Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Вибори-2012: архітектори режиму прирікають себе на повторення подій 2004-го

Проблеми і ризики, які очікують на найближчих парламентських виборах та після них нинішню опозицію, означені вже давно
Матеріал друкованого видання
№ 21 (238)
від 24 травня, 2012
Вибори-2012: архітектори режиму прирікають себе на повторення подій 2004-го

Однак з не меншими може зіткнутися влада. Щоб сформувати у нинішньому парламенті більшість під новообраного президента Віктора Януковича без дострокових виборів, Банкова зруйнувала усталений після Помаранчевої революції та грудневої політреформи 2004 року порядок речей. Для цього знадобилося рішення Конституційного Суду, яке дозволило «тушкування» парламенту під сильного, а скасування політреформи взагалі позбавило меж уяву окремих парламентаріїв про оптимальну конфігурацію та тривалість життя окремих депутатських об’єднань (не принципово фракцій чи груп). Відновивши виборче законодавство часів пізнього Кучми, щоб зберегти шанс на створення пропрезидентської більшості за рейтингу, нижчого ніж 20%, влада завершила реставрацію політичної системи, яка склалася в Україні на початку 2000-х років. Проте така більшість, як доводить український досвід, не вирізняється ні стійкістю, ні тим паче продуктивним потенціалом.

Привид «ЗаЄдУ»

10 років тому в Україні відбулися парламентські вибори за змішаною системою, які за партійними списками впевнено виграли опозиційні сили. «Наша Україна» Віктора Ющен­ка та «Батьківщина» Юлії Тимошенко отримали понад 31%, а провладні «За ЄдУ!» і СДПУ(о) – 18%. Проте протягом квітня – травня за активною участю лідера СДПУ (о) Віктора Медведчука (незабаром винагородженого за це кріслом голови Адміністрації президента) вдалося сформувати переконливу пропрезидентську більшість із депутатів-мажо­ри­тар­ників (як правило, бізнесменів, дуже вразливих до «аргументів» податкової та інших силових органів), а також за рахунок нестійкої частини нашоукраїнців. Штучно збита під фактично єдиний за тогочасною (і нинішньою) редакцією Конституції центр сили (Банкову) більшість затвердила спікером очільника списку «За ЄдУ!» Володимира Литвина, обрала віце-спікерів, поділила комітети й… розповзлася в окремі депутатські «квартири» за інтересами.

При цьому йшлося не лише про партійні клуби (сама «За ЄдУ!» була створена з чотирьох партпроектів). Велике значення мали й інші чинники. Мажоритарники, наприклад, могли об’єднуватися за територіальною ознакою (нинішній голова фракції ПР Олександр Єфремов, який тоді керував Луганською областю, напевне, досі з ностальгією згадує депутатську групу «Народний вибір» – першу й останню спробу «луганських» парламентаріїв вийти з тіні донецьких товаришів). Свої фракції або групи намагалися отримати й найбільші олігархи. Так, Віктор Пінчук міг похвалитися цілою «Трудовою Україною» – повнокровною фракцією тієї самої партії, яка за подальше десятиліття пережила цілу низку пертурбацій і врешті-решт перейменована з «трудової» на «сильну», з ініціативи Сергія Тігіпка розчинилася в ПР. Закономірним наслідком цього стала структуризація ВР за лобістськими інтересами. Усі ці уламки демонстрували лояльність до найсильнішого на той момент політичного гравця – президента Кучми, проте рівень дисципліни й оперативності ухвалення рішень був обмежений. Банкова для проведення потрібних рішень мусила то залякувати, то, прямо кажучи, підкуповувати «акціонерів» тих чи інших груп впливу. Іноді це було не так просто. У 2004 році в парламенті виникла така собі група «Центр» – фактично клуб ворогів Віктора Медведчука. «Центристи» – 17 осіб – заявили про вихід із прокучмівської більшості. Для декого фронда вилилась у кримінальні справи (наприклад, батька такого собі центриста Михайла Добкіна, навіть заарештували, проте після виходу останнього з групи все обійшлося).

За нинішньої Конституції і регламенту Верховної Ради цілком можливе повторення такого сценарію. Напруження між основними групами впливу в ПР посилюється, хоча поки що за традиціями цієї політсили і залишається переважно прихованим від широкого загалу. Нещодавно назов­ні прорвалися певні вияви конфлікту між досить наближеними до президента Дмитром Фірташем та Юрієм Іванющенком, з одного боку, та креатурою його старшого сина Олександра Януковича головним податківцем Олександром Клименком – з іншого. Джерела в Кабміні навіть стверджували, що незабаром можливе його звільнення з посади. Водночас, за іншою інформацією, «першим на звільнення» є начебто пов’язаний із Юрієм Іванющенком міністр АПК Микола Присяжнюк (він, нібито вирішуючи свої бізнес-питання, не врахував інтересів «вищестоящих»). У серйозному конфлікті з кимось зі «своїх» і заступниця голови АП Ірина Акімова – вона вельми емоційно відреагувала на поширений проти неї, як вона заявила, компромат людьми, наближеними до гаранта (історія про начебто вилучені в неї у німецькому аеропорту незадекларовані $100 тис.). Не до кінця зрозумілою залишається і ситуація з екс-віце-прем’єром Андрієм Клюєвим – після призначення його секретарем РНБО він втратив позиції у владі чи навпаки.

Не має хваленої регіоналами монолітності партії влади і в провінції. Наростає невдоволення в її місцевих організаціях у південно-східних регіонах. Залучення до неї нових людей у Центральній і Західній Україні та їх включення до партійного списку ще більше розмиють обличчя згаданої політсили. За нинішньої Конституції у різних груп впливу, присутніх у ПР, не буде жодних перешкод, щоб виокремитися і створити власну групу. За певних обставин таким шляхом можуть піти ображені на владу, зокрема спонсори тих, хто не отримає місця в партійному списку, адже їх на всіх не вистачить – коло претендентів за останні два роки значно розширилося, в тому числі за рахунок «тушок». Під питанням і стійкість останніх, які, ймовірно, принаймні частково таки будуть включені до списку, однак можуть виявитися слабкою ланкою за першого-ліпшого моменту. Литвинівці (якщо їм так чи інакше – за списком ПР чи за мажоритарними округами – таки вдасться пройти до парламенту) та комуністи, уже будучи «кинутими», шукатимуть шляхи продовження свого політичного життя в новій політичній реальності. З одного боку, позірна перемога Банкової на виборах змусить їх бути обережнішими, щоб не допустити цементування режиму, за якого їхня роль може виявитися ще меншою, ніж була у 2011–2012 роках, з іншого – ті самі комуністи матимуть значно кращу пропорцію з ПР за партійними списками, ніж тепер (можливо, навіть 1:3) і, не виключено, золоту акцію в майбутній більшості.

Мажоритарна пастка

На початку 2000-х окремою проблемою для влади були мажоритарники як такі. Парламентські кореспонденти часів пізнього Кучми пам’ятають постійні ремствування заможних і впливових, але позафракційних одномандатників на своїх партійних колег, які, мовляв, нехтують їхнім статусом і правами. Почасти йшлося про такі банальні речі, як кабінети в будівлях ВР. Але бували й серйозніші камені спотикання. Не в останню чергу саме через мажоритарників Кучма та Медведчук так і не змогли до Помаранчевої революції протиснути через парламент «політреформу», яка в підсумку відбулася лише за згоди Ющенка як елемент публічної частини його угоди з Леонідом Даниловичем. До гарячої зими 2004/05 року реформа кілька разів вносилась у Верховну Раду для остаточного ухвалення, причому вперше ще у квітні. Але постійно наражалася на глухий опір. Якщо вірні соратники і Ющенка, і Януковича вважали її непотрібною, бо вірили в перемогу своїх кандидатів на президентських перегонах, то чимало мажоритарників виступали проти перед­ба­­ченої політреформою про­пор­ційної системи виборів. І таки успішно її «валили»: дехто в день вирішального голосування міг раптово захворіти, а дехто, як, приміром, легендарний Олександр Волков, запізнювався до зали, бо «забалакувався з журналістками».

Чого варта зігнана силоміць більшість, остаточно стало зрозуміло саме в дні Майдану. Найвпливовіші депутати, які ще навесні підписували угоду про висунення Януковича в президенти, раптом з’являлись у коридорах помаранчевих штабів, убрані у відповідного кольору шалики. Особливо вразила готовність народних обранців негайно лягти під переможця, якого вони ще нещодавно картали з трибун як ледь не потойбічне зло. А за призначення 4 лютого 2005 року першого уряду Юлії Тимошенко віддали голоси 375 парламентаріїв, зокрема більшість членів фракції ПР та СДПУ (о)! З не меншим захватом голосували тоді депутати й за призначення міністрів та губернаторів, попри те що вони відбулись одразу ж після призначення прем’єр-міністра, а згідно з процедурою спочатку їхні кандидатури мав подати Ющенкові саме повноважний прем’єр.

Після відновлення мажоритарної системи провладні (на сьогодні) мажоритарники, висунуті окремими ФПГ, можуть створити власні групи, які демонструватимуть лояльність до глави держави, але, окрім цього, їх більше нічого не поєднуватиме. Очевидним є й те, що за умов подальшого падіння рейтингів нинішнього президента та Партії регіонів, яке тільки посилиться в разі активізації антисоціальної політики керівництва, зумовленої відкладанням низки непопулярних заходів на період після парламентських виборів, провідні ФПГ можуть почати розробляти альтернативні нинішньому режиму Януковича політичні сценарії. Відтак будуть зацікавлені дистанціюватися у парламенті в автономні групи з власним політичним обличчям, які серед широкого загалу сприймалися б як сателіти, але аж ніяк не як невід’ємна складова нинішньої влади. Адже саме в такий спосіб вони зможуть забезпечити собі в майбутньому порівняно безпроблемний перехід до табору переможців за аналогією 2005 року.

Інтриги додає активізація Віктора Медведчука, який був одним із архітекторів парламентських більшостей на початку 2000-х і водночас має давню історію непростих взаємин із нинішнім керівництвом держави та ПР. Зокрема, за інформацією Тижня, його повернення в політику може бути пов’язане з роллю потенційного інтегратора проросійських депутатів із різних фракцій та груп задля посилення внутрішнього тиску Кремля у непростих відносинах із Банковою. І дуже схоже на те, що це і є той самий політичний проект Путіна в Україні, про який попереджали деякі політологи. По-суті, йтиметься про модифіковану версію відомої погрози нового-старого російського президента Януковичу: «Якщо ви не дружите з нами, тоді електорат не дружитиме з вами». Валерій Коновалюк, який восени 2011-го вже намагався створити проросійську «міжфракційну групу» за вступ до Митного союзу, схоже, виявився недостатньо ефективним для цієї ролі.

Чимало з тих людей, які наприкінці року спробують сформувати більшість довкола політичної сили, реальний рівень підтримки якої в суспільстві уже давно упав нижче 20%, ніби мали б добре пам’ятати усі ризики, які нестиме реставрація політичної архітектури часів пізнього Кучми. Напевно, їм не бракує і розуміння всіх вад такої більшості. Проте в нинішніх реаліях вони, схоже, просто не мають вибору, який для них зводиться до дилеми: віддати владу поступово після парламентських виборів чи продовжити агонію всіма можливими і неможливими методами до остаточної розв’язки у 2015 році. Відтак інтрига, вочевидь, лише в «режимі жорсткості», тобто чи зганятимуть емісари Банкової депутатів у більшість будь-якими методами, щоб досягти максимального кількісного показника, чи все-таки обмежаться витонченими заходами, включно із пошуками шляхів залучення до більшості тих політичних сил, які зараз декларують свою опозиційність.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено