Тиждень, вирішила «злити» й українську мову.

Читайте також: Плюс русифікація всієї країни…

ДИВНА «НЕУВАЖНІСТЬ»

За інформацією Тижня, щоб нагадати незговірливим тушкам (які погрожували не підтримати законопроект КаКа) правила гри, на які вони погодилися, перейшовши до більшості, було використано широкий арсенал традиційних для нинішньої влади заходів: залякування, погрози кримінальними справами, податковими перевірками підприємств, до яких вони причетні, та інші форми тиску, зокрема не лише на них самих, а й на родичів. У результаті вдалося не тільки компенсувати «внутрішньопартійну демократію» в ПР, актуальну напередодні мажоритарних виборів у західноукраїнських регіонах (за мовний законопроект не проголосували регіонали Василь Чуднов, Орест Муц, Петро Писарчук, Валерій Келестин та Сергій Головатий), а й сформувати необхідний запас міцності про всяк випадок (який одразу ж матеріалізувався у вигляді трьох заяв про відкликання голосів). «За» виступили майже три десятки екс-опозиціонерів, чимало з яких, зокрема Богдан Губський, у часи помаранчевих били себе в груди, доводячи свій патріотизм.

Проте головне значення для позитивного голосування мало те, що з «незрозумілих» причин більшості підіграло керівництво фракції БЮТБ, яку віднедавна очолює генерал спецслужб Андрій Кожем’якін. Доки біло-сині зміцнювали свої позиції в президії, опозиціонери взялися декорувати сесійну залу, розклавши на своїх секторах два національних прапори, один банер «Юлі – волю!» й один із драконом, чиї три голови (Табачник, Азаров і Янукович) видихають полум’я кольорів російського прапора. Натомість розпочати засідання Володимирові Литвину ніхто так і не спробував завадити. Коли спікер поставив на голосування мовний проект регіоналів і через 10 секунд на табло висвітилися 234 голоси «за», у спостерігачів, серед яких і кореспондент Тижня, навіть склалося враження, що ухвалили якийсь третьорядний документ, а не доленосне для України рішення, за яким ховається масштабний наступ на українську мову.

Відразу після того, як справу було зроблено, Володимир Литвин (який хоча й вів засідання і ставив законопроект на голосування, але за його результатами виявився… відсутнім!) оголосив перерву, під час якої «опозиціонери» змушені були панічно шукати виправдання своїй бездіяльності. Цапом-відбувайлом зробили таки спікера, мовляв, «ця політична проститутка, – як висловився один із бютівців, – своїм рішенням поламала домовленості про порядок розгляду питань. Домовлялися, що воно (мовний законопроект Колесніченка – Ківалова. – Ред.) буде третім, а Литвин переставив на друге». Відтак усе, що трапилося, – лише «трагічна випадковість». Проте насправді від самого ранку в кулуарах ВР було вивішено порядок денний, у якому законопроект про русифікацію значився першим, а приблизно о 9:20 технічна працівниця парламенту переклеїла аркуш на стенді й одіозний мовний законопроект перекочував на друге місце. Першим відтоді значилося питання про відхилення двох альтернативних мовних проектів, відкликаних їхніми авторами. Литвин справді не мав права знімати їх із розгляду пакетом (згідно з регламентом треба було голосувати двічі), проте це аж ніяк не виправдовує бездіяльності Кожем’якіна.

Читайте також Закон про мови: кількасекундне голосування, яке опозиція «не помітила»

КОЖЕМ’ЯКІН – ПОДВІЙНИЙ АГЕНТ?

«Це змова». «Решта, можливо, і не знала, і не розуміла, що відбувається, але Кожем’якін знав». «Кожем’якін у Клюєва на гачку», – можна було почути в кулуарах парламенту від деяких роздратованих депутатів-опозиціонерів. І справді, навіть якщо рядові опозиціонери дійсно є такими самими бездумними солдатами, як і їхні опоненти з ПР, що не здатні приймати самостійні рішення в критичний для країни момент, то чому вчасно не зорієнтувався їхній «генерал»? Адже перед оголошенням законопроекту Колесніченка – Ківалова чимало з них уже були біля трибуни, й атакувати президію великими силами було б справою кількох секунд. Зрештою, чому безпартійний (а отже, не підпорядкований «генералові») Андрій Парубій зрозумів, який документ ставить на голосування Литвин, а Кожем’якін ні?

Тим більше що, зважаючи на коментарі народних обранців, які з’явилися в українських ЗМІ, опозиція легко могла зірвати голосування карток своїх колишніх «соратників». За словами позафракційного Тараса Чорновола, «у сусідньому секторі з опозицією, у тій глухій кутовій ложі, десь 18 карток, які належать позафракційним депутатам чи тим, які взагалі не ходять до Ради… Плюс теж на стику бютівського сектора два десятки колишніх білосердечних та їхні картки. Це позафракційні, які також зараз не ходять на засідання. На них було накинуто кілька регіоналів, які натискали кнопки... Там спокійно можна було повисмикувати ті картки. Але вони домовилися і відверто продали цей закон».

Чому представники опозиції не виявили активності, а натомість і далі сонно стояли, ніби худоба, яку ведуть на забій? А надто з огляду на те що, як розповіли Тижню джерела в ній (пізніше це підтвердив і Арсеній Яценюк), була домовленість про зрив голосування через атаку на сектор тушок і виривання їхніх карток із «гнізд». Робити це мала «бойова група» з 30 осіб, але діяв лише позапартійний Парубій. До речі, як і під час ратифікації Харківських угод, коли, щоб зірвати засідання Ради, семеро представників нині об’єднаної опозиції повинні були кинути димові шашки, але при цьому дружньо «кинули» саме Парубія і країну?

Питання викликає і проведення «погоджувальної ради» за зачиненими дверима, на яку не пустили не лише журналістів, а й голів парламентських комітетів. У результаті вийшли такі собі консультації керівників фракцій, тобто по факту того ж таки Кожем’якіна із представниками більшості. Можливо, там домовлялися якраз про сценарій нової вистави? У цьому контексті постає ключове питання: кому насправді служить генерал СБУ Кожем’якін? Можливо, він на гачку у зв’язку із судовими переслідуваннями родичів? Чи просто в КДБ колишніх не буває?

Читайте також: Яких помилок припускаються захисники української мови, і як їм узяти ініціативу до своїх рук

ІМІТАТОРИ

У кулуарах з’явилася й інша версія: опозиційним політсилам «слизьке мовне питання» як кістка в горлі, оскільки змушує чіткіше розставляти акценти щодо принципових тем. Натомість у разі ухвалення такого закону з’являється можливість мобілізувати виборців за допомогою не підкріпленої жодними реальними діями декларативної боротьби проти антиукраїнської політики влади. Депутати від БЮТБ уже зараз намагаються розігрувати «лохторат» на двох із ПР, вкидаючи фактично обопільно вигідну цим політичним силам смислову пару «голосуйте за нас, бо, лише маючи переконливу більшість, ми зможемо остаточно вирішити мовне питання у ваших інтересах».

Водночас ті, хто не зміг захистити українську мову в парламенті, на публіку і далі виголошують геройські спічі. Зокрема, Андрій Кожем’якін цинічно заявив, що «на засіданні нашої фракції після голосування цього ганебного законопроекту було ухвалене рішення, що наша позиція однозначна: цей закон не буде прийнятий в українському парламенті за жодних обставин». А лідер об’єднаних Арсеній Яценюк, мимохіть визнавши, що «я знаю про те, що повинні були битися. І про те, що сьогодні опозиція проявила себе не у кращому плані, і це дуже серйозний урок для нас», відразу ж перевів стрілки на майбутнє, пообіцявши зірвати голосування за законопроект у другому читанні: «Такого закону, про другу російську, в Україні не буде! Ця битва нами не виграна! Але за нами буде перемога у війні!»

От лише після ганебної поведінки об’єднаних під проводом Кожем’якіна двічі поспіль – 24 травня та 5 червня – постає питання про відповідальність того ж таки Яценюка разом із його «генералами» й «кардиналами» в разі, коли з третьої спроби «закон таки буде». Чи вистачить їм тоді мужності й відповідальності визнати свою неспроможність і скласти із себе повноваження лідерів опозиції? Якщо ні, то це зобов’язані зробити рядові члени політсил, що входять до об’єднаної опозиції. Але чи знайдеться в її середовищі адекватна запитам суспільства на радикальні й кардинальні зміни альтернатива?

На відміну від попереднього голосування 24 травня, 5 червня «УДАР Віталія Кличка» виявив активність: чимало протестувальників із партійною символікою були присутні під час акції під Верховною Радою, прибув туди й сам боксер-політик. От лише очевидці із середовища оборонців мови були розчаровані однією ситуацією: в критичний момент, коли розпочався наступ беркутівців на учасників акції, бодігарди пана Віталія почали тиснути їх у спину, створюючи коридор для оперативної евакуації шефа з гарячої точки. Судячи з коментарів присутніх там громадських активістів, для більшості така поведінка символу українських перемог стала шокуючою несподіванкою.

Як і 24 травня, ознаки профанації простежувались також у діях ВО «Свобода». Активістів столичної організації партії цього разу доповнив потужний десант із областей, що навіть дало змогу провести виїзне засідання місцевих депутатів, яке ухвалило… звернення до Януковича з непридатною до реалізації, а відтак безглуздо декларативною метою: «…прийти і кинути йому в писок наше рішення й зібратись усіма об’єднаними силами, аби напрацювати систему бойкотів»,  як висловилася одна з перших осіб «Свободи» Ірина Фаріон.

Риторика свободівців справді була войовничою, ось тільки підтвердити ці декларації бодай якимись практичними заходами вони не поспішають. Хоча, наприклад, іще торік, коли вирішувалися менш значущі для долі країни питання, вони разом з «афганцями» й чорнобильцями штурмували будівлю Верховної Ради. Чи, скажімо, нещодавно виявили радикалізм під час гей-параду. Тобто саме ці «проблеми» є пріоритетними для політсили? А боротьбу з русифікацією керівництво «Свободи» розглядає виключно як елемент виборчої кампанії? Чи, можливо, у нього теж є певні домовленості з Банковою? Так чи так, а постійна імітація «Свободою» ультрарадикалізму за нинішніх умов більше допомагає дискредитації України за кордоном і грає на руку як вітчизняній, так і кремлівській владі, яка в особі таких патріотів має ілюстрацію до своєї тези про «небезпеку українського нацизму». І в такий спосіб українська ідея дискредитується й маргіналізується.

Читайте також: Опозиція демонструє пасивність у протидії небезпечним ініціативам влади

СУСПІЛЬСТВО РАДИКАЛІЗУЄТЬСЯ, АЛЕ ПРОВОДИРІ ВІДСУТНІ

Вітчизняні політики залежно від обставин нехтують українською мовою, хоча раз по раз використовують її захист як політтехнологію для збереження впливу на патріотично настроєний електорат. Як довго останній може заплющувати на це очі? Події 5 червня засвідчили, що дедалі більша частина суспільства бути «лохторатом» не бажає. Громадські активісти, які щодуху намагалися дистанціюватися від об’єднаної опозиції (у її лідерів не було охоти мобілізувати людей на захист української мови, відтак останні самоорганізувалися), під стінами парламенту демонстрували значно більше рішучості в готовності відстоювати базові підвалини національної ідентичності, аніж претенденти на лідерство в залі для голосування. В регіонах – у Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Харкові, Одесі, Кіровограді, Полтаві, Сумах – також відбулися самоорганізовані акції протесту проти русифікації України.

Вочевидь, проблема полягає в тому, що, на відміну від пересічних громадян, для Турчинова, Кожем’якіна, Яценюка з огляду на озвучувані впродовж останніх років заяви українська мова не є принциповою позицією. Показовий такий факт: під час акції протесту проти ухвалення мовного законопроекту влади Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов спілкувалися між собою російською (!). Постає питання: Арсеній Петрович комплексує з приводу своєї рідної мови, навіть перебуваючи на мітингу з її захисту, чи боявся, що співрозмовник не зрозуміє його? Не приховує, що відводить українській мові виключно формально-ритуальні функції, і лідер УДАРу.

НА РОЗДОРІЖЖІ

Країна рухається в дуже небезпечному напрямку. Події останнього часу засвідчили, що російські націоналісти таки цілковито захопили владу й гратимуть найближчим часом першу скрипку. Адже доки «серйозні хлопці» «роздержавлювали» та реприватизовували майно у своїх політичних опонентів, «клоунів» вони тримали на відстані, але коли виникла потреба в ідеологічному позиціонуванні Партії регіонів напередодні парламентських виборів, то проявилося справжнє антиукраїнське обличчя ПР. «Сім’я» та олігархи, звичайно ж, проти того, щоб їхній бізнес підім’яв під себе Путін, проте готові вибудувати в себе автономний варіант «Русского міра» (те, що автономним він не може бути за визначенням, стане зрозуміло пізніше).

Водночас дії опозиції залишають відкритим питання про її адекватність викликам, що постали перед українською державністю, здатність організувати для цього суспільство – й особливо загострюють питання уразливості лідерів відповідних партій до впливу ззовні, причому із-поза меж як політичного табору, так і держави. У фокусі уваги – роль засланих козачків у керівництві української опозиції, які без протидії всередині цих сил або вотуму суспільної недовіри їм самим у підсумку можуть довести країну до втрати суверенітету.

Водночас, як засвідчили події 5 червня, наше суспільство, можливо, й менше, аніж того хотілося б, але таки готове до опору і прагне радикальних змін. Більшість громадян усвідомлюють власну національну ідентичність, прагнуть позбутися ганебної спадщини совка та його пострадянської мутації. Однак вони не бачать, на кого можна орієнтуватись, аби перемогти нинішній режим, бояться, що виявляться знову розчаровані черговою зрадою їхніх очікувань «лідерами» опозиції, які насправді прагнуть лише використати протестний потенціал суспільства у власних цілях. Цим, до речі, пояснюється як порівняно низька мобілізація українців під час акцій протесту проти ухвалення мовного законопроекту, так і намагання громадських активістів, що все-таки зібралися під Радою, дистанціюватися під час цих заходів від політичних сил, які в парламенті щоразу очевидніше демонструють свою неспроможність у протидії владі.

Перед українцями як ніколи гостро постала дилема: або вони будуть остаточно підім’яті антидержавними силами, втратять залишки самоповаги й поступово перетворяться на безмовну біомасу в олігархічно-люмпенській моделі, яку нав’язувано країні разом із «Русскім міром», або посилять спротив і перейдуть у наступ, виборюючи право бути собою, і продовжать рух до європейського майбутнього. Одначе першим кроком на цьому шляху має стати звільнення опозиції від керівництва, якому чужі національні цінності українців.

«Родіна нє забудєт»

Голова думського комітету у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками Лєонід Слуцкій радісно привітав події у Верховній Раді, нагадавши, що «Росія зацікавлена в максимально високому статусі для російської мови… [що] стане додатковим імпульсом для розвитку російсько-українських відносин та інтеграційних процесів на пострадянському просторі».

Читайте також: Від русифікації до бідності


Матеріали за темою:

1
Де-факто запровадження російської як другої державної— 32.46%
 
2
Соціальний вибух, новий Майдан— 13.91%
 
3
Розкол країни— 31.06%
 
4
Підняття престижу української як "опозиційної" мови— 4.31%
 
5
Зростання популярності ПР— 2.92%
 
6
Все залишиться, як є— 15.34%
 
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено