Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 травня, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Конституційна асамблея: запасний варіант для влади

Сумніви Банкової, що дедалі зростають, у можливості зберегти владу за результатами парламентських і особливо президентських виборів, схоже, змушують її активніше розробляти альтернативні сценарії, ключову роль серед яких відіграє зміна конституційного ладу
Конституційна асамблея: запасний варіант для влади

17 травня завершився розпочатий на початку року процес формування Конституційної асамблеї. Згідно з указом Віктора Януковича асамблея стане спеціальним допоміжним органом при президентові, що займатиметься підготовкою змін до Конституції. Очолював її до недавнього часу палкий прихильник нині репресованої Юлії Тимошенко – Леонід Кравчук.

Вочевидь, його призначення формальним керівником асамблеї мало би до певної міри завуалювати цілковиту підконтрольність цього органу Банковій, подати його як таку собі «раду політично незаангажованих фахівців та громадських діячів», а отже, створити враження, що в процесі підготовки конституційних змін вона діятиме виключно, як наполегливо запевняє Леонід Макарович, «відповідно до корінних інтересів українського народу».

Однак насправді склад асамблеї сформований із людей, більшість яких або перебувають у безпосередньому підпорядкуванні владній вертикалі, або з різних причин не зможуть у разі потреби опиратися тиску з боку Банкової. Секретарем асамблеї стала радник Віктора Януковича та керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації президента Марина Ставнійчук.

Решта членів – працівники Національної академії наук, галузевих академій та академічних наукових установ, інших наукових установ та вищих навчальних закладів, «профільних громадських організацій та незалежних експертно-аналітичних центрів», але виключно із тих, які «у встановленому Концепцією формування та організації діяльності Конституційної асамблеї порядку внесли президентові України до 16 квітня 2012 року свої пропозиції».

До речі,  Кравчук мріє про залучення до розробки нового проекту Основного закону одіозного Віктора Медведчука...

До складу асамблеї за задумом мали увійти представники політичних партій, включно із опозиційними. Проте останні від перспективи легітимізувати своєю участю діяльність владного органу, в якому вони мали б мізерне представництво (5–6%), відмовилися ще взимку. Леонід Кравчук тоді публічно відреагував на цей крок доволі скептично, мовляв, і без вас обійдемося, «для п’яти партій є квота на представництво. Якщо їх [представників опозиційних партій. – Ред.] не буде, то не буде ста членів, а буде 95. Але це зовсім не означає, що Конституційна асамблея не буде працювати».

Формально він, звісно, має рацію – асамблея працюватиме, однак результат її діяльності сприйматиметься думаючим суспільством не як результат певного громадсько-політичного загальнонаціонального консенсусу, а насамперед як черговий підготовлений для нинішнього президента проект змін державного ладу. Після жонглювань Конституційним Судом, яке спостерігається в країні протягом останніх двох років, це уже, мабуть, нікого  не здивує.

Після оприлюднення указу в опозиції підтвердили, що наміру делегувати своїх представників до органу із гучною назвою «Конституційна асамблея» не мають, інтерпретують її як «неконституційний орган», наголошуючи на тому, що вона є внутрішньою службою Адміністрації президента та ґрунтуються на тому, що за нинішнього Основного закону право змінювати Конституцію можна лише у Верховній Раді, а отже, і подібні консультаційні асамблеї мають створюватися при парламенті.

Хоча Леонід Макарович і запевняє, що асамблея розроблятиме, а не ухвалюватиме рішення про зміну конституційного ладу, відповідно не підмінятиме парламент, проте, цілком імовірно, що на Банковій, як і за часів Кучми та Ющенка, задумували її як механізм, який якраз мав би дати можливість подолати монополію Верховної Ради на внесення змін до Конституції. Наприклад, шляхом винесення проекту нового Основного закону на референдум та зробивши парламент більш поступливим.

Як показав попередній досвід, наприклад конституційного референдуму, організованого Адміністрацією Кучми у 2000 році, за включення до проекту кількох популістських пунктів та належної інформаційної підтримки отримати потрібне «за» на користь нової «розробленої в інтересах усього народу» Конституції, можна майже напевно. При цьому нічого не завадить включити до такого проекту кілька непомітних широкому загалу (серед якого, за даними соцопитувань, 80% ніколи не читали Основного закону), але принципових змін.

Проте відмінність від спроб попередніх президентів змінити конституційний лад в обхід передбаченої чинною Конституцією процедури полягатиме в тому, що тоді для цього не було достатньої «політичної волі» й були «гальма» у вигляді чутливості до міжнародної реакції. У нинішнього гаранта таких забобонів немає.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Хіт-парад 12-2, «Червона рута» в Севастополі, касети-фірмачі та інші радощі середини 1990-х
    22 липня, Сергій Харинович
  • Погодьтеся, вести довгі розмови про систему правосуддя в невизнаній «республіці» доволі дивно. Які закони можуть бути на території цілковитого беззаконня та невизнаності? І саме це найбільша перешкода з усіх можливих. Можна запастися ліками, можна подбати про харчі, але як можна будувати життя там, де не дотримують законів?
    22 липня, Вікторія Малишева
  • Сильна кураторська команда готує в Америці нову виставку сучасного мистецтва, яку вже готові «авансом» порівнювати з німецькою Документою. Втім, із останньою цьогоріч не все так райдужно, як прогнозували на початку літа.
    21 липня, Олена Кухар
  • Молоду людину араби називають словом «шаб» або «шаба». Множина «шабаб» (молодь) вживається дуже часто і в літературній, і в розмовній мові, а також у різних діалектах: «шабаб хоче того», «шабаб протестує», «шабаб мігрує».
    21 липня, Михайло Якубович
  • Ще з часів Середньовіччя університети вважалися особливим середовищем, а ті, хто там навчався, нерідко конфліктували з містом. В Університеті Болоньї перший студентський рух виник ще в XIII столітті, більше ніж за 500 років до того, як схожа солідарність з’явилася в будь-якому іншому університеті. Звісно, у студентів тієї епохи вимоги були значно меркантильнішими, ніж у їхніх наступників у XX столітті, й стосувалися передусім власної безпеки. Тоді вони ще не прагнули впливати на викладачів чи міняти світ.
    21 липня, Ольга Ворожбит
  • Як голосування за недоторканність викрило неформальні зв’язки в Раді, які можуть виявитися міцнішими за будь-яку партійну дисципліну
    21 липня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено