Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 березня, 2012   ▪   Леонід Александров   ▪   Версія для друку

Парад імітаторів: як «професійні» політики компрометують реформи

Незадоволеним запитом на здорову альтернативу нинішній владі можуть скористатися псевдореформатори, які лише вкотре дискредитують саму ідею перетворень
Парад імітаторів: як «професійні» політики компрометують реформи

Брак системних реформ в Україні традиційно пов’язують з відсутністю реформаторів або їхньою нездатністю формувати дієздатну команду, отримати «критичну масу» прихильників у істеблішменті тощо. Що, у свою чергу, є наслідком чинної олігархічно-монополістичної соціально-економічної системи та слабкості середнього класу й інститутів громадянського суспільства. У результаті політична боротьба залишається не більше, ніж змаганням за владу різних олігархічних груп, які природно не зацікавлені у зміні сутності самого режиму. А отже, красива обгортка у вигляді «нових облич» і їхньої іміджевої піар-програми, як правило, не підкріплена реальним планом перетворень у країні та чіткою фіксацією їхнього механізму. Усе це призводить до тупцювання України на місці, негативної динаміки основних показників розвитку і хронічної невирішеності проблем, про які говориться уже протягом десятиліть. Тим часом набирає обертів тенденція до використання наявного дефіциту сил, що здатні змінити країну, персонами, які намагаються себе видати за таких, насправді залишаючись породженням і активними апологетами чинного стану речей. Окрім неспроможності виконати свої обіцянки, вони ще й дискредитують поняття, з якими бажають асоціюватися.

У ІІ половині 1990-х Дмитро Табачник у співавторстві зі своїм тезкою Видріним видали книжку, в якій одна із провідних думок зводилася до «вичерпаності національної ідеї», яка, мовляв, не спрацювала. Такі погляди досі лягають в основу багатьох антиукраїнських концепцій. Якщо відкинути маніпуляції, пересмикування і відверту неправду, теза щодо «вичерпаності національної ідеї» ґрунтується на неспроможності конкретних політичних діячів, які нею спекулювали, досягнути успіху у проведенні реформи. Найчастіше бракувало і самої програми, і – як це видно на прикладі нинішніх можновладців – бажання займатися будь-чим іншим, окрім задоволення власних амбіцій щодо влади і розподілу на свою користь власності та ресурсів країни. Тому, оцінюючи статус і перспективи політичних сил і діячів, необхідно бути винятково пильним. За правильними гаслами і вдалою риторикою може ховатися рудимент «совка» – системи, яка породжувала пихатих нікчем, для яких посада означала лише доступ до збагачення, безкарність і безвідповідальність, потурання «своїм» і придушення незгодних. Тому і українцям, і партнерам за кордоном варто бути надзвичайно пильними. Насамперед щоби вкотре не сприйняти личину за справжню сутність і вкотре не розчаровуватися.

Пастка пристосуванства

Словосполучення «чесний політик» часто сприймається як таке, що не має відповідника в реальності. Однак навіть у цинічному політичному світі є певні принципи і правила, переступивши які, втрачаєш повагу як своїх колег, так і виборців. Одним із таких принципів є слідування своїй позиції. За визначенням, політик має когось або щось представляти: певну ідею, коло інтересів, групу виборців. Зокрема, й тому таким зневажливим є ставлення до перебіжчиків-«тушок»: заради особистої вигоди вони відмовили у представництві інтересів і позицій тим, хто їх підтримав.

З останніх прикладів маємо метушню довкола Петра Порошенка, який довго не міг визначитися щодо владної пропозиції очолити Мінекономіки. Владними коридорами блукають версії, гідні політичних детективів: і про те, що він зазнає системного тиску на бізнес і нібито має проблеми з мільярдним кредитом. Проте влада, яка використовує репресії як важіль проти опонентів – це не український винахід. Чимало країн, нині об’єднаних у ЄС, стикалися з такими ситуаціями у своїй історії. Але тамтешнім політикам і представникам бізнесу ставало до снаги не піддаватися тиску, а об’єднувати зусилля для захисту своїх прав і зміни системи. У цьому, зрештою, є частина європейської культури, яка передбачає здатність громадян захищати права й гідність і об’єднуватися задля цього. Тим більше, маючи ресурси. Натомість шлях «тушки» – це шлях раба, спосіб спонукати владу до подальших репресій. За радянських часів пристосуванство, вміння «не висовуватись» негласно вважалося чеснотою. Нині ця совкова риса підриває здатність політикуму протистояти узурпації.

Непорожній патріотизм

Не менш важливим за здатність до опору є почуття патріотизму. Однак тут чатують інші пастки. З одного боку, патріотизм – це небажання виправдовувати «будь-які дії своєї країни» – читай, влади цієї країни, як цього вимагають певні представники українського керівництва. Якщо в країні безлад, а голосів протесту не чують, то й не дивно, що самі протестувальники звертаються до авторитетних міжнародних організацій та європейської та світової спільноти. Вважати це «винесенням сміття з хати» – також якраз совкова звичка. У скаргах на міжнародному рівні є інша проблема: щоби вони досягали успіху, за ними має стояти здатність змінити ситуацію в країні, коли увага світової спільноти обмежить можливості влади до «бєспрєдєлу» і цим принаймні дещо зрівняє шанси у змаганні влади і опозиції.

У цьому контексті важливо пам’ятати, що патріотизм передбачає не лише і не так замилування історією та культурою країни, як бажання її (країни) покращення. І відповідно дії, що ґрунтуються на цьому бажанні. Одна з найбільших претензій до попередньої влади (і нинішніх «професійних патріотів» і «плакальників за долею Неньки») і досі полягає в тому, що запальні слова про патріотизм слугували ширмою для неробства чи корисливих дій. Що нині дає табачникам підстави змішувати цілком різні речі: обстоювання національних інтересів і провінційність окремих політиків.

У чому «нова якість»?

Щоби не зачаруватися черговим багатообіцяючим персонажем, варто прискіпливо оцінювати обставини, які вже нині свідчать про їхній стиль у майбутньому. Тут є кілька якісних позицій, що дають змогу спрогнозувати поведінку політиків.

Ключове слово для аналізу якості політика – адекватність. Наприклад, програми політиків нині є здебільшого політтехнологічними документами. Там обіцяється усім усе, але водночас дотримано певних стандартів «вірогідності». Зокрема, автори у більшості програм начебто дають собі раду з тим, звідки візьмуться кошти для фінансування обіцянок. Однак відповідні положення програм зазвичай загальні: залежно від спрямування, автори програм говорять або про «зростання економіки», або про «зниження податкового тиску» чи «вивільнення ініціативи». При цьому до програми намагаються запхати якомога більше обіцянок, щоби вибудовувати на них риторику. А отже, така програма рідко дають змогу зрозуміти, якими будуть пріоритети політика чи партії, у чому полягає план дій і яким буде перший, другий… десятий крок при владі. Якщо з програми не випливає розуміння чітких першочергових кроків, які при тому є здійсненними в сучасній Україні, знову маємо справу з окозамилюванням, знайомим іще від радянських часів.

Інший критичний параметр – команда. Набір авторитетних персонажів, набраних «для голосів», іще не гарантує якісної роботи. Варто розуміти, хто і з якими інтересами стоїть за персонажами, виставленими на передній план – і про що свідчить майбутнє усіх цих персонажів: і публічно оголошених, і схованих у тіні. Більше того, критично важливою є власне «командність» тих, хто береться за перетворення в країні. Які є гарантії того, що команда не розпадеться?

План дій і команда для його втілення – це недостатня, проте необхідна умова для успішних змін у країні. На сьогодні складається стійке враження, що такої політичної альтернативи в країні наразі немає. Для її появи необхідно, щоби запит суспільства на зміни доповнювався його більш відповідальним і уважним ставленням до оцінки кандидатів, було наперед з’ясовано, чи відповідають вони критеріям, що є необхідними для реальної зміни ситуації в країні на краще. Зокрема, важливо, щоби наявність вищеозначених компонентів та змісту і механізмів перетворень, які мають намір здійснити ті чи інші політичні сили, прискіпливо з'ясовували журналісти, а лідери думок роз’яснювали, як оцінити того чи іншого персонажа чи обіцянку.

Це може бути менш сенсаційним, ніж спостереження за традиційними «собачими боями» між політиками, але насправді має закласти основу для зміни якості української політики. В іншому випадку на Україну очікуватиме розвиток за російським сценарієм із консервацією небезпечної політичної моделі, за якої поряд із вічною партією влади, діятиме така сама вічна популістська опозиція, що живитиметься протестним потенціалом суспільства, безперспективно поглинати його, не маючи власної альтернативної програми розвитку країни, а тому і можливості спрямувати народну енергію в конструктивне річище.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено