Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Плюс русифікація всієї країни…

Спроби влади змінити мовне законодавство актуалізують проблему збереження української мови і необхідність цілеспрямованої державної політики щодо розширення сфери її вживання
Матеріал друкованого видання
№ 22 (239)
від 31 травня, 2012
Плюс русифікація всієї країни…

Найближчий пленарний тиждень у парламенті партія влади планує почати із розгляду проекту Закону «Про основи державної мовної політики». Його автори – відомий демонстративною українофобією Вадим Колесніченко та екс-голова ЦВК Сергій Ківалов – намагаються переконати українців і світ, що метою розробленого ними документа є лише захист мов національних меншин, пра­­ва яких за нинішньої ситуації нібито утискають. При цьому їхні соратники по партії висловлюють часто протилежні думки: від визнання того факту, що закон має на меті перетворити російську на другу, а де-факто єдину, державну мову в Україні (зокрема, Юрій Болдирєв, Анатолій Могильов), до відвертого окозамилювання. Наприклад, як «авторитетно заявляє» відома своїм умінням поширювати дезінформацію Ін­на Богословська, «текст законопроекту про мови погоджений із нормами, прописаними в Європейській хартії регіональних мов і жодним чином не претендує на наступ на українську мову, а захищає румунську, угорську, російську». Мовляв, «цей закон цілком європейський». Дарма, що Венеціанська комісія й уповноважений з прав національних меншин ОБСЄ розкритикували цей документ Колесніченка – Ківалова і зробили це саме тому, що його схвалення, на їхню думку, становитиме загрозу державній мові титульної, державотворчої нації, оскільки невиправдано звужуватиме сферу її вживання.

Читайте також: Законопроект Колесніченка-Ківалова робить українську мову бездержавною

Законопроект насправді має мало спільного із Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, оскільки на практиці він захищатиме не мови, яким загрожує зникнення, а насамперед вивищуватиме ту, яка за постколоніальною інерцією наразі є фактично домінуючою в Україні, тобто російську. За цим документом, для надання мові статусу регіональної достатньо 10% її носіїв серед всього населення адміністративної одиниці. За підрахунками авторів, із 27 регіонів російська мова стане регіональною в 13, зокрема й у столиці (!). Проте обмеження сфери функ­­ціонуван­­ня української мови поширюються навіть не на половину України, як це здається на перший погляд, а на всю її територію.

У разі схвалення цього законопроекту будуть скасовані всі ті нечисельні норми, які до того ж часто не виконуються, про розширення вживання української мови на радіо, телебаченні та в кінопрокаті. Наприклад, якщо сьогодні, видаючи ліцензії на мовлення, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вимагає від мовника відповідної квоти україномовного продукту, то згідно зі ст. 24 законопроекту «обсяги мовлен­­ня державною мовою, ре­­гіо­­нальни­­ми мовами або мовами меншин... визначаються самими мовниками», «трансляція аудіовізуальних творів здійснюється... державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій». У разі схвалення законопроекту українська ризикує повністю зникнути навіть із реклами, яка відтепер розміщуватиметься «державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця». Щоб зрозуміти, якою буде мова телерадіопростору за такого законодавства, достатньо пригадати, як це було до введення законодавчих вимог щодо розміщення державною мовою реклами та квоти на українську в телерадіоефірі.

В освіту пропонується повернути введену в радянський час із метою активізації процесу русифікації України норму про вибір мови навчання в школі за заявами батьків та учнів/студентів. Друкувати наукові роботи і писати кандидатські й докторські дисертації можна буде будь-якою (!) мовою, звісно ж, на вибір виконавців робіт. У такому випадку йдеться про повернення до стану тотальної зрусифікованості системи освіти й науки, що спостерігався напередодні розпаду СРСР.

Якщо по всій території України в разі схвалення проекту закону Колесніченка – Ківалова слід очікувати посилення русифікації, то в тих регіонах, де російська мова, згідно з цим документом, має отримати статус регіональної, цей процес вийде на фінішну пряму і за кілька десятиліть ситуація з українською на Сумщині, Дніпропетровщині чи Херсонщині нагадуватиме те, що нині спостерігається на Донбасі чи в Криму. Адже перелік сфер запровадження регіональної мо­­ви свідчить про те, що за формальної двомовності фактично єдиною офіційною мовою в них стане російська. Згідно із законопроектом Колесніченка – Ківалова на територіях, де російській мові передбачено надання регіонального статусу, мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та місцевого самоврядування, мовою офіційних оголошень, повідомлень може бути виключно регіональна. Понад те, її дозволяється застосовувати у листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня. Отже, на території, де буде запроваджена регіональна мова, посадові та службові особи, судді зможуть перейти на спілкування із відвідувачами, здійснювати судове провадження регіональною (зазвичай російською) мовою.

Читайте також: «Мовний» день у Раді: переляк Литвина, привид Клюєва і голосування кулаками

Є ще одна прихована загроза. Ухвалюють рішення про надання статусу регіональної мови, згідно із законопроектом, місцеві ради. І хоча чітко не визначено, які ради мають право на такі рішення, з Пояснювальної записки до документа можна зробити висновок, що це можуть бути будь-які ради. При цьому встановлюється перевага рішень обласних рад перед рішеннями районних та міських, селищних і сільських, що, до речі, повністю суперечить принципу місцевого самоврядування в Україні в частині поділу компетенції між радами, а крім того, взагалі не відповідає європейській традиції, яка регіональні мови локалізує на рівні громад (муніципалітетів).

Внаслідок цього часто май­­же виключно україномовним сільським районам у південно-схід­­них регіонах може бути нав’язано офіційний статус російської, ос­­кільки рішення про запровадження регіональної мо­­­­ви може бути схвалено на рівні областей (щонайменше в 10). Абсурдність такої ситуації дуже добре можна проілюструвати на прикладі багатьох україномовних райо­­нів Харківської, Сумської, Дніп­­ро­­петровської, Херсонської, Одесь­­­­кої, Запорізької, Миколаївської областей. Фактично йтиметься про поновлення їхньої цілеспрямованої русифікації на рівні державної політики.

Невиконане завдання

Насправді перегляд мовної політики необхідний. Однак метою має стати припинення абсурдної ситуації, за якої русифікація фактично тривала навіть у незалежній державі. А причиною цього було те, що за два десятиліття державне керівництво так і не взялося провадити справжню політику українізації країни, яка б мала і могла за той час, що минув від здобуття незалежності, забезпечити українській мові принаймні той простір вживання, який за відповідний час здобули естонська та латиська у власних державах. Натомість, за даними моніторингу сус­­пільно-політичної ситуації Інституту соціальної та політичної психології АПН України, в серпні 2006 року 25,5% українців на Заході та 19,1% у Центрі переконані, що становище української мови є так само скрутним, як і за радянських часів: загалом по країні вважали, що саме українська мова потребує державного захисту, 44,7% опитаних, тоді як щодо російської аналогічної думки дотримувалися майже вдвічі менше громадян – 25,3%.

Дивіться також фото: Бійка за мову у Верховній Раді

За такого стану справ шансів перетворитися на справді пов­­нофункціональну із деклара­­тив­­но-ритуальної українська ма­­ла замало. Як наслідок – зберігається цілковите домінування російської в бізнес-середовищі та ЗМІ країни, саме цією мовою пуб­­лікується більшість друкованої продукції, за винятком хіба що шкільних підручників (див. Тиждень, № 52/2011), вона і далі переважає серед бюрократичного апарату (принаймні в режимі «не на люди/відеокамеру»). Де-факто непропор­­цій­­но широко представлена російська в системі освіти. Якщо лек-­­

ції можуть читатися українською, то семінарські заняття і консультації часто відбуваються російською.

В умовах фактичного домінування російської мови поява законопроекту Колесніченка – Ківалова була, по суті, невідворотною, оскільки сам документ мав законодавчо закріпити, утвердити та поглибити нинішню ситуацію у мовній сфері. Тому незалежно від того, вдасться Банковій проштовхнути цей законопроект найближчого пленарного тижня (або в інший час до виборів) чи ні, ця проблема не буде вирішена, допоки не розпочнеться реалізація цілеспрямованої та системної політики, спрямованої на українізацію усіх сфер життя і регіонів країни. Така політика покликана перетворити українську на усій території країни на єдину і повноцінну державну мову як основу національної ідентичності. Якою б могла бути ця політика, Тиждень напише найближчим часом.


Матеріали за темою:

1
Де-факто запровадження російської як другої державної— 32.46%
 
2
Соціальний вибух, новий Майдан— 13.91%
 
3
Розкол країни— 31.06%
 
4
Підняття престижу української як "опозиційної" мови— 4.31%
 
5
Зростання популярності ПР— 2.92%
 
6
Все залишиться, як є— 15.34%
 
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено