Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
4 травня, 2012   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

«Касетні скандали» по-українськи: гримить гучно, забувається швидко

Оприлюднення начебто знятого в камері Юлії Тимошенко відео – не перший скандал подібного роду в українській політиці. Судячи з досвіду, жодних наслідків він не матиме
«Касетні скандали» по-українськи: гримить гучно, забувається швидко

Безумовно, найбільш резонансним «політико-шпигунським» скандалом в Україні були і залишаються «плівки Мельниченка». Коротко нагадаємо фабулу подій: 28 листопада 2000 року лідер соціалістів Олександр Мороз з парламентської трибуни заявив, що володіє записами розмов найвищих посадовців того часу – президента Леоніда Кучми, голови його адміністрації Володимира Литвина, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, голови СБУ Леоніда Деркача – на яких вони обговорюють, як позбутися журналіста Георгія Гонгадзе.

Скоро сам зміст записів набув широкого розголосу і з середини грудня в Україні починаються масові акції протесту, які переростають у всеукраїнську акцію «Україна без Кучми» (УБК). Хоча ця кампанія, фактично, закінчилась 9 березня наступного року після масових сутичок на Банковій та затримання багатьох активістів, саме акцію УБК багато хто вважає предтечею Помаранчевої революції. Паралельно парламентська слідча комісія під головуванням нардепа Григорія Омельченка дійшла висновку, що на підставі плівок Мельниченка проти Кучми треба порушувати кримінальну справу. Генпрокуратура, яку тоді очолював Святослав Піскун, робити це відмовилась, але ініціативу проявив суддя Юрій Василенко, який порушив проти екс-президента справу одразу по 11 статтям Кримінального кодексу – однак ГПУ одразу її заблокувала. Тема «плівок Мельниченка» надовго згасла, сплеск цікавості до неї стався лише навесні 2011 року, коли проти Кучми знову порушили справу по вбивству Гонгадзе, а плівки Мельниченка визнали по ній речовими доказами.

Але невдовзі Конституційний суд поставив крапку в цій історії, заборонивши використовувати як докази дані, отримані незаконним шляхом (плівки Мельниченка підпадають під цю категорію, адже жодного дозволу на ведення записів екс-майор не мав). Остання згадка про них геть свіжа і стосується вже звинувачень Юлії Тимошенко у вбивстві Євгена Щербаня. Мельниченко заявив, що в нього є записи з кабінету Кучми, де обговорюється це вбивство – захист Тимошенко одразу ж зголосився отримати їх, але на тому історія закінчилась. Схоже, плівки Мельниченка стали вже винятково частиною новітньої історії України, залишивши українцям на згадку лише фрази на зразок «вивези його в Чечню на..й» і «команда боєвая, орли такіє, що делают все, что хочеш».   

Наступний скандал з таємним прослуховуванням розмов на вищому рівні стався в розпал Помаранчевої революції. Тодішній нардеп, а згодом голова Секретаріату президента Віктора Ющенка звинуватив голову кучмівської Адміністрації Віктора Медведчука, а також віце-премєра Андрія Клюєва, «підрахуя» Сергія Ківалова й інших в організації фальсифікації виборів. Як доказ він оприлюднив записи їхніх переговорів, які йому начебто передав хтось з офіцерів СБУ. З обвинувачених осіб боротися за своє ім’я зважився лише Медведчук і звернувся з позовом про захист честі та гідності до Печерського суду. За логікою Медведчука, якби суд взяв плівки до уваги, то під переслідування мав би потрапити сам Рибачук – за поширення отриманої незаконним шляхом інформації. Люди в мантіях ухвалили соломонове рішення – вказавши, що Рибачук, як нардеп, не зобов’язаний розкривати своїх джерел інформації, вони взагалі відмовились встановлювати автентичність записав і резонансний скандал швидко зійшов нанівець.

Невдовзі після відставки першого уряду Юлії Тимошенко восени 2005 року депутат Юрій Кармазін, нині палкий захисник екс-прем’єра, зачитав фрагменти розшифровки розмови, яка начебто мала місце між Тимошенко та олігархом Ігорем Коломойським та стосувалася приватизації Нікопольського заводу феросплавів. За словами Кармазіна, ЮВТ прямо зізналась, що «кришувала» олігарха за часів свого прем’єрства. Але більшого резонансу набула інша вкладена в уста Тимошенко фраза: «Ця біомаса мені повірить», де під «біомасою» мався на увазі український народ. Тоді Кармазін запевняв, що буде домагатися розслідування цих фактів та встановлення автентичності записів (які, щоправда, так і не оприлюднив), однак про цю історію досить скоро всі забули, за винятком хіба окремих опонентів екс-прем’єра, які полюбляли нагадувати виборцям її слова про «біомасу».

Згодом в центрі уваги опинилися записи «тушкування» опозиціонерів представниками Партії регіонів та їхніми сателітами. Перший інцидент подібного роду стався восени 2007 року, коли синьо-білі з усіх сил намагалися розвалити і без того хитку помаранчеву коаліцію НУНС та БЮТ. Кілька бютівців заявили, що регіонали пропонували їм до 10 млн. доларів за вихід за зраду свого лідера. Як доказ вони представили чотири відзняті на мобільний телефон відео. Але ті записи були вкрай низької якості, можливо, тому ця історія невдовзі забулася.

Однак через чотири з гаком роки фігуранти цього скандалу знову вийшли на арену – щоправда, вже по різні боки барикад. Так, на початку цього року бютівець Роман Забзалюк (один з тих, хто фіксував підкуп попереднього разу) оприлюднив кілька хвилин потай записаних розмов з лідером депутатської групи «Реформи заради майбутнього» (більш відомої як «фракція тушок») Ігорем Рибаковим, де той обіцяє загалом до мільйона доларів за перехід на бік влади і участь у фальсифікації майбутніх парламентських виборів. Ці записи швидко охрестили «плівками Мельниченка номер два», але їх ефект виявився куди скромнішим. Забзалюк вимагав порушити проти Рибакова справу за фактом хабарництва, у свою чергу, лідери «тушок» Генадій Задирко та Володимир Каплієнко (саме ті екс-бютівці, яких безуспішно намагалися перекупити в 2007-ому) звинуватили Забзалюка в шахрайстві та закликали притягнути його самого до відповідальності. Крапки над «і» в цій історії розставила Генпрокуратура, яка за наслідками перевірки взагалі не виявила факту злочину і охарактеризувала ситуацію як «політичну діяльність у Верховній Раді».

Між цими двома скандалами промайнув ще один – оприлюднення Михайлом Бродським інформації про розмову між Юлією Тимошенко та президентом Грузії Михайлом Саакашвілі, яка начебто мала місце за кілька днів до першого туру президентських вибрів 2010 року. На плівці, яку безпосередньо оприлюднив екс-заступник голови РНБО Дмитро Видрін (який, щоправда, одразу від усього відхрестився) йдеться про реєстрацію кількох сотень грузинів в якості міжнародних спостерігачів на виборах – потім ці люди начебто повинні були влаштувати масові провокації на користь Тимошенко. І Видрін, і Бродський пообіцяли тоді звернутися до силовиків, щоб ті з’ясували справжність записів, але ця історія теж швидко забулася в перипетіях виборчого процесу.

Отже, навряд чи варто сподіватися, що оприлюднення відео з камери Тимошенко матиме якісь наслідки, зокрема юридичні, і хтось понесе відповідальність за незаконне стеження за особою, ще й публікацію записаних даних (адже Пенітенціарна служба поспішила заявити, що відео справжнє). Тим більше, про саме відео на фоні побиття Тимошенко та загрози бойкоту ЄВРО вже мало хто й згадує.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено