Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 квітня, 2012   ▪   Іван Галайченко   ▪   Версія для друку

Ініціалування: прогрес у стосунках України з ЄС можливий після зміни поведінки Києва

Після парафування політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС подальший прогрес можливий або після зміни поведінки нашої влади, або після зміни її самої
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Ініціалування: прогрес у стосунках України з ЄС можливий після зміни поведінки Києва

Проставляння підписів представників переговірних груп на окремих сторінках політичної частини Угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом (торговельну частину документа, яка містить 180 сторінок, іще уточнюватимуть і звірятимуть) мало би взагалі минутися непомітно, адже йдеться про пересічну технічну процедуру, яка лиш означає, що текст погоджено і його можна готувати до офіційного підписання.

Читайте такожПарафування угоди з ЄС: напівзачинено чи напіввідкрито?

Однак уперте небажання Банкової чути попередження Брюсселя про те, що для ЄС неможлива асоціація з країною, де застосовують політичні репресії, судова система виконує замовлення влади, а правоохоронці фактично є репресивним важелем, перетворило цю процедуру ледь не на головну сенсаційну новину від влади. Тоді як насправді нею було не так парафування (англійський термін точніший і зрозуміліший: initialing, «проставлення ініціалів»), як відмова від нього в грудні минулого року.

Українські дипломати, змушені прикривати зв’язок між відтермінуванням процедур щодо угоди і діями політичного керівництва держави, запустили версію про нібито її «технічну неготовність», та ще й… з вини ЄС. Звісно, підготовка документа обсягом понад тисяча сторінок займає чимало часу. Особливо тривалими є переклад його мовами ЄС (понад два десятки) і наступна звірка текстів юристами та (в частині Угоди про зону вільної торгівлі) економістами.

Однак швидкість їх виконання дуже залежить від політичної волі. Практично всі оглядачі відзначали високу якість роботи української переговірної команди і готовність європейської сторони завершити всі необхідні дії чимшвидше. Ще навесні минулого року йшлося про можливість навіть не парафування, а підписання Угоди про асоціацію. Але влітку розпочався суд над Тимошенко, процес над Луценком демонстрував дедалі більше ознак упередженості. При цьому наша влада запевняла ЄС, що буде знайдено «певний компроміс» у питанні політичних репресій і Тимошенко та Луценко зрештою будуть звільнені. Провідною вважалася версія про «декриміналізацію» відповідних правопорушень, у яких обвинувачували опозиціонерів.

Читайте також: Дітмар Штюдеманн про асоціацію України з ЄС

Далі українське керівництво продемонструвало нечуване нерозуміння основ сучасних міжнародних відносин, принаймні в тій частині, що стосується відносин у ЄС та очікувань європейських країн від сусідів. Століття Realpolitik – цинічного використання міжнародних відносин у своїх цілях – підвели європейців до розуміння, що найкращою для реалізації власних інтересів є якраз… чесність із партнерами. На довірі побудовані відносини між громадянами і державою в країнах ЄС, а також між членами Євросоюзу. Можливість, зокрема, покластися на слово є визначальною вимогою з боку ЄС до тих, хто прагне членства у ньому (або бодай «особливих відносин» із ним).

Така начебто наївність має під собою раціональну основу. У другій половині ХХ століття на Заході набула популярності так звана теорія ігор: розкладення дій людей та організацій на певні елементи з оцінкою того, наскільки кожен із них посилює чи послаблює позиції такого «гравця». І математично, і експериментально доведено, що, виходячи з вузькокорисливих мотивів, «гравці» можуть прийти до результату, який буде найгіршим для всіх. Джон Неш, один із дослідників, який продемонстрував цей процес, був удостоєний Нобелівської премії. У такому контексті довіра є способом вийти з глухого кута, начебто наперед заданого корисливими інтересами сторін.

Однак комплекси поведінки, характерні для багатьох представників вітчизняної влади, ґрунтуються на протилежних установках. Вважається допустимим вводити в оману, порушувати слово чи вдавати, що воно і не давалося, або зловживати довірою в інший спосіб. Проте методи, які виявлялися ефективними за «первинного розподілу капіталу» в 1990-х і в часи захоплення та утримування влади в 2000-х в Україні,  виявилися контрпродуктивними на міжнародній арені. Тут зловжити довірою можна лише один раз – після цього твою репутацію зруйновано.

Читайте також: Убоге парафування

Із цим і зіштовхнулося українське керівництво, яке запевняло європейську сторону в бажанні цивілізованого вирішення проблеми політичних репресій, але своїми діями демонструвало відсутність навіть намірів зробити це. Така увага саме до політичних репресій почасти пов’язана саме з тим, що в уявленні лідерів європейських держав їх було ошукано. Таке не пробачається, і з можновладцями, які це допускають, серйозних справ не мають.

Фактично українську переговірну групу (та й зовнішньополітичне відомство загалом) було підставлено. Роки роботи зведено нанівець, а їхній результат зроблено залежним від дій осіб, що й далі не розуміють фундаментальних основ, на яких ґрунтуються позиція і діяльність європейських партнерів. Нашій владі фактично оголошено ультиматум. Або проведення чесних виборів (і тоді з нею принаймні спілкуються й процес підготовки Угоди про асоціацію відбувається «середнім темпом» – без форсування, але й без пришвидшення, закінчившись одразу після президентської кампанії-2015). Або продовження раніше демонстрованої поведінки і тоді згортання співпраці.

Нині практично немає сумнівів, що вітчизняна влада обирає другий шлях. Це вже позначається і на Угоді про асоціацію. Українські та європейські дипломати на рівні приватних розмов висловлюють песимістичні прогнози щодо неї. Що далі вона «відлежуватиметься», то більше підстав очікувати спроб переглянути документ (цього, до речі, сторони вже очікують одна від одної, що різко погіршує атмосферу роботи над ним, до того цілком конструктивну і доброзичливу). Відтак «ініціалування» може стати найбільшим «досягненням» нинішньої влади на європейському напрямі. А країні знову доведеться роками чекати, доки буде усунуто репутаційну шкоду, завдану країні її можновладцями.

Читайте також:Хорошковський переконує Лондон, що Києву є що запропонувати Москві


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено