Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 лютого, 2012   ▪   Ростислав Павленко   ▪   Версія для друку

Після ЄВРО в Азіопу?

Якщо українська влада не змінить підходів у внутрішній політиці, після Євро-2012 країні загрожуватимуть остаточна міжнародна ізоляція і підпорядкування Росії
Матеріал друкованого видання
№ 5 (222)
від 2 лютого, 2012
Після ЄВРО в Азіопу?
Фотогалерея: Україна очима заходу (зображень: 6)

Перед виборами 2004-го один із безіменних авторів так змал ював Україну, яка могла б бути, якби не Майдан: «Замість Євробачення буде Євродопобачення». Тоді не сталося. Але після двох років «побудови нової країни» нинішніми керманичами навколополітичний фольклор не менш гіркий: «Ми до Євро ще в Європі, після Євро – в Азіопі».

Мовляв, з Україною, яку в очах світу уособлює її влада, ведуть хоч якісь розмови, доки не зіграно чемпіонат із футболу. Зриву турніру практично перед його початком європейські виборці своїм лідерам не пробачать, тож надто різких рухів щодо нашої держави до липня цього року не робитиметься. А ось після нього українське керівництво – а з ним і всю країну – можуть очікувати неприємні загалом прогнозовані сюрпризи.

Читайте також: Запрошення в Азіопу

САМІ СЕБЕ ПЕРЕГРАЛИ

Перші натяки на те, що означає бути президентом-парією, Віктор Янукович відчуває на собі вже тепер. Так, на міжнародних заходах стає практично нереально домогтися зустрічі з впливовими закордонними колегами, обговорити будь-які питання співпраці. Форум у Давосі був лише останнім за часом прикладом ставлення, з яким українська влада стикатиметься на Заході весь час. Це матиме вияви як емоційні – відмова від спілкування, скасування зустрічей тощо, так і предметні. Домовитися про виділення допомоги чи сподіватися на захист своєї позиції (наприклад, на переговорах із Росією) західними лідерами майже неможливо вже тепер, а за кілька місяців і поготів. Це матиме подальший вплив на інвестиційний клімат: ніякі «роуд-шоу» урядовців із розповідями про рай в Україні не переважать того, що іноземні інвестори знають від своїх контактів у нашій країні про стан бізнесу, ставлення до приватної власності, рейдерство тощо. А перетворення нашої держави на країну-парію тим більше відверне від неї їхню увагу.

Схоже, що Янукович і Ко, заганяючи себе в цю пастку, серйозно помилились у розрахунках. З одного боку, ймовірно, вважали, що західні політики цинічні, прагнуть влади за будь-яку ціну і мали б зрозуміти цинізм у поведінці своїх українських колег. З іншого – дотримання формальних процедур, неможливість свавільних дій (зокрема, обмеженість арсеналу санкцій) наші можновладці, не виключено, сприйматимуть як вияв «слабкості» з боку європейців. Зрештою, вітчизняний істеблішмент традиційно переконаний, що Україна має таку цінність для Євросоюзу задля «протистояння Росії», що через це спишуть утиски демократії та формування авторитарної влади.



Читайте також: Українська влада втрачає останніх союзників у Європі

Задля справедливості слід зазначити, що з початку 2010 року західний світ справді надсилав сигнали, які загалом могли тлумачитися в Україні як підтвердження наведених вище стереотипів. Європа практично змовчала, коли було сформовано «парламентську більшість» із перебіжчиків, а Конституційний Суд не тільки освятив цей процес, а й змінив Основний Закон, повертаючи важелі виконавчої влади до рук президента. Було практично проігноровано Харківські угоди. І цей список аж ніяк неповний. Відчуття безкарності могло цілком посилити наявні ще з радянських часів стереотипи щодо «безпорадності» й «наївності» Заходу. Тому вважалося нормальним давати обіцянки, які не збиралися виконувати (як-от із Тимошенко). А також імітувати зближення, бажання інтегруватися, підписувати документи щодо асоціації, щоб зробити «зговірливішою» Росію.

Однак і за СРСР, і нині (пост)совкові володарі не врахували особливостей західного політикуму: там, по-перше, багато важать репутація і можливість довіряти слову, а по-друге, коли позиція висловлена і ще й сформульована в офіційних документах (як-от у резолюціях Європарламенту, ПАРЄ, зверненнях Держдепу США тощо), переінакшити її реально, лише продемонструвавши конкретні крки в напрямку, який передбачається в цих документах. Інакше кажучи, демонстративним закриттям файлообмінних сайтів не замінити припинення політичних репресій, якого вимагає Захід.

Прорахувалися і на східному напрямку. Про те, що ігри часів Єльцина (дайте дешевий газ, бо з Європою дружитимемо проти вас) із путінською Росією не проходять, сказано чимало. Від прагматичного й цинічного керівництва нинішньої РФ домогтися чогось можливо, тільки якщо займати чітку і тверду позицію. Тоді можна розраховувати на повагу.

До речі, справжня, а не «для галочки» євроінтеграція могла б слугувати демонстрацією такої твердості. Але ключове слово тут – «справжня». А Європа нині почула фальш, тож бігати між нею і Росією, шантажуючи кожну «зближенням» з іншою, уже не вийде. Обидві сторони можуть жорстко спитати за виконання попередніх обіцянок.

Читайте також: Резолюція ПАРЄ щодо України (повний текст, з правками)

ЧЕСТЬ І БЕЗЧЕСТЯ

Політичне життя спокійної, стабільної держави, де люди відчувають можливість самореалізації і гарантоване забезпечення їхніх прав, майже завжди нудне. Життя в Україні нудним назвати важко. Понад те, криза управління і явна неспроможність нинішньої «владної вертикалі» дати адекватну відповідь на економічні, соціальні, гуманітарні, безпекові виклики знову порушують питання про «час вибору», про «необхідність змінити стан речей». А оцінка поведінки самої влади потребує не тільки спокійних термінів на кшталт «ефективна/неефективна», а й апеляцій до вищих моральних понять. Наприклад, таких як честь. До речі, у суспільних системах, що ґрунтуються на всевладді лідера (байдуже, хана, «батька народів» чи президента) і поневоленні підданих, честь вважається шкідливою рисою і всіляко з останніх витравлюється. Натомість успішними є країни, де згадане поняття не чуже ані громадянам, ані політикам (за всіх особливостей, які притаманні цій професії в будь-якій державі).

І ось найближче майбутнє України може залежати від того, наскільки близьке поняття честі нинішнім вітчизняним політикам. Європейський Союз робить фактично умовою нормальних відносин цивілізоване проведення виборів у нашій країні. Про це йдеться у заявах, які лунають на всіх рівнях.

Влада має простий вибір: зробити над собою зусилля чи чинити за велінням інстинктів. Перший варіант – «діяти з честю»: провести вибори принаймні за стандартами 2006–2007 років, визнати результат і працювати з тим, що є, але отримати козир для спілкування зі світом. Цього ніхто не очікує, а здатність приємно здивувати спише чимало гріхів. Другий – організувати кампанію для «перемоги за будь-яку ціну», оголосити вигідний для себе результат і далі закручувати гайки, аж поки, або будь-яке вільнодумство буде придушене або гайки зірве разом із тими, хто їх закручуватиме.

Читайте також: Банкова концентрує владу в своїх руках

В обох випадках програш практично гарантований. Але різниця між ними принципова.

У першому йдеться про програш тактичний: отримання владою на виборах менше, ніж сподівалися. Проте залишається контроль за виконавчою гілкою, зберігається можливість для маневрування, у відносинах зі світом утримується статус-кво. Не зв’язані перспективою виборів, можновладці можуть навіть сподіватися отримати кредити МВФ, пішовши на підвищення тарифів. І тим принаймні відкласти соціальну катастрофу. На таку можливість фактично натякав віце-прем’єр Сергій Тігіпко.


У другому випадку керівництво саме зачинить дверцята пастки, до якої крокує вже два роки. Бо всі небезпеки, окреслені вище, дістануть найкращий шанс реалізуватися. Бойкот Заходу, згортання проектів співпраці чи одержання допомоги. Розлючені обманом на виборах люди. Байдуже навіть, чи дійде безпосередньо після виборів до революції: правити в країні, де рейтинг усієї влади перебуває на межі похибки, – небезпечне задоволення. Для інтеграціоністських планів путінського Кремля найкращий час робити Києву пропозиції, від яких не відмовляються. Проте їхня ціна згодом – втрата суверенітету. А з ним і зникнення потреби в Януковичі і Ко на чолі України.

Зі свого боку, вибір між честю та безчестям стоїть і перед опозицією. 22 січня підписано угоду про спільні дії об’єднаної опозиції. Але поки що чуємо більше суперечок про те, хто є «справжнім», ніж бачимо власне спільних кроків. Якщо впродовж найближчих тижнів ситуація не зміниться, вона ризикує сама підіграти керівництву в його сценаріях, які хоч і спрямовані на укорінення в державі нинішньої влади, проте загрожують втягуванням України в чужу гру заради чужих інтересів.

Читайте також: Програма для опозиції


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено