Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика

Лекція Россолінського-Лібе стала уроком ненависті від німецького посольства

1 березня у посольстві ФРН відбулась лекція німецького історика Ґжеґоша Россолінського-Лібе на тему «Степан Бандера: життя українського революційного ультранаціоналіста та пам'ять про нього, 1909-2009 рр.» Приїзд німецького науковця в Україну був організований представництвом федерального фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні в рамках проектів Німецької служби академічних обмінів, отримав великий резонанс, насамперед через провокативність теми лекції
Лекція Россолінського-Лібе стала уроком ненависті від німецького посольства

На час візиту гамбурзького історика було заплановано цикл публічних лекцій у наукових та навчальних закладах Дніпропетровська та Києва. Однак напередодні виступів усі українські інституції відмовилися від прийому німецького гостя. Єдиним майданчиком для виступу залишилось посольство ФРН у Києві.

Відкриваючи зустріч, представник німецького посольства з прикрістю відзначив, що Ґжеґожу Россолінському-Лібе відмовили у проведенні відкритих лекцій у провідних українських університетах та наукових закладах, тож німецька амбасада вважає за свій обов’язок надати йому можливість «презентувати результати своїх наукових здобутків принаймні в приміщенні посольства». В німецькому посольстві зрештою зібралось чимало охочих насамперед опонувати Россолінському-Лібе(зала була переповнена). Рівень диспуту і справді попервах скидався на академічний. Однак працівники посольства заборонили здійснювати запис на диктофон, робити відео- та фотозйомку, користуватись будь-якими технічними засобами включно з ноут-буками та електронними записниками.

Зрештою диспуту як такого не вийшло: насамперед  через низький фаховий рівень Россолінського. Свою доповідь він презентував у вигляді фактологічного наративу, в якому серед десятків фактів із біографії Степана Бандери та історичного контексту (переклад назви німецькомовної версії  звучить як «Степан Бандера: життя українського фашиста і пам'ять про нього (1909-2009)»), які є не просто загальновідомими, але й однаково оцінюються різними дослідниками, вклинював найбільш дискусійні сюжети, даючи при цьому їх категоричну інтерпретацію, не пояснюючи, на підставі чого і яким чином він дійшов такого висновку.

Було помітним, що він не розуміє, або не хоче розуміти різниці між такими поняттями, як «фашизм», «ультранаціоналізм» та «революційний націоналізм» – з його слів виходило, що це всього лише синоніми.

У відповідь на аргументовані заперечення з боку учасників обговорення, лектор часто вдавався до самовідводу, або стверджуючи, що «він не те мав на увазі», або пом’якшував ж свою позицію.

Цікавим був той факт, що навіть ті учасники заходу, які погоджувалися із інтерпретацією пана Россолінського звертали увагу, що його дослідження позбавлене наукової новизни, оскільки фактично повторює ті самі висновки, які уже були сформульовані радянською історіографією.

В українських науковців викликало здивування і та наполегливість, з якою він намагався відтворювати радянські штампи, наприклад звинувачуючи Української греко-католицької церкви у тому, що саме вона сприяла вихованню «українського фашизму», оскільки, мовляв, значна частина лідерів та активістів походила із сімей греко-католицьких священників. З іншого боку, коментуючи «релігійний культ Бандери» в діаспорі та серед значної частини населення сучасної України, пан Россолінський підводив до того, що його шанують не як лідера національно-визвольної боротьби проти окупаційних режимів, а ніби саме за його ідеологічні погляди.

Читайте також: Греко-католицька церква та українська національна ідентичність в Галичині

Загалом українські історики, які були присутні на зустрічі у стінах посольства, ґрунтовно пройшлися по всіх аргументах Россолінського-Лібе, незважаючи на спроби організаторів заходу обмежити окремі критичні висловлювання,  розбивши провокативну за своєю суттю постановку проблеми та усю псевдонаукову конструкцію автора.

Незважаючи на академічну обструкцію німецького історика, який не написав жодної монографії і навіть не встиг ще захисти дисертації, очевидним є те, що провокація, яку планували організатори заходу, цілком вдалася. Окрім, шуму, який супроводжував візит Россолінського-Лібе в Україну, ввечері 1 березня під час проведення лекції представники ВО «Свобода» організували пікет поблизу німецького посольства під гаслами «Геть ліберальних фашистів», «Россолінський-Лібе — адвокат нацистів». А через деякий час з’явилися   представники радянських ветеранських організацій, які поставили квіти до посольства на знак подяки за черговий захід із демонізації образу лідера ОУН Степана Бандери у радянському ж стилі, а також наряд міліції, яка супроводжувала доволі камерне дійство.

У наступному числі  журнал «Український тиждень» (№10/2012) проаналізує, чому захід, який шкодить іміджу Німеччини, відбувся у німецькому посольстві і кому насправді він був вигідний.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено