Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 лютого, 2012   ▪   Олександр Михельсон   ▪   Версія для друку

Чи є життя після Табачника?

Нехай і з певною осторогою, можна сказати, що найскандальніший в українській історії міністр освіти і науки Дмитро Табачник у більш-менш близькому майбутньому перестане дратувати патріотів, експертів і студентство своїм урядовим титулом.
Матеріал друкованого видання
№ 7 (224)
від 23 лютого, 2012
Чи є життя після Табачника?

На те є підстави. От, скажімо, попереджав Янукович увесь минулий рік про «неповну службову відповідність» міністрів: фінансів – Ярошенка, оборони – Єжеля, охорони здоров’я – Аніщенка? Попереджав. І врешті-решт вигнав усіх, хоч і в різні часи. А втім, жодного з них він не критикував суворіше, ніж усе ще урядовця Табачника.

Читайте також: Банкова концентрує владу в своїх руках

Дехто з політологів наводить додатковий нюанс: хоч скільки називай «відпрацьованим матеріалом» прем’єра Азарова, останніми роками саме йому зазвичай доручали ставити на міністрах «чорну мітку» остаточного президентського невдоволення. Всі перелічені члени уряду незадовго до відставки діставали від Миколи Яновича добру купу, скажімо так, «здорової критики».

Останнім часом Дмитрові Табачнику перепала її чергова порція саме від президента, але прем’єр щедро додав і «від себе». Так, іще 7 лютого Янукович із трибуни Верховної Ради назвав законопроект міністерства про реформу вищої освіти «антиприкладом» того, як треба проводити реформи взагалі. А 21 лютого Микола Азаров доручив відкликати з ВР табачниківський проект про вищу освіту. Сталося це після засідання робочої групи за участю ректорів та студентів, котра запропонувала поправки до 67 із 71 статті закону! Хоча доти міністр освіти з усіляких «інтерів» переконував усіх, що його законопроект здобув усеукраїнський студентський і викладацький «одобрямс». Утім, сьогоднішнє чиновництво чудово знає: коли вже влада йде «на поступки» громадськості, то це переважно заради «принесення в жертву» когось зі своїх. Адже дослухатись до думки людей у ній вважають ознакою слабкості, та й просто кепським тоном.

Читайте також: Міністр синекури

У тому ж таки ряду можна розглядати нещодавній «злив» у ЗМІ проекту наказу Міносвіти про скорочення кількості годин викладання української мови у загальноосвітніх школах. Повідомлено було, що документ передбачає інтегрування курсу історії України зі «світовою». Послідовне українофобство Табачника, в якому, власне, ніхто й не сумнівався, дістало зайве підтвердження. Що лишилось таємницею, то це хто й чому зробив надбанням гласності наказ, завізований міністром, за деякими даними, ще торік, але поки що покладений під сукно.

Деякі аналітики припускають, що Янукович досі не зняв Табачника тільки через позицію Москви, котрій, мовляв, кортить бачити на посаді головного нашого освітянина відверто антиукраїнського публіциста. Інші додають, що напередодні виборів гарант не хотів би створювати зайву бучу в лавах своєї Партії регіонів, де й без того досить проблем із розподілом місць у списку та мажоритарних округів.

Читайте також: Нові призначення свідчать про недовіру президента «кадровому резерву» Партії регіонів

Водночас очевидно, що позиції Табачника похитнулись після нещодавнього призначення «гуманітарним» віце-прем’єром пані Богатирьової. Посада міністра охорони здоров’я, котру обійняла Раїса Василівна, змусила спостерігачів укотре згадати про ринок медикаментів – сферу, на якій вона знається як ніхто. Водночас «гуманітарний» напрям її діяльності мало хто зауважив. А втім, як новий віце-прем’єр, вона має курирувати саме цю сферу. А як людина, котра зазвичай дослухáється до побажань віце-прем’єра Бориса Колеснікова, навряд чи підтримуватиме Табачника з його й без того хитким становищем в уряді. Як там іще у вересні 2008 року висловився перший із них про другого? «Дешевий клоун» і «казнокрад»? Ну ось: Дмитро Володимирович – не та людина, котра пробачає такі «інсинуації». Але, як показує випадок Юрія Луценка, Борис Вікторович теж має прекрасну пам’ять…

Що тут додати? Як завжди, нюанси. Свого часу Янукович невідь-чому стулив у єдине ціле два міністерства – освіти та науки й сім’ї, молоді та спорту. І все це господарство віддав Дмитрові Табачнику. Сьогодні, коли позиції останнього похитнулися, на Банкову вчащають візітери з проханнями про поділ інстанції навпіл, як було раніше. Але це, звичайно, потребує з боку президента великої зваженості. Як ми вже всі побачили, нові «вотчини» Віктор Федорович воліє віддавати перевіреним кадрам, от тільки запас таких кадрів украй малий.

Тож питання відставки Табачника можуть «розглядати» ще певний час. Водночас для громадськості головне не тріумфувати з приводу цього звільнення, коли воно врешті-решт відбудеться, а дуже й дуже уважно поглянути на кандидатуру наступника. Після призначення міністром оборони «бійця на стільцях» Дмитра Саламатіна українців уже мало чим можна здивувати. Проте не виключено, що призначення нового міністра освіти не йтиме з призначенням Саламатіна в жодне порівняння. Стежте за новинами!

Читайте також: Нові обличчя у владі – чергова порція «реформаторського» піару


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено