Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 лютого, 2012   ▪   Олександр Крамар   ▪   Версія для друку

Ціна непевності: Україна програє змагання за азербайджанський газ

У розпал газової війни з Росією Україна втратила один із основних козирів, які використовувала для тиску в переговорах
Матеріал друкованого видання
№ 6 (223)
від 9 лютого, 2012
Ціна непевності: Україна програє змагання за азербайджанський газ

Анонсована до підписання наприкінці січня в Давосі під час зустрічі Віктора Януковича та Ільхама Алієва угода про створення українсько-азербайджанського СП для постачання скрапленого каспійського газу на LNG-термінал в Україні (в проекті) так і не була підписана. Натомість сторони обмінялися черговою порцією декларацій.

Заспокійлива версія для українського загалу полягає в тому, що азербайджанська сторона лише «взяла тайм-аут», оскільки в неї зберігаються неузгоджені питання щодо постачання газу до Туреччини відповідно до укладеної 25 жовтня минулого року угоди. Остання передбачає не лише поставки з другої черги найбільшого родовища Шах-Деніз до Туреччини, а і його подальший транзит її територією до ЄС.

Спільний із Туреччиною газопровід є пріоритетом для Азербайджану, і конкурувати з ним Україна не може, хоч би з огляду на особливі політичні відносини цих двох держав. Проте згаданий проект має стартувати лише 2017-го, тобто значно пізніше, ніж планувалося розпочати постачання азербайджанського газу до нашої країни (2014–2015 роки) та й обсяги, що передбачалися для постачання газу на український LNG-термінал (спочатку 2 млрд м3 на рік, а потім збільшення до 5 млрд м3) неспівмірні із запланованими для Трансанатолійського газогону (спочатку 16 млрд м3, а потім до 37 млрд м3 на рік).

Читайте також: Агресивність Газпрому свідчить про проблеми енергетичної імперії

ПРИМУШУЮЧИ ДО МИРУ

Та схоже на те, що до непідписання угоди між Києвом і Баку може бути причетний Газпром. 23 січня 2012 року в управлінні інформації російського газового монополіста повідомили, що в Красній Поляні (поблизу Сочі) за результатами зустрічі Дмітрія Мєдвєдєва та Ільхама Алієва щодо Нагорно-Карабаського урегулювання між головою правління ВАТ «Газпром» Алєксєєм Міллєром і президентом Державної нафтової компанії Азербайджанської Республіки (ДНКАР) Ровнагом Абдуллаєвим було підписано нове доповнення до чинного контракту про купівлю азербайджанського палива.

2010-го Азербайджан експортував до Росії лише 0,8 млрд м3. Однак в умовах загострення газових відносин з Україною та погроз Києва замінити російське блакитне паливо азербайджанським Газпром почав діяти на випередження і 3 вересня 2010-го підписав перше доповнення до контракту 2009 року, за яким у 2011-му збільшив імпорт до 1,5 млрд м3. А відповідно до останнього підписаного напередодні зустрічі в Давосі нового доповнення «обсяг закупівлі газу з Азербайджану в 2012-му зросте з 1,5 млрд до 3 млрд м3 на рік, а з 2013-го перевищить 3 млрд м3».

Фактично йдеться саме про передбачений з 2014 року обсяг газу для українського LNG-термінала. Коментуючи укладення угоди, Міллєр заявив, що «виключення транзитних зон дають Азербайджану змогу економічно найвигідніше експортувати природний газ до Росії». Дарма, що та є його одним із найбільших у світі експортером, а відтак імпортує його з інших країн лише з метою посилення своїх монопольних позицій на ринку.

Найцікавіше, що логіку таких дій у Москві навіть не приховують: позбавити Україну альтернативного азербайджанського газу та змусити Київ бути поступливішим до російських претензій на нашу ГТС. Зокрема, 16 січня генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки РФ Константін Сімонов заявив, що «погрози (Києва. – Ред.) налагодити ввезення скрапленого газу з Азербайджану – це не більше ніж байки. У Баку немає такого обсягу для постачань в Україну, де, своєю чергою, немає навіть термінала з його приймання! Бойко розуміє, що прибріхує, якщо і далі платить по $400 за тисячу кубометрів. Як і те, що за такої ціни колапс в економіці країни може настати дуже швидко. Тому альтернативи домовленостям із Росією в України немає».

Читайте також: LNG-термінал - питання національної безпеки України

ВЛАСНИХ РУК СПРАВА

Проте окрім цілеспрямованих дій російської газової дипломатії відіграли свою роль і притаманні нинішній нашій владі непослідовність та нерішучість у реалізації заходів із диверсифікації постачання блакитного палива до країни. У результаті в зарубіжних партнерів, і зокрема самого Азербайджану, цілком могло скластися враження, що далі проектів чи навіть ТЕО справа із LNG-терміналом не піде.

Наприкінці минулого року голова координаційної ради державного підприємства «Національний проект LNG-Термінал» Віталій Дем’янюк повідомив ЗМІ, що вже майже рік провідні світові компанії відмовляються від інвестування проекту, посилаючись на те, що в разі досягнення домовленостей Нафтогазу з Газпромом він може втратити імовірну прибутковість. Натомість в уряді заговорили про можливість заміни (формально для пришвидшення процесу) стаціонарного термінала на тимчасово зафрахтований плавучий, оренда якого обходилася б приблизно в $60 млн на рік.

З одного боку, таке рішення видавалося «соломоновим» з погляду тактичного тиску на Газпром, оскільки не потребувало б значних інвестицій (стаціонарний термінал коштував би щонайменше $1 млрд). А з іншого – це позбавляло той самий Азербайджан будь-якої певності в тому, що, домовившись із Газпромом та отримавши своє, Україна не вирішить припинити оренду плавучого термінала, а відтак і закупівлю його газу.

Понад те, можливо, щоб справити більше враження на Газпром, українська сторона продовжувала бурхливу діяльність з пошуку газу для термінала за межами Чорноморського регіону. Зокрема, 22 листопада 2011 року український посол у Туреччині Сергiй Корсунський на презентації національних проектів нашої держави в Стамбулі повідомив, що ми проводимо консультації з Анкарою щодо технічних питань проходження танкерiв-газовозiв до майбутнього LNG-термінала через Босфор. Зрозуміло, що в цьому випадку йшлося не про азербайджанський газ. І Баку це не могло не непокоїти.

Відтак, обираючи між непевними прожектами нинішньої української влади та чіткими пропозиціями, ймовірно, підкріпленими обіцянками лояльної до Баку позиції Москви у врегулюванні Нагорно-Карабаського конфлікту, в Азербайджані вирішили зробити свій вибір на користь Кремля. Для Києва ж була сформульована цілком закономірна відповідь про готовність повернутися до обговорення співпраці за більшої чіткості його позиції та наявності вільних обсягів газу.

Читайте також: «Газової війни» не сталося. Але маневри тривають


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
робота в івано франківську, цитирует ukr.net, sinoptik
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено