Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 квітня, 2012   ▪   Ігор Лосєв   ▪   Версія для друку

Телефабрика з промивання мізків?

Незважаючи на всі заяви про бурхливе зростання кількості користувачів iнтернету, в Україні люди, яких умовно називають «партією телевізора», чисельно щонайменше у 2 рази перевищують «партію iнтернету»
Телефабрика з промивання мізків?

Отже, телебачення й тепер продовжує формувати погляди більшої частини суспільства. За винятком 5-го телеканалу і ТВі, решта телекомпаній, м’яко кажучи, не сприяють утвердженню демократії і правової держави в нашій країні. Йдеться не лише про окремі ще радянські пам’ятні дні, що збереглися після краху СРСР, коли не можна втекти від розмаїття комуно-тоталітарної символіки на телеекранах. У такі моменти здається, що нас знову повертають в часи якщо не Сталіна, то Брежнєва.

Треба сказати також про технології маніпуляції громадською свідомістю, полігонами для яких виступають ток-шоу на Першому національному, «Інтері» та ICTV. Щоправда, ці технології за всієї їхньої  підступності попри намагання пропагандистських стратегів і тактиків у період чи напередодні виборчих кампаній стають напрочуд очевидними. Прикладом може бути ток-шоу Савіка Шустера на Першому 13 квітня поточного року. В студію прийшов чільний діяч адміністрації В.Ф.Януковича, його «юридичний геній» і колишній соратник Юлії Тимошенко Андрій Портнов. Владний правник розповів про «докорінні реформи» в судово-правоохоронній системі України.

Цілком зрозуміло, що ця система викликає страшенне обурення в суспільстві і є больовою точкою. Саме тому вражаюча програма радикальних позитивних змін у цій царині могла б дещо врятувати підупалий рейтинг Партії регіонів. Адже мільйони українців вельми дратує беззаконня, корупція, знущання в МВС, прокуратурі і судах. Обурює феодальне право, що панує в державі, коли немає елементарної рівності всіх громадян перед Законом, коли для олігарха чи високопосадовця – один закон, а для пересічної людини – зовсім інший. Ця біда була й за Кучми і Ющенка, але сьогодні набула якихось зоологічних форм. Один лише дорожній терор безкарних мажорів чого вартий… А крім того людям в Україні дуже незатишно від того, що потрапити за ґрати можна з будь-якого приводу і без усякої провини. Та й вбити можуть у відділку МВС, не кажучи вже про тортури… А судовий процес за рівнем маразму і абсурдності може перевершити хрестоматійний «Процес» письменника Франца Кафки.

Що ж, пан Портнов, людина від природи недурна, правильно зрозумів, що є одним із найбільших тягарів на репутації Партії регіонів. Питання лише в тому, чи буде запропоновано реальні зміни чи ще один демагогічний симулякр? Спочатку прибульці з Адміністрації Президента почали розповідати, як порятує українців новий Кримінально-процесуальний кодекс, де записано багато хороших положень. Конституція СРСР зразка 1936 року, сталінська, також містила чимало чудових норм, таких, що ліві інтелектуали на Заході плакали від замилування. Шкода тільки, що слідчі НКВД не звертали на неї жодної уваги… Хіба цей новий кодекс приведе в суди, ГПУ і МВС нових людей? Чи є сенс ухвалювати обов’язкові правила гри в карти для шулерів? Ніякого поліпшення (і досвід реформ у Грузії це довів) в правоохоронній сфері не буде без тотальної чистки слідчого, суддівського і прокурорського корпусу. Цього Партія регіонів робити не буде, бо на всі суди, прокуратури і органи МВС донецьких усе одно не вистачить…

Нардепи від опозиції звернули увагу пана Портнова, що в Україні відбулася цілковита регіоналізація (на основі одного регіону) всієї правоохоронної системи, лише в 3-х областях прокуратуру не очолюють донецькі… Коли така кадрова політика здійснюється в країнах Африки, це називають «трайбалізм», від “tribe” - плем’я. Ми ще пам’ятаємо, як всілякі промосковські діячі розповідали нам страшні історії про «засилля» галичан в українській владі. То була зловмисна брехня. А нинішнє засилля «донецького племені» є медичним фактом. Між іншим, жодна цивілізована держава трайбалізму не допускає… Цікаво, що самі донецькі в студії таку кадрову політику захищати не стали, це зробив колишній трубадур Кучми журналіст В’ячеслав Піховшек.

Андрій Портнов урочисто обіцяв, що всіх суддів і прокурорів, не кажучи вже про слідчих, які тероризували невинних громадян, суворо покарають. Ясно, що треба було якось реагувати на виступи від мікрофону кількох жертв цієї системи, які відсиділи по декілька років за чужі гріхи. Можливо, що Партія регіонів, щоб посилити свої позиції на виборах до Верховної Ради, кине масам на розправу кількох «шісток» із правоохоронних органів. Знайдуть кількох не донецьких, а, може, й певною кількістю своїх пожертвують, адже влада вимагає жертв… Але закінчаться вибори і закінчиться тема. Обіцянки пана Портнова, це звісно, цяцянки, але поки що геть нічого не змінюється (а ПР мала на ці реформи два з половиною роки), по цілій Україні розкривається 98% злочинів (західні слідчі можуть остовпіти від такого суперрезультату!), але в Києві чомусь тільки 47%. Це чому ж столиця пасе задніх? А тому, що тут, де так багато журналістів (які, за словами заступника  генпрокурора Рената Кузьміна, «заважають працювати державним органам»), де іноземні посольства і міжнародні представництва, важко так натхненно фальсифікувати справи, як у провінції. Представники влади тужливо розповіли, як багато недоліків демонструє суд присяжних, натякаючи, що Україні цей інститут непотрібен. У порівнянні з тим, що коїться у нас нині, присяжні – це ідеальний  спосіб судочинства.

Портнов і Ко нарікали на судові помилки, але це свідома підміна понять, якщо говорити про нашу систему. Помилка – це коли дійшли неправильних висновків через певні об’єктивні обставини, трагічний збіг подій і таке інше. Коли свідомо фальсифікують справу і вирок -  то це не помилка, а злочин. Новий КПК не розв’яже проблему низького професійного рівня суддів, прокурорів і слідчих, адже виникає враження, що є дуже багато тих, хто «шиє» справи, але значно менше тих, хто здатен їх об’єктивно і грамотно розслідувати. На жаль, він (КПК) не позбавить прокуратуру тих величезних прав загального нагляду, які вона має ще з радянських часів. Та й права громадян на захист у цьому КПК суттєво обмежені, тепер захищати зможе тільки вузьке коло «реєстрових» адвокатів. І якщо в нашій бідній країні людина не має грошей на адвоката, її захист стає дуже проблематичним.

На загал, замість обговорення без перебільшення кричущих проблем права, а точніше безправ’я, закону, а точніше системного беззаконня в Україні, на Першому національному телеканалі відбулася передвиборна піар-акція Партії регіонів. Посполитим пообіцяли все зробити як слід, навести лад, якщо вони знову оберуть Партію регіонів до парламенту. Ясна річ, за кадром свідомо залишили, приховали той очевидний факт, що правоохоронна система є лише елементом усього державного устрою, який є надзвичайно близьким до державного устрою колишньої УРСР – СРСР, і страшенно далеким від соціально-політичної і правової практики європейських країн. А кодексів, конституцій, законів – можна малювати скільки завгодно безвідносно до реального життя. Прикро, що телебачення в Україні виступає великим імітатором дискусій, що стають псевдодискусіями, імітатором істини, що насправді обертається псевдоістиною, імітатором свободи, що є в дійсності антисвободою. Дуже показово, що Шустер намагався зупиняти всі спроби перевести розмову на феномен політичних репресій в Україні, мовляв, громадськості це нецікаво. Шустер не давав розвивати тему про нинішнє безкарне розкрадання держави, про корупцію найвищих урядовців, про підозріло швидке і величезне збагачення їхніх родичів. Себто він допомагав Партії регіонів уникнути  неприємних запитань про те, як сумістити «боротьбу за законність» правників з Адміністрації Президента з демонстративним порушенням такої щодо політичних опонентів регіоналів… Та й яка взагалі може бути законність там, де подвійні стандарти стали нормою?

Не менш знаковою у цей таки вечір була програма Євгена Кісєльова «Велика  політика» на «Інтері». Наприкінці її московський телеведучий запросив для обговорення значення для України історичної постаті царського прем’єра Столипіна таких знаних фігурантів як представник «великого друга українського народу» Костянтина Затуліна в Києві Владімір Корнілов і співавтор книжок Дмитра Табачника Віктор Воронін. Кісєльов уже не в перший раз демонструє схильність нав’язувати аудиторії обговорення провокативних для України постатей. Приводом стала спроба урядовців Російської Федерації презентувати Києву пам’ятник Петра Столипіна. До речі, в самій Москві цей твір улюбленого скульптора Юрія Лужкова, пана Церетелі оцінили вкрай низько через його естетичну недосконалість. Кісєлівські фігуранти негайно проспівали гімн Столипіну, затаврували українських патріотів, зокрема депутата Київради пана Бригинця, який активно протидіяв установленню московської потвори в Києві. В.Воронін чомусь дозволяв собі говорити від імені українського народу (!!!), доводячи, що патріотично налаштовані українці є меншістю навіть в Києві. Колишній член міськкому КПУ/КПСС (за інформацією його однокурсника, нині нардепа Олеся Донія) звинувачував усіх критиків Столипіна в прихильності до комунізму. Тепер це для товариша Вороніна вже погано… Не всі, кому не подобається Столипін, комуністи, і не всі, кому він подобається – демократи.

Воронін демонстрував зворушення тим, що столипінські військово-польові суди стратили лише (!) 640 осіб. Додам, за вельми спрощеною процедурою, коли говорити про правосуддя не випадає… Шукати логіку і доказовість у промовах Вороніна і подібних до нього – марна справа. Зокрема, співавтор Табачника дуже вихваляв Столипіна за те, що той нібито подолав у Російській імперії тероризм. Напевно, кращим доказом того «подолання» став постріл у Столипіна в Київському оперному театрі?

Ніякого об’єктивного обговорення цієї історичної особи Кісєльов не дозволив, зводячи все до провокативних гасел і штучних парадоксів на кшталт його «наївного» запитання: а чим Столипін гірше за Бандеру і Шухевича? «Дурненькому» Кісєльову можна відповісти: Столипін гірше тим, що був для України колонізатором і гнобителем, який робив усе, щоб Україна ніколи не стала вільною. Як відомо, Бандера і Шухевич робили  протилежне…

Між тим, чимало російських демократів і лібералів (зокрема конституційні демократи, «кадети») початку ХХ ст переконано вважали Столипіна ультрареакційним політиком, оборонцем деспотизму, стовпом самодержавного правління. Заслуги Столипіна в сучасному російському суспільстві абсолютно перебільшені. Російська імперія потерпала від двох величезних проблем, що зрештою і звели її в могилу: від аграрної проблеми і від національної. Реформи Столипіна не розв’язали першої і до крайньої межі загострили другу. Столипін не зліквідував архаїчне поміщицьке землевласництво, намагаючись уникнути цієї необхідності шляхом перекидання селянських мас, що потерпали від безземелля, на Далекий Схід та в Сибір. Чимало таких селян не змогли там облаштуватися і поверталися додому, не маючи засобів існування. Потім саме ці люди стануть соціальним резервом більшовиків у селі. Не вдалося Столипіну зруйнувати архаїчну російську селянську общину (не плутати з принципово іншою українською громадою). Російські селяни на схід від Уралу постійно відтворювали общину, цей прототип майбутніх колгоспів і радгоспів.

Столипін був феноменально реакційним діячем у сфері національної політики, де його ідеалом була тотальна уніфікація всіх територій імперії на основі російщеня неросійських народів. Він намагався скасувати автономію Фінляндії і обмежити права Польщі, заборонити діяльність всіх національних організацій. Між іншим, в одному з його указів було сказано про заборону інорідних організацій «в тому числі українських і єврейських, незалежно від переслідуваних ними цілей».

Ставити пам’ятник Столипіну в Києві означає ставити  пам’ятник імперії і царському самодержавству, що є приниженням України і українців. До речі, постійні провокації такого штибу, встановлення пам’ятників ворожих Україні діячів і пропаганда цього на ТВ є своєрідною формою виховання українців, виховання приниженням, що має за мету ліквідацію етнокультурних українських кодів і прищеплення самозневаги. Отже сьогодні «українське» телебачення (за незначним винятком) є потужним ментально-ідеологічним опертям антидемократичних і антинаціональних тенденцій в Україні, що сприяє постійному відтворенню авторитарних режимів, нескінченному блуканню країни в хащах застарілих, архаїчних форм політичної, економічної і духовної організації суспільства. Нинішнє ТВ у нашій країні – це справді «фабрика», тільки не промивання мізків, а зовсім протилежної процедури, що не очищує цей орган людського мислення,  а свідомо його засмічує. Багато бід і негараздів, що пережило українське суспільство за ці роки, є безсумнівною заслугою телебачення, що часто виступає засобом не стільки масової інформації, скільки масової ментально-інформаційної інфекції.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено