Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
2 березня, 2012   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Чисто конкретна справедливість: країною керують за правилами «зони»

Несправедливий судовий вирок як «вирок Системі» – це зужите публіцистичне кліше. Та подеколи інакше не скажеш
Матеріал друкованого видання
№ 9 (226)
від 1 березня, 2012
Чисто конкретна справедливість: країною керують за правилами «зони»

Вердикт колишньому міністрові внутрішніх справ Юрієві Луценку, винесений 27 лютого в Печерському суді Києва, саме до таких випадків і належить, бо ж і процес, і присуд всебічно характеризують українську політику.

ЗЛОЧИН І КАРА

Коли той-таки Печерський суд дав сім років ув’язнення екс-прем’єрові Юлії Тимошенко, представники влади апелювали до багатомільярдних збитків, завданих державі газовими угодами, які вона підписала. У випадку з Луценком шкода, завдана державі, формально теж має «особливо великі розміри». Однак вимірюється заледве десятками тисяч. Нагадаємо, обвинувачення інкримінувало Луценкові змову з його власним водієм, котрому він позачергово й незаконно підвищував зарплату та видав квартиру, а також – у «перевитраті» коштів на святкування Дня міліції в 2008 та 2009 роках. За словами Луценкового адвоката Олексія Баганця, жоден зі свідків не назвав колишнього міністра винним, але це не завадило суду винести вирок.

Читайте також: Жоден свідок у суді не назвав винним Юрія Луценка

Луценко мусить компенсувати державі за два Дні міліції майже 650 тис. грн. Крім того, суд постановив конфіскувати майно (ще після арешту слідчі описали трикімнатну квартиру й три авто його сім’ї). Проте головна частина вироку – це, поза сумнівом, чотирирічний термін ув’язнення. Із цих чотирьох років колишній міністр, до речі, 14 місяців уже відсидів у СІЗО.

Основним звинуваченням на його адресу було «перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки» (п. 3. ст. 365 КК). Покарання за цим пунктом становить від 7 до 10 років. Проте для Луценка прокурори просили тільки чотири з половиною роки ув’язнення. А суд, урахувавши наявність у нього неповнолітніх дітей та відсутність судимостей, дав навіть на півроку менше.

Впадає в око цікавий збіг: 2005-го з ініціативи голови МВС Луценка потрапив під слідство й був попередньо заарештований на чотири місяці тодішній голова Донецької облради, нинішній віце-прем’єр та міністр інфраструктури Борис Колесніков. Щоправда, повних чотирьох місяців він тоді не відсидів, однак теза про те, що Луценко «дістав по року за кожен місяць Колеснікова», досить популярна в певних колах.

Показовий коментар після вироку Луценкові дала народний депутат Олена Бондаренко, у 2005 році – прес-секретар Колеснікова, що самовіддано боролась за його звільнення. У відповідь на заяву Євросоюзу про «розчарування» вироком – заявила, що розчарована самим ЄС, котрий, мовляв, мовчав під час «репресій» 2005-го. Такі заяви підтверджують, що в Партії регіонів суди над опозиціонерами розглядають насамперед як помсту.

Звичайно, не підлягає сумніву й прагнення влади ізолювати від суспільства Тимошенко та Луценка як харизматичних лідерів мас. Водночас те, що останні так і не зібрались на підтримку засуджених, показує: принаймні на сьогодні колишні «помаранчеві вожді» критичної небезпеки для режиму не становили. Не були вони значною загрозою і в організаційному плані. Це чітко показали минулі місцеві вибори.

Усе це означає, що прагматичної необхідності в ув’язненні того ж таки Луценка режим не мав. Доводиться погодитись із твердженнями, що справжні мотиви лежать поза сферою раціо. Може, їх слід шукати в тому, що саме Тимошенко та Луценко були тими людьми, які найбільш часто й дошкульно пригадували Вікторові Федоровичу про його тюремний досвід, регулярно роз’ятрюючи глибинні психологічні травми та комплекси, а відтак у нього могло з’явитися бажання дати їм відчути все на собі. Водночас обоє були чи не найрадикальнішими лідерами помаранчевого табору і в 2004-му, й під час перебування при владі, а відтак їхнє ув’язнення слід розглядати ще й крізь призму підсвідомого страху перед новим Майданом.

Читайте також: Луценко може залишитись за ґратами більше, ніж на 4 роки

«ПАЦАНИ» Й «ЛОХИ»

Після суду над Луценком посол ЄС в Україні Жозе Мануел Пінту Тейшейра прямим текстом заявив, що президент Янукович порушив раніше дане слово боротися з корупцією. Однак за цією заявою виразно чулись і натяки на обіцянки гаранта згорнути політичні репресії. Неофіційно західні дипломати про такі запевнення говорили давно. Отож-бо Віктор Янукович у запалі боротьби з попередниками не тільки свідомо пішов на охолодження відносин із Заходом. Він навіть не побоявся порушити слово, що, здавалось би, суперечить його виплеканому образу «тому що відповідального» політика, зрештою, справжнього вихованця гордого Донбасу, де «знають ціну слову».

Щоправда, не слід забувати й про такі архетипи пострадянського фольклору, як «базар по понятіям» та «кидалово лохів». Не секрет, що в певних колах чесність вважають пристойною лише щодо рівного тобі чи сильнішого співрозмовника. Тоді як тримати слово, дане «лоху», навпаки, ганьба, – власне кажучи, «реальний пацан» просто зобов’язаний за першої ж можливості «кинути лоха», інакше він утратить в очах інших «реальних пацанів». Із цього погляду європейці для українського президента таки не рівня: адже проблеми через напруженість із Європою виникають у держави як такої; водночас господареві «Межигір’я» від цього ні тепло, ні холодно...

Урешті-решт, ідеться просто про стиль життя й управління, що його вітчизняна преса давно назвала «бульдозерним». Правляча верхівка й персонально Янукович, якщо судити з їхніх дій, відверто впевнені, що лише такий стиль здатен приносити успіх у будь-яких починаннях – він-бо й привів їх до влади! Отже, слід тримати відповідний курс і надалі.

У цьому контексті показовими є цифри, озвучені в ЗМІ вже після вироку Луценкові Віктором Мойсеєнком, керівником служби з питань помилування за президента Ющенка. За його даними, ще у вересні 2010 року Янукович своїм указом помітно звузив підстави для помилування засуджених (в Україні його надає саме президент). Понад те, якщо президенти Кучма та Ющенко в середньому милували своїми указами близько тисячі осіб щороку, Янукович 2011-го облагодіяв таким чином лише чотирьох.

У стилі верхів працюють і всі гілки влади. Так, керівник Головного управління з питань судоустрою в Адміністрації президента Андрій Портнов, відповідальний за судову реформу, в нещодавньому інтерв’ю озвучив шокуючу цифру: українські суди виносять лише 0,2% виправдальних вироків. Щоправда, запевнив: розроблені під його орудою реформи покращать ситуацію. Але коли то ще буде, й чи буде взагалі...

Читайте також: Депутати вважають вирок у справі Луценка замовним, вибірковим та несправедливим

Тим паче що в країні буксують усі без винятку реформи. І це теж можна пов’язати із психологією найвищих можновладців. Парадоксально, але культ грубого примусу й «права сильного» аж ніяк не завжди сприяють радикальним реформам: для цього потрібні ще й неабиякі стимули у вигляді, наприклад, патріотизму чи палкого бажання ввійти в історію. Проте ні в місцях позбавлення волі, куди (як нас запевняють, незаслужено) потрапив замолоду наш президент, ні в бізнес-розборках 1990-х, звідки виросла сьогоднішня «еліта», жодні абстрактні прагнення ніколи не віталися. Головним завжди було підім’яти під себе оточення, щоб гарантувати безпеку собі. Як не крути, а це таки спільне минуле багатьох можновладців, і воно не могло не накласти відбитку на спосіб мислення відомих персонажів.

Повертаючись до конкретних політичних кримінальних справ, необхідно вказати, що чотири роки Луценка, як і сім – Тимошенко, можуть не бути межею. Щодо першого з них, наприклад, усе ще перебуває в окремому провадженні справа про нібито незаконно дану ним санкцію на стеження за водієм екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка (2005 року Сацюка підозрювали в організації отруєння Віктора Ющенка). Лежать «під сукном» і справи проти Тимошенко, порушені вже під час суду над нею. Причому декотрі з них, як от справа ЄЕСУ, були реанімовані за президентства Януковича, попри те що в них уже минув термін давності. Таким чином, суто теоретично влада має змогу притягти того ж таки Луценка чи екс-прем’єра до нового суду відразу по закінченні нинішніх термінів ув’язнення. Для психології «реальних пацанів» це було б цілком природно.

ВИБІРКОВЕ ПРАВОСУДДЯ

Українська влада постійно запевняє, що нині «всі рівні перед законом» – на відміну від попередніх часів – і що за ґрати потрапляють навіть сьогоднішні посадовці. Водночас, як показує загальна картина, ситуація з рівністю аж ніяк не покращується. Уникнути відповідальності можна навіть за вбивство, зокрема й навмисне.

Чи не найбільш кричущим випадком останніх часів стала так звана справа Демішкана. У листопаді 2006 року бізнесмен Сергій Демішкан з допомогою двох приятелів викрав, вивіз за Київ і вбив свого бізнес-партнера, 62-річного Василя Кривозуба. Злочин відзначався особливою жорстокістю: чоловікові зламали ребра, його втопили. В ході судового слідства Демішкан, син тоді народного депутата від ПР, а нині голови Держслужби автомобільних доріг, був відпущений із під-варти на підписку про невиїзд. Наприкінці 2011-го співучасників Демішкана-молодшого засудили до семи та п’яти років, тоді як сам він дістав умовний термін. Після скандалу в пресі прокуратура Київської області заявила, що оскаржить рішення суду.

 

Читайте також: Українська влада виконує рекомендації ПАРЄ «з точністю до навпаки»

Нерідко трапляється, що випадкове порушення, наприклад ДТП, зводить у конфлікті «рівнозначних» представників владних гілок. У такому випадку інцидент можуть спустити на гальмах на задоволення обох сторін. Саме так сталось у справі Качура, молодого мера містечка Немирова (Вінниччина), котрий збив у січні на пішохідному переході одного з чинів облуправління СБУ. Принаймні про це повідомив пресі начальник обласної міліції Валерій Нонік, котрий додав, що Олександр Качур зник із місця пригоди, але після встановлення його особи участь у ДТП таки визнав. Попри такі заяви високопосадовця в погонах, вже 6 лютого прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи. Цікаво, що Олександр є сином колишнього мера Немирова Віктора Качура, котрий теж продемонстрував уміння домовлятись із законом: 2010 року проти нього порушували справи за хабарництво та службове недбальство, але першу справу пізніше закрили, а за другою перекваліфікували покарання на умовне.

Найбільше, втім, обурює громадськість тенденція Системи захищати, вочевидь, винних «своїх», коли ті порушують права «простих громадян». Зокрема, на життя. Так, торік у листопаді суд закрив справу Соловей, 29-річної співробітниці одного зі столичних судів, котра в червні за кермом Mercedes виїхала на тротуар у центрі Києва і смертельно травмувала 44-річну жінку, матір трьох дітей. Справу закрили за амністією. Амністії дочекався й один із фігурантів справи Індила, 20-річного студента, який загинув у травні 2010 року в камері столичного відділку міліції. Офіцери Коваленко та Приходько наполягали на тому, що затриманий ними нібито за перебування в нетверезому стані студент смертельно травмувався, впавши з лави; родичі юнака доводили, що причиною смерті стало його побиття у відділку. Коваленка в грудні 2011 року амністували, як батька п’ятирічної дитини, а Приходькові дали п’ять років умовно.

У травні 2007 року автомобіль Mercedes, за кермом котрого був пасинок олігарха Дмитра Фірташа Сергій Калиновський, у Києві врізався в припарковані «Жигулі», в яких перебував прапорщик внутрішніх військ Володимир Куликовський. Прапорщик загинув на місці, незабаром у лікарні померла й пасажирка Калиновського. Проте в червні його відпустили на підписку про невиїзд, а за кілька днів затримали в аеропорту, звідки він намагався виїхати в Ізраїль. Після цього «мажор» терміново ліг у лікарню, звідки зник 15 вересня. За рік у ЗМІ потрапила інформація про закриття справи «за відсутністю складу злочину». Скандал змусив тодішнього генпрокурора Олександра Медведька заявити, що справу буде поновлено, а слідчий, котрий її закрив, дістане по заслузі. Однак ні про покарання, ні про результати розслідування нічого не відомо й досі.

У вересні 2008 року Віталій Файнгольд, син екс-депутата Сімферопольської міськради, перевищивши швидкість за кермом Bentley й порушивши ПДР, насмерть збив 25-річну мотоциклістку Анну Мішуткіну. Спочатку йому присудили три роки умовно, а в серпні 2011-го один із райсудів Сімферополя визнав його невинуватим. 1 грудня прокуратура заявила, що оскаржить це рішення, відтоді нової інформації за справою не з’являлось.

Попри всі гучні заяви про «наведення ладу» та боротьбу з корупцією, вітчизняна Феміда часто не проти пробачити й замах на інтереси держави як такої. Так, суддя Сергій Вовк, котрий дав чотири роки Луценкові, торік у липні обмежився умовним покаранням для чиновника, засудженого за отримання хабара у 140 тис. грн. А скільки вироків на кшталт цього виносять по всій Україні судді, котрі не перебувають під такою пильною увагою преси, як Вовк?

Читайте також Політтехнолог Олег Покальчук: «В Україні не лише вибіркове правосуддя, але й вибіркове реагування на нього»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею ймовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено